Профилактика детской нервозности.

Каждый ребёнок – это личность, а это самое сложное, самое непостижимое, всегда меняющееся и никогда до конца не познаваемое явление.

Сейчас многие родители жалуются на неспокойное поведение детей: капризы, раздражительность, слёзы из-за каждого пустяка; дети не могут найти себе занятия, всё время пристают ко взрослым, всё им не так, часто бросаются на пол, начинают бить ногами, разбрасывать игрушки, закатывать истерику и т.д. Реакция родителей нередко только усугубляет такое поведение. Не секрет, что в некоторых семьях проявляются совершенно недозволенные приёмы воспитания, от которых следует решительно отказаться вследствие их крайне вредного влияния на здоровье и психику ребёнка. Неправильные приёмы только на короткое время могут успокоить ребёнка. Причины капризов, непослушания детей (если ребёнок не болеет) чаще всего кроются в ошибках воспитания, допускаемых взрослыми.

Нарушая дисциплину, ребёнок-дошкольник большей частью понимает, что ведёт себя неправильно, но не понимает, что за этим нарушением стоит одна из четырёх целей.

Привлечение внимания – некоторые дети выбирают «плохое поведение», чтобы получить особое внимание взрослого. Они хотят всё время быть в центре внимания, не давая воспитателю проводить занятия, другим детям играть или слушать взрослого.

Власть – некоторые дети «плохо» ведут себя, потому что для них важно быть главными.

Такие дети демонстрируют свою независимость и пытаются разрушить установленный порядок в группе. Всем своим видом они говорят: «Ты мне ничего не сделаешь».

Месть – для некоторых детей целью (часто неосознанной) становится месть за реальную или вымышленную обиду. Мстить они могут кому-то из взрослых, детей или всему миру, который так «несправедлив к ним».

Избегание неудачи - некоторые дети так боятся поражения, неудачи, что предпочитают ничего не делать. Им кажется, что они не удовлетворяют требованиям воспитателя, родителей или своим собственным чрезмерно завышенным требованиям. Они часто мечтают, чтобы их оставили в покое, и остаются в изоляции, неприступные и «непробиваемые» никакими методическими приёмами педагога.

Психозы у детей

Психозы у детей встречаются редко. Их можно подразделить на 2 группы: ранний детский психоз (грудные дети и дошкольники) и поздний детский психоз (предподростковый и подростковый возраст).

Психозы детские ранние (детский аутизм) характеризуются отсутствием стремления к общению с другими людьми, в том числе с родителями. Страдающий аутизмом ребёнок впервые попадает в поле зрения врача в связи с серьёзной задержкой развития речи. Больной ребёнок замкнут и может в одиночестве проводить несколько часов, играя с одной игрушкой, обычно не поднимая головы и не встречаясь глазами с другими лицами, не реагируя на их попытки присоединиться к его игре. Прерывание игры (программы движений) может вызвать вспышку гнева (ребёнок падает на пол, бьётся об него головой, скрежещет зубами и др.).

Эти действия настолько активны, что могут привести к самоповреждению и представляют опасность для его жизни. Ребёнок следит за движением своих рук и пальцев, пробует вещи на вкус, что указывает на высокий уровень сознания и чувствительность к определённым стимулам, в то время как пониженная реакция на боль и отсутствие ориентировочной реакции на внезапный громкий шум свидетельствуют о снижении чувствительности к др. стимулам.

В. речи ребёнка могут преобладать эхолалия, нарушение ритма речи и другие идиосинкратические формы. Умственные способности ребёнка обычно снижены, а у детей с развитой речью - вполне адекватны их возрасту. Иногда ребёнок, страдающий аутизмом, обладает изолированым талантом. Механизм возникновения аутизма неясен. Согласно наблюдениям психиатров причинами могут быть поражение головного мозга, конституциональная недостаточность и недостаточность ретикулярной активирующей системы, нейрофизиологические нарушения, аутоинтоксикации, острые и хронические инфекции, неблагоприятные условия социальной среды.

Лечение психозов у детей

Лечение детей, больных аутизмом, малоэффективно. Транквилизаторы целесообразны только при вспышках агрессивного поведения. Такие дети постоянно лечатся в психиатрической больнице. Психозы индуцированные не представляют собой чёткого клинического синдрома. Патология, характеризующая их, возникает обычно на 2-5-м году жизни.

Провоцирующим фактором является рождение младшего брата или сестры, что вызывает у ребёнка острую, резкую, паникообразную тревогу. Она сочетается с выраженной регрессией социального поведения и умственных способностей. Речь, вполне освоенная до начала заболевания, становится жаргонной и идиосинкратической, теряет свою коммуникативную функцию. Развитие симптомов может достигнуть уровня вторичного аутизма, стать хроническим и устойчивым, напоминая ранний детский аутизм.

Поздние психозы детские. Психотические реакции у детей более старшего возраста напоминают психотические реакции у взрослых. Проявляются симптомы - нарушение процессов мышления, бред, галлюцинации, неупорядоченное поведение, отказ от межличностных связей и утрата чувства реального. В отличие от психозов раннего возраста, поздний детский психоз наблюдают в семьях, принадлежащих к группе высокого риска по шизофрении. Прогноз более благоприятный.

Обычные лечебные мероприятия включают в себя индивидуальную и семейную психотерапию, модификацию поведения, приём транквилизаторов. В острый период заболевания показана госпитализация, в период ремиссии — длительная поддерживающая терапия.

26

Філогенез - це процес історичного розвитку виду. Філогенез нервової системи - історія. Формування та вдосконалення її структур.

Філогенез нервової системи в коротких рисах зводиться до наступного. У найпростіших одноклітинних організмів (амеба) нервової системи ще немає, а зв'язок з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою рідин, що знаходяться всередині і поза організмом, - гуморальна (humor - рідина), до нервова, форма регуляції.

Надалі, коли виникає нервова система, з'являється і інша форма регулювання - нервова. У міру розвитку нервової системи нервова регуляція все більше підкоряє собі гуморальну, так що утворюється єдина нейрогуморальна регуляція при провідній ролі нервової системи. Остання в процесі філогенезу проходить ряд основних етапів:

I етап - сетевидная нервова система. На цьому етапі (кишковопорожнинні) нервова система, наприклад гідри, складається з нервових клітин, численні відростки яких з'єднуються один з одним в різних напрямках, утворюючи мережу, дифузно пронизливий все тіло тварини. При подразненні будь-якої точки тіла збудження розливається по всій нервової мережі і тварина реагує рухом всього тіла. Відображенням цього етапу у людини є сетевидной будова інтрамуральною нервової системи травного тракту.

II етап - вузлова нервова система. На цьому етапі (безхребетні) нервові клітини зближуються в окремі скупчення або групи, причому з скупчень клітинних тел виходять нервові вузли - центри, а з скупчень відростків - нервові стовбури - нерви. При цьому в кожній клітині число відростків зменшується і вони отримують певний напрямок. Відповідно сегментарному будовою тіла тварини, наприклад у кільчастого хробака, в кожному сегменті є сегментарні нервові вузли і нервові стовбури. Останні з'єднують вузли в двох напрямках: поперечні стовбури пов'язують вузли даного сегмента, а поздовжні - вузли різних сегментів. Завдяки цьому нервові імпульси, що виникають у будь-якій точці тіла, не розливаються по всьому тілу, а поширюються по поперечним стовбурах в межах даного сегменту. Поздовжні стовбури пов'язують нервові сегменти в одне ціле. На головному кінці тварини, який при русі вперед стикається з різними предметами навколишнього світу, розвиваються органи почуттів, у зв'язку з чим головні вузли розвиваються сильніше інших, будучи прообразом майбутнього головного мозку. Відображенням цього етапу є збереження у людини примітивних рис (розкиданість на периферії вузлів і мікрогангліев) в будові вегетативної нервової системи.

У філогенетичному ряду існують організми різного ступеня складності. Враховуючи принципи їх організації, їх можна розділити на дві великі групи. Безхребетні тварини належать до різних типів і мають різні принципи організації. Хордові тварини (від просто влаштованого ланцетника до людини) належать до одного типу і мають загальний план будови.

