2. Хімічні товари

Нафтопроду́кти (рос. нефтепродукты, англ. oil (petroleum) products, нім. Erdölprodukte n pl) — продукти, одержані внаслідок переробки нафти на нафтопереробних заводах.

Класифікація

Виділяють тип нафтопродукту, до якого включають сукупність нафтопродуктів однакового функціонально призначення.

Сукупність нафтопродуктів одного типу, що мають схожі показники якості та умови використання, складають групу нафтопродуктів.

Підгрупа нафтопродуктів — сукупність нафтопродуктів однієї групи, що мають схожі показники якості та умови використання.

Марка нафтопродукту — назва, умовне позначення, склад та властивості нафтопродукту, регламентовані стандартами і технічними умовами.

Розрізняють кондиційні (некондиційні) нафтопродукти — нафтопродукти, що відповідають (не відповідають) вимогам нормативних документів.

Відпрацьований нафтопродукт — нафтопродукт, під час експлуатації якого відбулися зміни деяких властивостей, регламентованих нормативною документацією. Нафтопродукт, який використовують як джерело енергії, називають нафтовим паливом.

Основні нафтопродукти

• Світлі нафтопродукти Дистиляти, Світлі фракції нафти (рос. нефти светлые фракции (дистилляты); англ. light fractions (distillates) of oil; нім. helle Erdölfraktionen f pl (Destillate n pl)) – фракції, які википають за температур до 350 °С і тиску, що трохи перевищує атмосферний.

Звичайно, при атмосферній перегонці одержують такі фракції, назва яким присвоєна в залежності від точки кипіння та напрямку їх подальшого використання:

140 °С – бензинова фракція;

140-180 °С – лігроїнова фракція;

140-220 °С (180-240 °С) – гасова фракція,

180-350 °С (220-350 °С, 240-350 °С) – дизельна фракція (легкий або атмосферний газойль, оляровий дистил

бензин, уайт-спірит. Бензи́н, Бензина (рос. бензин; англ. petrol; нім. Benzin; фр. benzine) — природна (одержують з нафти) або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови, які киплять найчастіше між 40 °C і 205 °C. Б. — рухлива, горюча здебільшого безколірна рідина з характерним запахом; питома вага 0,700—0,780; легко випаровується, утворює з повітрям у певних концентраціях вибухові суміші, Т° спалаху нижче 0°. Більшість бензинів замерзає нижче -60 °C. Близько 90 % добувають з нафти.

Бензин прямої гонки одержують прямою перегонкою нафти, відбираючи фракцію (бензинову) при температурах нижче 200 °C. При цьому способі кількість вуглеводнів, що визначають якість, залежить від природи нафти.

Крекінг-бензин утворюються крекінгом (розщепленням) важких фракцій нафти (мазуту, солярового масла) при температурі вище 400 °C. Крекінг при наявності алюмосилікатних каталізаторів дає бензин високої якості. Близько половини виробляють способом крекінгу.

Газовий бензин добувають з природних і нафтових газів, які містять пару бензинів. Щоб відокремити їх, гази стискують і охолоджують (компресійний метод) або вбирають маслом чи активованим вугіллям. Газовий бензин хімічним складом схожий на такий отриманий прямою гонкою, але містить більше легких фракцій.

Гідрогенізований бензин. Бензини також добувають гідрогенізацією (приєднання водню) нафти та вугілля, яку провадять під тиском 200 — 800 атмосфер. Синтетичний бензин одержують, переробляючи водяний газ при наявності каталізаторів.

Вживають як моторне паливо, розчинники для жирів, каучуку, смол, у медицині тощо. Для підвищення детонаційної стійкості до них додають тетраетил-свинець, ізооктан та ін. Пара отруйна, тому під час роботи в приміщеннях, де є пара бензинів, треба вживати запобіжних заходів.

лігроїн. Лігрої́н — суміш рідких вуглеводнів, що отримують прямою перегонкою нафти або крекінгом нафтопродуктів. Прозора жовтувата рідина. Застосовують як паливо в карбюраторних та дизельних двигунах, як розчинник в лакофарбній промисловості, як гідравлічну рідину в деяких приладах. Є важчим за бензин, але легшим за гас.

гас. Гас (рос. керосин; англ. kerosene, kerosine; нім. Kerosin n, Leuchtöl n) — горюча рідина, продукт перегонки нафти. Безбарвна або жовтувата рідина. Википає в інтервалі т-р 110—320°С. Густина 0,75—0,78. Теплота згоряння бл. 43 МДж/кг. Застосовують як пальне, розчинник, реагент при збагаченні корисних копалин. (флотація, масляна агрегація), сировина нафтопереробної промисловості.

Освітлювальний гас не містить ненасичених вуглеводнів, вміст сірки в ньому не перевищує 0,1 %.

Відсульфований гас отримують обробкою звичайного гасу сірчаною кислотою при температурі 70 – 80^оС. Після сульфування і промивки гасу водою в ньому залишається деяка кількість сульфокислот (R – SO₂ – OH).

• дизельне паливо, газойль

Ди́зельне па́ливо — рідка речовина, що є головним видом палива для дизельних двигунів.Зазвичай під цим терміном розуміють паливо, що виходить з гасово-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти.

Газо́йль (англ. gasoil, нім. Gasölin, рос. газойль, ) — фракція нафти, застосовувана переважно як паливо для дизелів і як сировина для каталітичного крекінгу суміші вуглеводнів різної будови, переважно С₁₂—С₃₅, і домішок (головним чином сірко-, азот- і киснемістких) з межами википання 200—500 °C і молекулярною масою 50-500 г/моль.

Темні нафтопродукти Темні фракції нафти (рос. темные фракции нефти; англ. dark fractions of oil; нім. dunkle Erdölfraktionen f pl) – мазут і одержані з нього фракції. Продукти, одержані при вторинних процесах переробки нафти, так само, як і при первинній перегонці, відносять до світлих фракцій нафти, якщо вони википають при температурах до 350 °С, і до темних, якщо межі википання 350 °С і вище.

мазут. Мазу́т (рос. мазут; англ. black oil, mazut, boiler oil, fuel oil, нім. Heizöl n, Brennöl n, Masut n) — маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — бензину, гасу, газойлю. Мазут рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів (з молекулярною масою від 400 до 1 000 грам/моль), нафтових смол (з молекулярною масою 500-3 000 і більш грам/міль), асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fe, Mg, Na, Ca). Фізико-хімічні властивості мазуту залежать від хімічного складу початкової нафти і ступеня відгону фракцій дистилятів і характеризуються такими даними : в'язкість 8—80 мм·г/с³ (при 100 °C), Густина 0,89—1 г/смс³ (при 20 °C), температура застигання 10—40°с, вміст сірки 0,5—3,5 %, золи до 0,3 %, нижча теплота згорання 39,4-40,7 Мдж/моль.

Вихід мазуту складає близько 50 % маси з розрахунку на початкову нафту. Мазут застосовується як паливо для парових котлів, котельних установ (котельне паливо) і промислових печей (наприклад, мартенів). У зв'язку з необхідністю поглиблення подальшої переробки нафти мазут мазут у все більших масштабах переганяють під вакуумом. У залежності від напрямку переробки нафти одержують такі фракції:

а) для одержання палив за температури 350—500°С — вакуумний газойль (вакуумний дистилят); понад 500 °C — вакуумний залишок (гудрон);

б) для одержання олив — 300—400°С (350—420°С) — легка оливна фракція (трансформаторний дистилят); 400—450°С (420—490 °С) — середня оливна фракція (машинний дистилят); 450—490 °С — важка оливна фракція (циліндровий дистилят); понад 490 °C — гудрон.

Вакуумні дистиляти застосовують як сировину для отримання моторного палива і дистилятних мастил. Залишок вакуумної перегонки мазуту використовують для переробки на установках термічного крекінгу і коксування, у виробництві залишкових мастил і гудрону, що потім переробляється на бітум.

Основні споживачі мазуту — промисловість і житлово-комунальне господарство.

• олива (суміш високомолекулярних нафтових вуглеводнів, що використовується в техніці як змащувальний, електроізоляційний, консерваційний матеріал та робоча рідина);

• мастило (структурована загусником олива, що застосовується для зменшення тертя, консервації виробів та герметизації ущільнень);

• вазелін, парафін, церезин:

Вазелін (парафін рідкий) — суміш мінеральної олії і твердих парафінових вуглеводнів. Застосовують для просочення паперу і тканин в електротехнічній промисловості, для мастила підшипників і приготування спеціальних мастил, для захисту металів від корозії, в медицині, косметиці.

Вазелін не рекомендується використовувати в якості мастила для кохання (любріканта) через те, що він має в основі жир, і, через це розчиняє латексні кондоми. Також, вазелін не слід використовувати для анального та вагінального сексу, оскільки жири утворюють поживне середовище для мікробів.

Парафін (нім. Paraffin, від лат. parum — мало та athnis — споріднений; названий так через нейтральність до більшості хімічних реагентів), нафтопродукт, суміш алканових вуглеводнів переважно нормальної будови з числом атомів вуглецю від 9 до 40. У парафіні присутні також ізопарафінові, циклопарафінові (нафтенові) і нафтено-ароматичні вуглеводні. Товарні парафіни проходять попередню обробку адсорбентами та очищуються іншими методами. Через хімічну нейтральність парафіни широко застосовують в харчовій промисловості, в медицині, косметиці а також в електротехнічній галузі як ізоляційний матеріал.Парафін випадає у вигляді твердої воскоподібної маси при зниженні температури нижче температури початку кристалізації парафіну (15–60 °С), що ускладнює роботу експлуатаційного обладнання, а при випаданні в продуктивних пластах різко погіршує їх фільтраційну характеристику. П. – це біла маса густиною 907–915 кг/м³ при 15 °С, з температурою топлення 40 – 60 °С; з вмістом нафти іноді до 13–14% і більше. Різновиди

Парафін окиснений (ОКП-50),(рос. парафин окисленный (ОКП-50); англ. oxydized petroleum wax (ОКП-50), нім. oxydiertes Paraffin n (ОКП-50)) – рідина бурого кольору; ефективний піногасник розчинів з додаванням сульфітдріжджової барди (СДБ) та конденсованої сульфітспиртової барди (КССБ), вводиться разом з піноутворювачем (КССБ); реаґент гасить піну будь-якої солоності, із збільшенням вмісту хлористого кальцію ефективність різко падає; застосовують у вигляді розчи-ну в дизельному пальному 1:1; постачається в цистернах.

Парафіни нафтові товарні, (рос. парафины нефтяные товарные; англ. petroleum paraffins, stock–tank oil paraffins, petroleum grade waxes, нім. Warenerdölparaffine n pl, Erdöltankparaffine n pl) – насичені вуглеводні аліфатичного (жирного) ряду в основному нормальної будови, які мають формулу CnH_2n+2, де n =9–40 (від С9 до С40), з молекулярною масою 300–500 і температурою топлення (плавлення) 50 – 70 °С, виділені із дистилятної сировини у виробництві олив і випускаються нафтопереробними заводами як товарна продукція.

Парафіни можуть бути виділені також із інших продуктів, напр., із озокериту. В залежності від фракційного складу, тем-ператури плавлення і кристалічної структури парафіни розділяють на рідкі (температура топлення t_топл ≤ 27°С), тверді (t_топл = 28 – 70°С) і мікрокристалічні (t_топл >60 – 80°С) – церезини. При однаковій температурі топлення церезини відрізняються від парафінів більшою молекулярною масою, густиною і в’язкістю. Церезини енергійно реаґують з димною сірчаною кислотою, з соляною кислотою, в той час як парафіни реаґують з ними слабко. При перегонці нафти церезини концентруються в зали-шку, а парафін переганяється з дистилятом. Церезини, які концентруються в залишку після перегонки мазуту, являють со-бою суміш циклоалканів і в меншій кількості твердих аренів і алканів. Ізоалканів у церезині порівняно мало.

За ступенем очищення парафіни ділять на гачі (петролатуми), які містять до 30% (мас.) олив; неочищені парафіни (цере-зини) з вмістом олив до 6% (мас.); очищені і високоочищені парафіни (церезини). В залежності від глибини очищення вони мають білий колір (високоочищені і очищені марки) або дещо жовтуватий і від світло-жовтого до світло-коричневого (не-очищені парафіни). Для парафіну характерна пластинчаста або стрічкова структура кристалів. Густина очищеного парафіну 881 – 905 кг/м3. Церезини являють собою суміш вуглеводнів з кількістю вуглецевих атомів у молекулі від 36 до 55 (від С36 до С55). Їх отри-мують із природної сировини (природного озокериту і осаду парафінистої проби нафт нафтенової основи) і виробляють синтетично із оксиду вуглецю і водню. На відміну від парафінів, церезини мають дрібнокристалічну будову. Температура плавлення 65 – 88°С, молекулярна маса 500 – 700. Парафіни широко використовують у електротехнічній, харчовій (парафіни глибокої очистки; t_топл = 50 – 54°С; вміст олив 0,5-2,3% по масі), парфумерній та інших галузях. На основі церезину виготовляють різні композиції в промисловості побуто-вої хімії, вазеліни; вони використовуються також як загусники у виробництві пластичних змазок, ізоляційних матеріалів в електро- і радіотехніці та воскових сумішей.

Неочищені тверді парафіни виробляють методами: 1) знеоливлення гачів і петролатумів – побічних продуктів виробницт-ва (депарафінізації) олив з застосуванням розчинників (суміші кетону, бензолу і толуолу, дихлоретан), отримуючи при цьо-му неочищені парафіни (із гачу) і церезини (із петролатуму); 2) виділення і знеоливнення парафіну із дистилятів високопа-рафінистих нафт сумішшю кетону, бензолу і толуолу; 3) кристалізації твердих парафінів без застосування розчинників (шляхом охолодження в кристалізаторах і фільтропресування). Неочищені парафіни після цього облагороджують (доочи-щають) з використанням кислотно-лужного, адсорбційного (контактного чи перколяційного) або гідроґенізаційного доочи-щення (для видалення нестабільних речовин, що забарвлюють і мають запах). Рідкі парафіни виділяють із дизельних фракцій депарафінізацією з використанням вибірних розчинників (суміш ацетону, бензолу і толуолу), карбамідної депарафінізації (у виробництві низькозастигаючого дизельного пального) і адсорбції на молекулярних ситах (виділення рідких парафінів С10-С18 з допомогою пористих синтетичних цеолітів). В.С.Бойко.

Церезин  або кристалічний віск— суміш твердих високомолекулярних насичених вуглеводнів, переважно ізобудови. Воскоподібна речовина від білого до коричневого кольору, у воді та етанолі не розчинюється, розчинюється в бензолі. Температура плавлення: 65 — 88 °C.

Церезин застосовується як компонент пластичних мастил, термостата автомобіля, ізоляційний матеріал в радіо- та електротехніці,тощо. Спеціально очищені сорти застосовують у косметичній та харчовій промисловості.

• гудрон, бітуми нафтові, асфальт, асфальтени:

Гудро́н (фр. goudron) (рос. гудрон, англ. tar, oil tar, flux; нім. Goudron m) — залишок, що утворюється в результаті перегонки із нафти при атмосферному тиску і під вакуумом фракцій, які википають до 450—600 °С (залежно від природи нафти).

Вихід гудрону — від 10 до 45 % від маси нафти. Гудрон — в'язка рідина або твердий асфальтоподібний продукт чорного кольору з блискучим зламом. Містить парафінові, нафтенові і ароматичні вуглеводні (45-95 %), асфальтени (3-17 %), а також нафтові смоли (2-38 %), адсорбовані силікагелем з деасфальтованого продукту.

Зольність гудрону зазвичай менше .5 %. Елементний склад (у % до маси): 85-87 С, 9.3-11.8 Н, .2-6.3 S, .2-.7 N, .08-1.25 О. Крім того, у гудроні концентруються практично усі присутні у нафті метали; так, вміст ванадію може сягати .046 %, нікелю — .014 %.

Залежно від природи нафти і ступеня витягу газойльових фракцій, щільність гудрону складає від .95 до 1.03 г/см³, коксованість від 8 до 26 % до маси, температура застигання 12-55 °С, температура спалаху від 290 до 350 °С. Гудрон використовують для виробництва дорожніх, покрівельних і будівельних бітумів, малозольного коксу, змащувальних масел, паливних газів і моторних палив.

Кислий гудрон це відходи, які утворюються при очищенні деяких нафтопродуктів (наприклад, змащувальних масел) концентрованою сірчаною кислотою. Є в'язкою рідиною чорного кольору, що містить, разом з органічними речовинами, 15-70 % сірчаної кислоти.

Застосовують Г. у виробництві бітуму, як дорожньобудівельний матеріал, як пом'якшувач у гумовій промисловості тощо.

нафтовий кокс, пек

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ НАФТОПРОДУКТІВ:

прогонність — здатність до транспортування нафтопродукту продуктогонами, крізь фільтри, сепаратори, отвори;

збережуваність — здатність нафтопродукту зберігати в часі встановлені значення параметрів, що визначають його експлуатаційні властивості;

індукційний період — термін, упродовж якого нафтопродукт в умовах окиснення зберігає свої властивості;

коксівність — здатність нафтопродукту утворювати кокс під час згорання;

детонаційна стійкість — здатність бензину згорати без вибуху в двигуні з іскровим запалюванням;

октанове число — показник, що визначає детонаційну стійкість бензину;

цетанове число — показник, що характеризує період затримки загорання від стиснення паливно-повітряної суміші;

люмінометричне число — показник інтенсивності світлового випромінення під час згорання рідкого нафтового палива;

висота некіптявого полум'я — показник максимальної висоти полум'я нафтопродукту, яка може бути досягнута без утворення кіптяви під час згорання нафтопродукту;

розділюваність — здатність нафтопродукту розділятися на рідкі та тверді фази;

пенетрація — показник, що характеризується глибиною проникнення стандартного конуса (голки) у нафтопродукт;

температура крапання — температура падіння першої краплі пластичного нафтопродукту, який нагрівають у капсулі спеціального термометра;

1. температура помутніння — температура, за якої рідкий прозорий нафтопродукт починає мутніти;

2. температура сповзання — температура, за якої шар мастила починає сповзати з гладкої вертикальної металевої поверхні;

3. лужне число — кількість мі-ліграмів гідроксиду калію (КОН), еквівалентна кількості кислоти, витраченої на нейтралізацію всіх основних сполук, що містяться в 1 г нафтопродукту;

4. кислотне число — кількість міліграмів гідроксиду калію (КОН), витраченого на нейтралізацію вільних кислот, що містяться в 1 г нафтопродукту;

5. йодне число — показник, що характеризує вміст ненасичених сполук у нафтопродукті та виражається числом грамів йоду, витраченого на реакцію з 100 г нафтопродукту;

6. бромне число — показник, що характеризує вміст ненасичених сполук у нафтопродукті та виражається числом грамів брому, витраченого на реакцію з 100 г нафтопродукту;

7. конструкційна сумісність — характеристики дії нафтопродукту на конструкційні матеріали;

8. функційна сумісність — здатність двох чи більше нафтопродуктів зберігати експлуатаційні властивості після їх змішування;

9. тиксотропність — відновлення реологічних характеристик мастила після припинення деформування в ізотермічних умовах;

10. колоїдна стабільність — здатність мастила протидіяти виділенню оливи під дією навантаження;

11. синерезис — показник, що характеризує здатність мастила виділяти оливу під дією тиску або нагрівання (ДСТУ 3437—96).

Визначення силікатів. Роль і визначення силікатів. Класифікація силікатних товарів

Силікати - солі силікатної кислоти. Силікати (і полісилікати) у воді нерозчинні, за винятком силікатів нат Силікати натрію і калію одержують сплавленням кремнезему з твердими лугами або з карбонатами калію і натрію: SiO₂ + 2KOH = K₂SiO₃ + H₂O ↑

SiO₂ + Na2CO₃ = Na₂SiO₃ + CO₂ ↑

Одержувані при цьому сплавлені солі мають вигляд склоподібної маси. Тому силікати натрію і калію називають розчинним склом, а водні їх розчини — рідким склом. Розчинне скло додають до цементу і бетону, щоб зробити їх водонепроникливими. Ним просочують тканини і дерево для надання їм вогнестійкості. З розчинного скла виготовляють вогнестійкі замазки, силікатний клей тощо. Види:

Моносилікати (рос. моносиликаты, англ. monosilicates, нім. Monosilikate n pl) – солі полікрем’яних кислот, у яких відношення кількості йонів кисню, зв’язаного з кремнієм, до кількості йонів кисню, зв’язаного з основами (при написанні формул у вигляді оксидів), дорівнює одиниці (напр., у форстериті – SiO₂•2MgO)

Пікнотроп (рос. пикнотроп, англ. pyknotrop, нім. Pyknotrop m — мінерал, силікат магнію — продукт зміни силікатів, подібний до серпентину. Також — забруднений домішками серпентин. Від грецьк. «пікнотропос» — щільної будови (J.F.A.Breihaupt, 1831)

Берилосилікати (рос. бериллосиликаты, англ. beryllosilicates, нім. Beryllosilikate) — мінерали класу силікатів, які містять берилій, що відіграє однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний берилокременекисневий радикал.

Алюмосиліка́ти (від алюм (іній) і силікати) (рос. алюмосиликаты, англ. alumosilicates, нім. Alumosilikate) — група мінералів з великим вмістом алюмінію, виділена 1891 В. І. Вернадським з класу силікатів.

Боросилікати (рос. боросиликаты, англ. borosilicates, нім. Borosilikate) — мінерали класу силікатів, які містять бор, що відіграє однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний борокремнекисневий радикал.

Бороалюмосилікати (рос. бороалюмосиликаты, англ. boroalumosilicates, нім. Boroalumosilikate) — мінерали класу силікатів, що містять бор і алюміній, які відіграють однакову роль з кремнієм, утворюючи комплексний бороалюмокремнекисневий радикал (напр., манандоніт — LiAl₄[(OH)₈ AlBSi₂O₁₀]).

Іносилікати (рос. иносиликаты, англ. inosilicates нім. Inosilikate n pl) — силікати ланцюжкової будови.

Природні сполуки силіцію. Більшість природних сполук силіцію являють собою похідні полісилікатних кислот. Коли до складу полісилікатів входить алюміній, тоді їх називають алюмосилікатами. Більшість гірських порід складаються з алюмосилікатів. До найпростіших полісилікатів і алюмосилікатів належать

азбест CaMg₃Si₄O₁₂, або CaO • 3MgO • 4SiO₂;

польовий шпат (ортоклаз) K₂Al₂Si₆O₁₆, або K₂O • Al₂O₃ • 6SiO₂;

каолін H₄Al₂Si₂O₉, або Al₂O₃ • 2SiO₂ • 2H₂O;

калійна слюда H₄K₂Al₆Si₆O₂₄, або K₂O • 3Al₂O₃ • 6SiO₂ • 2H₂O.

Природні силікати під впливом вологи і вуглекислого газу повітря повільно руйнуються (вивітрюються). Наприклад, розклад польового шпату (ортоклазу) схематично можна представити таким рівнянням:

K₂O • Al₂O₃ • 6SiO₂ + CO₂ + 2H₂O = K₂CO₃ + Al₂O₃ • 2SiO₂ • 2H₂O + 4SiO₂

Поташ вимивається водою, а каолін утворює глину з домішками піску. Оскільки польовий шпат у природі дуже поширений, то і глина утворюється в дуже значних кількостя

рію Na₂SiO₃ і калію K₂SiO₃

_1.31 Скло – один з найпоширеніших матеріалів, який широко використовується в господарстві і побуті: для засклення будинків, споруджень, транспортних засобів, скляний посуд, пляшки, банки, електролампи, освітлювальна апаратура, дзеркала – необхідні предмети нашого побуту. Листове скло має дуже різноманітний асортимент: безбарвне – поліроване, візерункове, армоване; пофарбоване. З безбарвного і пофарбованого скла виготовляють різні види будівельного скла – скляні блоки, профільне скло, склошифер, склоплитки й інші лицювальні матеріали. З листового скла виготовляють безпечні стекла (загартоване, триплекс) для заскління автотранспорту, літаків і ін.

В Скляні вироби відповідно до призначення підрозділяють на три класи:

- побутові;

- архітектурно-будівельні;

- технічні [3].

До побутових скляних виробів відносять посуд, художньо-декоративні вироби для прикраси інтер'єра, лампові вироби, дзеркала.

Скло - це аморфне тіло, яке одержують при переохолодженні розплаву незалежно від складу й температурної області затвердіння. При поступовому збільшенні в'язкості воно набуває механічних властивостей твердого тіла.

Класифікують скло за походженням, хімічним складом, основними властивостям і призначенням. Для виготовлення побутового посуду й декоративних виробів використовують оксидне скло, у якому основними склоутворювачами є оксиди кремнію, бору, алюмінію та ін.

Види скла, у яких основним склоутворювачем є оксид кремнію - SiО2, називають силікатними, скла, де основними склоутворювачами служать оксиди бору й кремнію, - боросилікатними, а скло з основним склоутворювачем у вигляді оксидів алюмінію, бору й кремнію - алюмоборосилікатними. Ці оксиди утворюють основу структури скла й визначають його найважливіші властивості.

Крім названих кислотних оксидів до складу скла входять оксиди лужних і лужно-земельних металів. З лужних оксидів використовують оксиди натрію - Nа2О, оксиди калію - К2О, оксиди літію - Li2О; з лужно-земельних - оксиди кальцію - СаО, оксиди магнію - МgО, оксиди цинку - ZnО, оксиди барію - ВаО, оксиди свинцю - РbО. Кожен оксид привносить притаманні йому властивості. Тому багато властивостей скла залежать від його хімічного складу. Склад скла виражають через складаючі його оксиди [3].

Відповідно до Держстандарту 24315-80 скло для побутового посуду й декоративних виробів підрозділяють на наступні види:

натрій-кальцій-силікатне, спеціальне побутове, кришталеве (містить не менше 10 % оксидів свинцю, барію, цинку);

малосвинцевий кришталь (18-24% РbО), свинцевий кришталь (24- 30% РbО);

високосвинцевий кришталь (30% і більше РbО);

барієвий кришталь (не менше 18 % ВаО).

До спеціального побутового скла відносять жаростійке боросилікатне й алюмоборосилікатне скло. Для виготовлення кухонного посуду застосовують також ситали. Це непрозорі білого кольори склокристалічні матеріали високої термостійкості. Їх виготовляють шляхом напрямленої кристалізації літійалюмосилікатного скла в процесі спеціальної термічної обробки [

Асортимент скляних товарів

Асортимент скляних товарів досить динамічний і змінюється у зв'язку з постійним розвитком науки, станом технології виробництва, характером споживчого попиту, зміною стильових напрямків. Асортимент виробів побутового призначення класифікують за призначенням й умовами експлуатації, складом і забарвленням скла, методом формування й характером термічної обробки, видами (найменуваннями), розмірами, фасонами виробів, методами і складністю декорування, комплектністю.

За призначенням побутові товари підрозділяють на посуд і декоративні вироби для сервіровки стола й прикраси інтер'єру, господарський посуд для зберігання харчових продуктів і домашнього консервування, кухонний посуд для приготування їжі, лампові вироби (лампові резервуари, лампове скло) і дзеркала.

За складом скла розрізняють посуд з натрій-кальцій-силікатного, спеціального побутового й кришталевого скла. Столовий посуд виготовляють із натрій-кальцій-силікатного скла, кришталю різних видів, а також із глушеного боросилікатного скла; господарський посуд - з натрій-кальцій-силікатного скла з добавками, які підвищують хімічну й термічну стійкість; кухонний - зі спеціального побутового скла й ситалів.

За забарвленням розрізняють посуд зі скла безбарвного, кольорового (фарбованого) і накладного (двох- і багатошарового). Назви кольоровому склу дають за кольором тону (жовті, зелені, рожеві й т. д.), за природою барвника (кобальтові, марганцеві), за аналогією з дорогоцінними каменями: рубіни (червоні), топази (жовтувато-коричневі), сапфіри (ясно-сині), смарагди (ясно-зелені).

За способом формування розрізняють посуд ручного, вільного, машинного видування, пресований, пресовидувний, багатостадійного формування, молірований, відцентрового виготовлення [3].

За способом термічної обробки розрізняють посуд незміцнений, тобто відпалений, і зміцнений загартуванням. Переважну масу виробів із сортового скла й всі кришталеві вироби випускають відпаленими. Загартування полягає в нагріванні виробів до 700°С і наступному швидкому й рівномірному охолодженні шляхом обдування повітрям. При цьому в склі виникають високі, рівномірно розподілені залишкові напруги, які підвищують міцність до удару в 5-8 разів, а термостійкість - в 2-3 рази. Зміцнюють загартовуванням деякі види пресованого столового посуду й кухонний посуд з жаростійкого боросилікатного скла.

Види скляного посуду. Існує біля тридцяти найменувань посуду для сервіровки стола; це склянки, бокальчики, чарки, келихи, фужери, глечики, графини, цукорниці, масельнички, вази для сервіровки стола (для фруктів, варення, печива, крему, цукерок, салатники), менажниці та ін. Декоративні вироби - це скляна скульптура, вази для квітів, туалетні прилади, келихи у формі рога, блюда й ін [7].

Кожен вид виробів випускають декількох різновидів (артикулів), які відрізняються розміром і фасоном. За розміром посуд підрозділяють на дрібний, середній, великий і особливо великий. Розмір виробів характеризується діаметром, довжиною або висотою, а розмір порожніх виробів - місткістю.

За фасоном вироби підрозділяють із врахуванням форми корпуса (куля, овал, конус й ін.), наявності приліпних (ручка, ніжка, кришка) і зйомних (корок, кришка) деталей, характером краю (рівний, вирізний) і дна виробів. Посуд випускають із дном звичайної товщини, потовщеним, а також на піддоні (виступ або уступ у нижній частині виробу). Ніжка виробів може бути різної висоти, форми (пряма або фігурна) і обробки (гранована й рівна).

Видувні вази для квітів залежно від складності форми підрозділяють на три групи. Фасон поряд з естетиченими особливостями скломаси й оброблкою багато в чому визначає художню виразність виробів. Він піддається змінам відповідно до вимог стилю. Посуд святкового й подарункового характеру відрізняється складним силуетом, ретельною обробкою й складною формою деталей. Посуд повсякденного побуту має більше прості й цілісні форми.

За способі прикрашання розрізняють посуд гладкий і декорований. Декорований посуд залежно від характеру, складності й художньої ціни обробки ділять на груповий і позагруповий. Обробку групового видувного посуду із сортового безбарвного скла підрозділяють на 1-7-у групи, з кольорового скла - на 3-8-у, з накладного скла - на 4-8-у групи.

Обробку кришталевих виробів відносять до 4-10-ї груп складності. У групу поєднують малюнки однакової складності, але різного сюжету. Їх позначають тризначними номерами, у яких цифра сотень указує на номер групи. Позагрупові вироби характеризуються оригінальністю форм, складними, часто комбінованими малюнками високої художньої цінності. Вони індивідуальні для продукції кожного заводу. Багато виробів з індексом «Н» і реалізовані за договірними цінами відносять до позагрупових [7].

Обробку пресованих виробів на групи складності не підрозділяють. Сучасні тенденції в декорі скляного посуду - розширення гами кольорового скла, комбінація в накладенні кольорового й слабко заглушеного скла, контрастні сполучення в малюнках елементів алмазної грані, матового гравірування, люстри, широке використання малюнків деколі й шовкографії різного сюжету, мальовничих оздоблень фарбами й золотом, часто в комбінації з матуванням. Також популярна гутна обробка виробу.

За комплектністю розрізняють штучні вироби, набори (включають вироби одного виду - набір склянок і т. д.), прибори (містять вироби різних видів одного призначення) - для води, варення, крюшону, туалетні. Вироби комплектів характеризуються єдністю художньо-конструктивного рішення.

Господарський посуд виробляють ручним або механізованим методом з безбарвного й напівбілого скла. Асортимент включає термоси й інші вироби для зберігання їжі - глечики, банки для солінь і варення, бочки, пляшки для зберігання рідин.

Термоси підрозділяють за призначенням на термоси для рідин й їжі (із широким горлом), за місткістю колби, конструкції й матеріалу оболонки (металеві, пластмасові, комбіновані). Кухонний посуд з жаростійкого скла й ситалів представлений каструлями різної місткості, формами для запікання, жаровнями, сковородами. Із ситалу виробляють набори каструль. Посуд з жаростійкого скла піддають загартуванню й не декорують. Ситаловий посуд білих кольорів із гладкою блискучою поверхнею додатково прикрашається малюнками деколі.

Фактори формування споживчих властивостей й асортименту скляних товарів

Споживчі властивості й основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування й конструювання при створенні пробних зразків та у процесі серійного виготовлення. При розробці нових виробів художник враховує умови їх експлуатації, метод формування, необхідність забезпечення зручності користування й довговічності виробів, вимоги художнього стилю й моди. Виходячи із цього, визначають склад і забарвлення скла, конфігурацію виробів у цілому і в деталях, товщину стінки, спосіб декорування та ін.

Пробний зразок повинен бути точно відтворений у серійному (масовому) виробництві. Якість його відтворення, тобто якість виготовлення виробів, залежить від дотримання технології виробництва. Сировинні матеріали склоробного виробництва підрозділяють на основні, або склоутворюючі, і допоміжні.

З основними матеріалами до складу скла вводять кислотні, лужні й лужноземельні оксиди.

Головний кислотний оксид - SiО2 - вводять у скло через кварцевий пісок. Пісок повинен бути вільний від домішок, які забарвлюють скло (оксиди заліза, титану, хрому), і викликають блакитнуваті, жовтуваті, зеленуваті відтінки скла, знижують його прозорість [3].

З підвищенням змісту діоксиду кремнію в склі поліпшуються механічна й термічна міцність, хімічна стійкість, але підвищується температура варки. Оксид бору В2О вводять із борною кислотою або бурою. Він полегшує варіння, поліпшує фізико-хімічні властивості скла.

Оксид алюмінію А12О3 уводять звичайно через глинозем. Його добавка сприяє підвищенню показників міцності й хімічної стійкості скла. Лужні оксиди Nа2О, К2О вводять через вуглекислі (сода, поташ) або сірчанокислі солі. Вони знижують температуру варіння скла, полегшують формування виробів, однак зменшують міцність, термостійкість і хімічну стійкість.

Лужно-земельні оксиди вводять звичайно за допомогою вуглекислих солей. Так, оксид кальцію вводять через крейду або вапняк, оксид магнію - через магнезит або доломіт, оксид свинцю - за допомогою свинцевого сурика або свинцевого глету. Оксиди кальцію, магнію, цинку збільшують хімічну стійкість і термостійкість виробів.

Оксиди барію, свинцю й цинку підвищують щільність, оптичні властивості й тому застосовуються у виробництві кришталю. У виробництві скла широко використовують гірські лужновмісні породи, відходи гірничозбагачувальних комбінатів, кольорової металургії, доменні шлаки, а у великих кількостях - скляний бій.

Допоміжні матеріали полегшують і прискорюють варіння скла, зафарбовують і приглушують його. За призначенням їх підрозділяють на освітлювачі, знебаврлювачі, глушителі, барвники, відновники й окислювачі. Освітлювачі сприяють видаленню зі скломаси газів, які утворюються при розкладанні сировинних матеріалів. Знебарвлювачі гасять або послаблюють небажані кольорові відтінки.

Приглушувачі (фториди й фосфати) зменшують прозорість й обумовлюють біле забарвлення скла. Барвники надають склу потрібних кольорів. Як барвники використовують оксиди або сульфіди важких металів. Забарвлення може відбуватися також за рахунок виділення в склі колоїдних часток вільних металів (міді, золота, сурми).

У сині кольори скло фарбують закисом кобальту, у голубий - окисом міді, у зелений - окисом хрому або ванадію, у фіолетовий - перекисом марганцю, а рожевий - селеном, у бузковий - окисом неодиму, у жовтий - окисом церію, сірчистим кадмієм й ін. Особливо виділяють червоні види скла - рубіни: селеновий, мідний, золотий Маркування скляних товарів

Маркування виробів наносять на паперову етикетку, що наклеюють безпосередньо на виріб (застосування силікатного клею не допускається) чи в процесі виготовлення. Маркування споживчої (групової чи індивідуальної) тари, групового упакування з паперу і транспортної тари наносять на паперову етикетку чи штамп.

Допускається не наносити маркірування на споживчу тару, упаковану в транспортну.

У маркуванні виробів на паперовій етикетці вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- артикул;

- масову частку оксиду свинцю (тільки для свинцевого кришталю);

- позначення дійсного стандарту [6].

Допускається не вказувати артикул у маркуванні виробів, що упаковуються в індивідуальну тару.

Маркування в процесі вироблення повинні містити товарний знак чи найменування підприємства-виробника.

Склад комплекту чи сервізу вказують на споживчій тарі чи на найбільшому виробі.

Допускається за узгодженням зі споживачем не наносити маркування на вироби чи наносити на частину виробів у партії.

На вироби, призначені для експорту, наносять маркування відповідно до умов договору чи контракту.

У маркуванні споживчої (груповий і (чи) індивідуальної) тари і групового упакування з папера вказують наступні дані:

- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;

- найменування виробів;

- артикул;

- кількість виробів в одиниці упакування (для групової тари);

- номер контролера і пакувальника;

- позначення дійсного стандарту.

Для сертифікованої продукції знак чи відповідності номер сертифіката відповідності проставляють у маркуванні виробів на паперовій етикетці і (чи) у маркуванні тари й упакування, а також у товаросупроводжувальній документації.

Допускається наносити зображення маніпуляційного знака на етикетку, призначену для маркування тари.

Виробу упаковують у споживчу і транспортну тару.

Конкретні види тари й упаковки, що забезпечують схоронність продукції при транспортуванні, масу брутто вказують у договорах про постачання продукції між виробником і споживачем [9].

Припустима міграція шкідливих речовин, що виділяються зі скляних виробів, що контактують з харчовими продуктами, встановлюється відповідними органами у відповідних нормативних документах, затверджених у встановленому порядку, а при їхній відсутності -- відповідно до додатка А.

Склянки і блюдця для чаю, тарілки для гарячої їжі повинні бути термічно стійкими. Видувні вироби не повинні руйнуватися при перепадах температур 95-70-200С, мальвані -- при 95-60-200С [3].

На виробах не допускаються: відколи; прорізані грані; прилиплі шматочки скла; що ріжуть і обсипаються, частки скла при декоруванні виробів «насипом»; наскрізні посічки; сторонні включення, що мають навколо себе тріщини і посічки.

Торцева поверхня верхнього краю і шви виробів повинні бути гладкими.

Декоративне покриття, нанесене на внутрішню поверхню виробів, що контактує з харчовими продуктами, повинне бути кислотностійким.

Кріплення ручок виробів і елементів декоративного оформлення повинно бути міцним.

Вироби приймають партіями. Партією вважається визначене число виробів і одного асортименту зі скла одного виду. Результати приймання партії повинні бути підтверджені відділом технічного контролю.

Для встановлення групи висоту і діаметр виробів визначають будь-яким вимірювальним інструментом, місткість визначають за допомогою мірного посуду чи зважуванням маси води, що вміщається у виріб, на вагах з ієною розподілу не менш 5 р. Воду наливають до краю.

Для перевірки відповідності виробів вимогам дійсного стандарту проводять приймальний контроль.

Дефектні вироби, не більш 4 % від партії, підлягають поверненню виробнику.

Особливості дегустаційного посуду

Ще за старовинних часів ознакою особливої культури вважалося пригощання гостей напоями з келихів і стаканів красивої форми. В даний час торгівля представляє величезний вибір всіляких стаканів і келихів на будь-який смак і за будь-яку ціну. Якість скла визначається основним матеріалом, що входить в його склад, тональністю звучання, віддзеркаленням світла, формою і міцністю стінок.

Келихи розрізняються за якістю використаних матеріалів:

- Стакани масового виготовлення (прості стакани).

- Кристалічні келихи і стакани.

- Свинцево-кристалічні келихи і стакани.

Кристалічні і свинцево-кристалічні стакани і келихи відрізняються один від одного по гравіюванню, шліфовці і малюнку орнаменту, монограмам, написам і він'єткам.

Скляні вироби розрізняються формою:

- Чашеподібні

Ніжка з підставкою і висока чаша.

- Шале

Ніжка з підставкою і плоска широка чаша.

- Келихи

Без ніжки і підставки, але на плоскому міцному дні.

- Келихи на ніжках

Чаша переходить в міцну ніжку.

Вказані форми постійно видозмінюються. У всіх ресторанах і кафе найчастіше використовуються скляні келихи, які ставляться строго за призначенням. "Кожен напій має свій келих"[3].

В залежності від призначення стакани і келихи підрозділяються на:

Розливні (Schankglaser)

Це прості стакани високої міцності масового виготовлення. Більшість з них з товстими стінками, які легко запотівають. Розливні стакани призначені для самих різних напоїв. Вони повинні відповідати стандартним розмірам.

Їдальні (Tischglaser)

За якістю вони вищі розливних, містять більше кристалічного скла (маються на увазі судини для води або келихи для всіляких напоїв: пива, білого і червоного вина, південних вин, шампанського). Їх подають на комплексних обідах в ресторанах або готелях.

Настільні (Tafelglaser)

Ці келихи кращі за якістю (виготовлені з свинцево-кристалічного скла), більш різноманітніші по формах. Скло тонке; вони елегантні і завжди мають ручку. Використовуються на святкових заходах (банкетах і т. д.). Келихи для шведського столу не можуть бути простими.

Келихи і стакани можна також класифікувати по напоях, які в них подають.

Стакани і келихи, призначені для безалкогольних напоїв

Підрозділяються на стакани і келихи для води, лимонаду і молока. Скляні вироби для води бувають розливні і настільні для простого і шведського столу. Їх виробляють з певного виду скла. Крім того, вони відрізняються від звичних за формою шліфовки і технології виготовлення. У сервісі використовуються для подачі різної води (питної, газованої, джерельної і мінеральної), а також інших видів безалкогольних напоїв. Келихи для води мають дві відмінні один від одного форми, а саме - у вигляді чашки і стаканів з ручкою.

• Простий стакан для води Стакан для молока

• Келих для води на ножці Стакан для лимонаду

• Бокали і келихи для вина

Келихи для вина звичайно підрозділяються на два типи: для розливного і для темно-зеленого. Келих для вина має, як правило, тільки дві форми - римську і кубкову. Для першої характерні прозорі скляні келихи з довгою або короткою, зеленою або коричневою ніжкою. Келихи такого роду поставляються французькою скляною фабрикою міста Шпессарт і, як правило, продаються під назвою "римських" на ринковій площі Франкфурта-на-Майне. Для другої характерне міцне скло і приземиста товста ніжка. В даний час їх використовують головним чином для розливного вина.

Разом з цими типами келихів існують ще і інші: у формі кухлів, стаканів подовженої форми, кухлів з ручками, які знаходять застосування перш за все на святах, презентаціях і в простих готелях [9].

Стакан для вина (1\8 л). Для розливного вина (білого, рожевого, червоного).

Стакан для вина подовженої форми (1\9 л). Для розливного вина (білого, рожевого, червоного).

Кружка для молодого вина (1\8,1\9 л). Для молодого розливного вина (білого, рожевого, червоного).

Римський келих для вина (1\8, 1\9 л). Для розливного білого вина найкращої якості, а також для особливих сортів білого вина.

Основні відмінності винних келихів, призначених для червоного і білого вина

Келихи для червоного вина використовуються в більшості випадків для бургундських або бордоськіх червоних вин; вони завжди мають великий об'єм і високу ніжку. На відміну від келихів для білого вина у них широка і глибока чаша, оскільки червоні вина в процесі бродіння одержують більше кисню і краще проявляють свої якості. Вино неохолоджене і може довгий час знаходитися в келиху. Ці келихи найрізноманітніших розмірів, в більшості своїй з кулястими чашами, проте наповнюють їх не повністю, тільки трохи прикривши денце (виняток становлять лише прості стакани).

Форми келихів для білого вина в основному орієнтуються на бургундські і бордоські або мозельські вина, які відповідають по своїй характеристиці рейнським. Келихи для білих вин, як вже було сказано, мають менший об'єм, ніж для червоних, причому біле вино подається завжди охолодженим і не повинне довго стояти в келиху. Келихи для такого вина наповнюються на одну третину (за винятком простих стаканів).

На характер кожного сорту вин робить також вплив розмір і форма чаші. Існують різні форми: у вигляді яблука, тюльпана з прямою або опуклою лінією скла. Якщо келихи мають форму яблука або тюльпана, то аромат вин майже не відчувається, оскільки при такій формі він йде як би в глибини келиху. Тому такого типу посуд використовується в основному для важких насичених вин. Келихи прямої або опуклої форми задумані перш за все для молодих іскристих білих і рожевих вин, букет яких не такий різкий.

Основні форми келихів

Форма яблука Форма тюльпана Пряма форма Випукла форма

Келихи, про які йшла мова вище, призначені для вин з виноградників Соммелье. Вони набагато відрізняються від звичайно використовуваних форм. Характерні ознаки сортів винограду залежать від освітленості сонцем виноградників. Форма і розмір келиху визначаються характерними особливостями того або іншого виду вина.

Першим, хто класифікував певні типи вин і точно визначив необхідну їм форму келихів, створивши таким чином власну "теорію скла", був професор Клаус Рідель. Деякі пропоновані їм келихи можуть бути використані для певних сортів як червоного, так і білого вина.

Келихи для червоного і білого вина

Використовування даного келиху якнайбільше підходить для названих червоних вин. Відчувається приємний смак плоду, вино в міру кислить і в міру забарвлене.

Така форма келиху підходить також і для білих (ріслінгових) вин. Завдяки його яйцеподібній формі кислотність впливає таким чином, що аромат і прянощі винограду зберігається надовго. Правда, вино втрачає в об'ємі, але виграє в благородстві.

З цих келихів п'ють також такі сорти білих вин, як Riesling (пізнього збору урожаю), Semillon, Smaragd (сухе, пізнього збору урожаю).

Келихи для червоного і білого вина

	Для келиху, зображеного на малюнку, можуть бути рекомендовані наступні сорти виноградних вин: Bordeaux (червоне), Brunel lo di Montalcino, Cabernet franc, Cabernet Sauvignon, Merlot, Rioja, Sangiovese, Tempranillo. Для важких червоних вин з середнім змістом кислот і високим - таніну також використовуються такі келихи. Подібного роду вина вимагають міцного скла, щоб вино могло проявити всі свої якості. Ці келихи дають можливість відчути смак винограду. В даному випадку скло робить дуже великий вплив на вино. Келих повинен бути наповнений вином від 100 до 150 мл, завдяки чому вдається відчути концентрований аромат. Для вин такого роду використовують маленькі келихи, хоча в них втрачається смак плоду, а вино стає терпкішим і кислішим.
	До вживання в келихах, показаних на малюнку, рекомендуються вина наступних виноградних сортів: Barbaresco, Barolo, Beaujolais grand cru, Burgunder (червоний), Gamay, Nebbiolo, Pinot noir (голубий бургундський). Келихи таких форм використовуються для важких червоних вин з високим змістом кислот і середнім - таніну. Дана форма підкреслює аромат плоду, знижує кислотність і терпкість. Вона дозволяє відчути смак вина в повному об'ємі.
	До вживання в келиху, зображеному на малюнку, рекомендуються вина наступних виноградних сортів: Chateau-neuf-du-Pape, Hermitage rouge, Syrah. Дана форма келиху особливо часто використовується для вин з сортів винограду сера, і особливо для вин з долини Рони. Даний келих дає можливість відчути структуру вина і гармонійний аромат. У плодах цих сортів винограду присутній танін, який дозволяє уникнути неприємного відчуття.
	Цей келих краще всього під ходить для наступних сортів вин Chianti, Dolcetto, Sangiovese Vino Nobile di Montepulciano, Zin fandel

	До вживання із зображеного вище келиху рекомендуються: молоде Bordeaux і Zwei-gelt. Букет молодих вин часто нагадує аромат грибів і лісових трав. Такий запах може бути різній інтенсивності. Особливо сильно він відчувається у великих келихах. Запропонована форма келиху концентрує смак свіжих молодих плодів, а завдяки присутності кислот додає до них аромат прянощів, не знищуючи танін. Такого роду келихи використовуються також для важких білих вин з середнім змістом кислот. В даному випадку більше відчувається кислота, а алкоголь маскується. До вживання рекомендуються наступні сорти білих вин:Albarino, Bordeaux (біле), Bur-gunder (біле), Chardonay, Chenin blanc, Condrieu, Hermitage blanc, Marsanne, Meursault, Pinot (біле, оранжеве, темне), Rulander, Sauvignon blanc (бочкове), Sau-vignon blanc-Semillon (бочкове), Viognier.
	Келих, зображений на малюнку, використовують для таких червоних вин, як Barbera, Frankisch (блакитне), Portugieser (блакитне), Carignan, Gamay, Pinot noir, Teroldego, Trollinger. У даному келиху краще всього відчувається аромат дуже багатих плодами червоних вин, високий вміст алкоголю в яких робить мінімальною дію кислот. Проте це чинник особистого смаку. Ті, хто шукає у вині більшого "сп'яніння", будуть раді келихам такого роду. Крім того, описувана форма використовується також для комплексних щільних вин, що містять високий відсоток алкоголю і меншу кількість кислоти. Чим більше розміри келиху, тим більше відчувається букет вина, представляючи його у всьому різноманітті. Рекомендуються до таких білих вин, як: Burgunder (біле), молоде Chardonnay, Corton-Charle-magne, Meursault, Montrachet.
	Зображений келих призначений для наступних сортів вин: Veltliner (зелений), Orvieto classico, Pinot (blanc, grigio, gris), Riesling (Kabinett), Veltliner (червоний), Rulander, Scheurebe, Sylvaner, Vernaccia, Welschriesling. Келихи такого роду використовуються для легких плодових білих вин з високим змістом кислот, що володіють дуже кислим смаком. У них рекомендується наливати білі вина з районів Мозеля, рейнських земель і французькі з районів Штеермарка.
	До таких келихів рекомендуються: Aligote, Chasselas, Chenin blanc, Cortese, Furmint (сухе), Gewurztraminer, Kerner, Mal-vasia, Muscadet, Muller-Thurgau, Muskateller, Muskat-Ottonel, Neu-burger, Palomino (за винятком шеррі), Pedro Ximenez, Pinot (біле, оранжеве, темне), Ribolla gialla, Rotgipfler, Rulander, San-cerre, Sauvignon blanc, Soave, Trebbiano, Zierfandler. Дана форма келихів характерна для вживання різноманітних вин, але головним чином білих сухих і інших сортів з рівномірним змістом кислот.

Келих для рожевого вина
	Використовується для таких вин, як: Blush, Cote de Provence, Schilcher, WeiBherbst ("Біла осінь"), Zinfandel.
Бокали для десертних, ігристих вин, та аперитивів.
	Використовується для особливих добірних вин: ягідних, з сухих ягід, з перезрілих плодів і ягід, вин, що заграли, вин, що подаються з льодом, вин Sauternes, Barsac, Picolit і лікерів.
	Використовуються для південних або десертних вин, таких, як St.-Raphael, Dubonnet (червоних і білих), Byrrh і для вермутів.
	Мають форму тюльпана (товщі в середній частині, а у верхній переходять в конус), підкреслюють запах і пінявість. Такі келихи в основному використовуються для сухих видів шампанського, причому в цьому випадку вони повинні бути наповнені на третину; при цьому виникає "букет простору". Використовуються для: шампанського Cuvee Prestige, всіх видів шампанського урожаїв одного року, шампанського брют, рожевого шампанського.
	Келих з класичною формою флейти; пологий конус і вузьке завершення. Це дає можливість шампанському виділяти більше мінеральних солей і утворювати піну. Келих для Cava, Prosecco, шампанського брют. Має ідеальну форму для шампанського брют.
	Має ідеальну форму для шампанського брют. Використовується для: шампанського брют, коктейлів з шампанським (наприклад, Kir Royal).
	Келих має форму яєчної шкаралупи. Знавці шампанських вин і брюта відмовляються від вузьких келихів, а цей келих з широкою чашею дуже швидко розм'якшує вугільну кислоту і сприяє розповсюдженню аромату. Він підкреслює кислотність шампанського. Використовується для: напівсухих видів шампанського, шампанського Moscato d'Asti, Asti spumante, а також для коктейлів, що подаються перед їжею, кремів і желе.

Розвиток склоробного виробництва - один зі складових факторів розвитку економіки нашої країни. Для виготовлення побутового посуду і декоративних виробів використовують оксидне скло, у якого основними речовинами є оксиди кремнію, бора, алюмінію й ін. Виробництво скляних виробів складається з обробки сировини, складання шихти, варіння скломаси, формування й обпалювання виробів, первинної і декоративної їхньої обробки. Споживчі властивості й основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування і конструювання при створенні досвідчених зразків і в процесі серійного виготовлення. Асортимент скляних товарів досить динамічний і змінюється в зв'язку з постійним розвитком науки, станом технології виробництва, характером споживчого попиту, зміною стильових напрямків.

Асортимент виробів побутового призначення класифікують по призначенню й умовам експлуатації, складу і фарбуванню скла, методу формування і характеру термічної обробки, видам (найменуванням), розмірам, фасонам виробів, методам і складності декорування, комплектності. Споживчі властивості скляних виробів обумовлюють можливість їхнього використання по призначенню, зручність і надійність в експлуатації, красу і художню виразність. Вони залежать від досконалості авторського зразка, властивостей скла і якості виготовлення виробів. Показниками ряду споживчих властивостей виробів є показники фізико-хімічних властивостей скла. На даний час одним із найбільш реалізованих скляних товарів є група столового посуду, тому що цей товар користається найбільшим попитом у покупців.

Основною причиною неналежної якості товарів є бій, що відбувся через неправильне упакування виробів. Деякі вироби не були упаковані в споживчу групову чи індивідуальну і транспортну тару. У якості прокладочного матеріалу хоча і використаний картон, але трави морської сушеної було не досить, а інший м'який прокладочний матеріал не був використаний, що і спричинило за собою бій під час транспортування.

АТ "Бережанський склозавод" - провідне підприємство з виготовлення склопосуду в Україні. Нині на заводі виготовляють продукцію в натуральному виразі 16 млн. штук, асортимент - до 500 найменувань з екологічно чистого натрій-кальцій-силікатного скла. Процес виробництва - безперервний, цілодобовий.

Основні види продукції - склянки різних фасонів та об'ємів, келихи, бокали, фужери, вази, дзбанки, свічники, пресовані вироби (кухлі, тортівниці, салатники, попільниці), розсіювачі до побутових світильників. На підприємстві було впроваджено у виробництво форми європейського рівня - бокали для шампанського, червоного та білого вина, мартіні, коньяку, кухлів і бокалів для пива та запроваджено індивідуальні упаковки на більшість асортименту.Спосіб видування та декорування продукції - ручний. Вироби декоруються вітчизняною деколлю, шовкотрафаретним друком, механічним матуванням, ручним розписом фарбами та золотом за технологією "висока емаль".

ВАТ "Романівський склозавод" - це завод зі 100-річною історією. На заводі є два основні цехи: виробництва та обробки, є дільниці з декорування виробів за допомогою піскоструминної обробки та фарб. Продукція видувається вручну, застосовується гаряча відрізка краю. Продовжуються традиції, розпочатковані художником-дизайнером Ф.Джикія. Вироби заводу прикрашають побутові приміщення, офіси, ресторани та бари.

Більшу частину виготовленої продукції завод експортує до Італії, Нідерландів, Румунії, Польщі, Німеччини та Англії.

Фірма "Лоск"- це імперія скла та дзеркал. Це підприємство є наочним прикладом успішного синтезу багатовікових традицій і новітніх технологій. Підприємство має 7000 м2 власних виробничих площ, де виготовляють будь-який виріб зі скла.Впродовж багатьох років фірма співпрацює з провідними виробниками меблів України (Запоріжжя, Донецьк, Харків) та Росії, повністю забеспечуючи їхні потреби у скланій і дзеркальній продукції. Якість рподукції цієї фірми завірено сертифікатами державних та європейських стандартів.

Фірма "Лоск" виготовляє склопакети, декоративні столи та дзеркала за іскизами замовника, де можливонанесення малюнка гравіруванням і піскоструминною обробкою або кольорове дзеркало, яке стане гідною прикрасою приміщень і будівель, внесуть розкіш до інтер'єру.

Фірма «Технолуч» вже багато років виробляє різноманітні вироби зі скла для побуту. Вони понад 12 років на ринку склопакетів. Їх продукція виготовляється з продуктивністю до 400 склопакетів за одну зміну. Фірма виробляє склопакети з сонцезахисним, безпечним або таким, що самоочищується склом. Їх продукція різноманітна – вази, посуд, раковини для умивальників різної величини і форми, плафони для світильників, різноманітні підставки, сферичні дзеркала, фактурні вітражі і т.д.

«Технолуч» виробляє велику кількість декоративних виробів зі скла для осель за допомогою ф'юзингу та молірування, яке проводиться з використанням сучасного устаткування виробництва (Італія), оснащеного електронним управлінням регулювання температури нагріву і охолоджування скла, що дозволяє уникнути проблем виникнення залишкової температурної напруги в склі.         

Всі перераховані вище технології, а також їх поєднання в різних комбінаціях дають можливість архітекторам і художникам створювати дійсні шедеври зі скла.

До ТОВ ВКФ "Декор" входять чотири склозаводи, які виготовляють продукцію для побутового користування. Асортимент склопосуду - 97 найменувань. Заводи виконують ексклюзивні замовлення за екскізвми клієнтів.

Філія "Пісочне" - друге за величиною і потужністю підприємство, яке спеціалізується з випуску склопосуду декоративного призначення: сортового з безбарвного скла широкого асортименту(чарки, склянки різноманітних форм і розмірів, бокали, фужери, пивні кухлі, дзбанки, графини та ін.). На заводі впроваджуються новітні технології і сучасний дизайн але і зберігаються народні традиції.

Філія "Склозавод" - завод із виробництва склопосуду з натрій-кальцієвого силікатного скла. Споживачам запропоновано широкий асортимент склянок різного об'єму для соків, коктейлів, алкогольних напоїв та ін.

ТОВ "ГУТА"-провідний вітчизняний виробник продукції із прозорого скла та декорованих скловиробів. Широкі можливості декорування включають деколювання, золотообвідні роботи, люстрування, гравірування, алмазну грань тощо. Основні клієнти-вітчизняні та зарубіжна торгові марки. Нині "Гута" пропонує широкий вибір виробів зі скла, виробів для декорування інтер'єрів приміщень, скляні вироби подарункового характеру, нанесення на вироби будь-якого логотипу тощо.

Класифікація товарів побутової хімії.

До товарів побутової хімії відносять клеї, абразивні матеріали, засоби для прання і миття, засоби для чищення, лакофарбові товари, засоби по догляду за житлом. предметами побуту, садом і городом і ін. 2.Клеї

Клеї – це полімери, чи сполуки на їх основі , що застосовуються для з’єднання різних матеріалів. Дія клеїв заснована на утворенні між ними і склеюючим матеріалом адгезії. В склад клею входять полімери (клейкі речовини), розчинники, наповнювачі, пластифікатори і ін. Безпечність клею залежить від властивостей полімерів, розчинників, пластифікаторів та ін.

До функціональних властивостей клеїв відносять їх клеючу здатність, термічну і хімічну стійкість і універсальність. Надійність визначається довговічністю склеєних сполук, зберіганням клеїв та ін. Еластичні властивості залежать від їх кольору, прозорості, упаковки, чіткості маркіровки. 2.1. Асортимент клеїв

Клеї поділяють в залежності від різних ознак .

За призначенням клеї ділять на виробничі (для з’єднань матеріалів) і побутові (для ремонту, склеювання).

За походженням клейової речовини клеї поділяють на синтетичні і штучні.

Синтетичні клеї відрізняються високою міцністю склеювання, хімічною стійкістю, водостійкістю, здатністю склеювати матеріали, кераміку, скло.

Побутова синтетичні клеї поступають в продаж готовими до використання, вони зручні в застосуванні і забезпечують надійність склеювання.

Найбільш поширеними являються наступні клеї:

• на основі полівінілхлориду – МЦ-1, ПВХ;

• на основі полі вінілацетату і його похідних – ПВА, полі вінілацетат;

• на основі модифікованих фенол формальдегідних смол – БФ-2, БФ-4 і ін.

• двокомпонентні – епоксидний, уретановий та ін., в які перед використанням добавляють затвердувач.

Штучні клеї характеризуються стійкістю до дії води і мікроорганізмів. Це клеї на основі целюлози, крохмалю, білків і силікатів.

До нітроцелюлоз них відносять клей КМЦ-Н (для приклеювання миючих і

паперовищ обоїв), АГО, Нітроцелюлозний, Суперцімент; до крохмальних – обойний; до білкових – столярний, кістяний і казеїновий; до силікатних – силікатний канторський.

По універсальності розрізняють клеї одно цільові (для склеювання паперу), напівуніверсальні і універсальні (для склеювання різних матеріалів).

По консистенції клеї бувають тверді (у вигляді гранця, порошків та ін.) і рідкі (у вигляді розчинів, емульсій, маси).

За характером затвердіння клеї можуть бути холодної (при кімнатній температурі) і гарячої (при нагріванні) сушки.

лей полівінілацетатний, «Адгезин» 2. Клей кістковий, міздоровий, казеїновий, «Слон», «Рапид» 3. Клей декстриновий 4. Клеї типу БФ 5. Клеї «Виникс», «Винилит» 6. Гумовий клей (ВДУ-3) 7. Силікатний клей 8. Нітроклей, «Агоклей» Якщо при перетині колонки з назвою матеріалу А і рядка з назвою матеріалу Б ми знаходимо цифрове позначення одного із перерахованих восьми клеїв, це значить, що матеріал А можна склеювати з матеріалом Б за допомогою цього клею.

КЛЕЇ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Клеї спеціального призначення — це, перш за все різні мастики для приклеювання облицювальних плиток; гумовий клей для склеювання і ремонту гумових виробів; клеї особливий борошняний і оббивний синтетичний для приклеювання обоїв і паперу на стіни; клей для склеювання магнітофонних стрічок та кінострічок, а також фотоклей для склеювання паперу з картоном і фотопаперу з картоном.

Клеї на основі колоксиліну. Колоксилін (нітроцелюлоза) використовується головним чином при виробництві нітролаків і нітроемалей, а також для виготовлення клею, відомого під марками «Нитроклей», «Аго» («Агоклей»). Цей клей склеює деревину, шкіру, папір, тканини, але використовується в першу чергу для склеювання шкіри і текстилю взуття. Шкіру, яку потрібно склеїти,— намазують клеєм, шматки шкіри притискують один до одного (до 15 хвилин), після чого дають клейовому шву дозріти 12—24 години. Надлишок клею, видавлений із клейового шва, створює на лакованому взутті прозору блискучу плівку, яка не відрізняється від іншої обробки лакованої шкіри.

Клей для кіночи магнітофонної стрічки. Під найменуванням «Клея для магнитофонной ленты», «Киноклея» випускаються суміші розчинників. Вони розчиняють целулоїд (ацетилцелюлозу). Склеювання стрічки відбувається за рахунок розчинення кінострічки. Фактично клеєм є розчин нітроцелюлози або ацетату целюлози. Для склеювання кінострічку намащують невеликою кількістю розчинника, після чого шматки, які потрібно склеїти, швидко притиснуть один до одного і так витримують декілька хвилин. Незважаючи на те, що клейовий шов дуже швидко досягає максимальної міцності, бажано дати йому дозріти протягом декількох годин.

Універсальна стрічка. Один з хімічних заводів освоїв універсальну стрічку, призначену для склеювання магнітофонних стрічок, кінострічок, електроізоляційних та інших.

Універсальна стрічка має лавсанову основу з нанесеним на один бік клеєм спеціального складу. Стрічка випускається у вигляді рулонів, намотаних по 10 м липким шаром всередину на пластмасові осердя діаметром 32 мл.

Клей для магнітофонної стрічки міцний і не впливає негативно на якість записаного матеріалу.

В'яжучі матеріали. В будівництві застосовуються різноманітні в'яжучі матеріали, з яких для побуту важливі цемент, вапняні розчини і гіпс.

2.2. Якість клеїв

Вимоги до якості. Клеї повинні мати притаманні їм властивості, мати визначений склад, однорідного кольору і відповідного відтінку, без домішок, не мати неприємного запаху.

Контроль якості. В залежності від клеючої здатності столярний клей випускають сортів екстра, вищий, 1, 2, 3, кістковий – вищого, 1, 2, 3-го сорту, інші клеї на сорти не ділять. 3. Абразивні товари.

До абразивних товарів відносять товари, виготовлені на основі абразивних матеріалів.

Абразивними називають матеріали зернистої будови, що застосовуються для шліфування і полірування других матеріалів, заточки інструментів і ін.

Розрізняють абразивні товари природні – наждак (мілко зерниста гірська порода із зерен корунда з іншими мінералами), пемза (пориста легка вулканічна гірська порода), корунд (окис алюмінію) і інші; штучні – електрокорунд – одержують плавленням глиноземвмісної сировини в електропечах, карбід креміню або карборунд (одержують сплавленням коксу з вуглецем в електропечах, буває чорний і зелений) і ін.; синтетичний алмаз (одержують із графіту і вуглевмісних речовин) та ін.

Зернистість абразивних матеріалів характеризується величною зерен, позначених умовними знаками. В залежності від величини зерна ці матеріали діють на шліф зерно (крупнозернисті), шліф порошки і мікропорошки.

3.1. Асортимент абразивних товарів

До абразивних товарів відносяться абразивні інструменти і пасти. Абразивні інструменти бувають жорсткими – круги і бруски шліфувальні і м’ягкими – шліфувальний папір.

Круги шліфувальні складаються із електрокорунда, карбіду кремнію і інших, бувають різної форми і ступеня зернистості. Розміри їх визначають по зовнішньому, внутрішньому діаметрах і висоті (товщині) в міліметрах. Застосовують для шліфування, полірування і замочування інструментів.

Бруски шліфувальні відрізняються від кругів тільки формою, але може бути прямокутною, круглою, напівкруглою та ін. Розміри брусків позначаються в міліметрах по довжині, ширині і висоті.

Шліфувальний папір – це листок паперу або тканини, на одній стороні якої клеєм рівномірно закріплений абразивний матеріал. Папір розрізняють за видом абразивного матеріалу, зернистості, матеріалу основи, способу нанесення абразивного матеріалу (механічний, електростатичний), за призначенням (для машинної і ручної обробки), водостійкості (для сухого шліфування. водостійкі – на синтетичному клеї), зносостійкості (класів А і Б), по типах (у вигляді листів, рулонів, книжок) і розмірах.

Абразивні пасти – суміш абразивних матеріалів із в’яжучою речовиною. Застосовують їх для шліфування, полірування.

3.2. Якість абразивних товарів

Вимоги до якості. Абразивні інструменти повинні мати правильну форму, бути однорідними за кольором і зернистістю, встановлених розмірів. Пасти повинні бути відповідної консистенції, однорідної зернистості.

Контроль якості. На торгових підприємствах шляхом внутрішнього огляду абразивних матеріалів встановлюють повноту і чіткість маркіровки, наявність дефектів. На сорти їх не ділять.

На кругах і брусках не допускають тріщини і сторонні домішки. Наявність тріщин визначають легким постукуванням дерев’яним предметом. Шліфувальний папір не повинен бути пом’ятим, не допускається залитість клеєм зерен. Пасти не повинні містити сторонніх домішок.

4. Засоби для прання та миття. До них відносять миючі, відбілюючи і водопом’якшуючі засоби.

Миючі засоби – це сполуки, основною складовою яких є миючі речовини. До них відносять господарське мило і синтетичні миючі засоби (СМЗ). Вони являються товарами першої необхідності для особистого застосування і відіграють значну роль в різних галузях промисловості.

Миючі засоби повинні бути не шкідливими.

Функціональні властивості визначаються миючою здатністю (здатністю відновлювати чистоту брудної поверхні), виконанням допоміжних функцій (дезінфекція, антистатичний ефект та ін.), універсальністю – здатністю миючих засобів виконувати основну функцію в середовищі різної жорсткості і температури розчину.

До ергономічних властивостей відносять зручність користування миючими засобами, які залежать від їх консистенції, розчинності, необхідності нагрівання миючого розчину, зручності дозування і внесення.

Надійність миючих засобів характеризується зберіганням їх складу, кольору, запаху. Естетичні властивості визначаються однорідністю кольору і художнім оформленням упаковки.

Мило господарське – це миючий засіб, основними складовими якого є натрієві і калієві солі жирних кислот.

На торгові підприємства поступає мило господарське тверде в кусках з вмістом 72, 70 і 60% натрієвих солей жирних кислот. Одержують мило омиленням лугами тваринних і рослинних жирів або нейтралізацією жирних кислот содою, де сировиною являються смоляні (із каніфолі) і нафтенові кислоти. Таке мило містить до 47% натрієвих солей жирних кислот, залишки жиру, лугу і інші домішки; мають невисоку миючу здатність і випускають його для спеціальних цілей. Для одержання мила з більшим вмістом жирних кислот в не вистиглу масу (мильний клей) вводять поварену сіль, щоб виділити мило від домішок. Такий процес називається висолюванням, а одержане мило – ядровим з вмістом 60% натрієвих солей жирних кислот. Для покращення споживчих властивостей ядрове мило старанно перетирають на вальцях і формують. Таке мило містить 70-72% натрієвих солей жирних кислот.

Випускають господарське мило тверде, для миття посуду і господарських виробів. Воно додатково містить соду і інші добавки.

Синтетичні миючі засоби – це сполуки, основною складовою яких є синтетичні миючі речовини. В склад СМЗ, крім синтетичних миючих речовин, входять лужні і нейтральні солі, відбілюючи і дезінфікуючі речовини, піноутворювачі та піногасники, ароматизовані речовини і ін.

СМЗ розрізняють за призначенням, консистенції (порошкові, пасти, рідкі), наявності допоміжної функції (з відбілюванням, підкрашуванням і ін.).

За призначенням СМЗ поділяють на засоби для прання виробів із волокна льону; із волокна шерсті, шовку і хімічних; універсальні, комплексної дії, піномиючі.

Засоби для прання виробів з льону мають більш високий вміст лужних солей. Використовують для прання і замочування білизни, для ручного і машинного прання, для прання з одночасним відбілюванням, для машинного і ручного прання сильно забруднених виробів.

Засоби для прання виробів із шерсті, шовку і хімічних утворюють слабо лужне середовище і не містять підбілювачів. Призначені в основному для ручного прання.

Універсальні засоби застосовують для прання виробів із льону, шерсті, шовку і хімічних. Активність лугів регулюється температурою прання в залежності від того, який виріб.

Засоби комплексної дії – універсальні, але мають в своєму складі спеціальні домішки для проявлення допоміжних функцій: підкрашування, дезінфекція, видалення плям, антистатичної обробки.

Піномиючі засоби утворюють піну і використовуються для миття голови і приймання ванни.

Відбілюючи засоби використовують для відновлення білизни тканин. На торгові підприємства поступають відбілюючи засоби хімічної дії. Випускають їх у вигляді порошків, рідин і таблеток. Використовують в основному для відбілювання лляних тканини, а також інших виробів із тканин.

Відбілюючи засоби для виробів із лляних тканин і з віскозного шовку в залежності від виду відбілюючої речовини розрізняють перекисні і хлорвмісні.

До перекисних підбілювачів відносять Персоль, Персоль-2 та ін; до хлорвмісних – Білизну, Білизну-2 і інші сильнодіючі препарати.

Для обробки виробів із інших волокон застосовуються універсальні відбілюючи засоби – перекисні (Універсальний, Універсальний-2 та ін.) і сірковмісні (Лілія, Лілія-2 та ін.). Використовують їх при невисокій температурі водин.

В склад деяких відбілюючи засобів вводять оптичні підбілювачі для підвищення білизни тканин.

Водопом’якшуючі засоби (кальцинована сода, тринатрійфосфат та ін.) застосовують для пом’ягшення води, щоб зменшити розхід миючих засобів, збільшити їх ефективність і покращити ергономічні і естетичні властивості виробів.

4.1. Показники якості

Вимоги до якості.

Засоби для прання і миття повинні мати приємний запах, встановлений колір, однорідну консистенцію, не мати згустків і осадів, добре розчинятися у воді і мати визначену миючу здатність. Контроль якості.

На торгових підприємствах перевіряють правильність упаковки, повноту і чіткість маркіровки. Засоби для прання та миття на сорти не ділять, крім господарського мила, сорт якого визначають в залежності від процентного вмісту миючих речовин. Склад засобів для прання та миття і їх відповідність нормам гарантується виробником.

5. Засоби для очищення

Засобами для очищення користуються в тих випадках, коли потрібно видалити бруд, плями, накип, ржавчину.

За призначенням їх ділять на засоби: для очищення керамічних виробів, емальованих поверхонь (ванн та ін.); для очищення посуду, виробів із металів; для чищення і миття скла; для чищення килимів, декоративних тканин; для видалення плям і чищення одягу та ін.

Засоби для чищення випускаються у вигляді порошків, паст, рідин, аерозолів, салфеток.

6. Лакофарбові товари

До лакофарбових товарів відносять лакофарбові матеріали (ЛФМ) і інструменти для малярних робіт.

6.1. Лакофарбові матеріали.

Лакофарбові матеріали включають оліфи, лаки, фарби, емалі, ґрунтовки, шпатльовки і допоміжні матеріали для обробки, які утворюють стійкі до зовнішніх умов покриття і підвищують естетичні властивості.

Лакофарбові матеріали – це складні складові, які містять плівкоутворюючі речовини (синтетичні полімери, рослинні масла, синтетичні жирні кислоти, ефіри целюлози, нафтопродукти, клеї, силікати), пігменти (сухі фарби), наповнювачі (крейда, тальк, каолін та ін.), розчинники (скипидар, бензин та ін.), сикативи – прискорювачі висихання.

Якість ЛФМ визначається їх споживчими властивостями. Безпечність ЛФМ залежить від їх складу, багато з них шкідливо діють на організм людини. Функціональні властивості визначаються здатністю ЛФМ прилипати до поверхні і створювати стійкі до зовнішніх умов покриття. До ергономічних властивостей відносять зручність користування цими матеріалами, яка визначається терміном висихання, тобто вони повинні швидко висихати. Надійність ЛФМ характеризується зберігаємістю, довговічністю і ремонтпридатністю покриття. Естетичні властивості обумовлені кольором, блиском і прозорістю ЛФМ і покриття.

Оліфи – це плівкоутворюючі матеріали, виготовлені на основі рослинних мас і маловмісних алкідних смол. Застосовують для виготовлення лаків, фарб, ґрунтовок, шпатльовок, замазок, розведення масляних фарб і для прописування поверхні деревини перед обробкою цими фарбами.

Оліфи розрізняють маловмісні – натуральні і безмасляні.

Натуральні оліфи випускають без розчинника і з розчинниками

Натуральні оліфи без розчинника – це продукти варки рослинних масел з сикативом. Вони володіють високими функціональними властивостями. Їх ділять по способу виготовлення (окислені і полімеризаційні) і виду масла. Окислені оліфи одержують варкою масел або суміші масел в присутності сікати ва при продуванні повітря, полімеризаційні – варкою масел з сикативом при більш високій температурі і без доступу повітря. Порівняно з окисленнями вони більш темні, їх плівки мають підвищену міцність. Вид масла – це відмінна ознака оліф. Їх виготовляють на основі одного виду масла або змішаними.

В продаж поступають оліфи лляні, конопляні та ін. Змішані оліфи темні, а плівки їх менш міцні.

Натуральні оліфи з розчинниками складаються з термічно обробленого масла і розчинника. До них відносять оліфи Оксоль, комбіновані, алкіні, малярно-композиційні. Оліфа Оксоль містить 55% окисленого масла лляного, рослинного, лляного з конопляним, конопляного з рослинним та ін. і 45% розчинника. Оліфи Оксоль прозорі, утворюють тонкі плівки, помірно стійкі до зовнішніх умов.

Комбіновані оліфи представляють собою розчини сумішей окислених і прогрітих (зневоднених) масел. Їх випускають марок К-2, К-4 (на основі окислених напіввисихаючих масел). Оліфи К-2 і К-4 застосовуються для одержання ЛФМ, що використовуються для внутрішніх робіт; оліфи К-3 і К-5 мають більш високі споживчі властивості, використовують їх аналогічно першим, але також і для зовнішніх робіт.

Алкідні оліфи – це розчин гліфталевих або немшафталевих маловмісних смол в органічних розчинниках. В продаж поступають оліфи грифшалева і пеншафталева.

Малярно-композиційні оліфи складають з термічно переробленої суміші масел і полімерних добавок. Застосовуються для внутрішніх малярних робіт.

Безмасляні оліфи – це нафтопродукти, полімерні смоли і розчинники. В продаж поступають оліфа безмасляна нафтополімерна, темного кольору. Вона утворює повільно висихаючи плівки і використовується для розведення густо тертих фарб, що застосовуються для внутрішніх малярних робіт.

Лаки – це розчини плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках, які утворюють після висихання тверді, прозорі і частіше всього блискучі покриття.

Лаки розрізняють за призначенням (мебельні, для паркету, антикорозійні та ін.), кольором (світлі і темні), природою плівкоутворювача (смоляні і ефіроцелюлозні).

Смоляні лак – розчини синтетичних полімерів, смол мінерального і рослинного походження в суміші розчинників. Представники: алкідний, поліефірний, бітумний і каніфольний.

Алкіні лаки виготовляють на основі гліфталевих (ГФ) або пентафталевих (ПФ) смол. Застосовуються для одержання смолей. В продаж поступають лаки холодної сушки марок ГФ-166, ПФ-283 та ін. Покриття одержуються прозорими і блискучими.

Поліефірні лаки на основі бітумів і лаків утворюють водостійкі непрозорі покриття з високими антикорозійними і електроізоляційними властивостями.

Лаки каніфольні масляно-смоляні (на основі ефірів каніфолі) застосовують для декоративної обробки металічних і дерев’яних покрить. Покриття прозорі, блискучі.

Ефіроцелюлозні лаки одержують на основі складних ефірів целюлози. В продаж поступають нітроцелюлозні лаки НЦ-218, НЦ-224, НЦ-221, НЦ-222. Застосовують їх для обробки меблів і лакування інших виробів з дерева. Покриття швидковисихаючі, блискучі.

Фарби – це суспензії пігментів чи пігментів з наповнювачами в плівкоутворюючих речовинах, що утворюють після висихання непрозорі покриття.

На різні торгові підприємства поступають фарби масляні і алкіні (маловмісні), водоемульсійні (вододисперсні) і клеєві (безмасляні).

Масляні і алкідні фарби – це суспензії пігментів або пігментів з наповнювачами в натуральних оліфах з сикативом або без нього.

Масляні і алкіні фарби розрізняють за призначенням (для зовнішніх і внутрішніх робіт), кольором, видом оліфи. що застосовується для їх виготовлення і готовності до застосування (густо терні і рідко терті).

Водоемульсійні фарби – це суспензії пігментів і наповнювачів в водній емульсії полімерного плівкоутворювача. За видом плівкоутворювача фарби бувають полівінілацетатні, полі акрилові, ситролбутадієнові та ін. Водоемульсійні фарби готові до застосування, придатні для зовнішніх і внутрішніх робіт по дереву (крім стирол бутадієнових), штукатурці. по заґрунтованій поверхні металів, по старих покриттях емалями і фарбами. Покриття матові.

Клеєві фарби – це суспензії пігментів і наповнювачів у водному розчинні клею. В продаж поступають фарби на основі столярного чи кісткового клею, казеїнового, силікатного і полівінілспиртового. Застосовують для декоративної обробки поштукатурених поверхонь всередині приміщення і для фарбування фасадів будинків (силікатні і полівінілспиртові). Покриття матові.

Емалі представляють собою суспензії пігментів або суміші пігментів в наповнювачі в лаці, що утворює після висихання тверді, прозорі, з різним блиском покриття. Випускають їх готовими до застосування, вони порівняно швидко висихають і володіють хорошими функціональними властивостями.

В продаж поступають емалі: пентафталеві – ПФ-115, ПФ-223, гліфталева – ГФ-230 і нітроцелюлозні – НЦ-11, НЦ-25, НЦ-132, МЦ-184, НЦ-1125.

Ґрунтовки – це суспензії пігментів або суміші пігментів з наповнювачами із зв’яжучою речовиною (лаком, клеєм). Застосовують для утворення нижнього шару лакофарбових покрить з метою створення щільного зчіплення покриття з поверхнею, що покрашується.

Шпатльовки – це густі в’язкі матеріали із суміші пігментів, наповнювачів і в’яжучої речовини (лак, оліфа, водні розчини тощо). Застосовують для вирівнювання поверхні перед нанесенням на неї покриття.

До допоміжних матеріалів для обробки поверхні відносять сікативи, розчинники, розчини барвників та ін.

Сікативи – це розчини, що застосовуються для пришвидшення висихання оліф і лакофарбових матеріалів, що містять масла. В продаж поступає сікатив №64 (свинцево-марганцевий темний).

В продаж поступають розчинники №645, 646, 647, 648, Р-4, Р-12. Застосовують для розведення лаків, емалей, ґрунтовок та ін. 6.1.1. Показники якості. Вимоги до якості.

Лакофарбові матеріали повинні мати визначений склад і володіти необхідними споживчими властивостями. Оліфи, лаки (крім бітумних), сікативи повинні бути прозорими, нормальної консистенції, без осаду. Фарб і емалі повинні мати відповідну консистенцію без лишніх домішок.

На торгових підприємствах перевіряють цілісність і правильність упаковки. Тара повинна відповідати ЛФМ, з щільно закритими, а на скляних пляшках – залиті смолою. Перевіряють повноту і чіткість маркіровки. На сорти ЛФМ не ділять.

6.2. Інструменти для малярних робіт

До цих інструментів відносять пензлики і малярські щітки, ручні фарборозпилювачі, валики, скребки та ін.

Пензлики і малярні щітки застосовують для ручного нанесення ЛФМ. Їх ділять по видах, матеріалу робочої частини і розмірах.

7. Засоби по догляду за житлом, предметами домашнього побуту, садом і городом

До засобів по догляду за житлом і предметами домашнього побуту відносять засоби для чищення предметів домашнього побуту; засоби догляду за підлогою (мастики, самоблискучі і миючо-поліручі сполуки); засоби догляду за меблями (Полі роль, Комфорті ін.); засоби для знешкодження побутових комах (Бура технічна, Дтирофос, Дихлофос, Молебій і ін.); засоби для боротьби з гризунами (Зоокумарин); дезінфікуючі засоби (Монохлорамін та ін.); засоби для знешкодження неприємного запаху (дезодоранти).

До засобів догляду за садом і городом відносять засоби для підвищення врожайності плодово-ягідних і овочевих культур (мін.добрива і регулятори росту) і засоби хімічного захисту рослин.

Мінеральні добрива – штучно одержані або природні сполуки, що містять елементи живлення рослин. Використовують для підвищення плодючості. Мінеральні добрива ділять по виду елементів живлення (азотні, фосфорні, калійні), агрегатному складу – (тверді – порошкові, гранульовані та ін., і рідкі), концентрації (звичайні і концентровані), за кількістю елементів живлення (прості і комплексні – суміші добрив і складні добрива).

Регулятори росту рослин – складні органічні сполуки (хлорликват, хлорфоніуми та ін.), що вводяться в грунт для прискорення чи сповільнення росту рослин, підвищення коренеутворення, цвітіння та ін.

На торгових підприємствах шляхом внутрішнього огляду перевіряють цілісність упаковки, повноту і чіткість маркіровки мін. добрив і регуляторів росту.

Засоби хімічного захисту рослин – це засоби для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і будяками і засоби догляду за рослинами.

Засоби для боротьби з шкідниками рослин (інтексициди і акарициди) застосовують для знищення тлі, молі, колорадського жука та ін. До них відносять Карбофос – проти кліщів, жуків, гусениці; Анометрин – для знищення листкогризучих шкідників, в тому числі колорадського жука; Бензофосфат – універсальний та ін.

Засоби для боротьби з хворобами рослин (фунгіциди) використовуютья для знищення грибків, гнилості плодів, плямистості листків та ін. До них відносяться залізний і мідний купороси, бордовська суміш (мідний купорос), хлорокись міді та ін.

Засоби догляду за рослинами – замазка і побілка садова тощо. Вони застосовуютья для захисту рослин від весняних заморозків, сонячних опіків і шкідників, для замазування ран.

На торгових підприємствах перевіряють цілісність і герметичність упаковки, повноту і чіткість її маркіровки.

8. Упаковка і маркіровка товарів побутової хімії.

Клеї побутові синтетичні, нітроцелюлозні і силікатні фасують в герметично закриваючі тюбики, пластмасові банки, скляні і пластикові пляшки і флакони.

Клеї крохмальні і білкові упаковують в паперові пакети і коробки, поліетиленові кульочки, ящики.

Клеї маркірують, позначаючи на тарі товарний знак і назву підприємства – виробника, вид клею, стандарт, масу, ціну, дату виготовлення, строк придатності, призначення і вказівки по застосуванню.

Круги і бруски шліфувальні маркують по одній із сторін з вказуванням скороченого найменування підприємства-виробника, марки абразивного матеріалу, номера зернистості, класу інструменту – А чи Б (клас встановлюють в залежності від відповідності встановленим розмірам, нормам твердості та ін.), допустимої кругової швидкості (у кругів).

Шліфувальний папір має маркіровку з вказуванням скороченої назви підприємства виробника, виді і способу нанесення абразивного матеріалу, розміру основи, марки і номера зернистості абразивного матеріалу, призначення, класу, стандарту.

Круги невеликого діаметру (до 40 мм) і бруски упаковують в пакети чи коробки, а круги великого діаметру – в ящики. Шліфувальний папір упаковують в пачки, а рулонний загортають подвійним шаром паперу і перев’язують.

Пасти поміщають в банки, а потім в коробки. Маркіровка на тарі повинна містити основні маркіровочні дані.

Мило господарське тверде на кожному куску має позначення товарного знаку підприємства-виробника, вказані також вміст жирних кислот, стандарт та ін. Упаковують його в картонні коробки.

Порошкові засоби для прання фасують переважно в паперові коробки, пасти – в пластмасові банки, рідкі засоби – в пластикові флакони. На коробках, банках і флаконах вказують товарний знак і назву виробника.

Оліфу упаковують в скляні пляшки або бочки. Маркіровка на тарі повинна містити назву виробника, назву оліфи, масу, стандарт або технічні умови, дату випуску і ціну. На етикетках на скляних пляшках вказують також призначення і особливості застосування оліфи.

Лаки упаковують в скляні пляшки, металічні і пластмасові банки або в аерозольні балончики. В маркіровці на шарі вказують товарний знак і назву підприємства-виробника, назву лаку, стандарти, масу нетто, номер партії, ціну, спосіб застосування і зберігання.

Рідкі фарби і емалі переважно фасують в банки металеві, сухі – в паперові пакети, мішки; ґрунтовки і шпаклівки – в пластмасові бочки.

В маркіровці позначають товарний знак і назву підприємства-виробника, назву лаку, стандарти, масу нетто, номер партії, ціну, призначення, спосіб застосування.

На кожен інструмент для малярних робіт наносять товарний знак виробника, назву інструменту, розмір, ціну.

Мінеральні добрива і регулятори росту порошкові і гранульовані упаковують в паперові або пластмасові пакети, коробки, а рідкі – в пластмасові або скляні флакони. В маркіровці на упаковці вказують товарний знак і назву підприємства-виробника і продукції, масу, стандарт, номер партії, дату виробництва, ціну, призначення і способи застосування.

Засоби хімічного захисту рослин фасують в кульки, коробки, тюбіки, флакони, банки з вказуванням товарного знаку і назви підприємства-виробника і засобу, особливостей використання, маси, ціни, дати виготовлення.

1.3. 2 КЕРАМІЧНІ ТОВАРИ

Кера́міка (грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються спіканням глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Виділяють такі головні різновиди кераміки:

• будівельну — цегла, камені і плитки керамічні різних видів, черепиця.

• грубу - — кислототривкі вироби, каналізаційні труби, дренажні труби, плитки для підлоги, клінкерна цегла.

• тонку кераміку — порцеляна, напівпорцеляна, фаянс, електро- та радіокераміка

Види тонкої кераміки:

• теракота, (від іт. terra — земля, глина і cotta — обпалена) — керамічні неглазуровані вироби з кольорової глини з пористою будовою. Застосовується в художніх, побутових і будівельних цілях. З теракоти виготовляють посуд, вази, скульптури, іграшки, лицювальну плитку та архітектурні деталі.

Теракота виготовляється з особливих сортів глини, яка після обплювання набуває характерну фактуру (від грубозернистої до тонкозернистої, з суцільним чи частковим поліруванням) і колір (від чорного та червоно-коричневого до світлого кремового).

• майоліка, (від італійського Maiolica — Мальорка) — різновид кераміки, виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Майолiка (називана також глазурованим фаянсом або глазурованою теракотою) - пресована керамiчна плитка з кольоровою основою, покрита прозорою або непрозорою глазур'ю, на яку нанесений яскравий малюнок. Майолiка дуже мiцна, має м'якi, округлi форми, але має високопористу основу, що обмежує її застосування - для обробки стiн примiщень за винятком ванної кiмнати.

• фаянс— керамічний матеріал, схожий на порцеляну, покритий тонкою склоподібною плівкою — поливою.

В основному складається з SiO₂, Al₂O₃ i K₂O.

З фаянсу виготовляють облицювальну плитку, посуд, художні вироби.

• порцеляна. — один із видів тонкої кераміки — білий матеріал.

Здебільшого складається з SiO₂, Al₂O₃ i K₂O. Як сировину для добування використовують білу глину — каолін, кварцевий пісок і польовий шпат (K₂O·Al₂O₃·6SiO₂). Порцеляну отримують високотемпературною термічною обробкою цієї суміші. З розвитком техніки з’явились різновиди порцеляни: цирконієва, глиноземна, літієва та інші.

Порцеляна має невелику пористість, через що вона водо- і газонепроникна, має доволі високу механічну міцність і термостійкість, електроізоляційні властивості.

До  тонкої  кераміки  відносяться  вироби,  що  мають  щільний спечений  чи мілкопорістий черепок з однорідною будівлею, звичайно білий  чи слабко і рівномірно пофарбований. Сюди входять усі  види порцелянових,   тонкокам’яних,  напівпорцелянових,   фаянсових   і майолікових виробів.

Основні властивості кераміки є міцність, твердість, термо- і    хімічна    стійкість,   колір,   білизна,   проміненість    і водопоглощаємість.  Міцність  керамічних  виробів до стиску досить  висока,  а  до ударних  впливів,  вигину  і розтяганню  відносно  невелика.  Вона

знижується зі збільшенням пористості і склоподібної частини.

Твердість виробу визначається значною мірою твердістю глазурі.

Глазур — тонкий   склоподібний шар, що по складу нагадує безбарвні

заглушені  стекла. Найбільш тверда глазур у порцеляни,  тому  вона довговічніше, краще зберігає блиск, гладкість.

Про   термічну  стійкість  судять  в  основному  по  термічній стійкості  глазурі — здатності зберігати цілісність (не  утворюючи тріщин)  при  перепадах температури, а про  хімічну  по  здатності глазурі і керамічних фарб не руйнуватися під дією розчинів  миючих засобів,  кислот  і  лугів. Термічна стійкість  фаянсових  виробів нижче,  ніж  порцелянових, тому що склад фаянсової  глазурі  більш складний і її важко підбирати за коефіцієнтом теплового розширення до  складу  черепка, а також тому, що фаянсовий черепок має  більш високий коефіцієнт лінійного розширення, чим порцеляновий.

Колір,  білизна і проміненість — найважливіші властивості  для характеристики естетичних властивостей тонкого керамічного посуду. Водопоглощаємість дозволяє судити про пористість черепка,  ступеня його  спікливості. З підвищенням пористості знижуються  щільність, міцність, проміненість, термостійкість виробу.

 Змінюючи  склад  вихідної  маси  і  режим  термічної  обробки, виробляють різні види керамічних виробів з перевагою тих чи  інших властивостей.  Наприклад,  з  маси, що  містить  менше  плавнів  і обпалювала  при  порівняно знижених температурах  (1280—1300  °С), одержують   вироби   з   пористим   черепком   (фаянс,   майоліку, напівпорцеляну й ін.). З маси, що включає значну кількість плавнів і  була  обпалювала  при  більш високих  температурах  (1400  °С), виготовляють   вироби   зі   спеченим  черепком   (порцелянові   глиняні).

Фаянс  відноситься до пористої кераміки (водопоглощаємість  до 5%),  виробляється з біложгучих глин, каоліну, кварцового піску  з

додаванням  бою черепка. Для нього характерний білий з  жовтуватим відтінком, без блиску черепок.

Керамічні  товари підрозділяють за багатьма ознаками:  складу, властивостям,  призначенню, товщині стінок корпуса,  найменуванню, розмірам, формі, обробленню, комплектності.

По  складу  і  властивостям  розрізняють  посуд  з  порцеляни, фаянсу,  майоліки,  по  призначенню — чайний,  кавовий,  їдальний, причому кожну з груп поділяють на посуд для прийняття їжі, напоїв, подачі їжі на стіл, збереження їжі й іншу.

 За формою посуд може бути плоским (тарілки, блюда, селедочниці й ін.) і порожний (чайники, чашки, салатники, вази й ін.).

207