Текст лекції

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання становить собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбуван­ня призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Частина 1 ст. 81 КК встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звіль­нення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюєть­ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Пока­рання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реаль­не виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверд­жує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є са­моціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в ч. 1 ст. 81 КК, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

Підставами застосування умовно-дострокового звільнення кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:

І) доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава); 2) фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).

Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і став­ленням до праці.

Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність за­судженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслу­говує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, пря­мо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базувати­ся на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував ви­рішенню питання про звільнення.

Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, є матері­альною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне від­буття зазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто­соване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин,

1. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі,

2. не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного су­дом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, приз­наченого особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк покарання, після відбуття якого особа може бути умовно достроко­во звільнена від подальшого відбування покарання Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який повинен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочу­ється актом амністії або помилування, а також у наглядовому поряд­ку постановою судових органів.

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

Умов­ність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину Цей строк обґрунтовано називають іспи­товим Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний невідбутній засудженим частиш покарання, на який він умовно-дост­роково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспи­тового строку вважається день винесення судом постанови про умов­но-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку він завжди дорівнює невідбутій. На практиці виникає питання про обчислення іспитового стро­ку при достроковому звільненні засуджених і від додатковою пока­рання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достро­ково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорів­нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по­карання більш тривале, ніж невідбута частина основного покаран­ня, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночас­не умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додат­кового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення.

Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-достроко­вого звільнення, можна виділити два види його правових наслідків — сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої ча­стини покарання особа не вчинила нового злочину В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по­карання (основного і додаткового) При умовно-достроковому звільнення особи від основного покарання без звільнення від додатково­го покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить но­вий злочин У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть­ся і особі призначається покарання за правилами статей 71 і 72 КК.

2.Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким передба­чає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її замшу іншим, більш м'яким видом пока­рання, яке засуджений продовжує відбувати В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений став на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано про­довжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до ст. 82 КК невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'я­ке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати нс-відбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Схожість цього інституту з умовно-достроковим звільненням є традиційною. Але заміна невідбутого строку покарання більш м'яким ніколи не розглядалася як різновид умовно-дострокового звільнення. Відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, умовно-дострокове звільнення застосовується під певною умовою, а заміна невідбутого строку покарання є безумовною. По-друге, при умовно-достроковому звільненні особа повністю звільняється від подальшого відбування покарання; при заміні ж невідбутої частини покарання більш м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й більш м'яке. І, нарешті, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, коли особа тільки стала на шлях виправлення, а при умовно-достроковому звільненні вже довела своє виправлення.

Більш м'яким вважається покарання, яке у системі покарань стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває (ст. 51 КК).

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосовується після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до поз­ бавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК).

Відповідно до ч.5 ст.82 КК до осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за пра­вилами, передбаченими ст. 81 КК.

У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, но­вого злочину, суд відповідно до правил статей 71 і 72 КК додає до по­карання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання.