3. Методи визначення ваги основних компонентів тіла людини. (Склад тіла та методи його

визначення)

Склад тіла – це співвідношення складових елементів тіла людини. Залежно від обраної моделі

складу тіла такими компонентами можуть бути тканини людського організму, молекулярний склад,

чиста і жирова маса та інші. У спортивній морфології актуальними є 2 моделі складу тіла людини:

двокомпонентна та анатомічна (морфологічна). Двокомпонентна модель умовно розділяє тіло на

чисту масу (все, крім жиру) та жирову масу. Анатомічна модель визначає 3 основні компоненти

(кістковий, жировий і м'язовий) і інші органи. В середньому кістковий компонент становить у

чоловіків 18% (у жінок – 16%), м'язовий компонент – 40-42% (у жінок – 37-39%), жировий

компонент – 12% (у жінок – 18%) від загальної маси тіла. М’язовий компонент у спортсменів значно

вищий, ніж у осіб, які не займаються спортом і може становити 45 % і більше. Дуже мінливий також

жировий компонент. У спортсменів він, як правило, менший, але відрізняється залежно від виду

спорту. У бігунів на довгі дистанції, у гімнастів, борців, культуристів можуть бути найнижчі його

значення – 5%. У спортсменів водних видів спорту він трохи вищий – до 12-14%, у жінок-

спортсменок –в ищий, ніж у спортсменів-чоловіків.

Склад тіла дає більш точну інформацію про фізичний розвиток і фізичні можливості людини,

ніж ріст і вага. Склад тіла змінюється в процесі тренування і в значній мірі визначає фізичну

працездатність спортсмена.

Існує 2 групи методів визначення складу тіла людини: лабораторні та польові. Лабораторні

методи більш точні, але складніші. До них відносяться методи денситометрії та повітряної

плетизмографії. Метод денситометрії полягає у визначенні питомої ваги тіла за допомогою

підводного зважування. За питомою вагою тіла можна розрахувати вміст жиру в організмі людини.

Польові методи менш точні, але простіші у виконанні. До них відносяться розрахункові методи та

метод біоелектричного імпедансу. Розрахункові методи передбачають визначення абсолютної (в

кілограмах) та відносної (у %) маси кісткового, м’язового та жирового компонентів тіла за даними

антропометричної картки. Як правило, для цього застосовують формули Ї.Матейки. Метод

біоелектричного імпедансу ґрунтується на тому, що різні тканини нашого тіла мають різний опір.

3

Зараз промисловістю випускається багато апаратів для вимірювання біоелектричного імпедансу. Їх

застосовують як у спортивній практиці, так і в різних видах оздоровчої фізичної культури.

4. Методи оцінювання стану склепінь стопи

Стопа є частиною тіла людини, що виконує опорну, ресорну та локомоторну функції. Ресорна

функція стопи пов'язана з наявністю в ній склепінь – повздовжнього та поперечного. Повздовжнє

склепіння має дві частини: присередню та бічну. Присередня частина утворена такими кістками:

п’ятковою, надп'ятковою, човноподібною, трьома клиноподібними і трьома першими плесневими

кістками. Висота цієї частини склепіння в нормі – 5-7 см. Вона відіграє основне значення у ресорній

функції стопи. Бічна частина повздовжнього склепіння утворена п’ятковою, кубоподібною та 4-ою і

5-ою плесневими кістками. Висота цієї частини склепіння в нормі 2-3 см і вона виконує, в основному

опорну роль.

Склепіння стопи підтримуються їх затяжками. Активні затяжки склепінь – це м’язи підошви

стопи, а пасивні – її зв’язки. При ослаблених затяжках склепінь і при значних навантаженнях на

стопу висота склепінь знижується і розвивається плоскостопість. Для профілактики плоскостопості,

зокрема у дітей, треба розвивати м’язи підошви стопи, особливо згиначі пальців, а також згиначі

стопи. Для цього корисними є заняття гімнастикою і плаванням. У плавців і у гімнастів

плоскостопість практично не зустрічається. У гімнастів часто буває високе склепіння стопи. В той же

час у важкоатлетів часто розвивається плоскостопість. Доволі значний процент плоскостопості

зафіксований також у велосипедистів і у фехтувальників.

До основних методів визначення форми склепінь стопи належать наступні:

· візуальний;

· вимірювальний: подометрія і плантографія;

· рентгенологічний.

Візуальний метод полягає в огляді стопи піддослідного, коли він стоїть на твердій опорній

поверхні. В цьому випадку огляду підлягає стопа з її медіальної (присередньої) сторони. В другому

випадку стопа оглядається з підошовної сторони, коли обстежувана людина стоїть колінами на

стільці.

В основі методу подометрії є вимірювання висоти присередньої частини поздовжнього склепіння

стопи за допомогою спеціального приладу – стопометра.

Метод плантографії полягає у отриманні зафарбованого відбитка підошви стопи (плантограми) і

подальшому його аналізі за індексами Штріттера або Чижина. Методом плантографії можна оцінити

форму склепіння як високе склепіння, підвищене склепіння, нормальне склепіння або плескате

склепіння (тобто, плоскостопість). Методи подометрії та плантографії більш точні, ніж візуальний

метод, і їх можна використовувати в науковій роботі.