- •1. Організаційна та фінансово-економічна характеристика комерційного банку.
- •1.2. Організація здійснення безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів банку
- •1.3. Здійснення операцій за поточними рахунками фізичних осіб в національній та іноземній валютах
- •1.4. Організація розрахунків з використанням банківських платіжних карток
- •1.5. Види і порядок оформлення касових операцій
- •1.6. Умови відкриття та ведення депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб. Порядок нарахування та сплати процентів по депозитам
- •1.8. Оцінка кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб в банку
- •2.1 Аналіз фінансового стану банку
- •2.3 Законодавча і нормативна база з питань банківської діяльності.
- •2.2 Теоретичні основи функціонування банківської системи України.
- •2.4 Організаційно-економічна характеристика банку
- •2.5 Організація управління банком
1.6. Умови відкриття та ведення депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб. Порядок нарахування та сплати процентів по депозитам
Депозитний рахунок — це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.
Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб’єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного рахунка на двох або декількох осіб не допускається.
Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Вкладні рахунки відкриваються з видачею вкладникові вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред’явника), ощадний сертифікат, інший виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору ощадного вкладу.
У договорі про відкриття вкладного рахунка обумовлюються: вид вкладу (строковий чи “до запитання”); сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; розмір плати; термін зберігання; відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін. У разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки. Після закінчення строку зберігання коштів на підставі договору строкового вкладу кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові, перераховуються на його розрахунковий рахунок відповідно до умов договору або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до запитання”. Для комерційного банку вклади “до запитання” є нестабільними, що обмежує можливість і сферу їх використання. У зв’язку з цим відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньому заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів. Якщо вклади до запитання носять, в основному, короткостроковий характер, то строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник отримує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У зв’язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати обсяги своїх кредитних операцій. Комерційні банки можуть застосовувати так звані гібридні депозитні рахунки, які об’єднують властивості внесків до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної (строкової).
Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утримання процентів та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку в установах банку відсотки за депозитними рахунками нараховуються за календарне число днів. Нарахування відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення грошей на рахунок або з дня надходження перерахувань на кореспондентський рахунок установи банку.
Загальні правила відкриття та ведення депозитних рахунків можуть бути індивідуалізовані стосовно кожного окремого клієнта з урахуванням конкретної фінансової ситуації, що склалась у нього і в банку. Депозитні рахунки відкриваються як в національній, так і в іноземній валютах. Вітчизняні комерційні банки працюють також з так званими дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на депозитному рахунку кошти в національній валюті — гривнях. Банк щоденно подає клієнту котирування основних валют (це, як правило, долар США, німецька марка, російський карбованець, британський фунт стерлінгів). Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий дохід при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і курсових різниць. Банки можуть відкривати анонімні валютні депозитні рахунки. Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним та юридичним особам (резидентам і не резидентам) уповноваженими банками.
Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою. Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу;
2) строком розміщення коштів.
Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі.
Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів. Зміна відсоткової ставки за депозитом відбувається за узгодженням сторін при зміні кон’юнктури ринку кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ і затверджується наказом по банку. Виплата відсотків здійснюється на поточний рахунок клієнта за його письмовою вимогою. Відсотки за депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що сплачується за даним видом внеску, значно зменшується.
Доходи за депозитними операціями підлягають оподаткуванню відповідно до чинного законодавства.
У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається використання двох фінансових механізмів:
розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;
розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;
Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”) здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній прогресії (“відсоток на відсоток”).
Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту. Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку. Отже, банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків:
1) метод рівних частин;
2) актуарний метод.
У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.
Відсоткова політика комерційних банків у сфері депозитних операцій має ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.
1.7. Порядок видачі та погашення кредитів юридичним та фізичним особам. Порядок нарахування та стягнення відсотків.
Кредитні ресурси у комерційних банків формуються за рахунок їх власних коштів, залишків коштів клієнтів на їх поточних (валютних) рахунках, залучених коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання і строкові, кошти від випуску цінних паперів, покупних коштів у НБУ тощо.
Розмір наданого клієнтові кредиту визначається виходячи з планових обсягів виробництва і реалізації продукції, капітального будівництва, закупівель сільськогосподарської та іншої продукції, сировини і матеріалів, товарообігу, вантажообігу та інших видів господарсько-фінансової діяльності позичальників, що підтверджуються відповідними планами, договорами, контрактами та іншими господарсько-правовими документами.
