Організація стоянок легкових автомобілів

Серед проблем, пов’язаних з автомобілізацією, найбільш гострою є проблема забезпечення стоянок автомобілів біля адміністративних, громадських і виробничих будинків. Дуже важливим питанням також є зберігання автомобілів у житлових районах. При рівні автомобілізації 150—250 автомобілів на 1000 жителів загальна територія, що відводиться під стоянки автомобілів, перевищує загальну площу міських вулиць і доріг.

Найбільш складною ця проблема є в містах зі сформованою забудовою. Світовий досвід автомобілізації показує, що проблему можна вирішити тільки за рахунок території міста, шляхом використання резервів, визначених червоними лініями вулиць або за рахунок створення спеціальних позавуличних автостоянок.

Території, які відводять для зберігання автомобілів за способами збереження і тривалістю перебування на них автомобілів поділяють на кілька типів.

Автостоянки для постійного зберігання автомобілів біля житлових будинків, у житлових кварталах, на міжрайонних територіях. Тривалість збереження перевищує добу.

Автостоянки з великою тривалістю збереження біля підприємств, установ і міських комплексів призначені для розміщення автомобілів, що належать робітникам, службовцям і відвідувачам, термін розміщення - більше восьми годин.

Автостоянки з середньою тривалістю зберігання біля будинків і споруд, які періодично збирають великі маси людей (стадіони, театри, кіноконцертні зали, ресторани, великі торгові центри) передбачають розташування автомобілів 2—4 години.

Автостоянки, призначені для короткочасного розміщення автомобілів біля вокзалів, універсальних магазинів, ринків, спортивних споруд, передбачають збереження автомобілів близько двох годин.

Останні два типи автостоянок повинні бути загального користування.

Автостоянки - це спеціально обладнані майданчики на території міста. Як правило, ці майданчики розташовують поза вуличною мережею. Однак повністю вирішити проблему збереження автомобілів тільки за рахунок таких стоянок не вдається, оскільки для цього необхідні надто великі площі. Тому під розміщення автомобілів, як правило, використовують місцеву вулично-дорожню мережу. В центральній частині міста такі вулиці стають непридатними для забезпечення руху в кілька смуг і часто на них спостерігаються затримки або рух тільки по одній смузі.

Планувальні характеристики автомобільних стоянок (розміри майданчика, ширина проїздів, радіуси поворотів, зони для маневрування) визначаються схемою розміщення автомобілів. Розмір стоянки залежить від типів автомобілів. Розміщення одного автомобіля повинно також дозволяти вільний хід навколо нього. Для цього ширина одного місця має бути на 0,5 м більше відповідних розмірів автомобіля, у такому разі відстань між автомобілями становить 1,0 м (рис. 10.9).

В інших країнах норми на проектування передбачають спеціальні смуги для стоянок автомобілів. Ширина цих смуг менше, ніж для руху й залежно від типу автомобілів, складає 2,5—3,0 м.

Розміри планувальних елементів позавуличних автомобільних стоянок залежать також від схеми розміщення автомобілів і можуть змінюватися в досить широкому діапазоні (див. табл. 10.3). Характеристикою автомобільних стоянок може бути кількість автомобілів на 100 м смуги стоянки або загальна площа на одне машино-місце.

Рис. 10.9 - Розміри майданчика для збереження автомобіля, м;

Д і Ш – габаритні довжина і ширина розрахункового автомобіля

Практика експлуатації автомобільних стоянок свідчить, що для короткочасного збереження автомобілів найбільш доцільним кутом розміщення вважається кут в межах 0 –30⁰, для постійного збереження – 30 –90⁰.

Розміщення автомобільної стоянки на вулиці залежить від її ширини й інтенсивності руху. При інтенсивності до 100 авт/год. ширина проїзної частини має бути більше 6 м. Ширина проїзної частини 6—9 м допускає однорядний рух зі швидкістю 25—30 км/год. При ширині понад 9 м можливий рух у два ряди. Стоянки найбільш доцільно влаштовувати на місцевих вулицях і під’їздах до магістральних вулиць. На проїзній частині магістральних вулиць такі стоянки знижують пропускну здатність і значно підвищують небезпеку руху.

Таблиця 10.3 - Способи розміщення автомобілів на стоянках

Схема розміщення автомобілів (розміри в м)	Тип стоянки, спосіб розміщення автомобілів	Число автомобілів на 100 м смуги стоянки	Площа на одне машино-місце, м2
1	2	3	4
	Вуличні стоянки; автомобілі розташовані паралельно тротуару.	18	30.5
	Те ж, по обидві сторони вулиці	36	28.0
	Вуличні й позавуличні стоянки; автомобілі розташовані під кутом 300 до тротуару	21	37.0
	Те ж, по обидві сторони вулиці	42	28.8
	Позавуличні стоянки для постійного збереження автомобілів розташовані під кутом 900 до осі проїзду	45	25.8
	Те ж, по обидві сторони проїзду	90	18.0
	Вуличні стоянки для постійного зберігання; автомобілів під кутом 900 до проїзду із заїздом на тротуар	45	12-15 на проїзній частині й 10-14 на тротуарі

Принцип розміщення позавуличних автомобільних стоянок залежить від щільності забудови міської території, розвитку громадського пасажирського транспорту, розташування і потужності зон відвідування та місць прикладання праці.

Майданчики

До площі окремих ділянок озелененої території житлового кварталу входять майданчики для відпочинку, для дитячих ігор, пішохідні доріжки, якщо вони займають не більше 30% загальної площі ділянки.

При проектуванні житлової забудови слід передбачати розміщення майданчиків, розмір яких і відстані від них до житлових і громадських будинків треба приймати не менші ніж у таблиці

--------------------------------------------------------------------

| Майданчики | Питомі розміри | Найменші відстані від |

| | майданчиків, | майданчиків до вікон |

| | кв.м на 1 люд. | житлових і громадських |

| | | будинків, м |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Ігрові для дітей | 0,7 | 12 |

|дошкільного й | | |

|молодшого | | |

|шкільного віку | | |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Для відпочинку | 0,1 | 10 |

|дорослого | | |

|населення | | |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Для занять | 0,2 | 10 - 40 |

|фізкультурою | | |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Для господарських | 0,3 | 20 |

|цілей | | |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Для вигулювання | 0,3 | 40 |

|собак | | |

|------------------+-----------------+-----------------------------|

|Для стоянки | 0,8 | За табл. 7.5 |

|автомашин | | |

|------------------------------------------------------------------|

| Примітка 1. Відстані від майданчиків для занять фізкультурою|

|установлюються залежно від їхніх шумових характеристик; від|

|майданчиків для сушіння білизни - не нормуються; відстань від|

|майданчиків для сміттєзбірників до фізкультурних майданчиків,|

|ігрових майданчиків для дітей і відпочинку дорослих треба приймати|

|не менше 20 м, а від майданчиків для господарських цілей до|

|найбільш віддаленого входу у житловий будинок - не більше 100 м. |

| Примітка 2. Допускається зменшувати, але не більше ніж на|

|50%, питомі розміри майданчиків: для дитячих ігор, відпочинку|

|дорослого населення і занять фізкультурою у районах з пиловими|

|бурями при створенні закритих споруд; для господарських цілей при|

|забудові житловими будинками, обладнаними приміщеннями для сушіння|

|білизни, ліфтами, сміттєпроводами; для занять фізкультурою при|

|формуванні єдиного фізкультурно-оздоровчого комплексу мікрорайону|

|для школярів і дорослого населення.

На території житлових районів, мікрорайонів, кварталів та їх комунальних зон, за винятком зон відпочинку і майданчиків для ігор, допускається улаштування колективних погребів тільки відповідно до проектів, розроблених, погоджених і затверджених у встановленому порядку.[2]

Червоні лінії

Черво́ні лі́нії — визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення.

Червона лінія позначає землі загального користування, які призначені для прокладки інженерних і транспортних комунікацій, пішохідних зв'язків, впорядкування, озеленення й освітлення вулиць тощо.

Червоні лінії можуть бути визначені на підставі генеральних планів міст. В умовах старої забудови збільшення розмірів вулиць у червоних лініях можливе тільки коли здійснюється реконструкція забудови.

Розриви між будинками

Пожежні:Згідно протипожежним нормам житлові будинки і котеджі на сусідніх ділянках повинні розміщуватися на відстані не менше:

6 метрів – для будинків з вогнетривких матеріалів з вогнестійкими перегородками і покрівлею;

8 метрів – для негорючих будівель з уразливими для вогню дахами;

10 метрів – для важкоспалимих будівель з уразливими для вогню дахами.

15 метрів – для дерев'яних та інших горючих будівель

Спрощено кажучи, капітальний цегляний будинок з черепичним дахом не може бути зведений ближче ніж за 4-5 метрів від кордону з сусідом, якщо на його ділянці збудований точно такий же будинок. Але якщо ваш сусід – прихильник екологічного житла і живе в будинку з бруса, то пожежний розрив між вашими будинками повинен скласти як мінімум 15 метрів.

Заздалегідь враховуючи, що будівлі на сусідніх ділянках можуть бути збудовані з різних по вогнестійкості матеріалів, при плануванні розташування будинку закладайте в план максимальна відстань до межі ділянки – 7,5 метрів.

Пожежні розриви між надвірними господарськими будівлями (лазня, гараж, сарай, літня кухня) в межах ділянки нормами безпеки не регламентуються, однак на них поширюються загальні правила віддаленості цих будівель від меж сусідніх ділянок. На невеликій площі часто немає можливості «рознести» госпспоруди на потрібну відстань, тому деякі з них приєднуються до основної будівлі.

¦ Ступінь вогнестійкості ¦Відстані, м, при ступені вогнестійкості ¦

¦ будинку ¦ будинків ¦

¦ ¦-----------------------------------------¦

¦ ¦ I, II ¦ III ¦ IIIа, IIIб, ¦

¦ ¦ ¦ ¦ IV, IVа, V ¦

¦------------------------+------------+------------+---------------¦

¦I, II ¦ 6/9 ¦ 8/9 ¦ 10/12 ¦

¦------------------------+------------+------------+---------------¦

¦III ¦ 8/9 ¦ 8/12 ¦ 10/15 ¦

¦------------------------+------------+------------+---------------¦

¦IIIа, IIIб, IV, IVа, V ¦ 10/12 ¦ 10/15 ¦ 15/18

Побутовий розрив - відстань, передбачена для забезпечення зорового комфорту мешканців житлових будинків, що розташовані один навпроти другого. Державними будівельними нормами встановлено відстань (побутові розриви) між довгими сторонами житлових будинків заввишки в 4 поверхи і більше - 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків - не менше 15 м. Відповідно до чинних будівельних норм В 2.5-20-2001 "Газопостачання" під час проектування багатоповерхового житлового будинку поруч із садибними будинками, які оснащені газовим обладнанням, повинні бути враховані, крім побутових відстаней, вимоги обов'язкового додатка "Ж" п.15, якими визначено відстані між будинками, пов'язані з зоною вітрового підпору димової труби садибного будинку. Разом з тим, можуть бути запропоновані інші технічні рішення, що унеможливлюють вплив вітрового підпору, наприклад, забезпечення садибної забудови централізованими джерелами теплопостачання.

Інсоляційні розриви. Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції та освітленості відповідно до встановлених норм та протипожежних вимог.

Необхідний режим повітряного середовища житлової території для тих чи інших місцевих умов у реальному проектуванні встановлюють за допомогою спеціальних розробок та аераційних розрахунків. Результати розробок дозволяють встановити найбільш раціональні для даної місцевості прийоми забудови. Їх використовують при розробці генеральних планів різних житлових груп і взагалі при виборі територій для розміщення сельбищних зон міст.

Правильний вибір типів житлових будинків та прийомів їх розміщення, правильне встановлення величин розривів - інтервалів між будинками з урахуванням домінуючих напрямків вітрів дозволяють підтримувати сприятливі й екологічні умови та ефективно очищати повітряний басейн.

Роль орієнтації, її види

Орієнтація будівель і приміщень суттєво впливає на умови інсоляції, рівні природного освітлення і мікроклімат. азлічают кілька видів орієнтації.

Меридіональна -довга вісь будівлі розташована по меридіану або паралельно йому. При такій орієнтації один фасад буде орієнтований на захід, інший - на схід. Цей вид орієнтації рекомендується для помірного кліматичного поясу (II пояс). Україна в основному відноситься до III поясу, лишепівдень Криму - до IV. У теплому і жаркому кліматичних поясах (III-IV) кімнати фасаду, звернені на захід, будуть перегріватися, а це небажано для спальних приміщень.

Екваторіальна , Або широтна, орієнтація - довга вісь будівлі розташована по екваторуабо паралельно йому. При такій орієнтації один фасад буде орієнтований відповідно на північ, другий - на південь. Широко використовують на півночі (на північ від 60 °) і півдні (південь від 45 °). При цьому південні фасади отримують максимальну кількість сонячних променів, а влітку навіть північні фасадидобре висвітлюються з північного сходу і північного заходу променями ще не призахідного сонця. У південних широтах екваторіальна орієнтація визначається з інших міркувань. Влітку на півдні стоїть високо над горизонтом полуденне сонце не буде опромінювати південні фасади прямим світлом.Неінсолірованние північні фасади забезпечать бажаною прохолодою. Взимку низько стоїть сонце добре обігріє південні фасади будівлі.

Діагональна - Довга вісь будівлі розташована під кутом до меридіану. Одним з різновидів діагональноїорієнтації є розташування будівлі по геліотермічної осі. Це така орієнтація, коли довга вісь будівлі відхилена від меридіана по ходу годинникової стрілки на схід на 19-225 °. При такій орієнтації світлові і теплові умови для обох фасадів порівнюються.Використовують в середніх широтах, теплом і жаркому кліматичному поясах.

Відносно інсоляції та орієнтації житлових будинків по сторонах світу діє загальна вимога: всі житлові приміщення повинні орієнтуватися на південні румби, а допоміжні - на північні.Обмеження можливе лише в тих випадках, якщо орієнтація на південь може привести до перегріву приміщень. Кожна орієнтація має свої переваги і недоліки. Недоліки в різних кліматичних зонах виражені по-різному.

Як приклад наведемо ті орієнтації будівель, які заборонені санітарним законодавством з точки зору можливого перегріву приміщень або недостатньої інсоляції в тому чи іншому кліматичному поясі. Так, орієнтація квартир з одностороннім виходом вікон на сектор 310-50 ° недопустима для всіх поясів. Для III та IV кліматичних поясів недопустима орієнтація квартир з одностороннім виходом вікон на сектор 200-290 °, так як будуть перегріватися приміщення. Орієнтація на сектор 290-70 ° обмежено придатна для двокімнатних і багатокімнатних квартир.

У III і IV кліматичних поясах необхідно захищати будівлі і території від перегріву за допомогою вільної забудови, озеленення, використання сонцезахисних засобів.

Державними будівельними нормами "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" визначені такі орієнтація та розміщення на місцевості житлових і громадських будівель (за винятком-ням дитячих дошкільних установ, шкіл, шкіл-інтернатів, закладів охорони здоров'я та відпочинку), які забезпечували б безперервну інсоляцію житлових приміщень і території в період 22 березня - 22 вересня на південь від 58 ° північної широти тривалістю не менше 25 год /добу.

асположеніе і орієнтація будівель дитячих дошкільних установ, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, закладів охорони здоров'я і відпочинку повинні забезпечувати безперервну тригодинну інсоляцію в приміщеннях.

Нормована тривалість інсоляції повинна бути забезпечена не менше ніж в одній кімнаті одно-, трикімнатних квартир і не менш ніж у двох кімнатах чотирьох-, п'яти-, шестікомнат-них квартир, а в спальнях гуртожитку - не менш ніж в 60% кімнат. У житлових будинках меридіональної орієнтації, де інсолюються всі кімнати, а також у разі реконструкції житлової забудови або при розташуванні нового будівництва в особливо складних містобудівних умовах (історично цінний міська середу, дорога підготовка території, зона загальноміського районного центру) допускається скорочення тривалості інсоляції приміщень на 0 , 5 ч.

Для забезпечення нормованої тривалості інсоляції житлових приміщень важливо, щоб вони не затінювали сусідніми будівлями. Тому відстань між довгими сторонами будівель повинно бути не менше 2-25 їх висоти.

Баланс площ

Раціональне використання земель населеного пункту - важливий показник системи техніко-економічних показників проекту його планування.

Баланс території характеризує використання території за цільовим призначенням. Розмір територій для окремих планувальних структур залежить від конкретних умов проектування об'єкту, вихідних даних, але остаточне рішення приймається і погоджується відповідно до нормативів, поданих в Державних Будівельних нормах України ДБН Б.2.4-1 -94, які регламентують розміри земельних ділянок для тих чи інших цілей.

Таблиця 5

Баланс території населеного пункту

№№ п/п	Елементи території	Форма власності	Площа, га	% від загальної площі
	І.Житлова зона
1	Житлові території – всього
	В тім числі: а) з садибною забудовою
	б) з блокованою забудовою
	в) з секційною забудовою
2	Ділянки при громадських закладах
3	Вулиці, проїзди, майдани
4	Паркова зона, спорт ядро
	Разом
	ІІ. Виробнича зона
1	Складський сектор
2	Машинно-тракторний двір
3	Будівельний двір
4	Кінцевий (робочий) двір
5	Тваринницький комплекс (ферма)
6.	Господарські дороги і під’їзди
	Разом
	Всього по населеному пункту

Організація прибудинкової території, території приватного, напівприватного і спільного користування, зона входу.

На території з колективним користуванням прибудинковою територією (багатоквартирна багатоповерхова забудова) треба передбачати: транспортний проїзд (проїзди), пішохідні комунікації (основні, другорядні), велодоріжки, майданчики (дитячі, спортивні, відпочинку, розміщення контейнерів для збирання побутових відходів, гостьових автостоянок, майданчики для вигулу собак), озеленення території. В усіх місцях перетину пішохідних шляхів з проїздами необхідно влаштовувати плавні переходи для зручності пересування маломобільних груп населення. Висоту бордюрів на краях пішохідних шляхів на ділянці приймають згідно з ДБН В.2.2-17. Біля будинку треба обов’язково розмежувати проїзну та пішохідну частини.

Проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки на прибудинковій території треба проектувати відповідно до ДБН 360.

Трасування внутрішньоквартальних проїздів повинне забезпечувати механізоване прибирання сміття і снігу без "мертвих зон", недоступних для спеціально обладнаних транспортних засобів, що здійснюють механізоване прибирання.

Із зовнішнього боку проїздів треба залишати технічну смугу для складування снігу під час його прибирання з проїздів.

Використання майданчиків розворотів для зупинки і зберігання транспортних засобів заборонено.

Обов’язковий перелік елементів благоустрою на прибудинковій території колективного користування повинен включати: тверді види покриття проїзду, різні види покриття майданчиків, елементи сполучення поверхонь, обладнання майданчиків, озеленення, освітлювальне обладнання, урни, обладнання для паркування велосипедів.

Вимощення по периметру будівель повинне щільно примикати до цоколя будівлі. Похил вимощення повинен бути не менше ніж 1% і не більше ніж 10%.

У місцях, недоступних для роботи механізмів, основу під вимощення ущільнюють уручну до зникнення відбитків від ударів трамбівки і припинення переміщень ущільненого матеріалу.

Зовнішня кромка вимощення в межах прямолінійних ділянок не повинна мати скривлення по горизонталі і вертикалі більше ніж 0,01 м. Бетонне вимощення за морозостійкістю повинно відповідати вимогам, що пред’являються до дорожнього бетону.

Озеленення прибудинкової території треба формувати між вимощенням житлового будинку і проїздом (прибудинкові смуги озеленення), між проїздом та зовнішніми межами території: на прибудинкових ділянках – квітники, клумби, рослини, що в’ються, компактні групи кущів, невисоких окремо стоячих дерев; на іншій території – вільні композиції і різноманітні прийоми озеленення.

Рекомендується використання декоративних видів зелених насаджень.

Розміщення майданчиків (дитячих, спортивних, для розміщення контейнерів) на прибудинковій території, що розташована вздовж магістральних вулиць, заборонено.

Дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Території для суспільного користування- це території, якими безперешкодно можуть користуватися необмежена кількість людей. Ці території знаходяться у державній або муніципальній власності, не закриті для загального доступу земельні ділянки, на яких громадяни мають право вільно, без будь-яких дозволів знаходитися і використовувати наявні на цих ділянках природні об'єкти в межах, що допускаються законом та іншими правовими актами, а також власником відповідної земельної ділянки Території (земельні ділянки) загального користування не підлягають приватизації.

До територій загального користування відносяться: площі, вулиці, проїзди, бульвари, набережні, автомобільні дороги, сквери парки, міські сади, лісопарки, водні об’єкти, пляжі, тощо.

Території загального користування можуть включатися в склад будь-яких територіальних зон міста.

Організація приватної території Присадибних і дачних ділянках функціонально поділяються на палісадник, господарський двір, місце для відпочинку, плодовий сад і город. Кожна зона має переваги в розташуванні, орієнтації, розмірах. У цілому планування присадибної ділянки залежить від загальної архітектурно-планувальної структури населеного пункту, його вулично-дорожньої мережі, розмірів індивідуальних наділів і організації під'їздів.

Палісадник розташовується між вулицею і фасадом житлового будинку, відокремлюється від вулиці огорожею або живоплотом. В залежності від розмірів палісадника він може служити захисним декоративним бар'єром від шуму і пилу або являти собою різновид «курдонер» - парадного двору перед будинком.

При мінімальній глибині палісадника (до 4 м) доцільно влаштувати щільні насадження з дерев і чагарників (рис. 1).

При глибині палісадника 6 ... 10 м достатньо місця не тільки для захисних насаджень, але і для відкритого простору безпосередньо перед вікнами, для розбивки клумб, квітника (рис. 2).

Рис. 1. Схема планування ділянки при мінімальному палісаднику: 1 - садовий будиночок (загальна площа до 25 м2, тераса 10 м2); 2 - господарський блок; 3 - душ; 4 - туалет; 5 - компостній яма; 6 - плодові дерева; 7 - ягідні чагарники, 8 - ягідні культури; 9 - овочеві культури; 10 - декоративні дерева, чагарники, квіти; 11 - парник-теплиця; 12 - господарський майданчик; 13 - стоянка для автомобіля

При розміщенні будинку на відстані 12 ... 15 м від червоної лінії забудови формується зазвичай відкритий палісадник з газоном партерного типу або з галявиною для відпочинку. Іноді в цьому випадку взагалі відмовляються від палісадника і перед будинком влаштовують сад (рис. 3).

Господарський двір призначений для розміщення підсобних приміщень і надвірних будівель (сараю, гаража, приміщень для утримання тварин і птахів). Приміщення для утримання худоби та птиці, надвірна вбиральня, компостні площадки (ями) повинні бути видалені щонайменше на 15 м від житлового будинку, а відстань від веранди і стін будинку з вікнами із житлових кімнат до сараю та гаража не менше 7 м.

В залежності від розмірів ділянки, генерального плану селища і кліматичних умов розрізняють наступні планувальні схеми розміщення нежилих будівель на ділянці: - господарські будівлі, гараж і сарай, прибудовують до будинку (мінімальні розміри ділянки, будинок типу «котедж») (рис. 4); - гараж, сарай, теплиця, душ, туалет, розташовувані окремо від будинку, навколо господарської площадки (така компоновка доцільна при витягнутому ділянці, площею понад 6 соток); - господарський двір з розвиненим підсобним господарством, розташовані окремо від житлової частини садиби або (для північних умов) в блокуванні з будинком.

Рис. 2. Схема планування ділянки при палісаднику глибиною 6 ... 10 м (умовні позначення див. на мал. 1)

Площа ділянки з городами - більше 12 соток (рис. 5).

При великій ділянці з розвиненим господарством крім під'їзду з вулиці влаштовують спеціальний господарський під'їзд, з протилежного боку ділянки («скотопрогон»). Він служить для прогону худоби, підвезення кормів, палива, проїзду сільськогосподарської техніки. Поряд з ним знаходиться галявина для випасу молодняку.

Для економії будівельних матеріалів і площі господарські будівлі на сусідніх ділянках можна сблокировать таким чином, щоб їх загальна стіна проходила по межі ділянки. Якщо такий варіант з якихось причин неприйнятний, ці будови розташовують не ближче 1 м від паркану.

Місце для відпочинку членів сім'ї на відкритому повітрі (у вигляді солярію альтанки, куточка з дворовим каміном) розташовують поряд з будинком, звичайно в протилежній стороні від господарських будівель. Передбачуваний вид дозвілля і розміри ділянки визначають склад обладнання та тип планування.

Рис. 3. Схема планування розвиненого палісадника-партеру з декоративною гіркою (14) і водоймою (15.) (Умовні позначення див. на мал. 1.1)

При мінімальній площі ділянки (3 ... 4 сотки) поряд з будинком влаштовують «внутрішній дворик», закритий від сусідів, і вулиці. З північної сторони роблять підпірну стінку або влаштовують зелену огорожу для створення приємного мікроклімату. Дворик може бути площею 30 ... 40 м2 і служити місцем для засмаги, вечірнього відпочинку. На внутрішньому дворику крім лавок можна спорудити дворовий камін з навісом, перголу з кучерявими рослинами, стіл.

При великих розмірах ділянки (6 ... 12 соток) майданчик для відпочинку може розташовуватися окремо від будинку у вигляді галявини або галявини в оточенні саду.

Рис. 4. Конкурсний проект цегляного садибного житлового будинку з господарськими приміщеннями (для південних районів, 1978 р.)

Рис. 5. Схеми блокування господарських приміщень та житлового будинку на ділянці: а - прибудовані; б - що окремо стоять; в - зблоковані навколо господарської площадки (Шора)

Рис. 6. Схема розташування майданчика для відпочинку на ділянках різних розмірів: про - тераса поруч-з будинком, б - внутрішній дворик; в - окремий майданчик; г - система галявин; 1 - житловий будинок; 2 - майданчик для відпочинку; 3 - гараж

Їх прикрашають декоративними рослинами, водоймою, альпійською гіркою, доріжками, викладеними природним каменем (рис. 6).

Обмеженість площі ділянки змушує вдаватися до планувальних прийомів, ілюзорно збільшує простір саду. Для цього доріжку, що веде до будинку, роблять не прямий, а звивистій або прокладають по діагоналі, розкриваючи то один, то інший вид. Межі ділянки прикривають високим чагарником, багатолітниками і деревами. Якщо дозволяє площа, зелені насадження розташовують «лаштунками» від більш високих по периметру до більш низьких поряд з галявиною. На передньому плані розміщують одиночні декоративні рослини, а на задньому - групові, фонові посадки, що володіють щільною листям.

Сад та город розміщують за господарським двором і місцем для відпочинку. Плодові дерева групують в одному місці, ягідні чагарники - в іншому, овочеві культури і суницю - у третьому. Організовуючи насадження з роздільним розміщенням культур, треба враховувати їх потребу в сонячному освітленні. Плодові дерева і чагарники розташовують гак, щоб вони не затінювали овочеві культури. Для цього високі дерева розміщують з північного боку ділянки.

Рис. 7. Схеми регулярного планування садових ділянок: 1 - житловий будинок; 2 - господарська будівля; 3 - теплиця; 4 - фруктовий сад; 5 - город; 6 - ягідник; 7 - гараж або місце стоянки автомобіля

На південній стороні відводять місце для овочевих культур, суниці; на північній - для яблунь і груш; між ними розташовують середньорослі породи - вишню, сливу, ягідні чагарники.

Існує Два основних підходи до планування ділянки: регулярний (геометричний) і ландшафтний (мальовничий). Обидва стилю по своєму привабливі, і для кожної ділянки характерно свій поділ території за цим принципом.

Регулярне планування добре поєднується з рівним плоским рельєфом. Геометричний малюнок грядок і доріжок виявиться більш економічним при орієнтації на вирощування сільськогосподарських культур. Схема посадки дерев і чагарників може бути квадратною, прямокутною, шахової, композиція доріжок - прямолінійною (рис. 7, а-г).

Ландшафтний стиль відрізняється вільним розміщенням рослин, складним мікрорельєфом, звивистими лініями доріжок, плавною зміною форм і видів рослинності. Ландшафтний стиль припускає менш утилітарне використання території, але додає ділянці мальовничий і привабливий вигляд. Важливе значення має використання нерівностей ділянки: за наявності западини, низького місця можна влаштувати водойму, за наявності височини-альпійську гірку, на схилах - тераси та драбинки (рис. 8, а-б).

Рис. 8. Схеми мальовничій планування садових ділянок: 1 - житловий будинок; 2 - господарська будівля; 3 - теплиця; 4 - фруктовий сад; 5 - город; в - ягідник; 7 - гараж; 8 - земляні йали

При виборі рішення зони входу враховують планування вулиці. Якщо садиба розташована на прямій довгій вулиці в низці інших таких же ділянок, то всі елементи благоустрою вздовж цієї вулиці мають бути задумані в одному плані, що дає відчуття комплексності, але виключає одноманітне повторення. Якщо ж вулиця криволінійної форми, то кожна ділянка має на ній свій простір і може бути вирішене більш індивідуально. У цьому випадку забудову вулиці можна побудувати на прийомі, коли за кожним поворотом, прихована до пори деревами, розкривається нова композиція входу.

Розглянемо кілька прикладів організації зони входу в різних ситуаціях. Наведені приклади не охоплюють всіх можливих реальних варіантів, вони лише визначають напрям творчого пошуку свого рішення.

Організація зони входу у відкритому просторі палісадника. Вхід в будинок розташований по осі хвіртки. Парадність такого прийому пом'якшується асиметричним побудовою фасаду і розміщенням елементів обладнання.

У загальну композицію входу свідомо включені такі деталі: доріжки і сходинки, що ведуть до дверей; веранда, обрамлена по периметру квітником; декоративний світильник, членування і пропорції хвіртки. Все це створює врівноважене просторове рішення зони, яка завдяки малій висоті огорожі, зливається з оточенням.

В даному випадку застосовують найпростіші і поширені будівельні матеріали: силікатна цегла, бетон, дерев'яну обшивку. При якісному виконанні робіт вони гарантують високий рівень благоустрою.

Стрижений газон, квіти та декоративні чагарники оживляють і доповнюють архітектуру.

Організація входу під перголой. І в цьому випадку вхід на ділянку і вхід в будинок розташовані на одній осі. Пристрій перголи підкреслює цю симетричність, утворюючи свого роду просторовий портал, ведучий до будинку. Такий прийом забезпечує і естетику, і функціональну доцільність, так як пергола, затінюючи підхід до будинку, одночасно служить опорою для виноградних лоз. У залежності від довжини перголи вона спирається на 4 або 6 опор, перші з яких поєднані зі стовпами входу.

Конфігурація і малюнок обрешітки повинні бути ув'язані з архітектонікою всієї садиби. Зелені насадження і тут відіграють важливу доповнюючу роль.

Симетричне рішення входу. Цей прийом надає характеру садиби парадність і композиційну стрункість, забезпечуючи рівнозначність її візуального сприйняття з різних сторін навколишньої забудови. Як правило, симетричне рішення входу підтримується аналогічним розміщенням всіх споруд садиби з боку вулиці і підкреслюється симетричними посадками дерев і чагарників, хоча і мальовниче розташування зелених насаджень призводить до сприятливого результату. Елементи архітектури входу не повинні бути високими, розкриваючи простір між зоною входу і житловим будинком.

Устаткування зони входу з відкритою терасою перед будинком. Криволінійна форма доріжки в поєднанні з підпірними стінами, сходами і декоративним озелененням дозволяє мальовничо вирішити підхід до будинку, підкреслюючи стилістику фасадів і розкриваючи їх з найбільш цікавих точок сприйняття. Перепад рельєфу використовують у даному випадку для розміщення перед будинком широкої тераси, обладнаної малими архітектурними формами, квітниками і легкої меблями. При необхідності під такою терасою може бути розміщений гараж або підсобні приміщення.

Зона входу на ділянку з гаражем, прилеглим до вулиці. Такий варіант розміщення гаража досить поширений, так як веде до мінімальній витраті землі на транспортний під'їзд. Але для зручності користування в цьому випадку доцільно, щоб в гаражі була друга двері, яка виходить на ділянку до будинку. У розглянутому прикладі гараж разом з майстернею і лазнею-сауною утворює блок, розташований уздовж поздовжньої сторони ділянки.

Вимощена бетонними плитами доріжка, проходячи в тіні блоку, пов'язує хвіртку входу з будинком, в результаті чого виходить компактне і раціональне рішення, що забезпечує зручну взаємозв'язок всіх елементів входу.

Неважко бачити, що і тут застосовані найпоширеніші будівельні та оздоблювальні матеріали.

Зона входу в будинок з майданчиком відпочинку.

У випадку, коли будинок відсунутий вглиб ділянки і перебуває в оточенні дерев саду, з'являється незвичайне просторове рішення зони входу, при якому доріжка до будинку проходить уздовж тінистих дерев, що вже саме по собі створює сприятливий мікроклімат житлової зони.

Майданчик входу зі ступенями сходи розвинена в бік тихого, безвітряного куточка, утвореного стіною будинку, і прибудовою блоку гаража. На цьому майданчику під оповитої виноградом перголой влаштовують комфортну і затишну зону відпочинку з лавками та столом, яку можна використовувати і як літню їдальню, і як місце для прийому гостей. Меблі можуть бути стаціонарною або легкої, переносний.

Гарний зв'язок з кухнею і житловими приміщеннями підвищує функціональну доцільність такого прийому.

У декоративному оформленні зони входу застосовані природний камінь, кольорова штукатурка, лінійне і точкове озеленення.

Устаткування зони входу з використанням веранди. Житловий будинок об'єднаний з гаражем допомогою веранди, яка забезпечує і зовнішню, і внутрішню функціональну зв'язок.

Основний обсяг веранди засклений, відкрита її частина утворює своєрідне ганок, обладнане малими архітектурними формами та квітами. Таким же чином веранда виходить на протилежну сторону і в сад, де розташована зона відпочинку і дитячий майданчик. В оформленні ділянки використані декоративні елементи, а також групи каменів, зібраних під час розчищення території, в поєднанні з квітами, покриттями доріжок, оздоблювальними матеріалами.

Зона входу на ділянку з перепадом рельєфу. Останнім часом забудовникам все частіше доводиться вирішувати питання планування ділянок, розташованих на рельєфі, причому характер рельєфу може бути самим різним: горизонтальні майданчики з перепадом рівнів, рівномірний уклон ділянки або складний рельєф з різною крутизною та напрямками укосів.

У кожному конкретному випадку благоустрій вхідної зони планують індивідуально, домагаючись оптимальних зв'язків між елементами садиби, що забезпечують їх ефективну експлуатацію, хоча це і пов'язано з великими трудовитратами.

З точки зору естетики житло на рельєфі виглядає завжди більш мальовничим і композиційно насиченим, так як у створенні ансамблю забудови беруть участь підпірні стінки, укоси, сходи.

У даному прикладі ділянка має півтораметровий перепад рельєфу з розміщенням входу на нижньому рівні, а житлового будинку - на верхньому.

При виконанні будівельних робіт усі елементи забудови та обладнання вписані в природне оточення, підкреслюючи його мальовничість.

Доріжка, сходи, підпірна стіна скомпоновані так, щоб мінімальними засобами забезпечити зручну пішохідну зв'язок з будинком. Пристрій перголи біля входу і ритми мощення, ступенів, членувань фасаду сприяють чіткій організації простору входу.

Устаткування зони входу з використанням прийомів озеленення. Застосування нескладних прийомів озеленення саме по собі забезпечує вирішення зони входу. В даному випадку над хвірткою влаштована арка для витких рослин, мощення доріжки до будинку виконано з бетонних плит, над стежкою до господарських будівель обладнана пергола - виноградник, продумано колірне рішення фасаду. Все це в поєднанні з зеленню, лавкою для відпочинку, світильником біля входу надає ділянці характер привабливого і доглянутого житла.

Прийом ажурних просторових конструкцій завжди збагачує естетику упорядковують території. Будучи опорою для виноградної лози та інших кучерявих декоративних рослин, вони гарні самі по собі і створюють несподівані і різноманітні точки сприйняття житлового будинку та інших будівель садиби.

Обладнання входу в будинок з гаражем у цокольному поверсі. Однією з переваг розташування житлового будинку на рельєфі є наявність цокольного поверху, в якому можуть бути розміщені численні підсобні та складські приміщення, майстерня, гараж. Це дозволяє раціонально використовувати землю, а також забезпечує зручну внутрішню зв'язок таких приміщень з житловою зоною.

На прикладі показано, як навіть при невеликому ухилі поверхні землі, можна обладнати гараж в цокольному поверсі будинку, організувавши в'їзд в нього у вигляді пандуса. При цьому підхід до будинку залишається на одному рівні зі входом на дільницю або вирішується за допомогою сходів, а що виник у зв'язку із заглибленням в'їзду в гараж перепад рельєфу обладнають за допомогою укріпленого укосу або підпірної стіни. Цей прийом вимагає ретельної попередньої проробки.

Вхід в будинок з активною пластикою архітектури. При обладнанні зони входу основним завданням є створення комплексного вирішення цього вузла, що забезпечує чітке функціональне побудова технологічних зв'язків і незбиране декоративно-художнє його оформлення, в результаті чого досягається поєднання зручності і естетичного сприйняття. Але можна спробувати ускладнити це завдання, домагаючись поряд з доцільністю обладнання появи нового архітектурного якості, неординарного композиційного прийому. Природно, що обов'язковою умовою при цьому залишається облік існуючої забудови, в яку повинна гармонійно вписуватися кожна нова споруда, навіть якщо вона відрізняється підвищеною індивідуальністю.

На наведеному прикладі показаний варіант комплексної, пластично насиченою композиції вхідної зони, в яку включені огорожа, сходи і вхід в будинок.

Вся архітектура побудована на криволінійних обрисах елементів, але кожна деталь тут так само виправдана, як і в попередніх прикладах, так як за скульптурністю форм варто ретельно продумана доцільність.

Такі архітектурні прийоми застосовують при будівництві будинків з використанням монолітного бетону або бутобетону з наступним оштукатурюванням або без нього.

Відради, хвіртки, ворота. Огорожа, як правило, ділиться на фасадну частину, звернену до вулиці, і чисто функціональну - у бік сусідніх ділянок.

Фасадна частина огорожі з воротами та хвірткою в значній мірі бере участь в архітектурно-декоративному вирішенні всієї садиби і вимагає до себе підвищеної уваги. При цьому треба враховувати архітектурну тему ансамблю забудови всього житлового району, додаючи в нього нові відтінки за допомогою декоративної трактування огорожі даної ділянки.

Найбільш активна декоративна і функціональна частина огорожі - вхід на ділянку з хвірткою і воротами, а також адресним покажчиком, освітлювальним ліхтарем, поштовою скринькою. Часто тут же обладнають зону відпочинку з лавою, перголой, квітником. Природно, що всі складові частини входу повинні бути ув'язані за стилем, утворюючи єдину композицію входу.

Наприклад, комплексне рішення огорожі та входу на ділянку, може бути виконане із застосуванням двох основних будівельних матеріалів. Опори і нижні частини секцій огорожі викладають з плит вапняку з розшивкою швів, а секцію паркана і стулки хвіртки і воріт - з дерев'яних елементів з виявленням натуральної текстури дерева. В горизонтальну кам'яну стінку біля хвіртки вмонтовані поштову скриньку та консольні дерев'яні бруски перетином 50X80 мм з вильотом 45 см, на яких укріплені стругані дошки сидіння лави для відпочинку. Над хвірткою обладнають пер-голу, повиту плющем.

Розміри секцій огорожі визначають в кожному конкретному випадку залежно від загального рішення садиби і з урахуванням необхідного огляду ділянки, наявності зелених насаджень, сусідніх будівель. Висота огорожі з боку вулиці і сусідніх ділянок не повинна перевищувати 1,2 м. При описаному вище композиційному прийомі вирішення вхідної зони можна рекомендувати застосування металевих кованих або чеканних ручок, покажчиків, ліхтарів.

Іноді вхід на ділянку може стати своєрідним символом, відмітним знаком житла. Наприклад, при наявності густої рослинності, коли вся територія і навіть будинок потопають у зелені, огорожа, ворота або хвіртка в поєднанні з цієї зеленню можуть представляти образ житла, якщо вони вирішені в тому ж архітектурному стилі, в тих же будівельних і оздоблювальних матеріалах, з застосуванням декору, характерного для всієї невидимої забудови, візитною карткою якої вони є.

Якщо ворота і будинок не розділяє глуха стіна зелених насаджень і вони візуально сприймаються одночасно, то, перебуваючи на першому плані в безпосередній близькості від глядача, вони своїм трактуванням, опрацюванням деталей і якістю робіт говорять про всій садибі, а заодно доповнюють весь комплекс забудови.

На цьому прикладі видно і те, як важливо продумувати не тільки ворота, хвіртку і ту частину садиби, яка починається за ними, але і простір вулиці перед входом, так як деталі планування зони, впорядкування території, малі архітектурні форми та озеленення цієї зони доповнюють композицію входу, роблять її більш насиченою та цікавою. Сходи перед хвірткою і за неї створюють відчуття злиття простору з двох сторін від огорожі.

У зв'язку з тим, що протяжність огорожі ділянки буває значною, а її спорудження вимагає великих трудовитрат і витрат будівельних матеріалів, конструктивне рішення огорожі повинно забезпечувати її економічність і довговічність.

При влаштуванні опор огорож застосовують цегла, природний камінь, дерев'яні стовпи, бетонні і металеві конструкції. Заповнення між ними або обрешітку виконують із дерев'яних рейок, дощок, жердин, цегли, природного каменю, бетонних фігурних елементів, сітки, металевих грат і кованих виробів.

Опори - несучий елемент огорожі, їх установку виконують особливо ретельно. Нижню частину дерев'яних стовпів, яка буде знаходитися в землі, необхідно осмолу або обробити випалюванням. В опори з цегляної і кам'яної кладки закладають вертикальну арматуру або трубу із закладенням її у фундамент. Зверху цегляні і кам'яні опори захищають від атмосферних опадів бетонною плитою або цементним стягуванням з ухилом.

Дерев'яні огорожі є поширеними незважаючи на їх відносну недовговічність. Виконують їх секційними з кріпленням секцій між опорами з різних матеріалів і застосуванням цоколя з цих же матеріалів або суцільними з кріпленням рейок по горизонтальних поперечин, закріпленим на стовпах.

Секційні паркани найбільш декоративні. Найпоширенішим типом забору є штахетник, який виконують з дерев'яних рейок певного перетину, висоти і форми. Рейки закріплюють на горизонтальних брусах впритул одна до іншої або з просвітами, які повинні бути точно витримані по ширині в кожному конкретному варіанті малюнка секції.

Перетину горизонтальних брусів бувають 40X60 або 40X80 мм в залежності від кроку опор.

Дерев'яні рейки кріплять вертикально або під кутом, надаючи їх верхівках пряму, гострокутні або заокруглену форму. Планки можна прибити, не виводячи їх за межі перекладин. Тоді після прикріплення зовні накладки секція полу1 ается прямокутної форми. Таку секцію \ ожно накрити планкою і зверху, захистивши горяни рейок від вологи.

Планки штахетника можуть мати просту або візерункову форму, створюючи орнаментальний малюнок секції або задаючи її конфігурацію.

Крім дерев'яних парканів, застосовують огорожі з металевих решіток, кованих або виготовлених з арматури або смугового заліза.

Огорожі з сітки виконують шляхом установлення металевих стовпів, на які натягують два ряди дроту з подальшим закріпленням на ній рулонної сітки та її натягом.

Інший спосіб устаткування металевого паркану - виготовлення секцій у вигляді панелі з металевої рамки. Для цього найчастіше застосовують куточок, з натягом на нього рулонної сітки або заповненням сіткою з арматури з різним розміром і візерунком осередку. Потім ці секції закріплюють між опорами.

Металеві огорожі довговічні і зручні в експлуатації, а їх прозорість додає огорожі легкість і забезпечує вільний огляд ділянки. Такі огорожі добре застосовувати в поєднанні з живими огорожами і кучерявими рослинами.

Огорожі з цегли дуже декоративні і різні за рахунок використання можливостей монолітною, орнаментальної або рельєфною кладок секцій та опор. При ретельному виконанні кладки і якісної розшивки швів такі огорожі акуратні і привабливі. Цегляні огорожі з червоної та білої цегли добре поєднуються з дерев'яними та металевими елементами обладнання входу, а також з квітами і декоративними кущами.

Великою міцністю і високими декоративними якостями відрізняються огорожі, викладені з природного каменю, вапняку, черепашнику, граніту та ін Кладку з каменю виконують впустошовку або з розшивкою швів по розчину. Іноді таку кладку штукатурять повністю або з штукатурки випускають окремі камені, рівномірно по всій площині огорожі. У деяких випадках кладку опор залишають відкритою, а секції штукатурять або навпаки. Але найбільш привабливо сприймаються кам'яні огорожі з чітким заданим малюнком шва, вони особливо гармонійно поєднуються з кучерявими рослинами, дерев'яними воротами, хвіртками, металевими ліхтарями і декоративними виробами.

Велике значення при розробці, спорудженні огорож та естетичному оформленні входу має вибір озеленення цієї зони, що передбачає максимально виграшне використання існуючих зелених насаджень і посадку нових дерев, чагарників або квітів, доповнюють і підсилюють прийняте рішення.

Так як за огорожею перед будинком, як правило, обладнують палісадник, їх озеленення треба вирішувати комплексно, забезпечуючи і художню виразність обладнання садиби, і захист будинку від пилу і шуму.

При виборі озеленення необхідно враховувати висоту і членування огорожі, колір і фактуру будівельних матеріалів, малюнок обрешітки. Низьку огорожу можна підкреслити, продублювавши її високою стриженої зеленою огорожею, або довгим вузьким квітником, за яким розміщено стрижений газон з групами кущів та сріблястих ялин. Висока огорожа виграшно поєднується з плющем та іншими кучерявими рослинами.

Можливі різні приклади комплексного вирішення огорож та їх озеленення. Наприклад, можна спорудити секційний паркан-штахетник з опорами і цоколями з оштукатуреній цегли. Озеленюють його кучерявими рослинами, посадженими за огорожею на всьому її протязі, а також кущами бузку, жасмину, глоду.

Можна між опорами з червоного лицьової цегли на цоколі встановити бетонні подцветочніци, а над ними натягнути дріт для в'юнких рослин в один, два або три ряди в залежності від висоти огорожі. З'єднання функцій огородження та озеленення може бути різних варіантів в залежності від форми подцветочніка, висоти його розміщення, а також від декоративних властивостей застосовуваних квітів і рослин.

У деяких випадках використовують контрастне поєднання кам'яної огорожі і живоплоту, яка доповнює і прикрашає її. Хвіртку огорожі з природного каменю виконують з виявленням горизонтальних швів, що підкреслюється бетонною плитою, що захищає кладку від вологи. Хвіртки і ворота є головними акцентами огорожі, несучими основне функціональне навантаження і визначальними архітектурний стиль зони входу і її взаємозв'язку з усім ансамблем забудови садиби. Їх конструктивне рішення повинне забезпечувати необхідну міцність, а застосовані будівельні та оздоблювальні матеріали - художні достоїнства і практичність.

Як правило, ворота і хвіртки розвивають архітектурну тему всій огорожі, але в більш насиченою трактуванні, чому сприяє застосування додаткових елементів функціонального і декоративного оснащення таких, як освітлювальні прилади, адресні покажчики, ковані прикраси, перголи, арки та ін

У сучасній садибної забудови іноді застосовують арочний прийом рішення в'їзду на ділянку, розроблений в трактуванні більш традиційної або сучасної. Природно, що такий прийом повинен знайти підтримку і розвиток у всьому об'ємно-просторову вирішенні архітектури садиби з урахуванням візуальної взаємозв'язку окремих її споруд і деталей благоустрою[1].

Містобудівні обмеження

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ді янки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.[8]

Список літератури: