33. Українське барокко архітектурі

Так, барокові риси в архітектурі дерев’яних церков проявлялися в будівництві зрубів у формі вісімки, видовженні його пропорції та заміни наметового верху на грушоподібну баню.До видатних пам’яток архітектури першої половини XVII ст. належать українські дерев’яні церкви, зокрема церква Параскеви в с. Радруж та церква Воздвиження у Дрогобичі. Пам’ятками тогочасної церковної мурованої архітектури є церква Миколи Притиська в Києві,собор Молчинського монастиря в Путивлі, Покровська церква в Сулимівці,П’ятницька церква у Львові та інші.На межі XVI— XVII ст. змінився зовнішній вигляд оборонних споруд. Замість стінових замків стали споруджувати розкішні магнатські палаци, оточені бастіонами.Зразками поєднання в одне ціле палацу й бастіонних укріплень вважаються замки в Збаражі та Підгірцях. Нові риси з’являються також у містобудуванні. Будівничі Бродів, Станіслава, Полонного намагаються поєднати характерну для попередніх часів шахову сітку розташування вулиць із бастіонними укріпленнями.У першій половині XVII ст. за підтримки польської влади в Україні споруджуються католицькі храми… Визначною архітектурною пам’яткою того часу є костьол бернардинців у Львові, споруджений у 1600—1630 рр. До костьолу прилягають монастирські корпуси, що утворюють замкнуте подвір’я. Із появою єзуїтів у Львові пов’язане спорудження у 1610—1630 рр. костьолу Єзуїтів — першого в місті храму в стилі раннього бароко. У цьому стилі збудовано в 1642—1644 рр. львівський костьол Стрітення.Виконаними у стилі бароко є каплиці Боїмів та Кампіанів — родові усипальниці багатих купецьких сімей. Їхні стіни мають багате архітектурне оздоблення, прикрашені різьбленими декоративними композиціями.

34,35 Руська трійця та національно-культурне відродження Галичини

Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини (1816—1847 pp.); другий — організаційний (1848-1860 pp.); третій — політичний (1861-1918 pp.).В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-като-лицьке духовенство. Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Анге-ловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Навчання у школах велося польською мовою. Це викликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мрвою. Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви І.Могильницький, М.Герасевич, В.Компаневич, І.Лаврівський та ін. І.Могильницький (1777— 1831 pp.) був автором першої в Галичині граматики української мови.. З ініціативи І.Могильницького було створене товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816 p.). Воно мало на меті розповсюдження книжок, що слугували б душпастирям для "навчання вірних", а парафіянам — для "духовної поживи". Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І.Франко, назвавши його "зірницею відродження в Галичині". Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини зробили М.Герасевич — автор твору з історії української церкви, В.Компаневич — дослідник історії монастирів, І.Лаврівський, який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою "Повість временних літ". Наприкінці 20-х років XIX ст. центр національного відродження галицьких українців перемістився з Перемишля до Львова. В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця". До нього увійшли Мар-кіян Шашкевич (1811 — 1843 pp.), Іван Вагилевич (1811-1866 pp.) та Яків Головацький (1814— 1888 pp.). Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці" започаткувала справжнє національно-культурне відродження в Галичині. Головним девізом їх творчості стало твердження: "нарід руський — одне з головних поколінь слов'янських, ...русини Галичини є часткою великого українського народу, який має свою історію, мову і культуру". Великий інтерес діячі "Руської трійці" виявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. В 1833 р. був підготовлений їх перший рукописний збірник — "Син Русі", куди увійшли вірші руською мовою, а в 1835 р. — фольклорно-літературна збірка "Зоря" ("Писемце посвячене рускому языку"). Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837 р. у Будимі (Будапешт) літературного альманаху "Русалка Дністровая", підготовленого діячами "Руської трійці". Він був сміливим викликом проти національного гноблення та консерватизму. "Русалка Дністровая" опублікувала збірки народних дум і пісень з передмовою І.Вагилевича, оригінальні твори М.Шашкевича ("Загадка", "Погоня", "Тута за милою", "Сумрак вечірній"), Я.Го-ловацького ("Два віночки"), І.Вагилевича (поеми "Мадей", "Жу-лин і Калин"), а також переклади сербських пісень, три історичні пісні "із старих рукописів" тощо. Вихід у світ "Русалки Дністрової" з радістю зустріла передова інтелігенція. На жаль, церковна ієрархія Греко-католицької церкви не зрозуміла й не підтримала молодих ентузіастів "Руської трійці". Власті Галичини і вище духовенство ставилися до появи альманаху вороже. На їх прохання віденська цензура конфіскувала основний тираж."Русалці Дністровій" належала вагома роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтведила, що народна пісня, легенда і звичаї становлять першоджерело національного самопізнання. Наскрізна ідея альманаху — єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України. Оцінюючи ідейний зміст "Русалки Дністрової", І.Франко зауважив, що "вона була на ті часи явищем наскрізь революційним". Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. у Відні, які мали великий вплив на всю Австрійську імперію. Під їх тиском австрійський уряд змушений був піти на певні поступки. У 1848 р. він прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту (Рейхстагу); була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян. З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР). У діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини. Голова Руської Ради організувала культурно-освітнє товариство — "Галицько-руську матицю", відкрила народний просвітній інститут — "Народний дім"; провела з'їзд діячів української культури (Собор руських учених); видавала першу в Галичині українську газету — "Зоря Галицька", яка виходила у Львові з 1848 р. до 1857 р. У Львівському університеті була відкрита кафедра української (руської) мови та літератури, роботу якої очолив професор Я.Головацький. Окремі предмети викладалися українською мовою. Третій політичний етап українського національного відродження в Галичині охоплює період останньої чверті XIX —початку XX ст. В умовах демократичного парламентаризму, дозволеного австрійським урядом, виникли політичні групи, які висували й обстоювали українські інтереси. Спочатку це були громадсько-політичні організації "Руська Рада" (1870 p.), "Народна Рада" (1885 p.), а згодом й політичні партії. У сфері духовної культури цей час позначений плідним розвитком науки, літератури, публіцистики, на нього припадає діяльність таких корифеїв української культури, як І.Франко та М.Грушевський. З ініціативи І.Франка, М.Павлика та С.Даниловича прогресивна інтелігенція Східної Галичини створила 1890 р. Русько-українську радикальну партію — першу в Україні політичну організацію європейського типу. Кінцевою метою програмної діяльності радикали вважали соціальне визволення селян та робітників, проголошення незалежності України. В 1899 р. партія розпалася на дві різні — Національно-демократичну, куди увійшли видатні представники національно свідомої інтелігенції М.Грушевський, 1.Франко, Ю.Романчук, Кость і Євген Левицькі, Є.Олесницький та інші, а також Українську соціально-демократичну партію, до якої належали молоді радикали — прихильники марксизму Ю.Ба-чинський, С.Вітик, М.Ганкевич, МНоваківський, Д.Яросєвич та ін. Українська національно-демократична партія головним гаслом програмної діяльності вважала єдність, соборність усіх українських земель, незалежність Української держави. Тезу політичної самостійності України в Галичині вперше висунули 1895 р. Ю.Бачинський у книжці "Україна irredenta", a на Наддніпрянській Україні — М.Міхновський 1900 р. у брошурі "Самостійна Україна".