79. Особливості світосприйняття та естетична програма г. Флобера.

З ім`ям Гюстава Флобера пов`язаний новий етап розвитку французького реалізму.

В цілому|загалом| Флобер є письменником бальзаківської| школи. У кожному зі своїх романів він, як і інші письменники-реалісти, керувався настановою на зображення об`єктивної картини життя суспільства|товариства|| у відповідності до реалістичних принципів – детермінізму, еволюції, всеохопності.

Проте|однак| він писав вже в другій половині XIX ст., і його розчарування в житті було набагато глибшим, аніж у|в,біля| Бальзака. Флобер дуже гостро відчував як життя стає все більш прозаїчним, посереднім.

Бальзаківська доба ще жила інерцією тих масштабних соціальних змін, які відбувалися на очах сучасників. Вона не тільки|не лише| зберігала пам'ять про Наполеона, вона породила інших наполеонів - біржі, кредиту, злочинного світу (Гобсека, Вотрена, Тайфера). Яким грандіозним був масштаб цих особистостей, енергія, натиск|напір|. І Бальзак, розкриваючи|розтинаючи| порочність|вади| доби, все ж таки|все же| був закоханий в неї.

У|в,біля| Флобера все інакше. Він жив в часи соціальної і економічної стабільності, коли влада грошей вже нікого не дивувала і не обурювала. Реалізм продовжує існувати, але стає іншим: на зміну глобальним узагальненням приходить дослідження приватних, домашніх випадків, характери героїв стають більш дрібними і звичайними. Велична Франція, часів колосального зльоту людського духу відходить у минуле. З’являється Франція буржуазна, меркантильна, торговельно-промислова.

Саме такою вона постає в творах Флобера. Змінюється і герой. У Бальзака, згадайте, це носій гіперболізованої пристрасті. Флоберівський герой - посередня людина|. У його творах|добутках| немає бальзаківського| масштабу подій. Дрібні герої, дрібні лиходії. Нудьга і сірість - ось що визначало, на думку Флобера, його добу. Світ|світ| навколо|навкруг,довкола| себе він назвав|накликав| "світом|світом| кольору|цвіту| плісняви|плісняви|". Ця настанова і визначила естетику Флобера.

Флобер ніде не служив, не робив кар’єри, неохоче залишав свій затишний маєток. Свій спосіб життя він називав Вежею зі Слонової Кістки: “Нехай собі стверджується Імперія, закриємо свої двері, піднімімося на вежу зі слонової кістки, на найвищий щабель, ближче до неба. Там інколи буває холоднувато. Та хіба не все одно? Там видно блиск зірок і не чути індиків”. Індик, для французів, - алегорія дурості. Втеча від індиків складала сенс життя Флобера. Нехай інші ганяються за щастям, кар’єрою, грошима. Флоберу ці марення не були потрібні. Він нехтував усим заради Краси і Мистецтва (ці слова Флобер завжди писав з великої літери).

Також безглуздою він вважав спробу досягнення щастя в житті — людина приречена на страждання, оскільки несе в собі суперечності|протиріччя| недосконалого світу. Флобер здійснює свою мрію жити далеко від суспільства|товариства|, займаючись наукою і творчістю.

Завдання людини на землі Флобер вбачав в |товари тому, щоб|з розвивати свій духовний світ, єдину цінність, дану від природи. Найвищим видом людської діяльності, головний зміст і головну мету перебування людини на землі Флобер вбачав у творчості.

Оскільки творчий процес є пізнанням об'єктивної істини, художник у своєму творі не повинен виражати власні пристрасті або виносити оцінки, а повинен користуватися принципом «об'єктивності». Правда мистецтва - не точна копія життя, а відкриття його справжнього змісту, тобто загальної єдності й взаємозумовленості.

Пояснюється ця позиція Флобера кількома причинами. Обгрунтувавши свій об'єктивний реалістичний метод, він поривав з|із| суб'єктивним романтичним мистецтвом, яке було у великій мірі|мірі| особистим|особовим|. |данину|

Інша причина, що примушувала|заставляла| Флобера відстоювати цей принцип, полягала в його намірі використовувати в літературі метод об'єктивного наукового дослідження. Йому здавалося|видавалося|, що мистецтво і наука безперервно зближуються, що мистецтво стає більш науковим, а наука більш художньою.

Флобер рекомендує підходити|пасувати,личити| до людей як до мастодонтів і крокодилів, вчиняти|надходити| з|із| ними так, як це роблять|чинять| учені. «Показуйте їх, набивайте з|із| них опудала|опудала|, заспиртовуйте їх, от і все. Але|та| оцінювати їх, ні!».

Розвиваючи цю думку|гадку|, він приходить до висновку, що такий метод відкриває|відчиняє| нові горизонти художнику|митцю|. Зникає різниця між поетичними і непоетичними темами. Поезія існує скрізь|всюди|. «Колись вважали|лічили|, — говорить він, — що тільки|лише| цукровий очерет дає цукор, а зараз його видобувають|добувають| звідусіль. Те ж саме і з|із| поезією: витягуватимемо її звідки б то не було, бо вона у всьому і скрізь|всюди|». Мистецтво, як і наука, - форма пізнання світу, але мистецтво робить це більш доступним для людей способом, більш яскраво й безпосередньо.

З ім`ям Гюстава Флобера пов`язаний новий етап розвитку французького реалізму.

В цілому|загалом| Флобер є письменником бальзаківської| школи. У кожному зі своїх романів він, як і інші письменники-реалісти, керувався настановою на зображення об`єктивної картини життя суспільства|товариства|| у відповідності до реалістичних принципів – детермінізму, еволюції, всеохопності.

Проте|однак| він писав вже в другій половині XIX ст., і його розчарування в житті було набагато глибшим, аніж у|в,біля| Бальзака. Флобер дуже гостро відчував як життя стає все більш прозаїчним, посереднім.

Бальзаківська доба ще жила інерцією тих масштабних соціальних змін, які відбувалися на очах сучасників. Вона не тільки|не лише| зберігала пам'ять про Наполеона, вона породила інших наполеонів - біржі, кредиту, злочинного світу (Гобсека, Вотрена, Тайфера). Яким грандіозним був масштаб цих особистостей, енергія, натиск|напір|. І Бальзак, розкриваючи|розтинаючи| порочність|вади| доби, все ж таки|все же| був закоханий в неї.

У|в,біля| Флобера все інакше. Він жив в часи соціальної і економічної стабільності, коли влада грошей вже нікого не дивувала і не обурювала. Реалізм продовжує існувати, але стає іншим: на зміну глобальним узагальненням приходить дослідження приватних, домашніх випадків, характери героїв стають більш дрібними і звичайними. Велична Франція, часів колосального зльоту людського духу відходить у минуле. З’являється Франція буржуазна, меркантильна, торговельно-промислова.

Саме такою вона постає в творах Флобера. Змінюється і герой. У Бальзака, згадайте, це носій гіперболізованої пристрасті. Флоберівський герой - посередня людина|. У його творах|добутках| немає бальзаківського| масштабу подій. Дрібні герої, дрібні лиходії. Нудьга і сірість - ось що визначало, на думку Флобера, його добу. Світ|світ| навколо|навкруг,довкола| себе він назвав|накликав| "світом|світом| кольору|цвіту| плісняви|плісняви|". Ця настанова і визначила естетику Флобера.

Флобер ніде не служив, не робив кар’єри, неохоче залишав свій затишний маєток. Свій спосіб життя він називав Вежею зі Слонової Кістки: “Нехай собі стверджується Імперія, закриємо свої двері, піднімімося на вежу зі слонової кістки, на найвищий щабель, ближче до неба. Там інколи буває холоднувато. Та хіба не все одно? Там видно блиск зірок і не чути індиків”. Індик, для французів, - алегорія дурості. Втеча від індиків складала сенс життя Флобера. Нехай інші ганяються за щастям, кар’єрою, грошима. Флоберу ці марення не були потрібні. Він нехтував усим заради Краси і Мистецтва (ці слова Флобер завжди писав з великої літери).

Також безглуздою він вважав спробу досягнення щастя в житті — людина приречена на страждання, оскільки несе в собі суперечності|протиріччя| недосконалого світу. Флобер здійснює свою мрію жити далеко від суспільства|товариства|, займаючись наукою і творчістю.

Завдання людини на землі Флобер вбачав в |товари тому, щоб|з розвивати свій духовний світ, єдину цінність, дану від природи. Найвищим видом людської діяльності, головний зміст і головну мету перебування людини на землі Флобер вбачав у творчості.

Оскільки творчий процес є пізнанням об'єктивної істини, художник у своєму творі не повинен виражати власні пристрасті або виносити оцінки, а повинен користуватися принципом «об'єктивності». Правда мистецтва - не точна копія життя, а відкриття його справжнього змісту, тобто загальної єдності й взаємозумовленості.

Пояснюється ця позиція Флобера кількома причинами. Обгрунтувавши свій об'єктивний реалістичний метод, він поривав з|із| суб'єктивним романтичним мистецтвом, яке було у великій мірі|мірі| особистим|особовим|. |данину|

Інша причина, що примушувала|заставляла| Флобера відстоювати цей принцип, полягала в його намірі використовувати в літературі метод об'єктивного наукового дослідження. Йому здавалося|видавалося|, що мистецтво і наука безперервно зближуються, що мистецтво стає більш науковим, а наука більш художньою.

Флобер рекомендує підходити|пасувати,личити| до людей як до мастодонтів і крокодилів, вчиняти|надходити| з|із| ними так, як це роблять|чинять| учені. «Показуйте їх, набивайте з|із| них опудала|опудала|, заспиртовуйте їх, от і все. Але|та| оцінювати їх, ні!».

Розвиваючи цю думку|гадку|, він приходить до висновку, що такий метод відкриває|відчиняє| нові горизонти художнику|митцю|. Зникає різниця між поетичними і непоетичними темами. Поезія існує скрізь|всюди|. «Колись вважали|лічили|, — говорить він, — що тільки|лише| цукровий очерет дає цукор, а зараз його видобувають|добувають| звідусіль. Те ж саме і з|із| поезією: витягуватимемо її звідки б то не було, бо вона у всьому і скрізь|всюди|». Мистецтво, як і наука, - форма пізнання світу, але мистецтво робить це більш доступним для людей способом, більш яскраво й безпосередньо.