5. Концепція довідкового видання.
Важливе місце під час підготовки довідкового видання посідає підготовчий період, ключовим моментом якого є розробка концепції майбутнього видання.
Вимоги до концепції.
Конкретизувати типологічні параметри видання.
Чітко й повно розкривати задум і задачі, загальні принципи відбору та організації матеріалу.
Містити реальні й достовірні параметри, що повинні повністю узгоджуватися між собою.
Конкретність, зв’язок із реальними читацькими потребами, ситуацією на книжковому ринку.
Враховувати економічні й інші можливості видавництва.
Самостійне значення мають підбір авторів, загальні питання організації та координування підготовки і випуску видання, участі редактора у цьому процесі. Так, вирішенням ключових проблем підготовки мовного словника – добір слів, методу їхнього подання читачеві, вирішення питання про те, які значення й відтінки слова вважати найбільш актуальними, які стилістичні примітки їм додати, якими прикладами ілюструвати, займаються автори словника, вчені-лексикографи. Редактор не залишається осторонь, він пов’язує лексикографічний задум і його видавниче втілення. З одного боку, редактор може працювати із готовою концепцією, запропонованою колективом розробників, а з іншого – самостійно розробляє концепцію. Частіше діє перший варіант, але це не означає, що редактор не має відношення до концептуальних аспектів видання. Більш того, саме пряма участь редактора дозволить творчому задуму розробників і результатам праці автора знайти логічне завершення, набути закінчених рис та втілитися у реальне видання. Справа не лише в тому, що всі практичні питання, які є у його безпосередній компетенції, співвідносить, звіряє із загальним задумом, але передусім у тому, що паралельно авторській концепції обов’язково повинна йти концепція редакторська. Звісно, такий поділ має досить умовний характер: редакторська концепція логічно продовжує авторську, і та, й інша нерозривно пов’язані, це єдина концепція, єдиний план майбутнього видання. Тому щодо редакторських задач потрібно говорити, з одного боку, про редакторський аналіз авторської концепції а, з іншого – про розробку моделі видання.
Для редактора важливо детально розібратися в сутності запропонованої концепції, виявити головні складові задуму майбутнього видання. Передусім необхідно зрозуміти загальні принципи добору та систематизації матеріалу, що стане підґрунтям для виокремлення конкретних методів підготовки видання. Важливо враховувати також і прагматичний аспект: робота з матеріалом, “пірнання” у нього потребує прийняття конкретних рішень на всіх рівнях словника, предметно-тематичної групи статей, окремої статті чи будь-якого її елемента тощо. Аналізуючи концепцію майбутнього видання, редактор рухається своєрідною спіраллю, яка розгортається від найзагальніших характеристик (цільове призначення і читацька адреса) до найбільш конкретних (розташування елементів статті один відносно іншого, система виділень, приміток, скорочень), майбутнє видання набуває при цьому все більш реальних рис.
Знаходять конкретизацію і найбільш загальні, ключові типологічні параметри. Так, у період планування видання необхідно чітко визначити характер читацької аудиторії, її освітній рівень, особливості професійної підготовки та можливі запити. Це дозволить уточнити профіль видання, відібрати матеріал, який безпосередньо стосується теми й призначення, оптимально організувати матеріал і довідковий апарат, вирішити питання ілюстрацій тощо.
Таким чином, центральний момент у розробці концепції – максимально чітке визначення цільового та читацького призначення видання для подальшої їх конкретизації. А отже, потрібно визначити характер читацьких запитів і принципи відбору матеріалу для його подачі. Так, наприклад, універсальна енциклопедія, будучи науково-популярним виданням, призначена широкому колу читачів. Відповідно, з’ясувати характер читацьких запитів можливо тільки у загальних рисах. Спеціалізована ж енциклопедія може бути як науково-популярною, так і науковою, в останньому випадку запити повинні бути відокремлені більш точно.