Незважаючи на різний рівень складності різних тварин, перед їх нервовою системою стоять одні завдання.

По-перше, об'єднання всіх органів і тканин в єдине ціле (регуляція вісцеральних функцій);

по-друге, забезпечення зв'язку із зовнішнім середовищем, а саме - сприйняття її стимулів і відповіді на них (організація поведінки і руху);

Клітини нервової системи як безхребетних, так і хордових тварин влаштовані принципово однаково. З ускладненням будови тварини помітно змінюється і структура нервової системи. Удосконалення нервової системи в філогенетичному ряду йде через концентрацію нервових елементів у вузлах і поява довгих зв'язків між ними. Наступним етапом є Цефалізація - освіта головного мозку, який бере на себе функцію формування поведінки. Вже на рівні вищих безхребетних (комахи) з'являються прототипи коркових структур (грибоподібні тіла), у яких тіла клітин займають поверхневеположення. У вищих хордових тварин у головному мозку вже є справжні коркові структури та розвиток нервової системи йде по шляху кортікалізаціі, тобто передачі всіх вищих функцій корі головного мозку.

Слід зазначити, що з ускладненням структури нервової системи попередні освіти не зникають. У нервовій системі вищих організмів залишаються і сетевидная, і ланцюгова, і ядерна структури, характерні для попередніх ступенів розвитку.

