15. Виховання як соціокультурне явище і педагогічний процес.

Процес виховання - це процес створення, розвитку особистості, до складу якого у собі як цілеспрямоване вплив ззовні, і самовиховання особистості.

Це спеціально організоване, керовану і контрольоване взаємодія вихователів і вихованців, кінцевої за мету має формування особистості, потрібної та корисної суспільству.

У навчальних посібниках з педагогіки минулих років поширили формулювання, за якою процес виховання - це організоване, цілеспрямоване керівництво вихованням школярів відповідно до цілями, поставленими суспільством.

Різницю в визначеннях можна знайти, зіставляючи значення понять «взаємодія» і «керівництво». Перше відбиває найскладніші відносини вихователів і воспитуемых, відводячи останнім активну роль, а друге представляє їх як пасивний об'єкт педагогічного керівництва. У сучасному розумінні процес виховання - це і є ефективну взаємодію вихователів і вихованців, спрямоване для досягнення заданої мети.

За однією з поширених нині концепцій процес виховання подається як взаємопов'язана ланцюг та розвитку виховних ситуацій, кожна з яких будується з урахуванням результатів попередньої. За такої розумінні процес виховання - це саморазвивающаяся система, одиниця якої - розвиваючись виховна ситуація.

Розвиваються як вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодію Космосу з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є щось більше, ніж сукупність компонентів. Так долається однобічність відособлених підходів до розуміння виховання - соціологічного, психологічного, технологічного, соціально-психологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

Виявлено і охарактеризовані такі властивості виховного процесу, як статистичность, багатомірність, иерархичность, самоврядність.

Перевиховання — вплив на усунення в діях, вчинках, способі життя учня негативних звичок і хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні риси і якості. У цій роботі найбільше значення має особистість педагога.

Перевиховання складних дітей і підлітків має свою попередню історію. У світовій (США, Англія, Франція) і в українській педагогіці відомо чимало прикладів педагогічного подвигу щодо перевиховання педагогічно занедбаних дітей у закритих виховних закладах, збудованих і утримуваних переважно на кошти благодійників. Стосовно внеску держави, то офіційні дитячі притулки, колонії були вкрай занедбаними, кинутими напризволяще. Не лише зараз, а й 100 років тому дитяча злочинність зростала. Так, з 1884 по 1895 рік вона зросла на 15 відсотків. У статті "Безпритульні діти у виправних колоніях", опублікованій у 1914 році, Ті автор І. Королець з гнівом пише про дітей — обірваних, з озлобленими обличчями, з темними колами попід очима, з ворожим поглядом спідлоба: "Серед цих дітей розквітають пороки. Вихованців лупцюють жорстоко, без будь-якого приводу "дядьки", що наглядають за ними. Природно, що за таких умов злочинність зростає із загрозливою швидкістю"