2. Заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, одержані одним з подружжя (ч.2 ст.61 ск).

3. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім”і, то гроші, інше майно, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять кожного з подружжя, якщо вони придбани за час шлюбу, то вони є спільною сумісною власністю подружжя. Це музичні інструменти, оргтехніка, лікарські обладнання тощо, вони мають особливий правовий режим. При поділі такого майна один з подружжя, кому це майно передається повинен сплатити іншому частину вартості цього майна, відповідно до його частки.

Якщо майно дружини, чоловіка істотно збільшилося за час шлюбу у своєї вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності.

Якщо один з подружжя своєю працею або коштами брав участь в створенні майна, належному другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержані від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнані об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подружжя мають рівні права щодо володіння , розпорядження, користування майном. Сімейним кодексом встановлено декілька правил щодо розпорядження таким майном:

59. Дайте характеристику усиновлення, розкрийте права та обов’язки усиновлювачів.

Усиновлення – правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батька якої померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини уваги і турботи.

В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам, наприклад, кожна дитина має право на виховання, приоритетним є національне усиновлення, заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення, укладення договорів з іноземними державами про правову допомогу; здійснення контролю за умовами виховання та утримання дітей тощо.

Облік дітей, які залишилися без батьківського піклування здійснюється системою державних органів:

- відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрації , виконавчими комітетами міських районних рад;

• Міністерством освіти АР Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської, Севастопольської міських держадміністрацій (безпосередньо ведення справ щодо опіки та піклування);

• Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти, у порядку, встановленому КМ України.

Облік дітей, що залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, здійснюється Центром з усиновлення дітей, основним завданням якого є формування банку даних про дітей-сирот і дітей, позбавлених батьківського піклування, надання громадянам України та іноземцям необхідної інформації про дітей, стосовно яких виникли підстави для усиновлення.

Усиновлення – це складний юридичний факт, який включає волевиявлення усиновлювача та рішення суду. Суб’єктами усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

Усиновленою може бути неповнолітня дитина і у виняткових випадках – повнолітня особа, яка не має матері та батька або була позбавлена їх піклування.

Усиновлювачем може бути:

1) повнолітня і дієздатна особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років;

2) подружжя.

Законом встановлений перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212 СК). Всі ці особи поділяються на 2 групи:

До першої групи відносяться

• особи, які за станом здоров’я не можуть виконувати функції усиновлювачів;

• особи, які обмежені в дієздатності;

• особи, які визнані недієздатними;

• перебувають на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

• зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

• страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством здоров’я України.

До другої групи належать:

• особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов’язаннях щодо виховання дітей; внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені;

• були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини;

До третьої групи належать:

• особи, яки з об’єктивних прчин не можуть бути усиновлювачами (наприклад, забезпечити дитину , створити її належні умови для проживання)

До четвертої групи відносяться:

• особи однієї статі;

• особи, інтереси яких суперечать інтересам дітей.

2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення.

Умови усиновлення – це згода осіб, які відповідно до законодавства мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Згода дитини на усиновлення може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Дитину необхідно проінформувати щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення повинна розглядатися як серйозна перешкода на усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення проводиться без згоди дитини.

Згода батьків на усиновлення дитини, якщо батьки у дитини є. Ця згода лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Згода повинна бути безумовною, безоплатною.

Усиновлення дитини без згоди батьків можливе, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною( невідомі, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав). Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючі з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють до неї батьківської турботи і піклування, не виховують дитину не утримують її.

Згода опікуна та піклувальника, закладу охорони здоров’я, навчального закладу на усиновлення дитини потрібна у письмовому вигляді, якщо дитина знаходилася в у них.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини, повинна бути нотаріально посвідчена. Усиновлення може проводитися без згоди одного з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, встановлений режим окремого проживання подружжя (ст.. 220, 120), з інших підстав, які мають істотне значення.

Порядок усиновлення – це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється органами за правилами, що встановлені законодавством.

Усиновлення здійснюється за рішенням суду на підставі заяви про усиновлення дитини ( ст. 223, 224 СК). Усиновлення вважається здійсненим у день надбання чинності суду. Постановляючи рішення про усиновлення, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення ( стан здоров’я, матеріальне становище, ставлення до дитини та інші).

Особа, що усиновила дитину має право на таємницю усиновлення, право на приховання факту усиновлення від дитини.

Усиновлювачі мають право на:

• бути записаними батьками у Книзі реєстрації народжень ( згода дитини після 7 років);

• змінити відомості про місце народження і дату народження дитини (але не більш як на 6 місяців);

• змінити прізвище, ім’я та по батькові дитини.

На підставі рішення суду про усиновлення орган РАЦСу вносить відповідні зміни в актовий запис про народження і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

Правові наслідки усиновлення:

1) з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими родичами за походженням, за певними винятками:

2) виникають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням:

3) усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені – правовий статус дитини.

60. Розкрийте обов’язок матері та батька по утриманню дитини.

Аліментні зобов’язання батьків та дітей щодо утримання – це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надавати другій стороні утримання на підставах і в порядку, встановленому законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку.

Види аліментних зобов’язань: