2. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого

Однією з тих концепцій, яка глибоко вплинула на розвиток наукових поглядів щодо жінки ХХ ст. була теорія Зиґмунда Фройда. Фройд вважав, що особа жінки визначається самим фактом відмінності її анатомічної будови від чоловіка. Саме відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні (і основні для розвитку жіночої психіки) особливості – кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси за Фрейдом визначають три основні лінії розвитку жіночої психіки:

1. одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже до неврозів;

2. друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібні прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність;

3. третя – до нормальної жіночності, під якою Фройд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя і народження сина.

Результатом нормального розвитку жіночої психіки і природними компонентам здорової жіночності є пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.

Таким чином, можна зробити висновок, що погляди З.Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну неповноцінність, з якого формуються лише три можливі типи жіночої психіки: істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність [7; с.11]. Дивним чином теорія Фройда стала так би мовити основоположною не лише для закріпленні стереотипів у свідомості людей, а й виправдовувала ставлення до жінки як до істоти неповноцінної.

Усі подальші теорії у філософії і соціології лише закріплювали ці погляди. Так, американський соціолог Т.Парнсон, досліджуючи зміни, що відбулися з американською сім’єю у середині минулого сторіччя, приходить до висновку, що механізмом, який забезпечує рівновагу і стабільність системи соціальної взаємодії, є функціональне розділення сфер діяльності, тобто розподіл ролей. Він вважав, що для існування будь-якої соціальної системи необхідне виконання інструментальної і експресивної функцій. Одна людина не може перебрати на себе обидві ці функції, не може одночасно перейняти риси владності і жорстокості з одного боку і набувати м»якості та вміння врегулювати конфлікти з іншого. Іншими словами в одній людині важко поєднати діаметрально протилежні риси характеру і поведінки.

Відповідно і в сім’ї повинен існувати розподіл ролей: інструментальну функцію повинен перейняти чоловік, а експресивну – жінка. Парсонс вважає, що основним для жінок є статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особи, відповідальної за домашнє господарство. Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство у сім’ї. Парсонс вважав, що такий розподіл ролей запобігатиме можливому змаганню між подружжям за владу, статус, що може призвести до руйнівних для шлюбу наслідків. Жінка може займатися професійною діяльністю лише в тому випадку, якщо це не загрожує «змаганням» із чоловіком [7; с.12-13].

Частково складається враження, що такий розподіл ролей у сім’ї слугує не для збереження сімейного затишку, а для задоволення честолюбних потреб самих чоловіків, можливо, навіть певним чином компенсовувати комплекс меншовартості в тому разі, коли дружина досягає значних кар’єрних успіхів у порівнянні із чоловіком.

Цікавим моментом у теорії Парсонса є те, що спочатку він пропонує таку модель для американського суспільства, але потім оголошує її інваріантною для будь-якого суспільства. Звичайно, така модель могла б вирішити чимало проблем, але не у кожному суспільстві вона могла б бути ідеальною.

Лайонел Тайгер та Робін Фокс, представники біологічної концепції вважали, що людські істоти не є продуктом культури і виходили лише із біологічних чинників. Вони були переконані в тому, що домінування осіб чоловічого роду є біологічно детермінованим і характерне для всіх тварин у тому числі і для людини. Влада належить чоловікам, бо це закладено їх природою [7; с.14]. Слід згадати, що вчені робили свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі із людиною.

Їх послідовник соціобіолог Едуард Вілсон, розвиваючи теорію Дарвіна, стверджував, що предметом природного відбору є не тільки фізичні, а й поведінкові характеристики. Він також відкидав вплив культури на людину, постійно проводив аналогії між людиною і твариною. Ще однин представник цієї школи, Девід Береш, пояснював відмінності в чоловічій і жіночій поведінці тим, що кожна біологічна істота використовує різні шляхи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Чоловікам вигідно бути агресивними, непостійними, нерозбірливими, а жінкам – сором’язливими стриманими, поки вони не знайдуть чоловіків із відповідним генотипом.

Що ж стосується філософських концепцій, то вони мало чим відрізняються від соціобіологічних і психонаналітичних. У західній філософії завжди обстоювалася диференціація чоловічого начала як первинного і духовного і жіночого як тілесного і вторинного. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. пропонують в даному випадку окремо розглянути роботу Ф.Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави», де основи дискримінації жінок розглядається з точки зору класового аналізу і представляється як окремий випадок придушення людини в антагоністичному класовому суспільстві. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. знаходять у роботі Енгельса ідею соціостатевої стратифікації суспільства, яка проте залишилася у тіні. Енгельс іде від аналізу питання, чому, в момент виникнення приватної власності розподіл праці за статевими ознаками набув такого вирішального значення [7; с.15]

Проаналізовані концепції хоч і належать до різних дисциплін все ж спираються на позиції біодетермінізму. Напевно, не варто підкреслювати, що авторами концепцій є самі чоловіки.

Вирішальну роль у виникненні принципово нової наукової парадигми у дослідженнях статі зіграв фемінізм. На даний момент фемінізм – це, як вважає Фурман [7; с. 17], альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Теоретики фемінізму почали формувати свої теоретичні претензії до традиційного західного знання і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури. Це виявилося і у критиці психоаналітичного підходу Фрейда з його теорією «кастраційного комплексу», і у відстоюванні наявності жіночої культури, як рівноправної чоловічій, а не як субкультури і зрештою у руйнуванні стереотипів, пов’язаних із соціальними ролями жінок. Феміністична критика культури намагається зясувати марґінальне становище жінок у культурі та винайти шляхи подолання цієї ситуаціії. Представники фемінізму розробляють жіночу мову культури, теоретично – у філософії, літературознавстві, культурній антропології, психоаналізі, теоретично – у літературі, візуальному мистецтві, кінематографі.

Феміністичний рух, звичайно, не є однорідним. Розрізняють соціалістичний, марксистський, радикальний, психоаналітичний, постмодерністський фемінізм. Ми не будемо докладно зупинятися на кожній з цих течій фемінізму. Це, зрештою, не належить до завдань даного реферату. Варто лише згадати, що разом із феміністичним рухом, з»явився і маскулінний рух, який також намагався переосмислити основні суспільні стереотипи, але він не набув такої масовості як феміністичний рух.