6. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.

Цей принцип визначає, який закон про кримінальну відповідальність має застосовуватись до конкретної ситуації з точки зору її часових характеристик.

Згідно зі ст. 4 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої закону про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.

Порядок набрання чинності законом про кримінальну відповідаль­ність визначено у ст. 94 КУ. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова ВР та одразу направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето й повернути закон з умотивованими та сформульованими пропозиціями до ВР України для повторного розгляду. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий ВР України не менш, ніж двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати й офіційно оприлюд­нити протягом 10 днів. Офіційне оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є опублікування його в газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”, “Президентський вісник”, а також у журналах “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його в будь-якому з названих видань.

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено за­коном, але не раніше від дня його опублікування (ч. 1 ст. 4). Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності, по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опу­блікування); по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного у ньому. Наприклад, Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Закони, в яких вказано день набрання ними чинності, застосовуються щодо діянь, вчинених у цей день. 

Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк – до закінчення такого строку.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом'якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину. Відповідно до ч.1 ст. 58 КУ, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. Але їх реалізація з використанням ггідзаконних нормативно-правових актів неможлива в окремих галузях права, зокрема в кримінальному праві.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положеннями п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них".

Відповідно до положення ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. За змістом ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу відповідають положенням викладеним в ст. 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, п. 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та ст. 5 КК дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо.

9. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України.

І. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за В межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як правило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України;

2)іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за п межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

3.Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях п& егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, або, хоча й пов’язаний з виконанням таких обов’язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України.

4.Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип - “одна дія двічі не карається”

Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі.

Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб: а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати — до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені.