13.2. Проголошення зунр. Окупація північної буковини, бессарабії та закарпаття іноземними військами.

Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали чинниками, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил. Багатовікові імперії захиталися під потужним тиском революційних вітрів. Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави.

Українські парламентарі, депутати галицького й буковинського сеймів 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ РАДУ, яка поставила питання проголошення Української держави. Така позиція вступила в протиріччя з намірами поляків (польські політики готувалися відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 року та узаконити свої права на Східну Галичину), які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завданням якої була передача влади польській адміністрації (1 листопада 1918 р.)

Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, вирішили взяти владу. У ніч на 1 листопада 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Д. ВІТОВСЬКИМ оволоділи Львовом. Українська Національна Рада згодом поширила свій вплив на значну територію.

13 листопада 1918 року було проголошено ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ РЕСПУБЛІКУ (ЗУНР).

ПРЕЗИДЕНТОМ ЗУНР став голова Української Національної Ради ЄВГЕН ПЕТРУШЕВИЧ.

Головою ТИМЧАСОВОГО ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРІАТУ (уряду) – лідер національно-демократичної партії КОСТЬ ЛЕВИЦЬКИЙ.

Новій державі вдалося забезпечити певний порядок і стабільність на своїй території, ● створити органи місцевого управління, ● залучити до роботи в них фахівців різних національностей (було вирішено надати їм 30 % депутатських місць у майбутньому парламенті). До важливих заходів у галузі соціально-економічної політики її уряду слід зарахувати намагання розв’язати ● ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ: всі великі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювалися і розподілялися між малозабезпеченим та безземельним селянством (аграрна реформа розпочалася у квітні 1919 р.).

21 листопада 1918 р. збройні формування поляків захопили Львів.

За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об’єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна).

22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві відбувся урочистий АКТ ЗЛУКИ – об’єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну державу. Наступного дня Конгрес ратифікував „Універсал Соборності”, ЗУНР перетворювалася на ЗАХІДНУ ОБЛАСТЬ УНР (ЗО УНР).

Ця подія мала символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла. Водночас зближення дало практичні наслідки: під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР, насамперед генерал М. ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, який став командувачем УГА.

Реорганізована УГА у середині січня 1919 р. методично витісняла поляків з Галичини. Збройні формування ЗУНР розпочали в середині лютого 1919 р. ВОВЧУХІВСЬКУ ОПЕРАЦІЮ.

На початку червня Українська Національна Рада всю виконавчу, законодавчу і контрольну владу передала в руки ДИКТАТОРА, яким було обрано ЄВГЕНА ПЕТРУШЕВИЧА.

7 – 28 червня 1919 р. УГА провело ЧОРТКІВСЬКУ ОФЕНЗИВУ, що мала на меті стабілізувати ситуацію. Ця операція розгорталася успішно, але хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску стали основними причинами поразок, які розпочалися після 27 червня 1919 р. 16 – 18 липня формування УГА перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.