4. Теорія соціальної мобільності. Типи, агенти та канали мобільності.

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому він живе. Іноді ці переміщення легко відчуваються й ідентифікуються, наприклад, при переїзді індивіда з одного місця в інше, перехід з однієї релігії в іншу, зміна сімейного стану. Це змінює позицію індивіда в суспільстві і говорить про його переміщення в соціальному просторі. Однак існують таки переміщення індивіда, які важко визначити не лише оточуючим її людям, але і йому самому. Наприклад, складно визначити зміну положення індивіда у зв'язку із зростанням престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, зміною доходу. Разом з тим такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку позначаються на його поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються процеси переміщення індивідів в соціальному просторі, які отримали назву процесів мобільності. Талановиті особистості, безсумнівно, народжуються у всіх соціальних верствах і соціальних класах. Якщо не існує бар'єрів для соціального досягнення, можна очікувати велику соціальну мобільність, коли деякі особистості швидко піднімаються і отримують високі статуси, інші ж опускаються на більш низькі. Але між шарами і класами існують бар'єри, які заважають вільному переходу індивідів їх однією статусної групи в іншу.

Один з найголовніших бар'єрів виникає через те, що соціальні класи мають субкультурами, які готували дітей представників кожного класу для участі в класовій субкультурі, в якій вони соціалізувати. Звичайна дитина з родини представників творчої інтелігенції з меншою ймовірністю буде засвоювати звички і норми, які допомагають йому згодом працювати селянином чи робітником. Те ж можна сказати про норми, що допомагають йому в роботі в якості великого керівника. Тим не менш, в кінцевому рахунку, він може стати не тільки письменником, як його батьки, але й робочим або великим керівником. Просто для просування з одного шару в інший або з одного соціального класу в інший має значення "відмінність в стартових можливостях".

Наприклад, у синів міністра і селянина різні можливості для одержання високих посадових статусів. Тому загальноприйнята офіційна точка зору, яка полягає в тому, що для досягнення будь-яких висот в суспільстві треба лише працювати і мати здібності, виявляється неспроможною.

Наведені приклади свідчать про те, що всяке соціальне переміщення відбуватися не безперешкодно, а шляхом подолання більш-менш істотних бар'єрів. Навіть переїзд людини з одного місця проживання на інше припускає певний період адаптації до нових умов. Усі соціальні переміщення особистості чи соціальної групи включають у процес мобільності.

Відповідно до визначення П. Сорокіна, «під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда, або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої». П. Сорокін розрізняє два типи соціальної мобільності: горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна мобільність - це перехід індивіда або соціального об'єкту від однієї соціальної позиції до іншої, що лежить на тому ж рівні. У всіх цих випадках індивід не змінює соціального шару, до якого він належить, або соціального статусу.

Найбільш важливим процесом є вертикальна мобільність, що представляє собою сукупність взаємодій, які сприяють переходу індивіда або соціального об'єкту їх одного соціального шару в іншій. Сюди входить, наприклад, службове підвищення, істотне поліпшення добробуту або перехід на більш високий соціальний шар, на інший рівень влади.

Суспільство може піднімати статус одних індивідів і знижувати статус інших. І це зрозуміло: одні індивіди, що володіють талантом, енергією, молодістю, повинні витісняти з вищих статусів інших індивідів, що не володіють цими якостями. Залежно від цього розрізняють висхідну і спадну соціальні мобільності, або соціальне піднесення і соціальний падіння. Висхідні течії професійної, економічної і політичної мобільності існують у двох основних формах: як індивідуальний підйом, або інфільтрація індивідів їх нижчого шару у вищий, і як створення нових груп індивідів з включенням груп у вищий шар поруч з існуючими групами цього шару або замість них. Аналогічно спадна мобільність існує у формі як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на більш низькі, так і зниження соціальних статусів цілої групи. Прикладом другої форми спадної мобільність може служити падіння соціального статусу групи інженерів, яка колись займала досить високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка втрачає реальну владу за образним висловом П. Сорокіна, «перший випадок занепаду нагадує падіння людини з корабля, другий - корабель, який затонув з усіма що знаходяться на борту».

Соціальна ієрархія сучасного суспільства складається з 3-х рівнів: вищого, середнього, нижнього.

Розподіл населення по цих рівнях і визначена параметрами стратифікації. На думку Г. Зіммеля, стабільність соціальної структури (суспільства в цілому) залежить від питомої ваги середнього шару (класу). Він займає проміжне положення, він знижує їх протистояння оскільки має толерантність по відношенню до еліт, і демонструє нижнім шарам зразки образу і стилів життя, доступних за умови вертикальної мобільності.

"Групова мобільність" особливо інтенсивно відбувається за часів структурних перебудов економіки. Поява нових престижних ролей. В середині ХХ ст. такою групою стали менеджери, технократи, "білі комірці", "яппі".

В період революцій відбувається зліт вгору "нового класу" номенклатури. Одночасно йдуть процеси марганалізації суспільства під впливом НТР. Падіння соціального статусу старих професій, зникнення частини з них, розорення дрібної і середньої буржуазії призводить до розмивання старих соціокультурних цінностей і норм, доходів, що раніше об'єднували ці шари, їх стійке положення в соціальній структурі. Опускання вниз соціальної групи може бути тимчасовим (військові держави, що служать), але може набути стійкого характеру (учені, викладачі, працівники культури).

Зі зміною ідеологічних орієнтирів, цінностей, норм, відбуваються соціальні переміщення по соціальних сходах вгору і вниз, відкривається шлях вгору, легітимуються шари, які раніше по престижу були внизу (охоронці, обслуга кабаре, повії, торговці, перукарі, бармени).

У стабільному суспільстві соціальні переміщення по вертикалі носять не груповий, а індивідуальний характер. Але вододіл між стратами долається нелегко. Усі суспільства стратифіковані, це означає, що існує сито, фільтри, які дозволяють, або утрудняють вертикальну мобільність.

У сучасному суспільстві, що розвивається переміщення по вертикалі носять не груповий, а індивідуальний характер. Піднімаються певні особи, здатні подолати тяжіння своєї соціокультурного середовища. Це не просто, хоча і робочий може в принципі піднятися до міністра. (Особливо показовим є досвід СРСР: М. С. Горбачов, Б. Н. Єльцин, В. В. Путін).

Навряд чи є таке суспільство, страти якого не пропускали окремі одиниці. У сучасному суспільстві пересування по вертикалі можливо. Однак цей перехід завжди складний! Якщо б мобільність була вільною, то в суспільстві не було б соціальних страт, вважав П. А. Сорокін. Воно нагадувало б будівлю без стелі та стін.

Разом з тим всі суспільства стратифіковані. У них є певне «сито» яке просіює індивідів і дозволяє деяким піднятися вгору, залишаючи інших в нижніх шарах. Роль сита виконують соціальні інститути, які регулюють рух по вертикалі, і своєрідність культури, способу життя кожного шару, перевіряльники кожного висуванця на міцність, на відповідність нормам тієї країни, в яку він переміщується.

Так, система освіти забезпечує не тільки первинну соціалізації особистості, але і виконує роль своєрідного ліфта, який дозволяє найбільш здатним піднятися вгору.

Політичні партії формують політичну еліту, інститут власності зміцнює клас власників, інститут шлюбу дозволяє піднятися навіть при відсутності інтелектуальних здібностей. Однак мало піднятися. Треба закріпитися в країні тобто прийняти її спосіб життя і вписатися в її соціокультурну середу, прийняти норми, принципи. Цей процес важкий, болісний, так як вимагає великого психічного напруження і часто загрожує нервовими зривами. Людина може назавжди залишитися ізгоєм там, куди прагне або потрапив волею долі.

Якщо соціальні інститути - «соціальні ліфти», то соціокультурна оболонка, обгортає кожну страту, виконує роль фільтра, що здійснює своєрідний контроль. Фільтр може не пропустити індивіда, який прагне вгору, і тоді що вирвався з низів буде приречений бути ізгоєм. Піднявшись на більш високу ступінь, він залишиться за дверима, що веде в саму страту, що загрожує нервово психічні зривами.

Аналогічна ситуація може скластися і при русі вниз. Втративши право, забезпечене капіталом, жити у верхніх шарах, людина не здатна відкрити двері в іншу страту з іншої соціокультурної і звідси - конфлікт.

Канали соціальної мобільності.

Доступність шляхів для соціальної мобільності залежить як від індивіда, так і від структури суспільства, в якому він живе. Індивідуальна здатність має значення, якщо суспільство розподіляє винагороди на основі запропонованих ролей. В іншого боку, відкрите суспільство мало допомагає індивіду, який не підготовлений до боротьби за просування до вищих статусами. У деяких товариства амбіції молодих людей можуть знаходити один або два можливих, відкритих для них каналу мобільності. В той же час в інших товариства молодь може скористатися сотнею шляхів для досягнення вищого статусу. Одні шляху досягнення вищого статусу можуть бути закриті в зв'язку з етнічної або соціально-кастової дискримінацією, інші чинності того, що індивід з-за індивідуальних особливостей просто на здатний застосувати свої таланти.

Однак для того, щоб повністю змінити соціальний статус, у індивідів часто виникає проблема входження в нову субкультуру групи з більш високим статусом, а також пов'язана з цим проблема взаємодії з представниками нового соціального середовища. Для подолання культурної бар'єру і бар'єру спілкування існує кілька способів, до яких так чи інакше вдаються особи в процесі соціальної мобільності.

1. Зміна способу життя. Недостатньо просто заробляти і витрачати великі гроші у тому випадку, коли індивід зрівнявся в доходах з представниками більш високого соціального шару. Для засвоєння нового статусного рівня йому необхідно прийняти новий матеріальний стандарт, відповідний цього рівня. Благоустрій квартири, покупка книг, телевізора, машини і т.д. - все повинно відповідати новому, більш високому статусу. Матеріальна побутова культура - це і не дуже помітний, але вельми значний спосіб залучення до більш високого статусного рівня. Але матеріальний спосіб життя - тільки один з моментів долучення до нового статусу і сам по собі, без зміни інших компонентів культури трохи значить.

2. Розвиток типового статусного поведінки. Орієнтована на вертикальну мобільність особистість не буде прийнята в більш високий соціально-класовий шар до тих пір, поки не засвоїть зразки поведінки цього шару настільки, щоб слідувати їм без будь-яких зусиль. Зразки одягу, словесні обороти, проведення дозвілля, манера спілкуватися - все це видозмінюється і повинно стати звичним і єдино можливим типом поведінки. Дітей часто готують спеціально до засвоєння поведінки, характерного для високого соціально-класового шару, навчаючи їх музиці, танців і гарним манерам. Правда, не всі аспекти субкультури соціального шару або групи можуть бути освоєні в результаті навмисного навчання і свідомої імітації, але такі зусилля можуть прискорити процес прийняття індивідом соціального оточення.

3. Зміна соціального оточення. Цей спосіб заснований на налагодженні контактів з особами і асоціаціями того статусного строю, у який соціалізується мобільний індивід. Ідеальним умовою входження в новий шар є положення, коли індивід повністю оточений представниками того шару, куди він прагне потрапити. У цьому випадку субкультура освоюється дуже швидко. Однак позитивним моментом налагодження зв'язків завжди служить те, що нове знайомство може створити сприятливе громадського думка на користь новачка.

4. Шлюб з представником більш високого статусного шару. У всі часи такий шлюб служив найкращим засобом подолання бар'єрів, що стоять на шляху соціальної мобільності. По-перше, він може в значній мірі сприяти прояву талантів, якщо дає матеріальне благополуччя. По-друге, він надає індивіду можливість швидкого підйому, часто минаючи кілька статусних рівнів. По-третє, шлюб з представником або представницею більш високого статусу в значній мірі дозволяє проблеми соціального оточення і швидкого освоєння зразків культури вищого статусного шару. Подібного роду шлюби дозволяли людям долати самі важкі соціальні бар'єри в кастовому суспільстві, а також проникати в елітні шари. Але такий шлюб може бути корисний тільки в тому випадку, якщо індивід з нижчого статусного шару підготовлений до швидкому засвоєнню нових зразків поведінки і способу життя нового для нього соціального оточення якщо він не може швидко засвоювати нові культурні статуси і стандарти, то цей шлюб нічого не дасть, оскільки представники вищого статусного шари не будуть вважати індивіда "своїм".

Інститути освіти виконують роль соціального ліфта, політичні партії формують еліти, інститут браку дає шанс піднятися вгору. Але тільки освоєння культурних образів дозволяє обмежено вписатися в соціокультурне середовище конкретної страти.

Маргінал - це людина що знаходиться між декількома соціальними статусами, між двома культурами. Це переміщення в невизначеному соціальному просторі називається маргінальною. Маргінал - людина, позбавлена колишнього статусу, але що не зумів адаптуватися до нового соціокультурного середовища іншої страти.

Особливе уваги соціологів викликають соціальні спільності, члени яких живуть як би в двох і більше світах одночасно, не належачи ні до одного з них. Такий стан соціологи називають "маргінальною" (від латів. marginalis - що знаходиться на краю, margo - край), а групи і їх членів – маргінальними групами і, маргінальними особами. Основна передумова маргінальної - "самотність", втрата зв'язків з іншими спільностями або індивідуальними суб'єктами. Це проміжний стан по відношенню до соціальних спільностей (національним, класовим, професійним, культурним) формує типологічні групи зі своїми ознаками, які можуть усвідомлюватися, так би мовити, зсередини.

Явище маргінальної суперечливості. З одного боку, це руйнування соціальності, деградація, депрофесіоналізація, дезорганізаванність. Але всякий рух шляхом формування нових громадських структур, спільностей теж пов'язано з маргінальною. Значить, з іншого боку, це механізм і один з доданків прогресу суспільства.

Але нам важливо підкреслити, що маргінальні групи придбавають стан стійкості, групової стабільності, формують специфічний моральний кодекс, особливий стиль життя. Це зовсім не прогресивна тенденція. Маргінал, компенсуючи своє проміжне положення, здатний носити маску і приймати вигляд представника тієї або іншої нації, культури або релігії. Не маючи власних цих цінностей життя і культури, маргінали імітують чужий спосіб життя, зазвичай спотворюючи його, бо по суті не мають його внутрішнього потенціалу. Знаходячись в суспільстві, вони перебувають фактично поза ним, поза соціальними зв'язками і процесами. У маргінальних груп це виражається в змозі і почутті втраченої, претензійності, відчаю і цинізму.

Механізм «сходження»

Для того щоб зрозуміти, як відбувається процес сходження, важливо вивчити, яким чином окремий індивід може подолати бар'єри і кордони між групами і підніматися вгору, тобто підвищувати свій соціальний статус. Це прагнення досягти більш високого статусу обумовлено мотивом досягнення, який в тій чи іншій мірі є у кожного індивіда і пов'язаний з його потребою добиватися успіхів і уникати невдач в соціальному аспекті. Актуалізація цього мотиву породжує в кінцевому підсумку силу, з якою індивід прагне до досягнення вищої соціальної позиції або до того, щоб утриматися на наявній і не скотитися вниз. Реалізація сили досягнення залежить від багатьох причин, зокрема від ситуації, що складається в суспільстві. Аналіз проблем, що виникають при реалізації мотиву досягнення, корисно розглядати, користуючись термінами та ідеями, висловленими Куртом Левіним в його теорії поля.

Для того щоб досягти більш високого статусу, індивід, що знаходиться в групі з більш низькими статусами, повинен подолати бар'єри між групами або верствами. Індивід, який прагне потрапити у вищу статусну групу, має певну енергію, спрямовану на подолання цих бар'єрів і витрачаються на проходження відстані між статусами більш високою і більш низькою груп. Енергія індивіда, що прагне до більш високого статусу, знаходить вираження в силі F, з якою він намагається подолати бар'єри перед вищим шаром. Вдале проходження бар'єру можливо тільки в тому випадку, якщо сила, з якою індивід прагне досягти високого статусу, буде більше сили відштовхування. Вимірявши силу, з якою індивід прагне проникнути у верхній шар, можна з певною ймовірністю передбачити його попадання туди. Імовірнісний характер інфільтрації обумовлений тим, що при оцінці процесу треба враховувати постійно мінливу ситуацію, яка складається з багатьох чинників, у тому числі їх особистісних відносин індивідів.

Характеристики соціальної мобільності

Для кількісної оцінки процесів мобільності звичайно використовують показники швидкості та інтенсивності соціальної мобільності. Під швидкістю мобільності розуміється «вертикальна соціальна дистанція або число страт - економічних, професійних чи політичних, які проходить індивід у його русі вгору або вниз за певний проміжок часу». Наприклад, якомусь індивіду протягом трьох років після закінчення інституту і початку роботи за фахом вдається зайняти посаду завідувача відділом, а його колезі, що закінчив інститут разом з ним, - посаду старшого інженера. Очевидно, що швидкість мобільності вище у першого індивіда, так як за вказаний проміжок часу він подолав більше статусних рівнів. З іншого боку, якщо який-небудь індивід у результаті обставин, що склалися чи особистої слабкості з високого суспільного становища скочується на дно суспільства, то говорять, що у нього висока швидкість соціальної мобільності, але спрямована вниз по статусної ієрархії.

Під інтенсивністю мобільності розуміється кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному або горизонтальному напрямку за певний проміжок часу. Число таких індивідів будь-якої соціальної спільності дає абсолютну інтенсивність мобільності, а їх частка в загальній чисельності даної соціальної спільності показує відносну мобільність.

Наприклад, якщо ми будемо враховувати число індивідів у віці до 30 років, розлучених і перейшли в інші сім'ї, то мова піде про абсолютну інтенсивності горизонтальній мобільності в даній віковій категорії. Якщо ми будемо розглядати відношення числа перейшли в інші сім'ї до чисельності всіх індивідів у віці до 30 років, то мова піде про відносну соціальної мобільності в горизонтальному напрямку. Часто виникає необхідність розглянути процес мобільності з точки зору взаємозв'язку її швидкості та інтенсивності. У цьому випадку використовується сукупний індекс мобільності для даної соціальної спільності. Таким шляхом можна, наприклад, порівняти одне товариство з іншим з метою з'ясування, в якому з них або в який період мобільність за всіма показниками вище. Такий індекс може бути розрахований окремо з економічної, професійної чи політичної сфери діяльності.

У цілому соціальна мобільність суспільства - суперечливий процес. Якщо складне суспільство дозволяє індивідам відносно вільно минути бар'єри між соціальними класами і верствами, то це зовсім не означає, що кожен індивід, що володіє талантами і мотивацією, може безболісно і легко рухатися по сходинках сходів соціального сходження. Мобільність завжди важко переноситься усіма індивідами, так як їм доводиться адаптуватися до нової субкультурі, налагоджувати нові зв'язки і боротися зі страхом втратити свій новий статус. Але для складного суспільства відкритий шлях нагору, велике число досягаються статусів - єдиний шлях розвитку, тому що в протилежному випадку виникають соціальні напруження і конфлікти.