1. Безпосередній – чуттєво-образній; 2. Опосередкованій – логічно-понятійній.

Орієнтування людини у навколишньому середовищі тісно пов'язане з його відчуттями.

Новонароджена дитина ще не має здатності сприй-мати простір. Ця здатність розвивається поступово. До-слідження показали, що сприйняття простору починаєть¬ся у дитини під кінець першого місяця життя (чотири — п'ять тижнів), коли вона починає фіксувати очима пред¬мет на відстані 1—1,5 м. Поступово в дитини формується вміння стежити за руховим предметом. Для цього над ліжком, колискою дитини підвішують яскраві предмети (повітряні кулі), а пізніше іграшки, що звучать (дзвіноч¬ки, брязкальця та ін.). Дитина мимоволі торкається до них рукою і вони звучать, привертають її увагу. Випадко¬во кілька разів доторкнувшись, вона вже усвідомлено тягнеться до них.

Одночасно з розвитком уміння дивитися на предмет формуються рухи голови: дитина повертає голову право¬руч, ліворуч, а інколи повертає весь корпус тіла — шукає предмет у просторі. Однак спочатку сприйняття простору є нерозчленованим, недиференційованим. Дитина не вміє оцінювати відстані, вона тягне руки до предметів, що знаходяться далеко від неї.

Наступний етап у сприйнятті простору пов'язаний з орієнтуванням дитини «на собі». У процесі індивідуаль-ного спілкування з дорослими дитина починає розуміти, що «вгорі» — це там, де голова, «внизу» — де ноги, «по-переду»— де обличчя, «позаду» — де спина. Вихователь або мама, граючись із дитиною, показують їй, де голова, животик, обличчя, ноги у дитини. Проводяться ігри «Ладки», «Де мій пальчик?» та ін.

Дитина дошкільного віку ще не точно розрізняє зна-чення слів вгорі, внизу, ліворуч, праворуч. Не володіє вона і просторовими уявленнями. Вона знає, де стоїть її ліжечко, де куток, в якому вона ховається під час гри, але не розуміє просторових відношень.

І. М. Сєченов підкреслював роль м'язового відчуття в оцінюванні просторових відношень між предметами, вважав, що відображення їх у процесі чуттєвого пізнання приводить безпосередньо до мислення.

У процесі формування просторової орієнтації в люди¬ни найважливішу роль відіграє друга сигнальна система. Слово значно розширює рівень уявлень про простір, уза¬гальнює і позначає просторові сприйняття, спрямовує орієнтувальну діяльність. Значну роль у цьому відіграє власна рухова активність дитини.

У дослідженнях про розвиток дітей раннього віку від¬бивається зв'язок між формуванням сприйняття простору і рухових функцій.

Руховий акт завжди пов'язаний з аналізом на-вколишнього простору. Він є результатом складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх аналізаторів. У ді¬тей розвиток просторових уявлень пов'язаний з учас¬тю руху у складній системі умовно-рефлекторних зв'язків.

Самостійне пересування дитини допомагає їй оціню¬вати відстані між предметами. Однорічні діти починають розуміти значення слів, які характеризують просторові відношення, напрями, відста¬ні (туди, сюди, тут, там, далеко, поруч, біля і т. ін.). Про¬те провідну роль у просторовій орієнтації дітей раннього віку відіграє безпосередній практичний досвід. Він на¬громаджується у різноманітних видах самостійної діяль¬ності дитини, а також в процесі цілеспрямованого навчан¬ня. Так, наприклад, вихователь організовує гру з дітьми «Де сонячний зайчик?». У процесі гри діти називають міс¬це перебування зайчика, використовуючи іменники з при-йменниками (над шафою, під шафою, на килимі, на сті¬ні тощо), потім просять його стрибнути і заховатись де-небудь: «Стрибни, зайчику, на стіл. Заховайся за шафу, будь ласка». З метою закріплення практичного орієнту-вання проводяться ігри: «Де дзвенить дзвіночок?», «Зна-йди, де заховано» та ін.

Для дітей третього року життя особливого значення набувають завдання з розширення активного словника, який включає «просторову» термінологію. Так, вихова¬тель на занятті вчить дітей визначати відстань (далеко — близько) і використовувати у мові відповідні терміни. Для цього добре застосовувати механічну іграшку (жаб¬ку, мавпу, пінгвіна та ін.).

У процесі руху дитина ознайомлюється з визначенням величини пройденої відстані. Завдяки співвідношенню між зоровими враженнями, м'язовим відчуттям, дотиком у дитини виробляється знання про відстань між предме¬тами, співвідношення їх у просторі.

Приділяючи належну увагу ролі різноманітних видів діяльності, що сприяють формуванню у дітей уявлень про простір, слід зазначити, що на заняттях, не пов'язаних з рухами (розглядання картин, спостереження за об'єк¬тами), це. завдання розв'язується одночасно. Однак і в цих ситуаціях вихователь повинен мати на увазі завдан¬ня з формування у дітей просторових уявлень.

Отже, розвиток у дітей дошкільного віку ходьби і мо¬ви забезпечує вдосконалення просторової орієнтації. По¬єднання рухових дій з словом сприяє засвоєнню дитиною просторових категорій. Завдяки елементам навчання, яке здійснюється на різних заняттях, у дітей посилюється зв'язок між практичним орієнтуванням у просторі та ро¬зумовою діяльністю.

.Зміст і методика проведення занять з АПЛІКАЦІЇ

Значення навчання аплікації:

• Розвиток естетичного світосприйняття, виховання художнього смаку;

• Розвиток художньо - графічних умінь і навичок;

• Розвиток фантазії, творчого мислення і уяви, просторового сприйняття; Розвиток точних рухів руки і дрібної моторики пальців;

• Становлення деяких організаційних навичок художньої творчості;

• Отримання відомостей про вітчизняної та світової художньої культури;

• Виховання глядацької культури;

• Можливе розкриття почав професійної художньо - образотворчої діяльності.

У навчанні аплікації вирішуються такі спільні завдання:

1. Складати декоративний візерунок з різних геометричних форм і рослинних (листок, квітка) деталей, розташовуючи їх у певному ритмі на картонній або тканинній основі різної форми.

2. Складати зображення предмета з окремих частин; зображати сюжет.

3. Опановувати різною технікою отримання деталей для аплікації з різних матеріалів: вирізування різними прийомами, обривання, плетіння; а також технікою прикріплення їх до основи: приклеювання, пришивання.

4. Формувати почуття кольору, знати основні кольори і їх відтінки, опановувати вміння створювати гармонійні колірні поєднання

5.Формувати почуття форми, пропорцій, композиції.

Завдання і зміст навчання аплікації конкретизуються з урахуванням накопичення досвіду і розвитку дитини.

Залучення до аплікації починається з першої молодшої групи. Педагог керується відомою особливістю дітей: у віці 2-3 років у здорових малюків яскраво виражений емоційний відгук на пропозицію що-небудь робити, в чомусь брати участь, дитина виявляє готовність діяти. І головне завдання дорослого - підтримати цю активність, не дати їй згаснути, надати їй творчий характер. Не можна упустити цей сприятливий період дитинства для розвитку дитячої активності і самостійності. Завдання, які вирішуються в цьому віці, елементарні:

1. Вчити дій з папером (відривати, м'яти, скачувати, відрізати), допомогти дітям побачити в папері матеріал, який піддається перетворенню і має свої властивості і якості: м'яка, щільна, гладка, шорстка, блискуча, матова, папір різного кольору, мнеться, рветься, розрізається, по різному шарудить.

2. Дати малюкам уявлення про необхідні інструменти і обладнання для аплікації: ножиці, пензлик, клей, клейонка та ін.

3. Розвивати емоційну чуйність на пропозицію дорослого зробити що-небудь, готовність брати участь з ним в створенні елементарних художніх виробів.

4. Розвивати інтерес, емоційно позитивне ставлення до елементарних дій з папером, прагнення самостійно їх виконувати.

5. Розвивати естетичне сприйняття і почуття: впізнавати отримане зображення, милуватися, радіти «вслід» за дорослими.

Зміст робіт у цьому віці своєрідне: напівоб'ємні (з паперових грудочок, кульок) і «мозаїчна» (зі шматочків) предметна аплікація, на якій зображуються найпростіші предмети: кольорові кулі, гілочка з ягодами горобини, вишні, гілочка мімози, бузку, різні овочі , фрукти, фігурки тварин та ін Ці роботи, виконані на кольоровому тлі і оформлені в рамку, радують дітей своєю яскравістю і можуть знайти практичне застосування для прикраси інтер'єру лялькового куточка, групи, дошкільного закладу, дитячої кімнати у сім'ї і т.п.

Виконуючи окремі дії разом з вихователем, що робить аплікацію, діти отримують перші уявлення про неї як про спосіб зображення за допомогою паперу, перетвореної руками або з використанням інструменту - ножиць.

Оволодіння специфічними діями з матеріалом, інструментами, предметами в ранньому віці відбувається через спілкування з дорослим. Тільки він може передати дитині відомості про функції предметів, знарядь, показати прийоми використання матеріалу і т.д. у спільній з ним діяльності.

Окрему дію дітей з перетворення матеріалу педагог включає в цілісний процес зі створення вироби. Ця дія (м'яття папери у грудочку, скочування в кульку і т.д.), що дає проміжний результат, набуває для дитини практичний сенс. Дії дітей з папером поступово ускладнюються.

Перші спільні з дорослим ручні результативні дії, включені в контекст створення певного «продукту», емоційно готують дитину до систематичної і більш змістовної участі в аплікації. Перші проби перетворення матеріалу не вимагають від дітей чіткого сприйняття форми, кольору; вони ще не беруть участь у задумі зображення, але вже на 4 році життя в аплікації можуть бути поставлені більш складні завдання:

1. Вчити дітей складати візерунки з геометричних форм на смузі, квадраті, прямокутнику, трикутник.

2. Вчити дошкільнят складати з готових форм прості предмети (ялиночка, будиночок, сніговик і т.п.), і елементарні сюжети із знайомих предметів (паровозик з вагончиком, будиночок з ялинкою і т.п.).

3. Вчити дітей правильно тримати ножиці, розрізати вузькі смужки по згину (зігнуті навпіл), а потім більш широкі (кілька помахів ножиць). Вчити техніці намазування паперових деталей клеєм: по контуру «вимальовуючи» пензликом з клеєм її краю.

4. Формувати у дітей усвідомлене відношення до порядку виконання роботи: спочатку викласти візерунок (предмет, сюжет) на аркуші, а потім по черзі брати і наклеювати кожну деталь.

5. Виховувати у дошкільнят художній смак.

У середній групі вирішуються більш складні завдання:

1. Вчити вирізати деталі для аплікації з різних матеріалів (папір, тканина) простими способами - відрізати, розрізати, вирізати по контуру.

2. Залучити дітей до створення аплікації з сухого листя, скорегувати способи приклеювання листів на основу.

3. Збагатити зміст аплікацій, забезпечивши більш широке ознайомлення дітей зі світом природи, предметами народного мистецтва тощо, а також розмаїтість використовуваних деталей (не лише геометричних форм, але і рослинних).

4. Вчити дітей розташовувати деталі на округлих формах: овалі, колі, розетки. У середньому дошкільному віці твердіше і впевненіше діє рука дитини, тому з'являються більш складні способи вирізування; діти самі можуть робити такі деталі, як овал, коло, закруглений кути прямокутників; зрізаючи кути по прямій, робити трапецію; розрізати квадрати по діагоналі для отримання трикутників. Дітям цього віку для вирізування деталей предметного змісту (грибок, квітка та ін) можна дати трафарети. Досвід показує, що діти, які працювали з трафаретом і вирізати деталі по контуру, надалі легше опановують симетричне і силуетне вирізування й обривання «на око». Якщо діти рано опановують ножицями, то до кінця середнього віку вони можуть вирізати деталі усіма вищеназваними способами з тканини, і в результаті можлива аплікація з тканини. Для основи використовується мішковина, драп, бавовняна гладкофарбовані тканину. На ній можна виконати візерунки як шляхом чергування деталей різного кольору та форми, так і шляхом створення композицій з елементів національних орнаментів різних народів, можна створити предметну чи елементарну сюжетну аплікацію. Але на відміну від подібних паперових виробів аплікація на тканині більш довгострокова і різноманітна у використанні (серветка, рушник, килим, скатертина).

Дітей чотирьох-п'яти років можна вчити аплікації з сухого листя рослин: складати візерунок, чергуючи листя формою, величиною, кольором і розташовуючи їх симетрично на картонній основі різних геометричних форм: смузі, квадраті і т.д. Не можна намазувати лист клеєм, як деталь з паперу або тканини, рухом пензлика по контуру - листок почне кришитися. Його намазують рухом пензлика від вказівного пальця лівої руки до країв аркуша. Для передачі образу дітям надаються інші матеріали: олівці, тонкі гілочки, насіння. Наприклад, виготовляючи аплікацію метелики, черевце можна зробити не тільки з листочка, але й намалювати, приклеїти тонку гілочку; для очей використовувати дрібне насіння або теж намалювати.

У старшому дошкільному віці діти опановують більш складною технікою вирізування - симетричним, силуетним, багатошаровим, а також технікою обривання, плетіння. Вони можуть комбінувати техніку. Дошкільнята освоюють нові способи прикріплення деталей: пришивання їх до тканини. При цьому діти отримують два варіанти зображення: площинне і напівоб'ємні (коли між основою і деталлю підкладається вата). У другому випадку зображення більш виразне. Напівоб'ємна аплікація виходить і при частковому наклеюванні деталей, наприклад тільки середини сніжинки, квітки, метелики і т.п. Розширюється зміст аплікації. Діти створюють більш складні декоративні візерунки як з геометричних, так і з рослинних форм. Більш складними стають предметні аплікації з великою кількістю деталей. У старшому віці діти роблять аплікацію з соломки, намазуючи клеєм контур предмета й наклеюючи на нього нарізану соломку. Дошкільнята можуть виконувати багатошарові сюжетні аплікації з паперу, тканини, сухого листя. Цей вид аплікації найбільш важкий. На відміну від малюнка в багатошаровій сюжетної аплікації завжди залишається суворо певної послідовності розташування і наклеювання (пришивання) форм: спочатку загальний фон (земля, море, небо). Потім викладаються і приклеюються предмети заднього плану, а потім середнього і переднього. Дітям 6-7 років можна запропонувати зробити олівцем ескіз майбутньої роботи. Систематичне навчання дітей різноманітним способам аплікації з різних матеріалів створює основу для творчого вираження дошкільника в самостійній діяльності: він може вибрати зміст аплікації (декоративний візерунок, предмет, сюжет), матеріал (один або декілька в поєднанні) і використовувати різну техніку, яка підходить для більш виразного виконання задуманого.

-------22