1 Васильев л. Н., Яблоков н. П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики.- м, 1984.-с. 40.

2 Белкин р. С. История отечественной криминалистики.- м.: Издатель­ство норма, 1999.- с. 199.

І. О. Возгрін, що підхопив цю ідею і також уважав за необхід­не перейменувати цей розділ, оскільки «у такий спосіб буде встановлейо одиоиорядкову назву всіх основних розділів науки криміналістики - криміналістична техніка, криміналістична (слідча) тактика і криміналістична методика. Це уточнення розширює її предмет і дозволяє розпочати в рамках криміналіс­тики вивчення ще одного напряму організації та здійснення слідства, а саме судового слідства окремих видів злочинів»¹.

Однак, перейменувавши методику розслідування окремих видів злочинів у криміналістичну методику, поширивши її в такий спосіб і на стадію судового розгляду кримінальних справ, 1. О. Возгріп, за суттю, не змінив попереднього змісту методики розслідування на стадії досудового розслідування. Як основні частини предмета методики розслідування він на­зиває криміналістичну характеристику окремих видів злочи­нів; обставини, що підлягають установленню розслідуванням у кримінальній справі; особливості планування розслідування окремих видів злочинів; особливості підготування і виконання слідчих дій під час розслідування окремих видів злочинів; про­філактичну діяльність слідчого під час розслідування окремих видів злочинів.

Із наведеної, абсолютно, як видається, правильної позиції автора все ж таки не випливають специфічні елементи (ознаки) методики судового розгляду кримінальних справ, а ті, що наве­дені, характеризують методику досудового розслідування з ре­комендаціями, адресованими слідчому. Через це вони не дають необхідного уявлення про сутність методики судового розгляду кримінальних справ щодо окремих видів (груп) злочинів.

Отже, різнобій у тлумаченні поняття криміналістичної мето­дики породжує потребу в пошуку відповідей, принаймні на та­кі запитання: який напрям її розвитку є оптимальним і таким, що відповідає її сутності; якими повинні бути структура і прин­ципи побудови окремих методик тощо?

Спробуймо відшукати ці відповіді у контексті останньої викладеної позиції, а саме, що криміналістична методика - це розділ криміналістики, який вивчає організацію та здійснення досудового розслідування злочинів і судовий розгляд кримі­нальних справ.

1 Возгрин и. Л. Общие положения методики расследования отдельных ви­ло» преступлений.- л., 1976.- с. 29; Возгрин и. А. Введение в криминалисти­ку: История, основы теории...- с. 240.

Окрім цього, криміналістичну методику можна розглядати і в іншому аспекті, а саме, як безпосередній процес розслідуван­ня злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ, тобто - специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що провадиться на підставі застосування засобів кримі­налістичної техніки, прийомів криміналістичної тактики, мето­дів розслідування і судового розгляду певних видів і груп су­спільно небезпечних діянь.

Саме у зв'язку цих двох напрямів - практичного і теоретич­ного - криміналістична методика виявляє своє призначення, сприяючи розробленню наукових рекомендацій здійснення цього процесу, запровадженню їх у практику розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ.

Серед закономірностей, що слугують предметом криміналіс­тичної методики, можна назвати такі:

1. закономірності щодо найбільш суттєвих рис діяльності слідчих і працівників органів дізнання під час перевірки ними первинної інформації про події, що містять ознаки злочинів, а також діяльності суду, державного обвинувача та професійного захисника під час попереднього вивчення ними матеріалів кри­мінальної справи з питань перевірки ними наявної (чи відсут­ньої) там інформації про цю ж подію;

2. закономірності встановлення обставин, що підлягають установленню через розслідування й доказуванню в ході про­вадження у кримінальних справах;

3. закономірності напрацювання програм слідчих, судових дій та інших передбачених законодавством заходів для встанов­лення істини у кримінальних справах;

4. закономірності безпосереднього підготування і виконання слідчих, судових дій та інших заходів, що застосовуються в роз­слідуванні злочинів і судовому розгляді кримінальних справ щодо них тощо.

Пізнання цих закономірностей досягається способом:

1. вивчення з позицій криміналістики об'єктів, пов'язаних із процесом виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та судового розгляду кримінальних справ щодо них;

2. узагальнення і встановлення загальних і основних тенден­цій розвитку слідчої, прокурорської, судової та адвокатської діяльності;

3. дослідження і визначення типових і стійких взаємозв'язків в організації та здійсненні слідства, дізнання, провадженні опе-ративно-розшукової діяльності, прокурорської та судової діяль­ності тощо.

Характер закономірностей, що вивчаються криміналістич­ною методикою, обумовлює її систему. Система криміналістичної методики:

1. Загальні положення криміналістичної методики.

2. Окремі (видові чи групові) методики розслідування окре­мих видів чи груп злочинів та окремі (видові чи групові) мето­дики судового розгляду кримінальних справ певних категорій.

Загальні положення методики - теоретичні основи криміна­лістичної методики, що охоплюють загальнонаукові (фунда­ментальні) питання цього розділу криміналістики, а саме: про його предмет, зміст, об'єкти, значення, завдання тощо.

Структура (зміст) загальної методики (загальних поло­жень) є такою:

1. поняття і сутність, об'єкти методики як розділу науки криміналістики;

2. основні вимоги, що пред'являються до побудови окремих криміналістичних методик (принципи криміналістичної мето­дики);

3. історія виникнення й розвитку криміналістичної методи­ки та її джерел;

4. завдання цього розділу науки та його зв'язки з іншими юридичними і неюридичними науками та видами діяльності;

5. система криміналістичної методики, її структурні елементи;

6. поняття, класифікація і структура окремих методик;

7) роль криміналістичних характеристик злочинів у ство- ренні та змісті окремих методик.

Від напрацьованості (розробленості) цих питань у підсумку залежать створення ефективних окремих методик і успіх їх застосування у кримінальному судочинстві.

Окремі методики - це типізовані (синтезовані) системи методичних рекомендацій щодо організації та здійснення досу-дового й судового провадження у кримінальних справах відпо­відних категорій. Іншими словами - виступаючи кінцевим «продуктом» усієї криміналістичної науки, окремі криміналіс­тичні методики становлять собою комплекси теоретично обґрунтованих рекомендацій, що мають прикладний характер і призначені для застосування, відповідно до здійснюваних про­цесуальних функцій, слідчим, дізнавачам, прокурорам, суддям та адвокатам для оптимізації їхньої праці як суб'єктів кримі­нального провадження.

Терміни і категорії криміналістичної методики:

Криміналістична методична рекомендація - науково розроб­лена і практично перевірена порада (пропозиція) щодо органі­зації та здійснення (чи участі у здійсненні) кримінального су­дочинства на відповідних його стадіях, залежно від категорії кримінальної справи. Кожна окрема методика містить декілька таких рекомендацій, які утворюють систему (комплекс) взаємо­пов'язаних порад для роботи відповідних суб'єктів криміналь­ного провадження у різних умовах.

Об'єкт дослідження методики розслідування - процес вияв­лення, відшукання, розкриття, розслідування, попередження злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ.

Криміналістична (слідча чи судова) ситуація - конкретна обстановка розслідування або ж судового розгляду криміналь­них справ, особливості якої обумовлюються сукупністю обста­вин учинення злочину та умовами їх установлення на відповід­них етапах провадження в таких справах.

Джерела криміналістичної методики:

Право:

A) багато статей Конституції України, особливо з розділів про основні права громадян, їхні обов'язки, про правосуддя і прокуратуру, виступають підґрунтям для напрацювання як за- гальних положень методики, так і окремих криміналістичних методик;

Б) норми кримінального закону, що встановлюють ознаки окремих складів злочинів,- для напрацювання криміналістич­них характеристик злочинів;

B) норми кримінально-процесуального права, що встанов- люють предмет і межі розслідування та судового розгляду кри- мінальних справ,- для визначення кола обставин, які потрібно встановити у ході провадження у цих справах, їхні достатність і достовірність тощо.

Наука:

A) три перші розділи криміналістики;

Б) правові та юридичні науки: кримінальне право, кримі­нальний процес, юридична психологія, кримінологія тощо;

B) неправові науки: наука управління, логіка, теорія опера- тивно-розшукової діяльності, судова медицина і психіатрія, фізика, хімія, генетика, інші природничі й технічні науки.

Практика боротьби зі злочинністю, судово-слідча практика Завданнями криміналістичної методики (крім загальних зав­дань кримінального судочинства - ст. 2 КПК) виступають:

1. систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики провадження у кримінальних справах;

2. вивчення криміногенної обстановки в цілому в державі та в окремих регіонах, стану, структури та динаміки злочинності;

3. аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кри­мінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, а також іншого галузевого законодавства, пов'язаного з уста­мовленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банків­ської, податкової, екологічної) тощо;

4. розроблення найбільш ефективних методів і засобів роз­криття, розслідування злочинів, судового розгляду криміналь­них справ, побудова їх криміналістичної характеристики; опти-мізація процесу розслідування окремих видів і груп злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ на основі вико­ристання даних про типові слідчі, судові ситуації; напрацюван-пя системи типових версій і комплексів (алгоритмів) слідчих, судових дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів;

5. вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинності і розроблення відповідно до цього нових окремих методик розслідування та вдосконалення тих, що застосову­ються (реалізація прогностичної функції криміналістики);

6. иапрацювання окремих методик судового розгляду кримі­нальних справ щодо злочинів певних видів (груп).

Як видно з наведеного, названі завдання є доволі різноаспект-пими, через що їх можна поділити на:

А. Загальні, що полягають у сприянні правоохоронним орга­нам у боротьбі зі злочинністю, а прокуратурі, крім того, разом із судом і професійним захистом у досягненні ними основної ме­ти кримінального судочинства, зокрема такого застосування за­кону, яке забезпечувало б, з одного боку, притягнення до кримі­нальної відповідальності кожного, хто вчинив злочин, а з іншо­го - гарантувало би від безпідставного покарання невинних у його вчиненні.

Б. Спеціальні - а) вивчення з позицій криміналістики злочи­нів і злочинності; б) вивчення та узагальнення передового досвіду відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й по­передження злочинів, а також судового розгляду щодо них кри­мінальних справ; в) установлення закономірностей організації та здійснення розслідування злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ; г) розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій щодо розслідування та судового дослідження злочинів окремих видів і груп.

Принципи криміналістичної методики - базовані на законі вимоги, яким повинна відповідати побудова будь-яких окремих методик. Ці принципи поділяються на:

А. Загальні (визначальні основи розділу «Криміналістична методика»), до яких відносять:

1) законність методик;

2. цілісність методик;

3. наукову обґрунтованість і достовірність;

4) вимогу побудови окремих методик на основі змісту і дис- позицій відповідних норм кримінального закону інших законо- давчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність (цивільно-правову, адміністративну), а також регламентують діяльність правоохоронних органів і суду.

Б. Окремі принципи (визначальні категорії (критерії), які обумовлюють папрацювання криміналістичних методик), а саме:

1. конкретність криміналістичних методичних рекомендацій;

2. етаппість окремих методик;

3. ситуаційність та багатоваріантність;

4. ефективність;

5. структурна єдність;

6. принцип вивчення механізму та способів учинення злочи­нів, їх приховання; вивчення оточення особи злочинця;

7. принцип узагальнення й використання передового досві­ду розслідування, слідчо-експертної та судової практики, кри­міналістичної теорії, даних суміжних юридичних наук та інших галузей знань.

В. Спеціальні принципи (базові категорії, що слугують роз­робленню конкретних методик розслідування окремих видів чи груп злочинів):

1. принцип індивідуальності розслідування й судового роз­гляду;

2. взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів дізнання;

3. максимально активне використання спеціальних (фахо­вих) знань, технічних засобів і допомоги громадськості;

4. принцип плановості розслідування та судового розгляду кримінальних справ;

5) принцип оперативності, швидкості розслідування;

6) засада щодо оптимального набору слідчих і судових дій.