2 Якість зображення
MPEG — група фахівців у підпорядкуванні ISO, що збирається для вироблення стандартів стиснення цифрового відео і аудіо. Перші збори відбувалися в 1988 році в Ганновері. Офіційне позначення групи ISO/IEC JTC1/SC29 WG11. Методи стиснення MPEG асиметричні, оскільки алгоритми кодування набагато складніші за алгоритми декодування. Кодер має бути алгоритмічним або адаптивним, в той час як декодер простий та виконує обмежений набір дій. Такий підхід застосовано для спрощення використання в задачах мовлення, оскільки складних та дорожчих кодерів набагато менше, аніж простіших та дешевших декодерів. Застосований підхід незвичний для ISO, оскільки стандартизовано не кодери; натомість, визначено алгоритм обробки декодером потоку даних. Декодер, здатний коректно обробляти потік даних називається сумісним. Перевага стандартизації декодерів полягає в тому, що в майбутньому алгоритми кодування можуть поліпшуватись, а сумісні декодери зможуть обробляти створені потоки даних. Стандарти MPEG містять не багато інформації про структуру та дію кодерів, тому реалізації можуть бути пропріє тарними, на рисунку 2.1 показані формати які були реалізовані замість старих фоматів.
Рисунок 2.1 Телевезійні стандарти
Це створює умови для конкуренції між різними реалізаціями кодерів, що означає, що найкращі реалізації можуть розвиватись, а користувачі матимуть вибір з-поміж різних пропозицій якості та ціни, а сумісні декодери працюватимуть зі всіма кодерами.
Стандартом MPEG також описано протокол та синтаксис, які дозволяють суміщати аудіо та відео дані аби створити цифровий еквівалент телепрограми. Декілька програм можуть бути суміщені в один потік даних, й MPEG визначає стандарт створення та передачі цих мультиплексів. Також визначаються метадані, що використовуються декодерами для коректного демультиплексування.
Стандарти MPEG:
-MPEG-1: Вихідний стандарт відео й аудіо компресії. Пізніше застосований, як стандарт для Video CD, також включає популярний формат MP3;
-MPEG-2: Транспортні, відео і аудіо стандарти для широкомовного телебачення. Використовується в цифровому телебаченні ATSC, DVB та ISDB, цифрових супутникових ТВ службах, таких як Dish Network, цифровому кабельному телебаченні, і (з невеликими змінами) у DVD;
-MPEG-3: Початково розроблявся для HDTV, але від нього відмовилися, коли виявилося, що MPEG-2 (цілком достатньо для HDTV. (Не плутати з MP3, який є MPEG-1 Layer 3.);
-MPEG-4: Розширює MPEG-1 для підтримки відео/аудіо «об'єктів», 3D контенту, стиснення з низьким бітрейтом і DRM. У нього включено декілька нових високоефективних відео стандартів (альтернатив MPEG-2), зокрема:
А)MPEG-4 Part 2 (ASP);
Б)MPEG-4 Part 10 (або AVC, або H.264). MPEG-4 Part 10 може бути використаний в HD-DVD і Blu-Ray дисках.
Також є стандарти, що описують різні мови опису:
-MPEG-7: Формальна система для опису мультимедійного вмісту;
-MPEG-21: MPEG описує стандарт, як мультимедійне середовище розробки.
Про H.264 більш докладніше:
H.264/MPEG-4 AVC — міжнародний стандарт відеокомпресії. Стандарт було розроблено групою фахівців організації ITU (Study Group 16, фахівці з відео-кодування) під назвою H.26L. У 2001 році група ITU об'єдналась з MPEG-Visual та розробку стандарту було продовжено в команді Joint Video Team (JVT). Метою проекту була розробка методів стиснення відео-даних, що гарантували б, у порівнянні з існуючими, щонайменше вдвічі менший бітрейт зі збереженням рівня якості як для мобільних приладів, так і для телебачення. У 2003 році обидві організації затвердили стандарт. Назва стандарту ITU: H.264. Стандарт ISO/IEC має назву MPEG-4/AVC (Advanced Video Coding) і є десятою частиною стандарту MPEG-4 (MPEG-4/Part 10, ISO/IEC 14496-10).
З прийняттям розширення Scalable Video Coding (SVC) до стандарту були додані три профілі, що відповідають базовим, з додаванням можливості включати потоки більш низької роздільної здатності.