46. Класицизм як художня система. Філософські основи, естетичні засади, представники.

Людина — лише хворостинка, найбез-захисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить... Отже, наша перевага—у спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми — ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності. Б. Паскаль

Розвиток Образ мислячої хворостинки не лише ввійшов класицизму в історію європейської літератури як одна з найулюбленіших поетичних метафор людини, а й став символічним епіграфом початку нової ери історичного самоусвідомлення людства. Адже усвідомлення того, що людина — це не просто істота, здатна мислити, але що сама її здатність мислити є властивістю, яка і робить людину людиною, стало чи не найбільшим відкриттям філософії XVII ст., з якого зросла квітка другого великого літературного напряму XVII ст. — класицизму. Класицизм— це літературний напрям кінця XVI ст. — початку XIX ст. Ідейні засади класицизму спираються на принципи філософії раціоналізму і протиставляють себе світоглядній ідеології бароко.

Світ принципово збагненний, а його позірні хаотичність і невпорядкованість — не більше ніж невміння або небажання людини скористатися можливостями свого розуму, цілком спроможного осягнути закони світобудови. Класицисти не протиставляли себе авторитету церковної влади, але й не приховували, що покликання людини вони вбачають не у фанатичній вірі, а у твердій громадянській позиції, підпорядкованій передусім інтересам суспільства та держави. Кохання, дружба, родинні стосунки — усе це приносилось віднині в жертву патріотичному обов'язку. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.

Мистецтво, на думку класицистів, повинно стояти на сторожі суспільних інтересів, формувати уявлення людей про те, яким має бути цей світ, змальовувати гідні приклади громадянської поведінки та суспільної моралі. Ідея служіння суспільству та державі, у свою чергу, виявилася співзвучною інтересам абсолютистської монархії, тому найшвидше класицизм розвинувся в європейських країнах із сильною королівською владою, як це було, зокрема, у Франції, де він став фактично естетичним виразом державної політики, мав офіційну підтримку з боку короля та його оточення. У творах письменників-класицистів насамперед відбились інтереси «середніх» прошарків суспільства, процес зростання їх самосвідомості внаслідок національного згуртування держави та зміцнення її позицій на міжнародній арені.

Європейський класицизм. Пріоритетний розвиток теорія та практика класицизму дістали у французькій літературі другої половини XVII ст. Вже в 1635 р. з ініціативи кардинала Рішельє було засновано Французьку академію, яка уклала словник французької мови, активно утверджувала естетику класицизму.

Головними представниками нової естетики були філософія Рене Декарта і драматургія П'єра Корнеля. Особливо яскраво французький класицизм виявив себе в драматургії, хоча загальноєвропейську популярність здобули і прозові жанри французького класицизму.

Під впливом французької літератури класицизм поширився і в інших країнах Західної Європи, проте в них його вияв не був таким яскравим, оскільки позиції абсолютистської монархії були там слабкими.

Художнє підґрунтя. Якщо ідеологічні засади класицизму були похідними від настанов сучасної йому раціоналістичної філософії, то в ролі художнього підґрунтя класицизм визнав за найвищий, «класичний» взірець художньої творчості античне мистецтво, античну літературу. З античності класицисти доволі часто брали й теми та сюжети своїх творів, інтерпретуючи їх в дусі сучасної їм історичної епохи. Відповідно до вимог раціоналізму художній твір класицисти сприймали як реальність, створену за законами розуму, а отже, чітко продуману і логічно впорядковану, особливо в композиції та сюжетній послідовності зображуваної дії, прозору та зрозумілу для читача. Одним з найважливіших законів класицизму, запозичених з античної естетики, проголошувався закон художньої правдоподібності, який, проте, не зводився до простого копіювання дійсності.

Навпаки, відображаючи реалії життя, митець мав уникати всього випадкового, несуттєвого, зайвого і відбирати з життєвої картини лише ті факти, що схоплюють її суть, перетворюючи хаос життєвих вражень в упорядковану і закінчену художню картину, з якої випливає певний ідейний та повчальний сенс. Виховній ролі мистецтва класицисти надавали виняткового значення, але вважали, що мистецтво повинно виховувати не у формі прямого, відвертого повчання ( як «мораль» у байці), а приховано — тією естетичною насолодою, яку отримує читач від твору.

Основні правила класицизму. Принципи естетики і поетики класицизму були найчіткіше сформульовані й закріплені в знаменитому віршованому трактаті французького поета Ніколи Буало «Мистецтво поетичне» (1674), який залишався майже півтора століття неперевершеним теоретичним взірцем для всіх послідовників класицистичного напряму.

Основним естетичним критерієм літератури класицизму було визнано її раціоналістичність, відповідність формально-логічним вимогам розуму і здорового глузду.

Класицизм — це мистецтво раціональних правил за встановленими зразками.

Теорія класицизму намагалася звести до певних норм усі сфери та структурні елементи літератури й літературного твору і жорстко визначала ієрархію жанрів.

Жанри в класицизмі поділялися на «високі» й «низькі». До високих належали трагедія, ода, дифірамб, героїчна поема, до низьких — комедія, сатира, епіграма, авантюрний роман, бурлескна пародійна поема, байка. Встановлювались міжжанрові межі, а будь-які різножанрові поєднання, наприклад трагікомедія, вважались неприпустимими. Високі жанри відтворювали історичні події, життя царів, полководців, знатних вельмож, міфологічних або біблійних героїв. Низькі жанри зображали повсякденне життя простих людей, міщан, селян, слуг. Для кожного жанру визначався мовний стиль, відповідно високий або низький. У високих жанрах використовувалась піднесена патетична мова, в низьких, навпаки, — проста, повсякденна мова. У високих жанрах прославлялись ідеї монархії та громадянського служіння, а в низьких жанрах викривалися вади суспільства і характерів.

У цілому жанрова система класицизму орієнтувалася на античну літературу і ставила за мету її відродження. Основні жанри літератури класицизму — трагедія, героїчна поема, ода.