Період розквіту

Володимир I Великий

У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Уже 979 року, прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, дорогою князь завоював Полоцьке князівство і приєднав до Київської держави. У 981-993 роках було здійснено кілька вдалих походів. Він остаточно підкорив непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес (Корсунь) у Криму, що належав Візантії, здійснив вдалий похід у Закарпаття тощо. У кінці X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські племена.

З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: дедалі більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста. З метою укріплення князівської влади, її централізації у руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх численних синів, їх у нього було 12, від різних жінок.

Однак найбільш ефективним і далекоглядним заходом, спрямованим на укріплення влади, зміцнення єдності держави, на піднесення моральної та культурної зрілості тогочасного суспільства, було здійснення низки релігійних реформ і запровадження християнства. На той час язичництво себе вичерпало. Воно відповідало первісному суспільству та початковим стадіям формування держави, коли кожне плем'я мало свого князя, а часто і свого Бога, коли важливою життєвою потребою людей було вміння знайти можливості порозуміння з природою. Язичництво не вирішувало проблем людського співіснування в умовах соціальної нерівності. Авторитет великого князя потребував освячення єдиною вірою. Володимир розумів, що, тільки прийнявши християнство, його держава зможе ввійти як рівноправна до кола європейських держав.

Особисто Володимир охрестився 987 року, тоді ж одружився із сестрою імператорів Візантії Анною, а 988 року провів охрещення киян та жителів інших міст. Охрещення здійснювалося насильницькими методами, викликало невдоволення, намагання зберегти язичництво, особливо у північних землях.

Незважаючи на опір, язичницькі ідоли знищувалися, а натомість будувалися християнські храми. Церква отримала широкі привілеї, значну автономію, на її потреби надходила десята частина княжих прибутків.

Тепер Володимир I Великий, християнин і керівник могутньої християнської держави, став одним з найвидатніших лідерів Європи. З ним підтримують дружні стосунки керівники Польщі, Угорщини, Чехії, Норвегії, Німеччини та ін. З багатьма з них Володимир I встановив численні династичні зв'язки, одруживши синів з доньками польського князя Болеслава I Хороброго, шведського короля Олафа I тощо. Першим серед руських князів Володимир починає карбувати свою монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн, Візантії. На них було зображено самого князя, образ Христа, а на деяких замість цього було вибито тризуб.

За Володимира Руська держава перетворилася на одну з наймогутніших в Європі, а Київ за красою, розмірами змагався з Константинополем. Місто налічувало 8 базарів, 400 церков і т.д.[27] За князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури, торгівлі, будівництва та ін. Після смерті Володимира між його синами тяглися міжусобиці, в яких остаточно переміг і утвердився Ярослав. Але від 1022 року по 1036 рік він управляв Київською державою спільно з братом Мстиславом, що до цього князював у Тмутаракані. Ярослав керував правобережною частиною держави, а Мстислав — Лівобережжям.

Ярослав I Мудрий

Ярослав I (1019-1054) відзначався мужністю, глибоким державним розумом, різнобічними знаннями, політичною гнучкістю, любов'ю до книг, за що і був прозваний Мудрим. Він продовжував справу батька зі зміцнення Київської держави, справу подальшого зростання її міжнародної ролі. Перш за все запроваджувалася лінія на розширення меж країни. 1030 року він підпорядковує своїй владі західний берег Чудського озера, де засновує місто Юр'їв (тепер Тарту). Приєднуються ще кілька фінських племен і їхні території на північному сході. 1031 року у Польщі було відвойовано червенські міста, захоплені нею 1018 року під час міжусобиць. 1036 року під Києвом вдалося остаточно розгромити печенігів, і Русь дістала перепочинок у боротьбі з кочовиками, аж поки не з'явилися нові — половці. Однак загроза експансії степових сусідів залишалася реальною, і Київ обводять іще однією лінією фортифікацій уздовж р. Рось. За Ярослава 1043 року було здійснено останній похід на Візантію. У похід вирушила велика флотилія морем і сухопутна армія по західному берегу Чорного моря. Обидві сили зазнали поразки. Візантійці «грецьким вогнем» спалили значну частину флоту біля Босфора, решта повернула назад. Грецька ескадра рушила навздогін, але сама була знищена коло гирла Дніпра. Сухопутне військо було розбито візантійцями під Варною, 800 полонених русичів привели до Константинополя і осліпили. І все ж через деякий час відносини з Візантією стали покращуватись, і 1052 року остаточно утвердився мир, скріплений шлюбом четвертого сина князя Всеволода I з візантійською царівною. Однак це була поодинока невдача у зовнішній політиці князя Ярослава.

Значну увагу Ярослав приділяв відносинам із Польщею, де у першій половині XI ст. відбувалася гостра міжусобиця, народні повстання, безперервні війни між групами вельмож. Київський князь підтримав спадкоємця польського престолу Казимира I Відновителя, який поступово зміцнював владу, утверджував порядок у країні. Ярослав здійснив кілька походів проти ворогів Казимира, надавав йому військову допомогу, дипломатичну підтримку, і це сприяння привело до відновлення міцної Польської держави, що у недалекому майбутньому повернулося проти руського народу[28].

У середньовічній Європі ознакою престижу династії була готовність панівних груп сусідніх країн вступити з нею у шлюбні зв'язки, і в цьому авторитет Ярослава був великим. Його називали «тестем Європи». Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу — візантійський царевич. Поряд із цим кілька його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького й угорського королів. Особливо гучної слави набула у Франції донька Ярослава Анна, яка брала участь в управлінні державою за життя чоловіка, короля Генріха І. Після його смерті вона залишилася регенткою. На королівських документах збереглися її підписи кирилицею та латинською мовою, тоді як король і більшість вельмож ставили хрестики, бо були неписьменні.

Продовжуючи справу батька, Ярослав надає пріоритетного значення зміцненню внутрішньополітичного становища. У цій сфері він спирався на бояр, які на той час зміцнилися, посилили свій вплив на життя країни. Варяги вже повністю втратили своє попереднє значення і востаннє згадуються 1036 року. Всі Ярославові воєводи були місцевого походження[29]. Намісниками у головних містах були сини князя. Таким чином, Ярослав багато зробив для вдосконалення державного і політичного ладу. З цією метою було вироблено і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все захищала інтереси феодалів, великого князя, також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь чи його намісники. Все це свідчило, що керівник країни дбає про життя своїх підданих, про підвищення організованості і цивілізованості суспільства.

Ярослав надавав різноманітну і значну підтримку церкві і за її активної участі зміцнював ідеологічну основу суспільства. Він дбав про поширення християнської релігії, організацію церкви, розповсюдження візантійської освіти, культури, будував багаті храми, великі монастирі. Зокрема, на місці перемоги над печенігами 1036 року було збудовано браму з церквою Благовіщення, згори вкриту позолоченим металом — тому й назва «Золоті ворота»: збудовано собор святої Софії, відому на весь світ величну архітектурну пам'ятку. У Києві з'явилися монастирі св. Юрія, Печерський. Чудові храми, монастирі збудовані і в Чернігові, Чудові у Переяславі, Володимир-Волинському та інших містах[29].

Ярослав Мудрий помер 1054 року, залишивши заповіт, яким поділив свою державу між дітьми. Його смерть знову висвітлила недосконалість процесу передачі і наслідування влади великого князя. Ярослав намагався це зробити, як йому здавалося, раціонально, традиційно, розділивши свою могутню державу між синами. При цьому трьом старшим дав більші частини, двом меншим — менші.Найстарший, Ізяслав I, отримав Київ, Новгород і великокнязівський престол, Святослав — Чернігів і більшість території Сіверщини, землі в'ятичів, радимичів і Тмутаракань, а Всеволод отримав Переяславль, і крім того, Ростов, Суздаль, Поволжя та ін. Розподіляючи землі, Ярослав заповідав, щоб сини жили у злагоді і шанували старшого брата, який посідав місце батька. Однак це моральне побажання було недостатнім для збереження стабільності, єдності держави. Рішення про поділ держави було фатальним, підривало саму ідею єдності країни. Українська держава вступила в період розпаду, міжусобиць, небезпечних потрясінь.