Термінологічний словник

Актуалізація (лат. асtиаlіs —дійсний, справжній) опорних знань — методичний прийом, який використовується у навчальній діяльності на етапі підготовки учнів до свідомого засвоєння нового матеріалу і перед­бачає максимальну опору на активну розумову діяльність школярів із метою первинного узагальнення відомих понять і нової інформації.

Аспект (лат. аsресtиs —погляд) навчання мови — погляд, з якого сприймають або оцінюють певне явище, предмет, подію.

Аудіювання (лат. audio — чую, слухаю) — розуміння сприйнятого на слух мовлення.

Бесіда — метод навчання, за якого вчитель, опираючись на наяв­ні в учнів знання і досвід, з'ясовує, пояснює, розповідає, узагальнює, ставить питання, організовує роботу з підручником, інструктує, кон­тролює виконання завдань із метою ефективнішого засвоєння нових знань чи повторення і перевірки навчального матеріалу.

Вибірковий диктант (лат. dictare — повторювати) — вид слухово­го або зорового диктанту, що передбачає запис тільки тих слів, сло­восполучень, речень, у яких є орфограми (граматичні форми) на ви­учуване правило.

Вибірковий переказ — вид переказу, що передбачає переказ одного-двох порушених у тексті питань або переказування певного уривка, епізоду.

Виховна мета уроку — мета, яку реалізують шляхом добору на­вчального матеріалу (текстів, ілюстрацій, малюнків ситуацій тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності і який спрямо­ваний на формування національної свідомості, розуміння законів рід­ної мови й суспільства, пов'язаний із провідними ідеями мовознавчої науки, що дає змогу учням усвідомити історію розвитку мови, засвої­ти багатство виражальних засобів.

Вільний диктант — вид диктанту, завдання якого — навчити школярів правильно визначати в тексті основну думку, ділити текст на частини тощо.

Внутрішньопредметні зв'язки — зв'язки між різними мовознавчими темами, розділами, що забезпечують системність засвоєння мови, формування комунікативних умінь і навичок.

Говоріння — продуктивний вид мовленнєвої діяльності, що передбачає висловлення людиною власних думок або ретранслювання чужих в усній формі.

Граматичний (грец. graта —літера, написання) розбір — специфічний прийом вивчення граматики, який сприяє засвоєнню й систематизації основних ознак морфологічних та синтаксичних одиниць.

Граматичні помилки — помилки, допущені учнями в усному й писемному мовленні, пов'язані з неправильним використанням словозміни та словосполучень.

Гуманізація (лат. humanus, від hoто — людина) освіти — поси­лення спрямованості освіти на формування особистості, активне засвоєння в школі моральних норм, вироблених людством протягом багатовікової історії.

Гуманітаризація (лат. humanitas — людство) освіти — визна­чення предметів гуманітарного циклу серед інших шкільних дисци­плін як найважливіших і найбільш значущих для формування особи­стості.

Дидактика (грец. didaction — повчальний) — розділ педагогіки, що розробляє теорію навчання й виховання в процесі навчання.

Дидактичний матеріал з української мови — вид навчального матеріалу (звуки, які виділяють у потоці мовлення й розглядають як фонетичні одиниці мови, окремі слова, словосполучення, речення, тексти), який використовують із певною метою, наприклад для демон­стрування функції мовних одиниць у мовленні, мовного розбору, на­вчання орфографії й пунктуації та ін.; завдання, переважно індивіду­ального, диференційованого характеру, які пропонують учням для виконання: картки з вправами, питаннями й завданнями різного характеру, картки з текстом для лінгвістичного аналізу й коментуван­ня, трансформації тексту, ілюстрації й репродукції, картки для бесід і творів тощо; вид методичного (навчального) посібника для вчителя, що пропонує завдання для певного класу або з відповідного розділу.

Дидактичні ігри — ігри, ігрові ситуації, які використовуються в навчально-виховному процесі з метою розвитку інтелекту, пізнаваль­ної активності, творчого мислення учнів і спонукають їх до самостійно­го пошуку наукової інформації.

Диктант — прийом організації навчальної діяльності на уроці, оснований на адекватному писемному відтворенні сприйнятого на слух тексту або окремих його елементів.

Динамічні (грец. dynamicos — сильний) таблиці — рухомі табли­ці, що дають змогу вчителеві унаочнити лінгвістичні процеси, зміни в системі мовних явищ, сконцентрувати увагу учнів на найважливіших властивостях матеріалу.

Дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — усна (писем­на) форма організації мовлення, у процесі якої розглядають проти­лежні позиції; комунікативна взаємодія групи учнів, організована для обміну думками, обговорення спірного питання.

Диспут (лат. disputo — досліджую, сперечаюсь) —- форма органі­зації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання (про переглянутий кінофільм, виставу тощо), під час якого наявні різні (іноді протилежні) погляди.

Диференційоване (лат. diferentia — різниця) навчання мови — навчання, що виявляється у варіантності змісту навчання, викори­станні різних за ступенем складності та мотиваційним спрямуванням завдань, застосуванні групової, парної форм роботи.

Діалог (грец. dialogos — бесіда, розмова) — вид усного мовлен­ня; результат взаємного (колективного) мовленнєвого процесу, лан­цюг відносно коротких словесних акцій і реакцій; мовленнєвий акт, у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнє­вої діяльності.

Евристична (грец. heuriskõ — знаходжу, відкриваю) бесіда — метод (прийом) навчання, коли в процесі взаємодії вчитель і учні ста­влять запитання з виучуваної теми, обмінюються думками, завдяки чому роблять певні висновки й узагальнення.

Засоби навчання української мови — навчальний матеріал, що становить зміст навчання: мовні поняття і терміни шкільної програми, їх визначення, правила, приклади мовних одиниць, ужитих у текстах вправ і завдань, тексти для аналізу; методи і прийоми навчання, спря­мовані на засвоєння мовної теорії і формування комунікативних умінь і навичок; організація навчально-виховної роботи, зокрема таких її форм, як система уроків, лабораторні та семінарські заняття, екскурсії, позакласні і позашкільні заняття, самостійні домашні занят­тя тощо.

Зв'язне мовлення — мовленнєва діяльність, що становить єдине самостійне ціле, передає завершену думку і членується на частини; у лінгводидактиці — діяльність мовця, процес вираження думки; висло­влювання, текст, продукт мовленнєвої діяльності; назва розділу методи ки розвитку мовлення: методика переказів, творів та інших творчих робіт.

Зміст курсу української мови — система знань, умінь і навичок, визначених програмою й підручником.

Знання — перевірений суспільно-історичною практикою й під тверджений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.

Інтегрований (лат. integrare — відновлювати) урок — урок, на якому вивчають складні питання, що є предметом розгляду різних навчальних дисциплін, наприклад мови й літератури, мови й історії, мови, літератури та образотворчого мистецтва, меншою мірою мови й математики, мови й географії.

Інтерактивне (лат. іпter — між і асtio — дія) навчання — спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник навчального процесу відчуває свою успішність та інтелектуальну спро можність.

Інтерактивний метод — посилена педагогічна взаємодія, п пі ємовплив учасників педагогічного процесу крізь призму власної індивідуальності, особистого досвіду життєдіяльності, що реалізується у процесі інтенсивної, міжсуб'єктної комунікації вчиниш и учнів.

Комунікативна (лат. сотипісtіоn — зв'язок, повідомлення) компетентність (лат. сотрtепs — належний, відповідний) учителя — сукупність сформованих професійних знань, комунікативних та орга­нізаторських здібностей, здатності до самоконтролю, емпліцитної культури вербальної та невербальної взаємодії.

Комунікативна компетенція — здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого на­вчання.

Комунікативна ситуація — ситуація мовлення, ситуативний кон­текст мовленнєвої взаємодії, що виникає в реальному житті або який моделюють на уроці з певною дидактичною метою.

Комунікативно-діяльнісний підхід — підхід до навчання мови, що полягає в організації навчання, коли засвоєння мови відбувається без­посередньо в процесі комунікативної (реальної або модельованої) діяль­ності з метою оволодіння комунікативними вміннями й навичками.

Контрольний диктант — вид слухового диктанту, який проводять із метою перевірки знань і навичок учнів, виявлення прогалин в опрацюванні певного матеріалу; одна з найбільш поширених форм перевірки засвоєння граматико-правописних знань, умінь і навичок учнів; засіб не тільки контролю, а й навчання.

Курс української мови — цілеспрямована система виховних і пізнавальних можливостей української мови.

Лінгводидактика (лат. lіпgиа — мова і грец. didaktikos — по­вчальний) — загальна теорія навчання мови; фундаментальна части­на методики, в якій досліджують закономірності засвоєння мови, вирішують питання змісту курсу на основі лінгвістичних досліджень, вивчають труднощі засвоєння матеріалу та їх причини, визначають принципи і методи, форми і засоби навчання мови.

Мета уроку — передбачення результату роботи на уроці, на дося­гнення якого спрямована діяльність учителя й учнів; прагнення вчите­ля до зразкової діяльності на уроці.

Методи (грец. methodos — спосіб пізнання) навчання — спосіб дослідження мовних явищ, за допомогою якого реалізуються освітня, виховна, розвивальна, контрольно-корекційна тощо функції навчання.

Мовленнєва компетенція — складова комунікативної компетенції; діяльність людини, спрямована на розуміння або створення тексту (усно­го чи писемного), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєвий етикет — мікросистема національно-специфічних стереотипних стійких формул спілкування, прийнятих суспільством для встановлення контакту співрозмовників, дотримання або припи­нення спілкування.

Мовленнєві вміння — уміння аналізувати тексти-взірці різних типів і стилів мовлення, визначати функції мовних одиниць у тексті, створювати власні висловлювання відповідно до мовленнєвої ситуації.

Мовна особистість учителя-словесника — особистість, що досконало знає мову, володіє нею як засобом спілкування, самотворення, самоствердження і самореалізації в суспільстві; поважає рідну мову, яка для неї є частиною світогляду та світосприйняття; за будь яких ситуацій спілкування виявляє україномовну стійкість.

Мовні уміння — готовність до виконання теоретичної або практичної дії на основі засвоєних знань із мови, яка виявляється у проце­сі спостереження над мовними явищами, виконання різних видів розбору, списування з певними завданнями, конструювання слів, сло­восполучень і речень.

Модуль — логічно завершена частина навчального матеріалу, що обов'язково передбачає наявність етапів контролю знань та вмінь учнів; основною структурною одиницею є навчальний модуль, який утворюється на основі зв'язку між тематичним змістовим модулем та формою його презентації.

Мотивація (лат. тоtиs — рух) — система мотивів або стимулів, що спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки.

Навички — дії, складові яких у процесі формування автоматизуються і які розвиваються на основі застосування знань про відповідний спосіб дії шляхом цілеспрямованого планомірного тренування.

Навчальна мета уроку — мета, спрямована на засвоєння лінгвістичної теорії, вироблення системи мовних і мовленнєвих умінь та навичок.

Навчальна програма — документ, що визначає мету й завдання курсу, обсяг і систему знань, коло умінь і навичок з української мови, які мають обов'язково отримати учні в процесі навчання.

Навчальний диктант — вид диктанту, що допомагає виявити рівень засвоєних знань учнів і який проводять з навчальною метою.

Навчальний переказ — вид переказу, що передбачає з'ясування рівня сформованості навичок і вмінь учнів здійснювати аналіз тексту з погляду доцільності використання виражально-зображальних засобів, визначати тему й основну думку тексту, комунікативний намір автора, переказувати зв'язні висловлювання.

Навчальний твір — самостійна письмова робота учня, у якій викладено його думки, переживання, міркування; вид письмових вправ.

Наочність — принцип дидактики, відповідно до якого навчання грунтується на конкретних образах, що безпосередньо сприймаються учнями; засіб навчання мови, наприклад таблиці (демонстраційні, порівняльні, узагальнювальні, текстові, словникові, динамічні), схеми-моделі, картини, малюнки тощо.

Нестандартний урок — урок, що має довільну структуру, не відповідає стандартним типам, якому притаманні оригінальність, незвичність, підвищена емоційність.

Обладнання уроку — спеціально дібрані навчальні посібники, словники, дидактичний матеріал, апаратура тощо, які відповідають темі й необхідні для роботи учнів на уроці.

Опис — тип мовлення, що передбачає розкриття ознак предмета (постійних, однорідних) у різній послідовності залежно від мети висло­влювання, композиційної структури, теми і плану тексту.

Оцінювання — визначення й вираження в умовних знаках ступе­ня засвоєння учнями знань, умінь та навичок відповідно до вимог шкільних програм, рівня дисципліни та старанності.

Переказ — вид роботи з розвитку мовлення, що передбачає від­творення змісту сприйнятого на слух або прочитаного тексту.

Підсумок уроку — етап уроку, на якому учні усвідомлюють вивче­не в узагальненій формі, поєднують нове в системі знань, умінь і навичок.

Пояснювальний диктант — вид диктанту, при якому учні спочат­ку записують текст, відтак пояснюють (коментують) наявні в ньому орфограми і пунктограми.

Принцип навчання — вихідне положення теорії і практики на­вчання. Виокремлюють загально дидактичні принципи, на яких ґрунту­ються цільовий, змістовий, діяльнісний та результативний компоненти освіти; лінгводидактичні, тобто основні положення функціонально-технологічної організації навчання мови, які основані на загальноди- дактичних принципах, та власне методичні, що випливають із специ­фіки навчального предмета.

Проблемна ситуація — ситуація, яка виникає, коли в учнів для успішного розв'язання певного пізнавального (пошукового) завдання не вистачає потрібних знань; суперечність між тим, що учні знають, і тим, що вони повинні знати; своєрідна рушійна сила навчального про­цесу, завдяки якій виникають умови для активного засвоєння учнями нового матеріалу.

Проблемне навчання — навчально-виховна система, в якій постійно створюють проблемні ситуації.

Програмоване навчання — метод навчання української мови, що виконує навчальну і контролювальну функції, забезпечує постій­ний зворотний зв'язок, індивідуалізує процес навчання, розвиває навички самостійної роботи.

Проект — у філологічній освіті — продукт, презентований учнем (групою учнів) за наслідками його (їхньої) самостійної творчо-пошуко­вої роботи, який має різні види (лінгвістичний, культурологічний, гру­повий, міжпредметний, інтерактивний, креативний тощо).

Професійна мовнокомунікативна компетенція вчителя-словесника — наявність в особистості професійно-комунікативних умінь спілкуватися в типових умовах професійної діяльності, володіти потен­ціалом дидактичного дискурсу, репрезентувати нормативні та доступ­ні для сприйняття навчальні тексти; здатність розв'язувати комуніка­тивні завдання в ситуаціях професійного спілкування.

Рефлексія (лат. reflexus — відбиття) — самоаналіз, самооцінка учасниками педагогічного процесу своєї діяльності, взаємодії; актуа­лізація педагогом і учнями своїх знань, досвіду діяльності в педагогіч­ній ситуації.

Робота над помилками — робота, спрямована на попереджен­ня й усунення помилок, допущених у письмовій роботі, повторення правил, на які було зроблено помилки, закріплення матеріалу на майбутнє.

Розвивальна мета уроку — мета, що передбачає розвиток умінь переносу знань і навичок у нову ситуацію на основі проблемно-пошуко­вої діяльності, мовної інтуїції, фонетичного й інтонаційного слуху, логіч­ного викладення думок, інтелектуальних і пізнавальних здібностей (слу­хової й зорової, оперативної та тривалої пам'яті, довільної та мимовіль­ної уваги, уяви тощо), психологічної готовності до спілкування в різних ситуаціях.

Розвивальне навчання — спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності засвоєн­ня мови і розвитку мовлення; формує мисленнєві і мовленнєві здібно­сті, сприяє розвитку мовної і мовленнєвої компетенції.

Роздум — тип мовлення, оснований на виявленні причинових зв'язків, основна мета якого — ствердження або обґрунтування тези за допомогою аргументів.

Розповідь — тип мовлення, в основу якого покладено часові від­ношення, розвиток подій, процесів; повідомлення про дії предмета у певній послідовності.

Словниковий диктант — вид диктанту, який складається з окре­мих слів. Виокремлюють такі його види: попереджувальний, поясню­вальний, вибірковий, розподільний, вибірково-розподільний, твор­чий, словниково-смисловий.

Стислий переказ — вид переказу, що передбачає визначення у сприйнятому тексті найсуттєвішого, головного, лаконічне, стисле передавання основного змісту тексту.

Твір — вид письмової роботи з розвитку зв'язного мовлення, що передбачає самостійний виклад учнями думок, міркувань.

Творчий диктант — вид диктанту, під час написання якого учні вносять у диктований текст конкретні зміни, указані вчителем.

Творчий переказ — вид переказу, у який учні вносять певні зміни, визначені вчителем.

Текст (лат.textum — тканина, сплетіння) — закінчений твір, що має внутрішню структуру, певну побудову та є продуктом монологічного або діалогічного мовлення, вираженим в усній чи писемній формі.

Тест — завдання стандартної форми, виконання якого повинно виявити певний рівень знань, умінь і навичок, зокрема уміння слухати, сприймати і запам'ятовувати почуте (аудіювання), читати текст, від так відтворювати в усній чи писемній формі (говоріння і письмо).

Технічні засоби навчання — сучасне обладнання навчального процесу, що дає змогу впливати на зорові, слухові аналізатори учнів, реалізувати принципи наочності, емоційності в навчанні, посилювати інтерес учнів до навчання з метою підвищення ефективності навчаль­ного процесу.

Технологічний підхід до уроків української мови в школі — організоване застосування на уроках української мови комплексу педагогічних та авторських педагогічних технологій, які забезпечують формування комунікативної компетенції учнів.

Технологія уроку — система змісту, форм, методів та засобів на­вчання і виховання щодо конкретної триєдиної мети, яку вчитель реа­лізує на уроці з урахуванням технічних можливостей, учнівського потенціалу, спрямовує на досягнення певного розвитку школярів.

Типологія уроку — класифікація уроків залежно від певних ознак (навчальної мети, етапів пізнання, ступеня сформованості умінь і навичок тощо). Типи уроків розглядають як цілісну систему.

Уміння — здатність незалежно виконувати певні дії на основі набутих знань і навичок.

Усні вправи — вправи, спрямовані на формування умінь і нави­чок усного мовлення учнів.