Розділ 4 загальні правила цитування, посилання на використані джерела та оформлення списку джерел

При написанні письмових робіт студент має обов’язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати, чи на ідеях і висновках яких базуються проблеми, завдання й питання, вивченню яких присвячена його робота. Такі посилання дають змогу іншим дослідникам відшукати документи і перевірити достовірність відомостей щодо цитування кожного документа, знайти необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Неприпустимим є використання т. зв. „сліпого цитування”, тобто посилання на джерело інформації, з яким науковець безпосередньо не працював, а викладення положень якого знайшов у іншому джерелі. Посилаючись вперше на використані документи чи літературу, необхідно обов'язково давати повну назву роботи.

Існують такі загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання.

Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинно бути ані надмірним, ані недостатнім, оскільки і перше, і друге знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

е) якщо необхідно виявити ставлення автора до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику (!) або знак питання (?);

є) якщо автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження у круглих дужках, де після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора письмової роботи. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – І. П.¹), (підкреслено мною. – І. П.), (розрядка моя. – І. П.).

Посилання. Посилатися слід на останні видання творів. Більш ранні видання доцільно зазначати лише в тих випадках, коли наявний в них матеріал не включений до останнього видання.

Посилання на джерела в тексті письмових робіт роблять у пронумерованих виносках внизу сторінок. При цьому у виносках даються бібліографічні описи джерел зі Списку джерел та літератури. Якщо у праці були використані відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, то в посиланнях слід докладно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на які дано посилання в магістерській роботі.

Наприклад, у тексті використана цитата: „...у рамках міжнародних інститутів створюються механізми санкцій, які збільшують матеріальні і нематеріальні кошти некооперативних дій окремих держав такою мірою, що змушують останніх відмовлятися від конфронтаційних стратегій...”².

Виноска з номером 2 оформлюється внизу на тій же сторінці (див. ілюстрацію внизу цієї сторінки) відповідно до опису у списку джерел та літератури, проте замість загальної кількості сторінок зазначається сторінка, на яку робиться посилання. При цьому у Списку джерел і літератури джерело подається із зазначенням усієї кількості його сторінок:

56. Кривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – 166 с.

Посилання на ілюстрації та формули у тексті праці вказують порядковим номером ілюстрації чи формули, причому, останній беруть у дужки. Наприклад: „рис. 4.3”, „у формулі (3.2)”.

Бакалаврська/дипломна/магістерська робота повинна містити лише ті таблиці, які пояснюються у тексті, при цьому слово „таблиця” пишуть скорочено, наприклад: „...у табл. 3.2”.

Оформлення Списку використаних джерел та літератури. Список використаних джерел та літератури повинен містити усі назви праць та документів, на які зроблено посторінкові посилання в роботі.

Джерела можна розміщувати у списку одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, а також у хронологічному порядку.

Не можна включати до бібліографічного списку праці, на які немає посилання у тексті роботи і які фактично не були використані.

Список джерел та літератури складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів й бібліографічних покажчиків повністю, без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв тощо. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, необхідності вставляти пропущені відомості.

Список можна структурувати по групах джерел за їхнім значенням для науки (наприклад: архівні матеріали, документи, мемуари та праці державних діячів, монографії і збірники наукових праць, статті у періодичних виданнях, матеріали наукових конференцій, статистичні матеріали, джерела в мережі „Інтернет” тощо).

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1 -84 „Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”, ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12-93 „Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила”. Зі зразками бібліографічних описів різноманітних видів джерел та видань можна ознайомитись у додатках.

При описуванні документів, що містяться в мережі Інтернет, слід зазначити прізвище та ім’я автора документа, його назву і вказати повний шлях доступу до нього. Нагадаємо, що це робиться з двох причин – можливості перевірки, при потребі, достовірності даних та можливості для інших науковців використати ці дані. Слід пам’ятати, що переважна більшість WEB сторінок час від часу оновлюється, і використана автором роботи інформація може бути замінена іншою. Тому потрібно зазначити дату відвідання сторінки, з якої було взято інформацію, і реальний шлях доступу до неї. Для бібліографічного опису найпридатніші документи в форматі PDF.