1.2. Нормативно-законодавче забезпечення управління підприємства

Організація бухгалтерського обліку на підприємствах регламентується рядом законодавчих актів. Важливим актом є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно даного документу бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємствами, так як фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, відповідальність за правильність його ведення несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

У попередніх пунктах вже неодноразово згадувалося про роль менеджера в процесі ухвалення рішення. Можна виділити чотири основні функції керівника в цьому процесі:

1. Керівник повинен керувати процесом вироблення рішення ;

2. Керівник висуває задачу для рішення, бере участь у її конкретизації і виборі критеріїв оцінки. Уміння правильно визначити і поставити задачу — найважливіший його обов’язок, творча частина його роботи.

3. Керівник виконує складну роботу з ухвалення рішення.

4. Керівник організує виконання рішення.[17, c.78]

Можна виділити два основних типи працівників, що беруть участь у процесі підготовки й ухвалення рішення: аналітики системні і керівники. Більшість керівників у процесі спільної роботи з аналітиками над постановкою задачі виявляють такі проблеми і можливості, про існування яких не було відоме до того.

Як правило, аналітики домагаються ясної, логічної, математичної постановки задачі. Однак, така постановка в очах керівника може здаватися погано пристосованою до сфери його діяльності. Зі своєї сторони аналітик схильний недооцінювати роль інтуїції і минулого досвіду, він схильний загострювати увагу скоріше на виборі і застосуванні методів обґрунтування рішень, ніж на доцільності й ефективності їхнього використання. Керівник повинний приймати рішення, спираючись на варіанти, розроблені аналітиками, серед яких вибрати оптимальний найчастіше складно. Інтуїція ж керівника повинна використовуватися на додаток, а не як заміна результатів роботи аналітиків.

Аналітики розглядають ухвалення рішення як самостійний процес, для керівників ухвалення рішення є лише частиною всього процесу керування, де необхідно враховувати й об’єктивні, і суб’єктивні фактори, що впливають на рішення проблеми.[14, с.92]

Формування пасивів, тобто засобів, що забезпечують отримання прибутку та здійснення місії підприємства, є одним з головних завдань його фінансової діяльності. Оскільки фінансова діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партне­рами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються вико­ристання фінансових ресурсів підприємств. Іншим найважливішим джерелом правових норм формування та використання фінансових ресурсів є Господарський кодекс України (ГК). 

Цей кодекс, зокрема, регламентує джерела формування майна суб’єктів господарювання у ст.. 63, 66, 140.

Визначає засади формування статутного фонду підприємства та взаємовідносини з власниками, що виникають на цій основі (ст.. 63, 82, 86, 87).

Зокрема, у статті 87 регламентується створення фондів господарського товариства головну увагу приділено створенню резервного (страхового) фонду та можливостям зміни розміру статутного фонду.

Порядок оформлення зобов’язань та їх виконання регламентуються розділом ІV гл. 19, 20 та 22 ГК України. У ст.. 198 визначаються особливості виконання грошових зобов’язань.

Окремі особливості регулювання фінансової діяльності, зокрема, стосовно функціонування фінансово-кредитної системи, тобто утворення кредитних відносин з банками та іншими фінансовими інституціями викладено у ст.35.

Вимоги до обліку і звітності визначаються вимогами ст.. 19 і 90.

Крім Цивільного та Господарського кодексів України, джерелом законодавчого забезпе­чення фінансової діяльності підприємств є низка законів України та інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати на закони України «Про власність», «Про господарські това­риства», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фон­дову біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про оренду державного майна», «Про оплату праці», «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».  Облік майна та фінансових ресурсів підприємства, а також формування фінансової звітності регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.» [9]

Крім того, як уже згадувалось, визначну роль у нормативно-правовому регулюванні управління пасивами підприємства відіграють Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

П(С)БО № 2 форма 1 «Баланс» Розкриває сутність, структуру пасивів; перелік статей та їх взаємозв’язок з планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств.

За П(С)БО № 2 пасиви підприємства складаються з п’яти розділів:

- І. Власний капітал.

- ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

- ІІІ. Довгострокові зобов’язання.

- ІV. Поточні зобов’язання підприємства.

- V Доходи майбутніх періодів.

Тобто структура пасиву балансу відповідає структурі джерел фінансування підприємства.

Зокрема, П(С)БО № 5 форма 4 «Звіт про власний капітал» регламентує більш докладно викладення відомостей про власний капітал. У «Звіті про власний капітал» розкриваються усі зміни вартості капіталу які відбуваються внаслідок: 

- виправлення помилок і зміни у фінансових звітах; 

- збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів та інших активів у по­рядку, передбаченому відповідними положеннями стандартами. 

- за звітний період по­казується сума чистого прибутку (збитку) зі звіту про фінансові результати; 

- відображають розподіл прибутку між учасниками (власника­ми) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо; 

- збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторсь­кої заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.;

- зменшення власного капіталу підприємства внаслідок виходу учасника, викупу чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством; 

- зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин; 

- інші зміни у власному капіталі підприємства, що не були включені до вищезазначених статей, зокрема списання невідшко дованих збитків, безкоштовно отримані активи та інші зміни. [8, с.43-44]

Отже, рішення по соціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участю трудового колективу чи уповноважених ним органів. Виконавчі функції по управлінню таким підприємством здійснює вибране загальними зборами правління.

Його вибори проводяться таємно власниками майна на альтернативній основі, а повноваження визначаються установчими документами.