Собівартість.

Найбільшу питому вагу серед витрат підприємства мають опера­ційні витрати, тобто пов'язані з основною діяльністю підприємства і операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку виготовляє підприємство.

Отже, собівартість продукції— це вираження у грошовій формі поточних витрат під­приємства на підготовку виробництва продукції, її виготовлення і збут.

Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати повинні відшкодовуватись за рахунок виручки від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт). і

Собівартість продукції відображує рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. 1

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосовують її при плануванні й оцінюванні діяльності конкретного підприємства. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто

,

де і — кількість підприємств галузі, і = 1, т; S_i— собівартість оди- 1 ниці певного виду виробу на i-му підприємстві, гр. од.; N_i — обсяг виготовленої продукції певного виду на i-му підприємстві.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприєм­ства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фак­тичну і кошторисну.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на ви­робництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими норма­ми витрат ресурсів.

Планову собівартість визначають перед початком планового пе­ріоду за прогресивними нормами витрат ресурсів і діючих цін на ре­сурси в момент складання плану. Найчастіше її приймають нижчою від нормативної собівартості або такою, що дорівнює їй.

Ф актична собівартість відбиває фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або пере­вищувати її.

Кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуаль­ному) виробництві або в разовому порядку.

З алежно від послідовності формування витрат на виробництво і збут продукції розрізняють собівартість продукції цехову, виробни­чу та повну. Формування собівартості продукції підприємства ілю­струє рис. 11.

Рис. 11

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробни цтвом продукції в межах цеху підприємства (си­ровина, заробітна плата основних працівників, нарахування на заро­бітну плату основних працівників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробниц­тво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.).

Повна собівартість продукції підприємства — це сукупність вит­рат, що становлять виробничу собівартість, і позавиробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та інших).

Необхідно зауважити, що не всі витрати підприємства входять у собівартість продукції. Через собівартість відшкодовуються лише витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів вироб­ництва: предметів та засобів праці, природних ресурсів, робочої си­ли. Це витрати, пов'язані з такими аспектами діяльності підприєм­ства:

• дослідженням ринку і виявленням потреби у продукції;

• підготовкою і освоєнням випуску нової продукції;

• виробництвом продукції (витрати сировини і матеріалів, енергії, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нарахуваннями на неї);

• обслуговуванням і управлінням виробничого процесу;

• збутом продукції (витрати на пакування, транспортування, рекламу, комісійні витрати тощо);

• розвідкою, використанням і охороною природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи; плата за використання водних і лісових ресурсів; витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);

• набором і підготовкою кадрів; поточною раціоналізацією вироб­ництва та вдосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції, крім капітальних витрат.

Існує три способи планування собівартості продукції підприємства.:

Перший спосіб базується на використанні кошторису виробництва, який складається на основі елементів витрат (матеріальні витра­ти, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація ос­новних фондів, інші витрати).

Другий спосіб обчислення собівартості продукції підприємства (С_{п п}) передбачає визначення попередньо обчисленої собівартості ок­ремих виробів:

де С_i — собівартість продукції і-то виду продукції, гр. од.; N _i— об­сяг виготовленої продукції i-го виду, натур, од.; i — вид продукції підприємства, i = 1, m..

Третій спосіб обчислення собівартості товарної продукції підпри­ємства базується на застосуванні пофакторного методу, за допомо­гою якого визначається собівартість продукції з урахуванням впливу на неї різних факторів, які діють безпосередньо на рівні підприємства. Згідно з цим методом собівартість продукції підприємства визначається так:

де — собівартість (розрахункова) планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду, гр. од.;

∆С_J — зміна собівартості у плановому періоді під впливом J- го фактора, гр. од.; ___

J — фактор, що впливає на формування собівартості продукції підприємства, J = 1,m.

До факторів, вплив яких на собівартість продукції можна визна­чити заздалегідь, належать організаційно-технічні заходи підприєм­ства, зміна структури і обсягу виробництва продукції.

Зміну собівартості під впливом організаційно-технічних факторів (таких як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління) обчислюють за плано­вим обсягом виробництва продукції як. різницю витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів:

,

де С₁ С₂ — витрати на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

N₂ — обсяг виробництва продукції після впровадження заходів у плановому періоді, натур, од.

Вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції обчислюється так:

,

де С_уп — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, гр. од.; С _{уп. .баз} — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді, гр. од.; С _{уп %} — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, %; Q _% — зміна обсягу виробництва у плановому періоді, %.

Собівартість реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під­приємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої під­приємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків нереалізованої продукції:

де С_р.п — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.; С_зв.п — виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.; С_г.п.п, С_г.п.к — виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції. Він передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єктом калькулювання називають продукцію або роботу (послугу), собівартість яких обчислюють. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, призначені для споживання як за межами, так і всередині підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирають калькуляційну одиницю, тобто одиницю його кількісного вимірювання (маса, пло­ща, об'єм, кількість у штуках тощо). При калькулюванні витрати під­приємства групують за калькуляційними статтями. Статті кальку­ляції формують з витрат, які різняться функціональною роллю у ви­робничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різний, що зумовлюється особливостями галузі, до якої належить підприємство. Загалом калькуляція витрат має та­кий вигляд:

1. Сировина і матеріали.

2. Енергія, спожита на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання та експлуатація машин і устаткування.

6. Загально виробничі витрати.