27

Онтогенез нервной системы Нервная система плода начинает развиваться на ранних этапах эмбриональной жизни. Из наружного зародышевого листка - эктодермы - по спинной поверхности туловища эмбриона образуется утолщение - нервная трубка. Головной конец ее развивается в головной мозг, остальная часть - в спинной мозг. У недельного эмбриона намечается незначительное утолщение в оральном (ротовом) отделе нервной трубки. На 3-й неделе зародышевого развития в головном отделе нервной трубки образуются три первичных мозговых пузыря (передний, средний и задний), из которых развиваются главные отделы головного мозга - конечный, средний, ромбовидный мозг. В дальнейшем передний и задний мозговые пузыри расчленяются каждый на два отдела, в результате чего у 4-5-недельного эмбриона образуется пять мозговых пузырей: конечный (телэнцефалон), промежуточный (диэнцефалон), средний (мезэнцефалон), задний (метэнцефалон) и продолговатый (миелэнцефалон). Впоследствии из конечного мозгового пузыря развиваются полушария головного мозга и подкорковые ядра, из промежуточного - промежуточный мозг (зрительные бугры, подбугорье), из среднего формируется средний мозг - четверохолмие, ножки мозга, сильвиев водопровод, из заднего - мост мозга (варолиев мост) и мозжечок, из продолговатого - продолговатый мозг. Задняя часть миелэнцефалона плавно переходит в спинной мозг. Из полостей мозговых пузырей и нервной трубки образуются желудочки головного мозга и канал спинного мозга. Полости заднего и продолговатого мозговых пузырей превращаются в IV желудочек, полость среднего мозгового пузыря - в узкий канал, называемый водопроводом мозга (сильвиев водопровод), который сообщает между собой III и IV желудочки. Полость промежуточного пузыря превращается в III желудочек, а полость конечного пузыря - в два боковых желудочка. Через посредство парного межжелудочкового отверстия III желудочек сообщается с каждым боковым желудочком; IV желудочек сообщается с каналом спинного мозга. В желудочках и спинномозговом канале циркулирует церебральная жидкость. Нейроны развивающейся нервной системы посредством своих отростков устанавливают связи между различными отделами головного и спинного мозга, а также входят в связь с другими органами. Чувствительные нейроны, входя в связь с другими органами, заканчиваются рецепторами -, воспринимающими раздражение. Двигательные нейроны заканчиваются мионевральным синапсом - контактным образованием нервного волокна с мышцей. К 3-му месяцу внутриутробного развития выделяются основные части центральной нервной системы: большие полушария и ствол мозга, мозговые желудочки, а также спинной мозг. К 5-му месяцу дифференцируются основные борозды коры больших полушарий, однако кора остается еще недостаточно развитой. На 6-м месяце отчетливо выявляется функциональное превалирование высших отделов нервной системы плода над нижележащими отделами. Головной мозг новорожденного имеет относительно большую величину. Масса его в среднем составляет 1/8 массы тела, т.е. около 400 г, причем у мальчиков она несколько больше, чем у девочек. У новорожденного хорошо выражены борозды, крупные извилины, однако их глубина и высота невелики. Мелких борозд относительно мало, они появляются постепенно в течение первых лет жизни.- К 9 месяцам первоначальная масса мозга удваивается и к концу первого года составляет 1/11-1/12 массы тела. К 3 годам масса головного мозга по сравнению с массой его при рождении утраивается, к 5 годам она составляет 1/13-1/14 массы тела. К 20 годам первоначальная масса мозга увеличивается в 4-5 раз и составляет у взрослого человека всего 1/40 массы тела. Рост мозга происходит главным образом за счет миелинизации нервных проводников (т.е. покрытия их особой, миелиновой, оболочкой) и увеличения размера имеющихся уже при рождении примерно 20 млрд. нервных клеток. Наряду с ростом головного мозга меняются пропорции черепа. Мозговая ткань новорожденного малодифференцированна. Корковые клетки, подкорковые узлы, пирамидные пути недоразвиты, плохо дифференцируются на серое и белое вещество. Нервные клетки плодов и новорожденных расположены концентрированно на поверхности больших полушарий и в белом веществе мозга. С увеличением поверхности головного мозга нервные клетки мигрируют в серое вещество; концентрация их в расчете на 1 см3 общего объема мозга уменьшается. В то же время плотность мозговых сосудов увеличивается. У новорожденного затылочная доля коры больших полушарий имеет относительно большие, чем у взрослого, размеры. Количество полушарных извилин, их форма, топографическое положение претерпевают определенные изменения по мере роста ребенка. Наибольшие изменения происходят в первые 5-6 лет. Лишь к 15-16 годам отмечаются те же взаимоотношения, что и у взрослых. Боковые желудочки мозга сравнительно широкие. Соединяющее оба полушария мозолистое тело тонкое и короткое. В течение первых 5 лет оно становится толще и длиннее, а к 20 годам мозолистое тело достигает окончательных размеров. Мозжечок у новорожденного развит слабо, расположен относительно высоко, имеет продолговатую форму, малую толщину и неглубокие борозды. Мост мозга по мере роста ребенка перемещается к скату затылочной кости. Продолговатый мозг новорожденного расположен более горизонтально. Черепные нервы расположены симметрично на основании мозга. В послеродовом периоде претерпевает изменения и спинной мозг. По сравнению с головным спинной мозг новорожденного имеет более законченное морфологическое строение. В связи с этим он оказывается более совершенным и в функциональном отношении. Спинной мозг у новорожденного относительно длиннее, чем у взрослого. В дальнейшем рост спинного мозга отстает от роста позвоночника, в связи с чем его нижний конец «перемещается» кверху. Рост спинного мозга продолжается приблизительно до 20 лет. За это время его масса увеличивается примерно в 8 раз. Окончательное соотношение спинного мозга и позвоночного канала устанавливается к 5-6 годам. Рост спинного мозга наиболее выражен в грудном отделе. Шейное и поясничное утолщения спинного мозга начинают формироваться в первые годы жизни ребенка. В этих утолщениях сконцентрированы клетки, иннервирующие верхние и нижние конечности. С возрастом отмечается увеличение количества клеток в сером веществе спинного мозга, наблюдается и изменение их микроструктуры. Спинной мозг имеет густую сеть венозных сплетений, что объясняется относительно быстрым ростом вен спинного мозга по сравнению с темпами его роста. Периферическая нервная система новорожденного недостаточно миелинизирована, пучки нервных волокон редкие, распределены неравномерно. Процессы миелинизации происходят неравномерно в различных отделах. Миелинизация черепных нервов наиболее активно происходит в первые 3-4 месяца и заканчивается к 1 году. Миелинизация спинномозговых нервов продолжается до 2-3 лет. Вегетативная нервная система функционирует с момента рождения. В дальнейшем отмечаются слияние отдельных узлов и образование мощных сплетений симпатической нервной системы. На ранних этапах эмбриогенеза между различными отделами нервной системы формируются четко дифференцированные, «жесткие» связи, создающие основу для жизненно необходимых врожденных реакций. Набор этих реакций обеспечивает первичную адаптацию после рождения (например, пищевые, дыхательные, защитные реакции). Взаимодействие нейронных групп, обеспечивающих ту или иную реакцию либо комплекс реакций, составляет функциональную систему. 28

