8. Поняття способів забезпечення зобов'язань

Під способами забезпечення зобов'язань слід розуміти

передбачені законом або договором спеціальні заходи, покликані

додатково стимулювати боржника до належного виконання свого

обов'язку за головним (основному) зобов'язанням, а у разі

невиконання їм свого обов'язку - служити засобом задоволення

інтересів кредитора.

До способів забезпечення виконанні зобов'язань відносяться:

неустойка (штраф, пеня), застава, поручительство, гарантія і

задаток. При цьому неустойка, застава і поручительство

застосовуються для забезпечення виконання зобов'язань за участю

будь-яких суб'єктів. Завдаток, звичайно, застосовується для

забезпечення зобов'язань між фізичними особами або з їх участю.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена

законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний

сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного

виконання зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання. З

огляду на те, що неустойка – це і міра відповідальності, її нерідко

називають санкцією.

Неустойка – найбільш поширений спосіб забезпечення

виконання зобов'язань. Залежно від підстав виникнення розрізняють

неустойку законну (нормативну) і договірну.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і

характеру порушень, за які вона встановлюється, неустойка іноді

іменується штрафом або пенею.

Штраф – це неустойка, яка визначається в твердій грошовій

сумі за кожне порушення за зобов'язанням, у тому числі і за

прострочення, або ж стягається однократно у вигляді певного

відсотка з суми невиконаного або неналежно виконаного

зобов'язання.

Пеня – це неустойка, що обчислюється, як правило, в

процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожен

день прострочення.

Через заставу кредитор (заставодержатель) має право у разі

невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання

одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно

перед іншими кредиторами.

З приведеної формули застави виходить, що в заставному

правовідношенні як кредитор завжди виступає заставодержатель,

тобто особа, що приймає майно в заставу. Заставником, тобто

особою, що передає майно в заставу, як правило, виступає боржник

за основним зобов'язанням, але їм може бути і третя особа. Застава

виникає через закон або договір і регламентується Цивільним

кодексом України і Законом України від 2 жовтня 1992 р. "Про

заставу".

Предметом застави може бути як майно (річ), так і майнові

права. Важливо мати на увазі, що предметом застави можуть бути

тільки ті речі, (майно) яке не виключене з цивільного обороту. Їм

може бути і таке майно, яке стане власністю заставника в

майбутньому, тобто після укладення договору застави, зокрема

продукція, плоди і інші доходи (майбутній урожай, приплід тварин і

т.п.). Предметом застави можуть бути такі майнові права, як права

на чужі речі, орендні права на підприємства, будови, споруди,

кредиторські вимоги, спадкові і інші права.

Не можуть бути предметом застави національні культурні і

історичні цінності, що знаходяться в державній власності і занесені

або підлягаючі занесенню в Державний реєстр національної

культурної спадщини, а також об'єкти державної власності,

приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних

підприємств і їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі

корпоратизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, що

мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких

заборонена законом.

За договором поручительства поручитель зобов'язується

перед кредитором іншої особи відповідати за виконання перед ним

свого зобов'язання в повному об'ємі або в частині.

Сторонами в договорі поручительства є кредитор за основним

зобов'язанням і поручитель. Можливі випадки участі в договорі

поручительства і декількох поручителів. Угода про поручительство

повинна полягати під загрозою його недійсності письмовій формі.

Поручительство може бути оформлено у вигляді договору, що

укладається між головним боржником і поручителем на користь

третьої особи - кредитора по основному боргу.

Забезпечувальний характер поручительства полягає в тому,

що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання

боржником кредитор має право пред'явити свою вимогу до

поручителя. При цьому поручитель, якщо інше не було встановлене

договором, відповідає в тому ж об'ємі, що і боржник, зокрема, за

сплату відсотків, за відшкодування збитків, за сплату неустойки

(штрафу, пені).

Гарантія – це договір, по якому одна юридична особа (гарант)

зобов'язується погасити заборгованість перед кредитором іншої

юридичної особи у разі невиконання останнім забезпеченого

гарантією зобов'язання. Забезпечувальна функція гарантії полягає

в тому, що при невиконанні боржником основного зобов'язання, яке

забезпечується гарантією, кредитор має право стягнути суму

непогашеної заборгованості з юридичної особи - гаранта. Отже,

гарантія схожа з поручительством по коло беруть участь в ній

осіб: кредитор, боржник і третя особа - гарант.

Завдатком визнається грошова сума, що видається одній з

договірних сторін в рахунок тих, що належать з неї за договором

платежів іншій стороні на доказ укладення договору і забезпечення

його виконання.

З приведеного визначення завдатку виходить, що він виконує

три функції: платіжну, посвідчувальну і забезпечувальну.

Платіжна функція завдатку виявляється в тому, що гроші, що

передаються однією стороною іншої, йдуть в залік сум, що

належать за договором. Посвідчувальна функція полягає в тому, що

передача завдатку свідчить про наявність між сторонами головного

зобов'язання. Нарешті, забезпечувальна функція завдатку

виражається в тому, що закон передбачає майнові наслідки

(визначає долю грошових сум, переданих як завдаток) у разі

невиконання однієї із сторін зобов'язання, забезпеченого завдатком.

Так, якщо за невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком,

ответственна сторона, що дала завдаток, вона його втрачає і

завдаток залишається у іншої сторони. У разі, коли за невиконання

зобов'язання ответственна сторона, що одержала завдаток, вона

зобов'язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання зобов'язання,

зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, із заліком суми

завдатку. Проте ця норма закону є диспозитивною, і тому в договорі

може бути передбачена інший зв'язок між завдатком і збитками, що

виникли в результаті невиконання або неналежного виконання

зобов'язання, забезпеченого завдатком.