7. Загальногосподарські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає в тому, що у статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі — усі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання:

• нормативний — передбачає встановлення витрат на одиницю продукції згідно з діючими нормами;

• параметричний — базується на визначенні витрат на проектний виріб виходячи із залежності їх рівня від зміни техніко-економічних параметрів виробу;

• розрахунково-аналітичний — розподіл прямих витрат на вироб­ництво одиниці продукції за діючими нормами, а непрямих - пропорційно заробітній платі основних робітників. Витрати сировини (матеріалів) на одиницю продукції визначають за формулою:

де т — кількість видів сировини (матеріалів), які використовують для виробництва одиниці продукції; Н_мі. — норма витрат і'-го виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції, натур, од.;

Ц_мі— ціна придбання і-го виду сировини (матеріалів), гр. од.; Н_відх — витрати і-го виду сировини (матеріалів), що згідно з техно­логією виробництва йде у відходи, натур, од.; Ц_відх — ціна можливої реалізації відходів /-го виду сировини (матеріалів).

Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють за нормами витрат і діючими тарифами на енергію:

,

де т — кількість видів енергії, які використовують для виробництва одиниці продукції; Н_ені — норми витрат і-го виду енергії на вироб­ництво одиниці продукції, натур, од.; Ц_ені. — ціна (тариф) на вико­ристання і-го виду енергії, гр. од.

Витрати на оплату праці робітників включають основну і додат­кову заробітну плату виробничих робітників, які безпосередньо ви­готовляють основну продукцію підприємства. Основну заробітну плату обчислюють за нормами витрат часу на виконання техноло­гічних операцій і тарифними ставками або за відрядними розцінками на виконання операцій, виготовлення деталей, вузлів, одиниці про­дукції. До витрат на основну заробітну плату включаються доплати і надбавки робітникам за кваліфікацію, роботу в понадурочний час, перевиконання плану тощо. Додаткову заробітну плату сплачують за невідпрацьований час (оплата відпусток, часу виконання держав­них обов'язків тощо).

До відрахувань на соціальні заходи включають обов'язкові нараху­вання на заробітну плату основних робітників: до державного фон­ду соціального страхування, державного пенсійного фонду, фонду страхування на випадок безробіття та ін. Ці нарахування визначають у процентах до суми основної і додаткової заробітної плати основ­них робітників.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування є комплексними, оскільки охоплюють витрати на енергію, пальне, стиснуте повітря, що безпосередньо необхідні для експлуатації об­ладнання, амортизаційні відрахування за машинами і устаткуван­ням, оплату праці та відрахування на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини, на ремонт устаткування тощо. Оскільки такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю про­дукції, тобто вони є накладними виробничими витратами, їх розпо­діляють за вибраною базою розподілу. Найчастіше за таку базу бе­руть основну заробітну плату виробничих робітників.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадають на одиницю продукції, обчислюють так:

_,

С_у.м1, С_з.п1 — витрати відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату, що припадають на одиницю виготовленої підприємством продукції, гр. од.; С_у.м., С_з.п — сумарні витрати підприємства відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату основним робітникам, гр. од.

Загальновиробничі витрати так само комплексні. Вони охоплюють витрати на такі потреби, як управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва, а також витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні заходи працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, охорону праці, аморти­зацію будівель і споруд виробничого призначення тощо.

До комплексних належать також загальногосподарські витрати. Вони містять витрати на управління підприємством загалом, а також витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи ад­міністративно-управлінського персоналу, послуги зв'язку, утриман­ня будівлі адміністративного корпусу, амортизаційні відрахування за основними фондами загальногосподарського призначення, послу­ги юридичних і аудиторських фірм, страхування майна, дослідження, випробування, винахідництво тощо.

Загальновиробничі та загальногосподарські витрати є накладними витратами підприємства і розподіляються на одиницю продукції аналогічно витратам на утримання машин і устаткування.

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов збільшення прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його діяльності.

До основних джерел зниження собівартості продукції підприєм­ства належать скорочення:

• витрат уречевленої праці, що досягається за рахунок поліпшення використання засобів та предметів праці;

• затрат живої праці, які можна скоротити за рахунок підвищення продуктивності праці;

• адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягаєть­ ся шляхом розумної економії.

Зниження собівартості продукції підприємства досягається скоро­ченням витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі, зокрема, під впливом таких факторів, як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці, зміни структури та обсягу продукції, галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництва сприяє економії витрат за рахунок:

• зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економію розраховують за формулою:

,

де Н_о, Н_l — норма витрат матеріалів відповідно до і після здійснен­ня заходу, натур, од.; Ц_l — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.; N_l — обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, од.;

• підвищення продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості праці.

У цьому разі економію обчислюють так:

де t,t_l — трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після здійснення заходу, нормо-год; C_o, С_l — середньогодинна ставка пра­цівників відповідно до і після здійснення заходу, грн.; %_д._зп — середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії працівників; %_в.с.з — встановлений законодавством відсоток відра­хувань на соціальні заходи.

Удосконалення організації виробництва і праці на підприємстві сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації й роз­ширення кооперування, яку визначають так:

,

де S — собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується на спеціалізованих підприємствах, грн.; Ц_опт— оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн.; Т — транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.; N_к — кількість виробів, що буде отримано при кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту здійснення спеціалізації до кінця року, натур, од. Зміна структури і обсягу продукції сприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат підприємства. У цьому разі економію об­числюють за формулою

,

Де Q — приріст обсягу випуску продукції у плановому році, %; П_уп — сумарні (повні) умовно-постійні витрати в базовому році, грн.

Загальний вплив зазначених факторів на собівартість продукції визначають так:

,

де _і — фактор впливу на собівартість продукції.