29. Спілкування особистості з вадами слуху та її міжособистісні стосунки.

Спілкування – різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребамиспільної діяльності. Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Спілкування – явище глибоко соціальне. Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільі дії.

Міжособистісні відносини - це ті безпосередні зв'язки і відносини, які складаються в реальному житті між мислячими і чувствующими індивідами.

Внутрішньою основою взаємовідносин між людьми є одна з провідних соціальних потреб - потреба в спілкуванні. Найважливіша риса міжособистісних відносин - їх емоційна основа. Вони виникають і складаються на основі певних почуттів, що з'являються у людей по відношенню один до одного. Це можуть бути позитивні, які зближують почуття, коли інша сторона виступає як бажаний об'єкт, по відношенню до якого демонструється готовність до співдружності. Це можуть бути негативні, які роз'єднують почуття, коли інша сторона виступає як неприйнятна, по відношенню до якої не виникає бажання співпрацювати. Готовність до взаємодії може реалізуватися в поведінці суб'єктів у спілкуванні, у спільній діяльності. Однак аналіз міжособистісних відносин не може вважатися достатнім для характеристики групи, так як відносини між людьми не складаються лише на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність (навчальна, трудова) задає і інший ряд відносин, опосередкованих нею. Тому необхідний одночасний аналіз двох типів відносин у групі - як міжособистісних, так і опосередкованих спільною діяльністю. Становлення відносин обох типів відбувається в малих групах - нечисленних за складом об'єднаннях людей, члени яких мають спільну мету і знаходяться в безпосередньому спілкуванні один з одним (клас, група вихованців тощо).

У сурдопсихологии різні аспекти міжособистісних відносин глухих та слабочуючих дітей і підлітків були досліджені В.Г.Петровой, В.Л.Белінскім, Е.А.Війтар, М.М.Нудельманом. Психологи використовували різні методи дослідження міжособистісних відносин: твори, різні варіанти социометрических тестів («Посвята в секрет», «Вибір сусіда по парті», «Запрошення одягни народження»), соціометричні твори, бесіди, вимір очікуваних оцінок. Більшість досліджень виявило диференціацію вивчених груп на статусні категорії, причому аналогічні тим, які виділяються у нормально чуючих, - «зірки», що віддаються перевага, прийняті, пропущені (СОЦІОМЕТРИЧНЕ конфліктні), нехтувати (СОЦІОМЕТРИЧНЕ ізольовані). Водночас іншими були фактори, що впливають на положення дитини в системі особистих взаємин. У чуючих молодших школярів і підлітків до факторів, що підвищує положення учня в класі, ставилися такі, як хороші здібності (при цьому хороша успішність не обов'язкова), товариськість, вірність у дружбі, готовність надати допомогу товаришу, самостійність, ініціативність, багата фантазія, приваблива зовнішність . Фактори, що знижують статус учня в системі особистих взаємин, - це аффективность, войовничість, запальність, упертість, брехливість, замкнутість.

Важливою стороною міжособистісних відносин є їх сприйняття і оцінка (соціальна перцепція і рефлексія), тобто здатність адекватно сприймати, пізнавати й оцінювати іншої людини, основні параметри своїх відносин з іншими членами групи, відносини членів групи між собою. У процесі сприйняття людьми один одного формуються їхні уявлення один про одного, вміння визначати риси характеру, здібності, інтереси, емоційні особливості. Цей процес включає в себе всі рівні психічного відображення, від відчуттів і сприймань до мислення. Неповнота сприйняття усного мовлення, відставання в мовному розвитку ускладнюють контакт з партнером, змушуючи людину з порушеним слухом вдаватися до інтенсивного використання невербальних засобів спілкування, вносять специфічні особливості в усвідомлення і осмислення відносин. Навчання в школі-інтернаті обмежує сферу спілкування таких учнів і посилює вплив педагога на формування перцепції і рефлексії слабочуючої школяра.

Уміння правильно сприймати і розуміти іншу людину являє собою складний процес, який формується поступово відповідно з накопиченням життєвого досвіду, досвіду спілкування. Можливість оцінювати своє ставлення до когось і його ставлення до себе, за даними Е.А. Війтар, зростає до старшого шкільного віку.

Таким чином, при роботі з дітьми, що мають порушення слуху, необхідно знати характерні для них особливості міжособистісних відносин і міжособистісного сприйняття. Педагогу і психологу треба враховувати характер групової диференціації і ті фактори, які на нього впливають. Зазвичай педагог у своїй роботі спирається на високостатусних учнів, але основну увагу приділяє нізкостатусним у зв'язку з поганою успішністю, низьким рівнем розвитку мови, дисципліною. Тому важливо виробити стійко позитивний стиль відносини до всіх дітей, приділяти достатню увагу всім статусним угрупованням. Тим більше що відома така закономірність: для придбання високого статусу учневі необхідно володіти цілим набором позитивних якостей, а для придбання низького іноді достатньо однієї негативної риси. Виявлення причин потрапляння конкретного учня в ту чи іншу статусну угруповання і цілеспрямована робота по зміні його положення - одне з найважливіших напрямків спільної діяльності педагога і психолога в школах для дітей з порушеннями слуху.