4. Визначте і охарактеризуйте основні психологічні школи (напрямки).

Біхевіоризм— один з провідних напрямів психології, широко розповсюджений в різних країнах, особливо в США. Засновники біхевіоризму — Дж.Б. Уотсон і Е. Торндайк. Цей напрям характеризується тим, що вивчення предмета зводиться передусім до аналізу поведінки. При цьому представники біхевіоризму заперечують свідомість як предмет психології. Поведінку біхевіористи трактують як сукупність відношень "стимул — реакції" (S-R). На їх думку, знаючи силу діючих подразників і враховуючи минулий досвід людини, можна досліджувати процеси утворення нових форм поведінки. При цьому свідомість не відіграє ніякої ролі, а нові форми поведінки слід розглядати як умовні рефлекси.

Необіхевіоризм — напрям в американській психології, що виник в 30-ті роки XX ст. Необіхевіористи не тільки сприйняли головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (S-R), а й врахували вияв свідомості як реальної детермінанти поведінки людини, додавши до цієї схеми "проміжну змінну" (S-0-R). На думку необіхевіористів, у проміжку між дією стимулу і поведінковими реакціями відбувається переробка інформації як активний процес, без урахування якого неможливо пояснити реакцію людини на певні стимули.

Гештальтпсихологія — напрямок у зарубіжній психології, що виник у Німеччині в 20—30-х роках XX ст. Основними представниками цього напряму були німецькі психологи М. Вертгаймер, В. Келлер, К. Коффка та ін. Вони висунули тезу про необхідність вивчення психіки з погляду цілісних структур (гештальтів). Основну увагу гештальтпсихологія приділила дослідженню вищих психічних функцій людини (сприймання, мислення та ін.) як цілісних структур, первинних стосовно своїх елементів.

Психоаналітичний підхід був розроблений 3. Фрейдом наприкінці XIX — на початку XX ст. спочатку як метод лікування психічних захворювань. У подальшому фрейдизм вивів свої положення в ранг загальнопсихологічної теорії, набувши значного впливу в усьому світі. Для фрейдизму характерне пояснення психічних явищ через несвідоме; його основою є уявлення про споконвічний конфлікт між свідомим і несвідомим у психіці людини. 3. Фрейд розглядає психіку на трьох рівнях: несвідоме, передсвідоме та свідоме. Несвідоме — головний елемент і джерело заряду мотиваційної енергії; саме воно становить суть психіки. Передсвідоме містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені за певних умов, а свідоме розглядається як елемент надбудови, що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті. Домінуючим серед людських інстинктів у сфері несвідомого є лібідо (від гр. libido — статевий потяг, пристрасть). Це загальна причина людської поведінки, діяльності, прояву характеру тощо.

5. Охарактеризуйте положення (місце) сучасної психології в системі наук.

У різні історичні періоди місце психології в системі наук залежало від рівня розвитку психологічних знань, а також від загальнофілософської спрямованості самої класифікаційної схеми. В історії духовного розвитку суспільства жодна галузь знання не змінювала свого місця в системі наук так часто, як психологія. Нині загальноприйнятою вважається нелінійна класифікація академіка Б.М.Кедрова. Схема Б.М.Кедрова має форму трикутника, вершинами якого є природничі, соціальні та філософські науки. У центрі, на межі цих трьох головних груп наук, знаходиться психологія. Таке її положення зумовлене реальною близькістю предмета та методу кожної з цих основних груп наук з предметом і методом психології, орієнтованим залежно від поставленого завдання в бік однієї з вершин трикутника.

Найважливіша функція психології, на думку Б.Ф.Ломова, полягає в тому, що вона, синтезуючи досягнення інших галузей наукового знання, є інтегратором більшості наукових дисциплін, об'єктом дослідження яких є людина.

Встановлюючи закономірності залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія повинна розкрити і фізіологічні механізми відображення цих впливів. Тому психологія повинна зберігати найтісніший зв'язок з фізіологією, зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.

Фізіологія, як відомо, вивчає механізми здійснення тих чи інших функцій організму, а фізіологія вищої нервової діяльності - механізми функціонування нервової системи, що забезпечують „урівноваження" організму з середовищем. Знання тієї ролі, яку в цьому процесі відіграють закони роботи нервової тканини, що необхідно для того, щоб психолог, котрий вивчає основні види психічної діяльності людини, не обмежувався їх простим описом, а уявляв, на які механізми спираються ці складні форми діяльності, якими апаратами вони здійснюються, у яких системах протікають. Але для оволодіння основами психологічної науки знання тільки фізіології недостатньо.

Виокремленню психології в самостійну науку сприяв її союз з усіма природничими науками, який був закладений у другій половині XIX ст. Без знань загальних фізіологічних принципів пристосування неможливе чітке розуміння особливостей поведінки тварин, і будь-яка спроба зрозуміли складні форми психічної діяльності людини втратить своє біологічне підґрунтя. При цьому факти, що складають предмет психологічної науки, не можуть бути зведені до фактів біології.

Психологія має тісні зв'язки з суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, які вивчаються історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством та іншими суспільними науками, приводить до проблем, які по своїй суті є психологічними. Інакше кажучи, у дослідженні соціальних процесів виникає необхідність врахування психологічних чинників, які самі по собі не визначають соціальних процесів, і, навпаки, самі вони можуть бути зрозумілими тільки на засадах аналізу цих процесів. Головні форми психічної діяльності людини виникають в умовах суспільної історії, протікають в умовах предметної діяльності, що склалася історично, спираються на ті засоби, які сформувалися в умовах праці, використання знарядь і мови.

Особливе місце у міждисциплінарних зв'язках психології посідає педагогіка. Сама по собі педагогіка без опори на знання про природу психологічних явищ перетворюється в простий набір педагогічних порад, рецептів і перестає бути наукою, здатною допомогти вчителеві. Розвиток педагогіки передбачає розв'язання проблем, які вимагають психологічного дослідження, а саме: закономірностей перебігу психічних процесів, особливостей засвоєння знань, формування вмінь та навичок, природи здібностей і мотивів. Усі ці психологічні знання повинні стати підґрунтям для визначення змісту освіти на різних ступенях навчання, розробки ефективних методів навчання та виховання тощо.