20. Основні рахунки, їх види, призначення і побудова

Основні рахунки відображають дані про наявність і рух головних ресурсів підприємства та джерел їх утворення і стан розрахунків з іншими підприємствами чи установами. Уже сама назва свідчить про пріоритетність цієї групи. Стосовно балансу ці рахунки можуть бути активними, пасивними та активно-пасивними. Залишки на цих рахунках відображаються в балансі і становлять його основу.Основні рахунки за своїм призначенням та будовою, у свою чергу, поділяються на матеріальні, грошові, рахунки нематеріальних активів, а також рахунки власного капіталу та розрахункові.

Важливу підгрупу основних рахунків становлять матеріальні, які призначено для обліку наявності та руху матеріальних цінностей, що є в розпорядженні підприємства. До них належать рахунки: 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 21 «Тварини на вирощуванні і відгодівлі», 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети», 25 «Напівфабрикати», 26 «Готова продукція», 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», 28 «Товари».

Досить часто матеріальні рахунки називають ще інвентарними.

Грошові рахунки призначено для обліку й контролю грошових коштів господарства. До таких рахунків належать ЗО «Каса», 31 «Розрахунки в банках», 33 «Інші кошти» тощо.

Рахунок нематеріальних активів за своїм призначенням аналогічний матеріальним рахункам і виокремлюється, головно, через свою економічну суть, специфіку.

Основною частиною власного капіталу є статутний капітал. Він характеризує розміри підприємства і реєструється в установчих документах. Облік цього капіталу ведеться на рахунку 40. На дебеті цього рахунка відображають зменшення статутного капіталу (вилучення), а на кредиті — його збільшення.

До контрактивних рахунків належить також субрахунок «Торгова націнка», на якому обліковуються торгова націнка на товари. Цей рахунок є регулюючим до рахунка 28 «Товари», на якому обліковуються товари за продажними цінами. Якщо необхідно визначити залишок товарів за їхньою купівельною вартістю, то в цьому разі від вартості товару, облікованого на рахунку 28 «Товари», необхідно відняти суму, обліковану на субрахунку «Торгова націнка».

23. Оцінювання як елемент методу бо

Оцінка є складовою методу бухгалтерського обліку і тісно пов'язана з іншими його елементами: балансом, документацією і інвентаризацією, рахунками бухгалтерського обліку, калькуляцією.

Оцінку можна охарактеризувати як процес визначення вартості об'єкта, за якими повинні визначатися і відображатися статті у фінансовій звітності.

Об'єктами оцінки в бухгалтерському обліку є основні засоби, нематеріальні активи, капітальні і фінансові інвестиції, запаси, дебіторська заборгованість, довгострокові і поточні зобов'язання. Процес оцінки є процедурою привласнення об'єктами бухгалтерського обліку певних грошових величин, які використовуються для підсумкової оцінки активів і зобов'язань.

Технологія оцінки - послідовність процесу оцінки вартості активів і зобов'язань, яка містить такі етапи: визначення об'єкта; цілі і функції оцінки; розробку способів оцінки; обґрунтування найефективнішого способу оцінки з метою визначення достовірної вартості майна і зобов'язань.

Дата оцінки - це точно зафіксований момент часу, на який здійснюється оцінка. Оцінка може бути здійснена на дату придбання або вибуття об'єкта, на дату складання балансів (вступного, поточного, консолідованого, ліквідаційного та ін.).

Принцип обліку за собівартістю вважається загальноприйнятою оцінкою активів підприємства. Згідно з цим принципом активи оцінюються за первісною вартістю, яку називають фактичною (історичною) собівартістю. Вона визначається у момент придбання активу, заноситься в "історію" об'єкта обліку і є незмінною впродовж терміну корисного використання даного об'єкта, за винятком випадків його переоцінки. Національними стандартами бухгалтерського обліку України встановлені різні правила визначення первісної вартості активів підприємства.

Основні вимоги до оцінки: реальність, доречність, своєчасність, єдність і обачність.