Складання блок-схем

За структурним підходом дотриму­ються домовленостей: при складанні

блок-схем дозволяється використовува­ти тільки три вказані базові структури.

При цьому один з функціональних бло­ків можна заміняти будь-якою з базових структур. Такі домовленості дозволяють конструювати складні за змістом алго­ритми, розвиваючи їх не тільки “в ши­рину”, але і “в глибину”.

Складемо блок-схему, скористав­шись структурою “слідування”, в якій на місці блоку Р2 вставимо структуру “цикл-до”, а в останній замість блоку Р вставимо структуру “розгалуження”.

Матимемо структуру, як на мал. 5.

Сконструйовані у такий спосіб алго­ритми мають чітку і зрозумілу структуру,

бо складаються з обмеженої кількості блоків, побудованих аналогічно.

Парадигма програмування - це система ідей і понять , які візначають стиль написання комп'ютерних програм , а також спосіб мислення програміста .

П. п. - способ концептуалізації , что визначає організацію обчислень і структурування роботи , яку виконує комп'ютер.

.Спільним для різніх П. п. є

Загальні принципи проектування програмного продукту. Користувач может вібіраті ту або іншу парадигму програмування з позіцій зручності ! Застосування для задач у п.п та виготовлення конкретного програмного продукту.[1]

Процедурні мови програмування:

Ada (мова загального призначення)

Basic (версії починаючи з Quick Basic до появи Visual Basic)

Сі

Кобол

Фортран

Модула-2

HAL / S

Pascal

ПЛ / 1

Рапіра

REXX

PHP[9]

.

Характеристика процедурних мов програмування. Алфавіт. Основні поняття мови: оператори, ідентифікатори, числа, рядки, описи.

Програма, написана процедурною мовою, описує спосіб (алгоритм) розв’язування задачі, тобто точно вказує дії щодо реалізації алгоритму шляхом переліку необхідних процедур.

Кожна мова програмування має свій алфавіт, фіксований словник, синтаксис і семантику. Для описування алгоритму такою мовою використовується певний набір символів – алфавіт мови. Алфавіт складається зазвичай з літер латинської абетки, цифр, спеціальних символів (дужки, роздільники), знаків логічних  операцій (not, and, or та ін.), знаків операцій порівняння (=, <, > та ін.). З цих символів складаються і так звані ключові слова мови. Кожне з ключових слів має певне призначення. Ключові слова зв’язуються одне з одним за певними синтаксичними правилами мови. Кожне речення визначає певну послідовність дій, які повинен виконати комп’ютер. Словник мови програмування складається з кінцевого фіксованого набору ключових слів, наприклад, integer, while, var тощо. Сукупність правил побудови описів програм деякою мовою програмування називають синтаксисом мови програмування. Правила семантики пояснюють, яке смислове значення має опис кожної з вказівок програми і які дії повинен виконати  комп’ютер під час виконання кожної з таких вказівок. У будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм: символи, слова, виразі і вказівки (оператори). Символи мови – це основні неподільні знаки, за допомогою яких описують програми і дані. Слова мови – структури, утворені із символів і які є мінімальними одиницями, що мають деякий смисл. Слова – це імена (позначення, ідентифікатори) змінних величин, числа, службові слова, які використовуються в описах вказівок. Правила запису ідентифікаторів: 1) Усі ідентифікатори складаються з літер латинської абетки, цифр, починаються з літери або знака підкреслення "_"; 2) Великі і малі літери на розрізняються; 3) Ідентифікатори можуть мати різну довжину, але використовуються тільки перші 63 символи. Вираз – це текст, який задає правило обчислення одного значення того чи іншого типу. Якщо одержуване значення числове, о вираз називають арифметичним. Якщо одержуване значення логічне, то вираз називають логічним, чи булівським. Якщо одержуване значення – текст, то вираз називають літерним. Вказівка – це вказівка про виконання певної дії. У мовах програмування застосовуються вказівки трьох типів: 1) вказівки про безумовне виконання деякої дії чи набору дій: надання значень, уведення, виведення, виконання алгоритму; 2) Вказівки розгалуження; 3) Вказівки повторення.