Конкретні суми видачі й строки користування позиками встановлюються у кредитних договорах виходячи з вартості та строків здійснення заходів, які кредитуються, їх окупності й забезпеченості. В окремих випадках при зміні умов виробництва та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) і з інших об'єктивних причин, банк може у визначених розмірах задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті на умовах, передбачених у додатковому кредитному договорі.
Видача кредиту позичальнику здійснюється з позичкового рахунка, який відкривається на його ім'я, як правило, у безготівковому порядку шляхом оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги, придбані (виконані) на умовах договорів і контрактів з постачальниками, підрядниками тощо.
В окремих випадках позики, які видаються позичальнику, можуть бути перераховані на його поточний рахунок для використання на цілі, передбачені кредитним договором, із збереженням права контролю банком за цільовим використанням кредиту.
У разі потреби за рішенням банку позики можуть надаватися позичальнику готівкою для розрахунків з громадянами за закуплену у них сільськогосподарську продукцію на основі складених з ними договорів закупівлі.
Видача позик оформляється операційним відділом банку на підставі розпорядження кредитного відділу банку. Позики видаються одноразово, щодня або в інші строки виходячи з потреби у кредиті. Довгострокові позики можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і витрат на капітальні вкладення. Банк може передбачити у кредитних договорах й інший порядок видачі кредитів.
Позичальникам із стабільним фінансовим станом, які мають репутацію акуратних платників, може бути відкрита кредитна лінія, тобто видача позики в разі потреби в попередньо обумовленій сумі і за встановленим лімітом, у межах якого і оплачується група договорів і комерційних контрактів позичальника.
Розмір кредитної лінії, строки її дії, періодичність видачі та погашення позик визначаються укладеними договорами, контрактами і фіксуються у кредитному договорі на їх відкриття. За обслуговування кредитної лінії позичальник сплачує банку кредитні комісійні, що нараховуються на всю суму відкритого кредиту незалежно від величини його використання.
При видачі в порядку часткової оплати витрат, контрактів, але в межах кредитного договору позики оформляються як термінові зобов'язання з визначеними в них конкретними строками їх погашення.
У разі наявності у позичальника прострочених щодо повернення кредитів видача нових позик не допускається. Забороняється видача кредитів на погашення збитків господарської діяльності позичальника, на формування і збільшення статутного фонду комерційних банків, а також на придбання цінних паперів підприємствами будь-якої форми власності.
Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена в договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов'язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобов'язаннях.
Позика може погашатись одноразово або в розстрочку (частково). Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі у строк, встановлений у кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгоджена з часом надходження виручки від продажу продукції (товарів, надання послуг) та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобов'язаннях.
Можливі й інші способи погашення позики, які необхідно передбачити у кредитному договорі, наприклад метод "амортизаційного" погашення кредиту. Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків за ним систематично у визначених розмірах і в установлені строки. Разом з останнім платежем погашаються залишок кредиту і відсотки за ним.
Відсотки нараховуються щомісяця виходячи зі встановленої у кредитному договорі ставки і суми непогашеної позики.
Нині встановлення процентної ставки за кредити не регулюється нормативними документами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням строку кредитування, наданих позикоотримувачами гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком, мають забезпечувати повне покриття їх витрат та отримання прибутку від госпрозрахункової діяльності.
Сума боргу і відсотки за ним погашаються в такій послідовності:
сплачуються нараховані відсотки за користування позикою,
погашається прострочена заборгованість з позики,
кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.
Погашення кредиту і відсотків за ним здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством.
Позичальник не звільняється від повернення боргу з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь-яких несприятливих обставин, у тому числі й незалежних від нього.
У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбачені кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди. У разі відмови банку в наданні відстрочення погашення кредиту він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним за рахунок гарантів (поручителів) або забезпечення, прийнятого від позичальника при видачі йому кредиту. При цьому борг повертається в певному порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг з вартості заставленого майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу заставленого майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію (поручництво) банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому самому порядку стягується сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво (поліс).
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.
Якщо підприємство-позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за ним. У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.
Можна зробити висновок, що при систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов'язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника.
