2. Варіанти салтово-маяцької культури
Кількість салтово-маяцких пам'яток була на початку XX ст. невелика. Було виділено коштів у межах Донського басейну, яку поширений основний масив салтово-маяцкихпам'яток, два варіанти вирощування цієї культури: лісостеповій і плюндрує степовий. Усі вони вирізнявся переважанням специфічних особливостей і прийомів в архітектурі, домобудівництві, поховальному обряді. І що відчутно, відмінностями в антропологічних характеристиках людей, похованих у могильниках цих двох варіантів.
Перший варіант салтово-маяцкойкультури - лісостеповій - займає територію верхів'я Дінця, Оскола і Дону. Він типові групи, вірніше гнізда, великих поселень, зосереджених навколо городищ. Останні є фортеці на високих прибережних мешах. Зазвичай, вони споруджувалися на місцях древніх скіфських городищ. У цьому їх будівельники максимально використовували всі дотеперішні зміцнення - підчищали і підновляли їх. Високі скіфські вали ще досипалися, і гребені споруджувалися білокамінні стіни, складені без фундаменту і розчину, з драного крейдяного каменю як двох щитів і засипки з щебеню з-поміж них. Товщина стін досягала 6 м. Житла на поселеннях - напівземлянки з відкритими «тарелкообразными» осередками і зрідка печами (глинобитними чикаменками). Трапляються ними залишки і юртообразных круглих жител (майже неуглубленных) з осередками у центрі статі.
Кожне гніздо поселень супроводжується однією або кількома могильниками.
Переважною типом поховань ними є катакомбні поховання. Катакомби складаються із двох галузей: дромоса і похоронної напівсферичної чи юртообразной камери. Розмір їх залежала від кількості похованих людей. Поховання в камерах бували одиночні, парні,сімейно-групові. Чоловіків і хлопчиків ховали витягнуто на спині, жінок - зібганим при боці. Нерідко кістки раніше померлих зсували убік, звільняючи місце нових поховань. Разом з покійниками в камери поміщалося дуже багато приватність промов та зброї померлих, судини з питвом та їжею ставилися й у камери, й у дромосы. У дромосах ж ховали убитих коней, кіз, собак. Навколо могил були розкидані тризни, які з ємностей із питвом і останків свійських тварин. Крім катакомб, в могильниках трапляються й дещо звичайні ямные поховання. Окремі ямные могильники розташовувалися зазвичай на протилежному від катакомбного березі річки.
Перший варіан тсалтово-маяцької культури залишено аланськими племенами. Це був ті ж самі алані, що під тиском арабських військ залишили звичні предкавказские рівнини і передгір'я і руйнували північ. Цікаво, що йшли вони до того часу, доки досягли місцевості, дуже нагадує відроги Кавказьких гір: правий берег річок у всій лісостепу високий і гористий, лівий плаский, багатий високої травою (як у альпійських луках).
Антропологічні виміру встановили тотожність до лихокранных черепів (довгоголових) кавказьких і донських алан. Проте слід підкреслити, перший варіант ні абсолютно чистимо етнічно. Археологічно це встановлюється завдяки розбіжностям у похоронних звичаї лісостепового населення: поруч із катакомбними похованнями там нерідко трапляються ямные могилки у могильники, основний ареал яких міститься південніше, в степах. Істотно і ті обставина, що у катакомбах ми нерідко зустрічаємо небіжчиків з брахикранными черепами (круглоголовими), різко відмінними відаланских, і типовими для ямних поховань. У катакомбах і змішаних (мезокранных) черепів.
Другий варіант салтово-маяцької культури локалізується у степовій зоні Подоння. Він також характерні великі відкриті селища, розташовані вздовж річок.Городищ там трохи, зовні він нагадує звичайні поселення, лише укріплені ровами і земляними валами. Розміри дуже значні (у поперечнику сягають 700 м). Крім таких селищ, є залишками землеробських селищ, у тому числі (нерідко перемежовуючись із ними) на берегах дрібних приток Дінця та Дону археологами було відкрито залишки кочових стійбищ, аналогічних описаним вище приазовським кочовищ. Таких стійбищ немає лише у нижній течії Дону - там відомі виключно хліборобські поселення, причому нерідко теж розташовані гніздами, альо без що об єднує їх городища. Багато різноманітної тарної кераміки цих поселеннях (піфосів, амфор, глечиків), знахідка виноградарного ножа одному з них, виноградних зерняток в культурних шарах, нарешті, ті що, що тут була одна з найбільших виноградарных районів у СРСР, свідчать, що селища VIII - IX ст. носили непросто землеробський, а й специфічно виноградарный характер.