Слово як сигнал сигналів  Закономірності условнорефлекторной діяльності, встановлені для тварин, властиві і людині. Проте поведінка людини настільки сильно відрізняється від поведінки тварин, що у нього повинні існувати додаткові нейрофізіологічні механізми, які й визначають особливості його вищої нервової діяльності.  І. П. Павлов вважав, що специфіка вищої нервової діяльності людини виникла в результаті нового способу взаємодії із зовнішнім світом, який став можливий при трудовій діяльності людей і який висловився в мові. Мова виникла як засіб спілкування між людьми в процесі праці. Її розвиток призвело до виникнення мови. І. П. Павлов писав, що «слово зробило нас людьми ...». З виникненням мови у людини з'явилася нова система подразників у вигляді слів, що позначають різні предмети, явища навколишнього світу і їх відносини. Таким чином, у людини на відміну від тварин існують дві системи сигнальних подразників: перша сигнальна система, що складається з безпосередніх впливів внутрішнього і зовнішнього середовища на сенсорні входи, і друга сигнальна система, що складається переважно з слів, що позначають ці впливи.  Слово, що означає предмет, не є результатом простий асоціації на кшталт «слово - предмет».  Зв'язки слова з предметом якісно відрізняються від первосигнальному зв'язків. Слово хоча і є реальним фізичним подразником (слуховим, зоровим, кинестетическим), воно принципово відрізняється тим, що в ньому відображаються не конкретні, а найбільш істотні, основні властивості і відносини предметів і явищ. Воно забезпечує можливість узагальненого і відстороненого відображення дійсності. Ця функція слова з усією очевидністю виявляє себе при дослідженні глухонімоти. За даними А.Р. Лурии, глухонімий, який не навчений мови, не здатний абстрагувати якість чи дію від реального предмета. Він не може формувати абстрактні поняття і систематизувати явища зовнішнього світу з абстрактним ознаками.  Таким чином, під першою сигнальною системою розуміють роботу мозку, що обумовлює перетворення безпосередніх подразників в сигнали різних видів діяльності організму. Це система конкретних, безпосередньо чуттєвих образів дійсності, що фіксуються мозком людини і тварин. Другою сигнальною системою позначають функцію мозку людини, яка має справу зі словесними символами («сигналами сигналів»). Це система узагальненого відображення навколишньої дійсності у вигляді понять, зміст яких фіксується в словах, математичних символах, образах художніх творів.  Інтегративна діяльність нервової системи людини здійснюється не тільки на основі безпосередніх відчуттів і вражень, але і шляхом оперування словами. При цьому слово виступає не тільки як засіб вираження думки. Слово перебудовує мислення і інтелектуальні функції людини, так як сама думка відбувається і формується за допомогою слова.  Суть мислення у виконанні деяких внутрішніх операцій з образами у внутрішній картині світу. Ці операції дозволяють будувати і добудовувати змінюється модель світу. Завдяки слову картина світу стає більш досконалою, з одного боку, більш узагальненої, з іншого - більш диференційованою. Приєднуючись до безпосереднього образу предмета, слово виділяє його істотні ознаки, вносить до нього форми аналізу і синтезу, які безпосередньо недоступні суб'єкту. Слово переводить суб'єктивний сенс образу в систему значень, що робить його більш зрозумілим як суб'єкту, так і будь-якому слухачеві. 

