Переваги пропорційної виборчої системи:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

Недоліки пропорційної виборчої системи:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;

2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.

З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана виборча система — процедура проведення виборів, яка охоплює елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Цю виборчу систему застосовують зазвичай у тих державах, де триває пошук і становлення виборчої системи, або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певну частину представницького органу обирають за мажоритарною системою, іншу — за пропорційним принципом). Однак є й більш складні варіанти поєднання мажоритарного та пропорційного принципів проведення виборів.

3. Різновиди мажоритарної виборчої системи. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

-мажоритарну систему абсолютної більшості;

-мажоритарну систему відносної більшості;

-мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Система відносної більшості. За системи відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем у кожному одномандатному окрузі стає кандидат, який зібрав більше голосів, ніж кожен з його противників (для характеристики цієї системи часто використовують крилаті вислови “переможець отримує все”, “перемагає перший” – “first pass the post”). Голоси, подані за переможених кандидатів, не враховуються. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. Як правило, не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців у голосуванні. Якщо проголосував хоча б один виборець, вибори вважаються дійсними та такими, що відбулися.

Ця система історично найдавніша і найпростіша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII ст. Нині вона прийнята у Великобританії, США, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Індії. В Україні ця система вперше була застосована при виборах депутатів місцевих рад та (з деякими обмеженнями) голів цих рад в 1994 р., а з 1998 р. набула чинність стосовно виборів половини депутатів Верховної Ради.

Застосування такого типу мажоритарної системи гарантує проведення результативних виборів і обрання представницької інституції. До числа її позитивних властивостей відноситься те, що в ній закладені можливості формування стабільного та ефективно діючого уряду. Вона дозволяє великим, добре організованим політичним партіям легко перемагати на виборах та створювати однопартійні уряди.

Плюси: сприяє успіху великих партій і стабільності уряду.

До вад системи слід віднести те, що значною мірою підривається сам принцип представництва : адже лишається не представленою в парламенті значна, а подекуди й переважна частина громадян в кожному виборчому окрузі. Голоси, подані за переможених кандидатів, фактично пропадають, немає відповідності між кількістю голосів і кількістю отриманих мандатів.

Система абсолютної більшості, на відміну від попередньої системи для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % плюс один голос. Похідна від цієї кількості голосів може бути різною:

загальне число зареєстрованих виборців;

загальне число виборців, які брали участь у виборах (отримали виборчі бюлетені);

загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.

Таким чином, за системи абсолютної більшості вибори найчастіше всього здійснюються у два тури. Перемогу вже у першому турі забезпечує одержання підтримки понад половини виборців. Другий тур голосування може відбуватися як повторно по всіх кандидатурах, так і по двох, які набрали відносну більшість голосів. Переможцем у другому турі здебільшого визначається кандидат, котрий одержав відносну більшість голосів. При застосуванні цієї системи, як правило, є обов’язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо його не досягнуто, вибори вважаються недійсними чи такими, що не мали місця. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів, набрання яких у другому турі є теж умовою обрання кандидата.

Ця система застосувалася в Німеччині при виборах рейхстагу в 1871-1918 роках. Нині прийнята у Франції, Еквадорі. Різновид цієї системи (також при двох турах голосування) прийнятий для обрання сенаторів в Італії : для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65 % голосів, у другому – абсолютна більшість.

Плюси: забезпечує представництво різних політичних сил, пропорційно до їх реального впливу

Мінуси: при відсутності «бар’єру» - призводить до надмірного розпорошення мандатів поміж партіями.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), які отримали певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і як правила, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка у практиці виборів.

Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі. В цій країні Палата депутатів обирається по двомандатних виборчих округах. Партія, яка зібрала 2/3 від загального числа дійсних голосів, отримує обидва мандати від округу.

ОТЖЕ, Мажоритарна виборча система є найдавнішою виборчою системою. Вона витримала випробування часом і досі вживається у багатьох країнах. Вважається, що така система сприяє успіху на виборах великих і впливових партій, забезпеченню стабільності уряду. З іншого боку, опоненти мажоритарної системи вважають, що вона є недемократичною, так як не забезпечує відповідності між кількістю голосів, отриманих партією в межах країни та кількістю депутатських мандатів. Оскільки за умов застосування цієї системи важливо не отримати більшість голосів загалом, а перемогти в якомога більшій кількості округів, то теоретично можлива ситуація, коли партія отримує в межах країни найбільшу кількість голосів, але залишається без жодного мандата.

Л-ра:

-Т.Кіс “Виборчі системи та їхні політичні наслідки” // Нова політика. 1996 р. № 2. Стр.22-33; №4. Стр.11-31.

-Шведа

-Ordynacja wyborcza do Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej I do Senatu Rzeczypospolitej Polskiej/ Сайт Сейму РП.