Потім вирішується питання про спосіб реалізації запитів і на цій основі відбувається обґрунтування макро- та мікроструктури видання. Запит повинен бути реалізований конкретним способом: наприклад, читач знаходить потрібне йому слово за алфавітом статей. При систематичному викладі матеріалу “вхід” у нього буде іншим: необхідна система допоміжних покажчиків (чи хоча б один, єдиний покажчик), іншими словами, ефективність “входу” залежить від характеру й рівня розроблення апарату. Таким чином, усі аспекти концепції взаємопов’язані, жоден із них не може розглядатися ізольовано від інших.
У межах концепції особливе значення має обґрунтування структури видання. Структура довідкових видань підкоряється єдиному принципу організації матеріалу, який, як правило, розділяється на окремі, відносно самостійні “відрізки” (частини) тексту – статті, положення, фрагменти. Кожен “відрізок” є мінімальною структурною одиницею видання і подає читачеві, описує той чи інший об’єкт (об’єкт опису). Прикладом такого відрізку може слугувати словникова стаття, що, як уже зазначалось, є структурною одиницею словників (словникових видань) усіх типів. Словникова стаття – досить самостійний текст, що містить заголовне слово та його пояснення. У словника різних типів статті суттєво відрізняються за обсягом, структурою й іншим характеристикам: від розгорнутих статей у енциклопедичних словниках до коротких статей в орфографічних словниках, у яких заголовне слово збігається із його поясненням. Словникові статті пропорційні між собою за зовнішніми (формальними ознаками) – наявність лівої і правої частин, за обов’язковими та факультативними елементами, шрифтовими виділеннями, скороченнями у тексті тощо. У довідкових виданнях, але не словниках структура також досить специфічна, так, у довідниках матеріал може бути організований за системним принципом, алфавітним, хронологічним, номерним.
Системний і алфавітний принципи мають свої плюси й мінуси. Систематичне розташування матеріалу дозволяє показати загальний стан знань у цій сфері, зберігає зв’язки між окремими поняттями, але пошук необхідної довідки (у порівнянні зі зручністю алфавітного принципу) певною мірою ускладнюється. Алфавітний порядок полегшує пошук потрібної довідки, але розриває внутрішні зв’язки між спорідненими предметами, робить їх відірваними і незалежними один від іншого.
Концепція видання враховує й кількісні показники. Довідкові видання розрізняються за ступенем повноти інформації, яка залежить від конкретного цільового та читацького призначення видання. Необхідно точно з’ясувати, яка міра повноти матеріалу у майбутньому виданні є оптимальною, і дотримуватись її у всіх розділах (тематичних та структурних).
Забезпечити схожість при висвітленні матеріалу допомагають типові статті. Розробка типових статей і суворе дотримання загального плану дають можливість уникнути такої ситуації, коли одні з питань, що мають подібний масштаб і значення, розбираються глибоко й детально, а інші – поверхово, в загальних рисах.
Для підвищення інформаційної ємності тексту й економії його обсягу використовується система відсилань і посилань у тексті. Вона встановлює логічні зв’язки між спорідненими поняттями та явищами, що дозволяє поглибити й розширити довідку, а також скоротити її текст, видаливши повторення інформації.
Із питаннями систематизації матеріалу тісно пов’язана робота редактора над апаратом видання. Завдання апарату – підвищити інформаційний потенціал видання, зробити пошук інформації найбільш оптимальним.
Редактор повинен розуміти, що більше інформаційне навантаження лягає на супроводжувальні статті, передусім на передмову. Передмова розширює інформацію читача про задачі видання (перша й важлива інформація про книгу подається у видовому визначенні). Концепція видання, окрім того, що вона реалізується у самій структурі видання, розкривається і в передмові. Так, передмова в енциклопедії дає, як правило, досить детальну інформацію про мету, адресата, тематику видання, авторський колектив, характеризує підбір фактів, обґрунтовує структуру, вказує на інші специфічні риси видання.
Роль та зміст супровідних статей залежать від цільового й читацького призначення видання. Так, у навчальних словниках передмова повинна містити відомості про зв’язок словника з відповідним навчальним курсом і методичні рекомендації для учнів про способи роботи із виданням. Передмова у перекладному науково-технічному словнику повинна повідомляти читача-перекладача не лише про специфіку використання безпосередньо цього словника, але й показати, які словники він повинен мати для підвищення якості своєї праці, оскільки і швидкість, і особливості перекладу визначаються не тільки кваліфікацією перекладача, але й у певній мірі вмінням користуватися словником.
Особливу увагу редактор повинен звертати на допоміжні покажчик і бібліографічні списки, що є своєрідними путівниками по довідковому виданню. Допоміжні покажчики досить необхідні у енциклопедичних словниках та довідниках, обов’язкові у багатомовних тлумачних словниках і бажані у словниках двомовних, особливо у тих випадках, коли одна із мов рідкісна й словників цією мовою мало. Першочергове завдання покажчика – відображати матеріали в іншому, відмінному від основного тексту, порядку. Це дозволяє отримати додатковий “вхід” у текст книги (нові канали зв’язку). Особливе значення мають допоміжні покажчики у неалфавітних виданнях.
Бібліографічні списки у різних типах видань виконують різну роль, їхні основні функції – аргументуюча і рекомендаційна. В особливих випадках, незалежно від того, чи подаються посилання на літературу як на використану чи як на рекомендовану, бібліографічне забезпечення довідкового видання дає можливість вийти за межі конкретного видання для того, щоб отримати знання, які розширюються. У зв’язку з цим бібліографічний апарат різних типів довідкових видань у кожному з них виконує специфічні функції. Із урахуванням цього редактор повинен аналізувати відбір джерел у бібліографічні списки.
У енциклопедіях пристатейні списки літератури повинні рекомендувати найбільш авторитетні видання з певної теми, проблеми та підтверджувати першочерговість інформації, що наводиться у статті. У науковій енциклопедії бібліографічний апарат має вигляд системи загальних, вузьких і тематично близьких питань, пов’язаних посиланнями, та має тенденцію до повного відображення науково цінної літератури, у тому числі іноземними мовами.
Один із найважливіших напрямків роботи редактора – робота над ілюстраціями та художньо-технічним оформленням видання, яка залежить від типу видання, конкретного цільового призначення. Ілюстрації у довідникових виданнях – одне із суттєвих засобів збагачення їхньої інформативності. Необхідна вимога до ілюстрування – органічний і логічний його зв’язок зі змістом тексту. Ретельно підібрана ілюстрація, що до того ж уміло підписана, дозволяє значно скоротити статтю чи відповідний текстовий фрагмент у систематичному виданні. При розробці плану ілюстрування необхідно враховувати характеристики конкретного видання, у тому числі предметні. Так, ілюстрації відіграють особливу роль у довідкових виданнях із мистецтва. Важливе освітнє значення мають коментарі до кожної ілюстрації, які розкривають художні особливості твору.
У довіднику, присвяченому лікарським рослинам, ілюстрації також посядуть особливе місце. Опис тієї чи іншої рослини повинен доповнюватися високоінформативною, і що не менш важливо, якісною ілюстрацією (якщо довідником скористається, наприклад, непрофесійний заготівник лікарської сировини, важливо, щоб під час збирання листків, корінців тощо він не помилився у виборі рослини). Ілюстрації вдало доповнюють тексти статей та, окрім того, перетворюються на самостійне джерело інформації, яким можна користуватися і поза зв’язком зі статтями.
Потрібно пам’ятати, що при підготовці ілюстрацій не можна обмежуватися оцінкою їх оригіналів, необхідно також враховувати, яким буде якість виконання ілюстрацій під час друку і, відповідно, чи виконають вони у повному обсязі поставлені перед ними завдання.