Мислення формується і розвивається протягом дитинства під впливом умов життя і виховання. Дитина народжується, не володіючи мисленням. Пізнання починається з відчуття і сприймання навколишніх предметів, образи яких зберігаються в пам'яті. Це пізнання відбувається в процесі активної взаємодії дитини з дійсністю, у процесі практичних дій, які дозволяють їй краще ознайомитися з особливостями навколишніх предметів і уточнити свої уявлення про ці предмети. Збагачення дитячого досвіду супроводиться його узагальненням. Поволі дитина починає помічати схожість між деякими спостережуваними явищами і переносить способи дії, засвоєні в одних умовах, в інші, схожі обставини.

Так, півторарічна дитина, якій вдалося один раз дістати чашку, що стоїть на столі, потягнувши до себе скатерку, діє аналогічним способом (тягне до себе ковдру), коли іграшка, яка її цікавить, лежить на ліжку. Таким чином, у процесі практичних дії з предметами відбувається не тільки нагромадження, але й узагальнення нагромадженого досвіду, внаслідок чого виникають перші зародки мислення.

Вирішальну роль у формуванні дитячих узагальнень відіграє оволодіння мовою, засвоєння назв навколишніх предметів і явищ. Дорослий у розмові з дитиною називає одним і тим самим словом «стіл» різні столи, які є в кімнаті, або одним і тим самим словом «падати» — падіння різних предметів. Наслідуючи дорослих, дитина і сама починає вживати слова в узагальненому значенні, мисленно об'єднуючи ряд схожих предметів і явищ.

Розвиток мислення у дітей відбувається не сам собою, не стихійно. Ним керують дорослі, виховуючи і навчаючи дитину. Спираючись на досвід, який має дитина, дорослі передають їй знання, подають їй поняття, до яких вона не змогла б додуматися самостійно і які склалися в результаті трудового досвіду і наукових досліджень багатьох поколінь.

Розглядаючи питання про розумовий розвиток дитини, І. М. Сеченов говорить: «З ранніх пір їй підносять і ділом і словом готові форми чужого досвіду, скидаючи з її слабких плечей важку працю дізнавання власним розумом».

Як ми вже зазначали, під впливом виховання дитина засвоює не тільки окремі поняття, але й вироблені людством логічні форми, правила мислення, істинність яких перевірена багато-віковою суспільною практикою. Наслідуючи дорослих і йдучи за їх вказівками, дитина поступово привчається правильно будувати судження, правильно співвідносити їх одне з одним, робити обгрунтовані висновки.

32

Теории сна

theories of sleep) В области исслед. сна существует широкий спектр теорий: от частных, касающихся специфических аспектов сна, таких как связь REM-сна со сновидениями, до более общих, авторы к-рых пытаются объяснить необходимость сна. Эта статья посвящена теориям последнего типа, к-рые можно разделить на пять общих категорий: 1. Теории восстановления (Restorative Theories). Сон представляет собой необходимый период восстановления от вредных для здоровья состояний или состояний истощения, к-рые развиваются в период бодрствования. Это самая древняя (предложенная Аристотелем) и наиболее распространенная Т. с. Живые организмы ложатся спать, когда утомляются, и пробуждаются освеженными. 2. Теории защиты (Protective Theories). Сон помогает избежать непрерывной и чрезмерной стимуляции. Павлов, напр., рассматривал сон как корковое торможение, способствующее защите организма от сверхраздражения. Живые организмы спят не потому, что они утомлены или истощены, а чтобы защитить себя от истощения. 3. Теория экономии энергии (Energy Conservation Theory). Эта теория возникла в результате исслед. на животных, в ходе к-рых обнаружилась сильная связь между высокими уровнями метаболической активности и суммарным временем сна. Поскольку сон, подобно зимней спячке, сокращает расходование энергии, животные с высоким уровнем метаболической активности снижают свою потребность в энергии за счет большей продолжительности сна. 4. Теории инстинкта (Instinctive Theories). В этих теориях сон рассматривается как видоспецифичный, морфо-физиологически реализованный инстинкт, запускаемый средовыми сигналами, с необходимостью вызывающими уместную в специфической ситуации реакцию сна. 5. Теории адаптации (Adaptive Theories). Эта категория включает самые совр. теории сна, к-рые рассматривают сон как адаптивную поведенческую реакцию. Сторонники такого подхода считают сон регулярной реакцией тайм-аута в связи с давлением хищников (predator pressures) и необходимостью добывать пропитание. Т. о., сон представляется не опасным поведением (как с позиций теорий восстановления), а повышающей выживание реакцией. 

