21. Поняття, ознаки та види адміністративного процесуального представництва

Для захисту своїх прав і законних інтересів у правопорушеннях у сфері управління та провадженнях з адміністративного судочинства суб’єкт звернення, заінтересована особа, сторони (позивач, відповідач), а також третя особа можуть брати участь особисто або через свого представника.

В процесуальній літературі ведеться дискусія щодо визначення правовідношень у представництві. Тобто ці правовідношення матеріальні чи процесуальні. Є. О. Харитонов розглядає процесуальне представництво як систему правових відносин двох видів: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, спрямовані на упорядкування правових зв’язків між особою, яку представляють, і судом, тобто мають організаційний характер; виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини складаються: а) між представником і судом, які мають інформаційний характер; б) між особою, яку представляють, і судом. Встановлення їх є результатом дій представника.

Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48 КАС України, а також органи та інші особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представниками судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

ознаки: Хоча процесуальним законом представника поряд із сторонами та третіми особами і віднесено до кола осіб, які беруть участь у справі (ст. 47 КАС України), у нього, однак, відсутня суб'єктивна зацікавленість у предметі спору. Без сумніву, процесуальний представник у адміністративному процесі має зацікавленість, однак, вона суто процесуального (нематеріального) характеру і пов'язана із постановленням рішення суду, яке є вигідним (найбільш бажаним) для особи, інтереси, якої він представляє. Процесуальний представник у адміністративному процесі завжди діє від імені та в інтересах іншої особи-учасника справи (сторони, третьої особи), тому повноваження такого представника завжди визначаються у довіреності, виданої самим довірителем (особою чиї інтереси представляються в адміністративному суді).

Участь у адміністративному процесі процесуального представника завжди обумовлена волевиявленням конкретного позивача, відповідача, третьої особи або ж вимогами закону. Відтак, участь у адміністративній справі процесуального представника поза волею зацікавленого суб'єкта є неможливою. Повноваження процесуального представника в адміністративному процесі обмежуються конкретним публічно-правовим спором і, як правило, припиняються із завершенням розгляду адміністративної справи та постановленням по ній рішення суду.

Повноваження процесуальних представників у адміністративному процесі визначаються, як у чинному законодавстві, так і в окремому документі — довіреності або адвокатському ордері.

На відміну від цивільного судочинства, представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спеціально наділений у виданій йому довіреності. Йдеться про права на вчинення таких дій: 1) відмовитися від адміністративного позову; 2) визнати адміністративний позов; 3) змінити адміністративний позов; 4) досягти примирення.

Отже, виходячи із наведених ознак процесуального представництва в адміністративному процесі, можна сказати, що воно являє собою процесуально-правовий інститут, головним завданням якого є забезпечення здійснення фізичними та юридичними особами конституційного права на правову допомогу у судових органах.

Підстави виникнення правовідносин представництва є договір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує два види представництва:

а) представництво за договором;

б) представництво за законом.

Представництво за договором ґрунтується на волевиявленні представника і того, хто бажає мати представника. Це добровільне представництво. При добровільному представництві до представника і того, хто бажає мати представника, висуваються певні вимоги: а) представництво має ґрунтуватися

виключно на волі представника і того, хто бажає мати представника; б) представник і особа, яку представляють, мають бути дієздатними. Це пов’язане з тим, що представник стає ще одним учасником внутрішніх правовідносин представника, а особа, яку представляють, повинна свідомо обрати представника. Підставою виникнення добровільного представництва є договір, і це характеризує даний вид представництва як приватно-правовий. Представником за договором, зазвичай, виступає адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги. В такій якості можуть виступати й інші особи. Представництво за законом є обов’язковим представництвом, не залежить від волі того, кого представляють, його підставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи, яку представляють, вирішального значення не має, бо може бути й недієздатна особа.

Можна виділити кілька видів представництва за законом.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи

інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України). Законодавець не конкретизує віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність. Аналіз законодавства дає можливість стверджувати, що це 14-річний вік. Таким чином, представництво здійснюється щодо осіб, які ще не досягли 14-річного віку. Таке представництво є обов’язком представників.

2. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати їхні законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Цей вид представництва характеризується, принаймні, двома ознаками: а) вік неповнолітніх, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, виходячи із попередніх міркувань, слід вважати 14 років, а у разі притягнення до адміністративної відповідальності — 16 років (статті 12, 270 КУпАП);

б) на відміну від представництва осіб, що не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, це представництво не є обов’язком, а правом представників.

3. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого суб’єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі

їхні законні представники;

4. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів органу, підприємства, установи, організації здійснюють їх керівники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, статутом, що підтверджується документами, які посвідчують їх службове становище.

5. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організаціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захищати. Це можуть бути політичні й громадські організації, професійні спілки, Уповноважений Верховної Ради України з прав

людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи самоорганізації громадян.

Особливе місце в представництві інтересів громадянина або держави посідає прокурор. Він може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

( за аналогією з цивільним процесом можна виділити Види представництва:За ступенем обов’язковості представництво в можна умовно поділити на два види:1. обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту;2. факультативне – виникає на підставі угоди.

За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:

1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.

( + Стаття 56. Представники , Стаття 57, 58,59)

21. Правонаступництво в адміністративному процесі GLENN MORRISON & ISLOVE  GOODBYE

1. У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процесуальні наслідки переходу прав і обов'язків від однієї особи до іншої у спірних матеріальних правовідносинах. Положення статті спрямовано на продовження адміністративного процесу навіть у разі вибуття особи із спірних правовідносин із заміною її іншою особою.

2. Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб'єкта владних повноважень), прав і обов'язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.

3. Підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи можуть бути:

1) смерть фізичної особи або оголошення її померлою, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) ліквідація органу чи посади - суб'єкта владних повноважень;

3) звільнення з посади чи інше припинення повноважень посадової особи - суб'єкта владних повноважень;

4) припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (див. статті 104 - 108 ЦКУ). При ліквідації юридичної особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, у неї немає правонаступників, тому процесуального правонаступництва не відбувається;

5) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні (див. статті 512 - 523 ЦКУ);

6) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір (наприклад, виділ з юридичної особи однієї чи більше нових юридичних осіб з передачею відповідних прав та обов'язків за розподільчим балансом - див. статтю 109 ЦКУ).

4. Якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, які визначені позивачем як відповідач, припинили свою діяльність (наприклад, внаслідок ліквідації), то суд залучає до участі у справі їх правонаступника, тобто суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У зазначеному випадку спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому не можна відмовляти у відкритті або закривати провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень (див. пункт 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

5. У разі передання частини компетенції від одного суб'єкта владних повноважень іншому (часткове правонаступництво) обидва ці суб'єкти залучаються як співвідповідачі, оскільки перший несе відповідальність за згідність із правом своєї минулої діяльності, у тому числі й матеріальну, а другий уповноважений усунути порушення та поновити права, свободи чи інтереси особи.

Порядок залучення правонаступника

6. Процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії адміністративного процесу - під час розгляду справи у суді першої інстанції, суді апеляційної інстанції, суді касаційної інстанції, під час перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами. Правонаступництво допускається і на стадії виконання судового рішення в адміністративній справі (див. статтю 264 КАСУ).

7. Суд вирішує питання щодо залучення до участі у справі правонаступника за своєю ініціативою чи ініціативою заінтересованих осіб своєю ухвалою, яку не може бути оскаржено окремо від постанови суду у справі.

8. Вирішуючи питання про залучення правонаступника, суд обов'язково повинен з'ясувати, чи допускають спірні матеріальні правовідносини правонаступництво.

9. У разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також у разі ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі, суд своєю ухвалою зупиняє провадження у справі, якщо це необхідно для встановлення правонаступника, - до визначення і залучення його до участі у справі (пункт 1 частини першої статті 156 КАСУ).

10. Заміна сторони чи третьої особи правонаступником не має наслідком розгляд справи спочатку. Для підготовки до справи правонаступник має можливість ознайомитися з матеріалами справи, у тому числі із аудіозаписом судового засідання, якщо таке вже відбулося.

Права і обов'язки правонаступника

11. Правонаступник має процесуальний статус, права і обов'язки особи, яку він замінив.

12. Усі дії, вчинені у справі особою, яка брала участь у справі, до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Наприклад, якщо сторони досягнули примирення і суд визнав його умови та закрив провадження, то правонаступник однієї зі сторін не має права в односторонньому порядку відмовлятися від їх виконання чи вимагати поновлення розгляду справи.

Водночас це правило не означає, що правонаступник повністю зв'язаний позицією особи, яку він замінив: він може розпоряджатися своїми правами - відмовитися від позову, заявленого особою, яку він замінив, чи змінити його, визнати позов тощо.

Відмінність правонаступництва від заміни сторони

13. Процесуальне правонаступництво внаслідок заміни сторони чи третьої особи у спірних відносинах слід відрізняти від заміни неналежної сторони (позивача або відповідача) на підставі статті 52 КАСУ. У першому випадку сторона чи третя особа була суб'єктом правовідносин, щодо яких виник спір, а в другому - неналежна сторона не є і не була суб'єктом спірних правовідносин. Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, а заміна сторони - лише у суді першої інстанції. При процесуальному правонаступництві процес продовжується, а при заміні сторони - починається спочатку.

Постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ п. 9. Відповідно до статті 55 КАС України ( 2747-15 ) в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.

При визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимими.