27. Структура владних відносин та механізм розподілу влади.

. Співставляючи різні концепції, можна виділити наступні структурні компоненти: 1) агенти як учасники владної взаємодії зі змінними суб'єкт-об'єктними позиціями; 2) ресурси, з приводу яких вона здійснюється; 3) інституційно-інструментальні засоби взаємовідносин; 4)культура-цінності як підстава їх усталення. Модель, побудована з цих компонентів, дозволяє дати відповіді на запитання про те, хто і в якій ролі стає учасником владних взаємин, їх основним агентом; хто і за яких умов владарює або підпорядковується. Ідея розподілу влад була розвинута Ш. Монтеск’є.Законодавча влада ґрунтується на принципах конституції і верховенства права, формується шляхом вільних виборів. Вона вносить поправки до конституції, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави, затверджує державний бюджет, приймає закони, обов’язкові для всіх виконавчих органів влади та громадян, контролює їх виконання. Виконавча влада відрізняється динамізмом, підвищеною чутливістю до суспільного життя, здійснюється урядом. Особливість виконавчої влади полягає в тому, що вона не лише виконує закони, але й сама видає нормативні акти, або виступає з законодавчою ініціативою.Судова влада включає установи, які представляють самостійну структуру державної організації

28. Поняття політичної системи. ЇЇ суть і зміст.Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціальнокласова системи, є підсистемою суспільства. Загалом політична система — це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури. На відміну від інших систем, особливості політичної системи полягають у тому, що:поперше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;подруге, визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема; потретє, визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні; почетверте, забезпечує політичне та адміністративнодержавне управління суспільними процесами; поп'яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;пошосте, формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

29.Характеристика структурних елементів політичної системи.

. до структури політичної системи включають: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру. У структурі політичної системи можна виділити ряд структурних рівнів:- інституціональний (організаційнонормативний), який розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи;- процесуальний — характер групових і масових суб'єктів політики; -інтеракціоністський — характер взаємодій на міжособистісному, груповому та інституціональному рівнях. Політична система суспільства складається з таких елементів:• політичної влади — центрального компонента, який зв'язує всі інші складові в систему;• суб'єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.);• політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо);• політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв'язку з розробленням і здійсненням політики;• політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин;• політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб'єктами політики.

30.Функції політичної системи.Політична система в суспільстві виконує ряд функцій: владнополітичну, національної інтеграції, стабілізації соціальнополітичного життя, соціальнополітичної модернізації, управління, правову. Владнополітична функція. Суть її зводиться до механізму формування, використання і підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб'єктів політичного процесу. Функція національної інтеграції. Політична система забезпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у націю. При цьому політична система здійснює національну інтеграцію в рамках імперіїдержави і національної держави. В рамках імперіїдержави політична система забезпечує національну інтеграцію шляхом примусу і насильства, надаючи народові метрополії певні привілеї та позбавляючи народи колоній права на вираження своєї етнічної ідентичності. Функція стабілізації соціальнополітичного життя. Стабілізаційна діяльність політичної системи полягає у її здатності з'ясовувати причини різноманітних конфліктів (класових, групових, міжетнічних, міжпартійних, міждержавних), попереджати їх поглиблення, знаходити вихід із конфліктних ситуацій шляхом досягнення компромісів, становлення консенсусу.Функція соціальнополітичної модернізації. Суть її зводиться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Функція управління. Передбачає систему органів (державних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках.

31. Типологія політичних систем. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.. Можливий також підхід на основі аналізу типів політичних систем за способом і масштабом іхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративнокомандну, змагальну, соціопримирливу. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи: тоталітарні; авторитарні;демократичні. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють:відкриті системи; закриті системи.

32. Основні напрями становлення і розвитку політичної системи України. Політична система в Україні є посткомуністичною. Для неї характерні такі ознаки: 1) збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури у вигляді нетерпимості до опонентів, двомірної оцінки дійсності і догматизму; 2) великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання бюджетних коштів не за призначенням, створених органами державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; 3) поступова реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії.Політична система України сягає корінням у східноправославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі значно важче, ніж тих політичних систем, що виросли на грунті західної культури. Політична система в Україні лише частково забезпечує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему, не спрацьовують саморегулюючі механізми ринкової економіки і громадянського суспільства.

33. Основні концепції походження держави. Розуміння сутності держави, її соціального призначення і функцій значною мірою залежить від того, з якої концепції походження держави виходити. Основними концепціями є теологічна, патріархальна, договірна, завоювання, класова і психологічна. Одна з найдавніших серед них — теологічна (від грецьк. theos — бог і logos — вчення). У ній поява держави пов'язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жерців, права керувати іншими. Згідно з патріархальною концепцією походження держави, , держава є результатом розвитку сім'ї. Велику роль у розвитку політичної думки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турбота про спільне благо. У XIX ст. набули поширення концепції походження держави, які пов'язували її виникнення з насильством, завоюванням. Ідейну основу таких концепцій склала модна тоді теорія соціального дарвінізму, якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висунення принципів природного відбору, боротьби за існування та виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя.. Класову, або соціально-економічну, теорію походження і сутності держави створив марксизм.