4. Метод трудового права, його особливості.

Сутність методу трудового права полягає у тому, що регулюючи вплив на учасників трудових відносин здійснюється за допомогою правових норм встановлених чи закріплених в законах підзаконних чи інших нормативних актах.

Метод трудового права базується на зобов'язальному(імперативні засади, що є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин.), рекомендаційному(який використовується державними органами з метою надання можливості власникам і уповноваженим ними органам самостійно вирішувати конкретні питання з урахуванням побажань держави) та дозвільному(можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконанню певних трудових повноважень) принципах.

Для трудового права характерно поєднання централізованого(держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством) і локального(проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав) правового регулювання. Всі ці прийоми які формують метод трудового права виявляються через відповідні комбінації способів за допомогою яких відбувається правове регулювання. Ще однією характерною рисою трудового права можна назвати наявність спеціальних способів захисту порушених трудових прав учасників правовідносин, зокрема це заходи дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

Таким чином, метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого і локального трудового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин на основі координації дій суб'єктів правовідносин локального право встановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов'язків.

5. Поняття права на працю.

Право на працю — одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України.

Зокрема, у ч.1 ст.43 Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, згідно з положеннями ст. 43, включає право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Окрім того, стаття 43 Основного Закону забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Державі належить контроль за організацією та умовами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у чинному законодавстві (в нормах трудового, адміністративного, цивільного, кримінального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

Соціальні аспекти життя людей регулюються саме нормами трудового права, і тому, саме йому повинна належати провідна роль у реальному забезпеченні соціальних прав громадян.