Сновидіння займають у середньому другу годину нічного сну , що триває 7,5 годин. Сни бачать усі, але багато людей не запам'ятовують своїх снів. Якщо сплячого розбудити посередині швидкого сну, він згадає дуже яскравий сон. Якщо його розбудити через 5 хвилин після закінчення періоду швидкого сну, у нього залишиться лише неясне пригадування сновидіння, а якщо його розбудити через 10 хвилин, він нічого не згадає.

У племінних суспільствах стародавнього світу і у всіх цивілізаціях, включаючи сучасну, задумувалися про значення сновидінь і зміст снів, вважалося істотним в інтерпретаціях минулих і поточних подій, а також пророкуванні майбутнього.

Протягом XX сторіччя психологи намагалися знайти наукове пояснення сновидінь.

Нерідко в сні ми бачимо самі несподівані, іноді забавні, часом страшні, а то і безглузді картинки і події. Прокинувшись ми дивуємося: "Присниться ж таке!" А деякі, пригадуючи побачене, вбачають у ньому якийсь загадковий, може бути, пророчий зміст. І намагаються знайти йому тлумачення.

Марновірні уявлення про "віщі" сни дуже старі. Ще в древні часи вигадливі образи, видимі в сні, насторожували уяву людей. Справді, як це пояснити? Людина провела всю ніч на своєму ложі, а на ранок, прокинувшись розповідає, що він тільки що побував у лісі, у якому колись бродив з людьми свого племені, що він розмовляв з давно померлими рідними і полював з ними на небачених досі ніким птахів і звірів.

Коли фантазія первісної людини вперше породила помилкове і примітивне уявлення про світ – віру в існування надприродних сил, що ніби-то ховаються в деяких предметах (їх називали фетишами), у тілах людей, тварин, рослин (їхній називали "парфумами" і "душами"), виникло "пояснення" і сновидінням: ними стали вважати пригодами "душі", що мандрує, поки спить її власник.

Такий погляд на сновидіння пережив тисячоріччя. Неосвічені і безпомічні перед силами природи, наші далекі предки створювали різні магічні обряди, гадання, пророкування, заклинання і т.п. Сновидіння, у яких ніби-то вирує душа сплячих зустрічається з душами померлих людей, з парфумами рослин і тварин, вони вважали ключем до таємниць майбутнього, що дозволяє заздалегідь довідатися волю богів. По сновидіннях намагалися угадати, чи буде вдалим задумане полювання, коли починати битву з ворожим плем'ям і чи благополучно, обране місце для житла.

Гадання і пророкування по снах були поширені в Єгипті й Індії, в античній Греції і Римі; особливо пишним кольором процвітала віра в "віщі" сни в середні віки. У минулому столітті багато темних людей користувалися тлумачами снів – "сонниками."

Передові вчені давно уже висловлювали думки про те, що в сновидіннях немає нічого загадкового, що вони являють собою результат пожвавлення в сні реально пережитого.

Независимо оттого, что явилось первоначальной жалобой на бессонницу, основная ее причина всегда связана с нарушением правил гигиены сна, означающей правильную подготовку ко сну. Действительно, у многих людей, которые страдают инсомнией, на самом деле в течение многих лет накапливаются вредные привычки, которые и приводят к нарушениям сна. Временная эпизодическая бессонница, например, перед важным экзаменом или в поездке, обычно проходит до того, как человек обращается к врачу. Инсомнию надо лечить, «когда болезнь приобретает здоровые формы» (М. М. Жванецкий), а это – временная и хроническая бессонница. Именно эти два вида инсомнии нуждаются в диагностике и обязательном лечении.

Ознакомьтесь с правилами гигиены сна и примите их во внимание: