1) Двосторонній;

2) реальний (у разі прямого лізингу) або консенсуальний (у разі непрямого або прямого лізингу);

3) Відплатний.

Сфера застосування договору лізингу визначається з урахуванням умов придбання лізингового майна та особливостей здійснення лізингових операцій.

За цими критеріями ЦК передбачає можливість встановлення окремих видів та форм лізингу (ч. 3 ст. 806 ЦК).

- Згідно з ч.1 ст. 806 ЦК України залежно від умов придбання лізингового майна договір лізингу поділяється на два види:

1) прямий лізинг (якщо лізингове майно було набуте лізингодавцем без попередньої домовленості із лізингоодержувачем);

2) непрямий лізинг (якщо лізингове майно було спеціально придбане лізингодавцем у продавця за попередньою домовленістю із лізингоодержувачем).

- Відповідно до ч.2 ст. 292 ГК України залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний.

Формами лізингу є:

1) зворотний лізинг (за яким власник Лізиного майна відчужує його лізингодавцеві, і одночасно, приймає його у лізинг, тобто стає лізингоодержувачем);

2) міжнародний лізинг (за яким сторони договору лізингу є суб’єктами різних держав, або лізингове майно чи платежі перетинають митні кордони кількох держав);

3) пайовий лізинг (багатосторонній договір із залученням декількох кредиторів, які інвестують свої кошти у лізингове майно).

• Сторони у договорі лізингу.

Сторонами у договорі є лізингодавець та лізингоодержувач.

Стаття 4. Суб'єкти лізингу (Закон України «Про фінансовий лізинг»)

Суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

56. Договір найму житла

користування.

Стаття 810. Договір найму житла

1. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

- За загальною характеристикою договір найму житла є:

1) Двосторонній;

2) Реальний або консенсуальний;

3) Відплатний.

- Сфера застосування договору найму визначається з урахуванням виду права власності, до якої належить житло, та кола наймачів.

За цим критерієм договір найму житла поділяється на два види:

1. договір соціального найму житла;

2. договір комерційного найму житла.

- Предметом договору соціального найму житла є об’єкти права державної або комунальної власності (ч.2 і 3 ст. 810 ЦК України), що надаються в найм громадянам України, які відповідно до законодавства визнані такими, що потребують соціального захисту та мають право на отримання соціального житла.

- Предметом договору комерційного найму житла є об’єкти права приватної власності, що надаються іншим фізичним та юридичним особам.

- До джерел правового регулювання договору найму належать: нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства):

1) Цивільний кодекс України;

2) Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р.;

3) Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» від 12.01.2006 р.;

4) тощо.

- Цивільним кодексом України не встановлено спеціального порядку укладення договору комерційного найму житла.

Його укладення здійснюється в загальному порядку, встановленому для укладення цивільно-правових договорів, передбаченому ст.ст. 641-646 ЦК України.

- Форма договору комерційного найму житла повинна бути письмовою (ст. 811 ЦК).

Недотримання письмової форми договору комерційного найму житла не має своїм наслідком його недійсність.

• Сторони у договорі комерційного найму житла.

Стаття 813. Сторони у договорі найму житла

1. Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи.

Якщо наймодавець на систематичній основі надає житло в найм з метою одержання прибутку, він повинен зареєструватися як фізична особа-підприємець.

2. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

- Зміст договору комерційного найму житла складають його умови.

- Предмет договору.

Стаття 812. Предмет договору найму житла

1. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

2. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

3. Наймач житла у багатоквартирному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує будинок.

- Відплатність за договором.

Стаття 820. Плата за користування житлом

1. Розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.

2. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

- Строки у договорі найму.

Стаття 821. Строк договору найму житла

1. Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

2. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення частини першої статті 816, положення статті 818 та статей 822-824 цього Кодексу.

- щодо зазначення осіб, які проживатимуть разом із наймачем;

- щодо тимчасових мешканців;

- щодо переважних прав наймача житла;

- щодо піднайму житла;

- щодо заміни наймача у договорі найму житла.

Стаття 820. Плата за користування житлом

3. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

57. Зміна та припинення договору найму житла

Припинення договору комерційного найму житла.

Стаття 825. Розірвання договору найму житла

1. Наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.

Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.

2. Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла.

Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла.

На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.

3. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї.

Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

4. Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень.

Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

Стаття 826. Правові наслідки розірвання договору найму житла

1. У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

58. Приватизація державного житлового фонду

риватизація державного житлового фонду - це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж з державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, які вони займають на правах наймачів, і передача разом з ними господарських споруд, що до них відносяться.

Мета приватизації — створити ринкову систему житлового забезпечення громадян України, створити умови для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин України, у разі коли частка житла, яка приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використати для приватизації як житла, так і частки майна держав До об'єктив приватизації належать: а) квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; б) незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення.

Не підлягають приватизації:

1) квартири-музеї;

2) квартири в будинках закритих військових поселень;

3) кімнати в гуртожитках;

4) квартири, віднесені у встановленому порядку до непридатних для мешкання;

5) службові квартири чи кімнати;

в) квартири, у яких мешкають два або більше наймачів, у разі відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

них підприємств або земельного фонду.

Приватизація здійснюється через: а) безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; б) продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають на черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

59. Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За загальною характеристикою договір позики є:

-односторонній;

-реальний (є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками);

-відплатний (може бути безвідплатним, або безпроцентним)

До джерел пр регулювання договору позики належать:

• Цивільний кодекс;

• Господарський кодекс України;

• Закон України «Про банки і банківську діяльність»

• Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.

• Підзаконні правові акти Національного банку України.

Сторонами у договорі є позикодавець та позичальник. Ними можуть бути будь-які учасники цивільних відносин у межах свого рівня дієздатності.

Зміст договору позики складають його умови.

Істотними умовами договору позики є:

1. предмет договору позики;

2. об’єкт, що передається у позику;

3. проценти за користування позикою;

4. строк договору позики.

Предметом договору є послуга фактичного характеру, яка полягає у переданні у власність позичальника грошових коштів або інших речей визначених родовими ознаками.

Об’єкт, що передається у позику.

Таких об’єктів може бути два:

1. грошові кошти;

2. інші речі визначені родовими ознаками.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошові кошти за договором позики, за загальними правилом, мають надаватися у гривнях.

Якщо за договором позики визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.

Використання іноземної валюти за договором позики допускається на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.

Проценти за договором позики

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Строк договору позики.

1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Форма договору позики

1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Недотримання письмової форми договору позики не означає його недійсності.

2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким іншим документом може бути борговий цінний папір, наприклад, вексель або облігація.

60. Сфера застосування договорів підряду. Сторони, зміст, форма. Ризики підрядчика

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Характерною ознакою договору підряду є те, що роботи підрядни­ком виконуються на його власний ризик, а це означає, що він не має права вимагати винагороди у разі випадкової загибелі предмета під­ряду або неможливості завершення робіт без вини сторін (ст. 855 ЦК України

Зміст договору підряду. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання ін­шої роботи з переданням її результату замовникові. У тому разі, ко­ли договором передбачено виготовлення речі, підрядник після за­вершення робіт має передати права на неї замовникові.

Зміст підрядного договору визначається його істотними умова­ми, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт.

Предметом договору підряду є індивідуально визначені речі, до­говором мають бути чітко визначені їх характеристики, такі як кількість, якість, розміри, інші необхідні характеристики, як пра­вило, на розсуд замовника.

Законом встановлюються вимоги до якості роботи. Так, відповід­но до ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відпо­відати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповно­ти — вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного ха­рактеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передан-ня її замовникові.

До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за догово­ром підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо бу­дівель і споруд — три роки від дня прийняття роботи замовником.

Ціна роботи за договором підряду як його істотна умова визнача­ється відповідно до ст. 843 ЦК України, якою встановлено, що у до­говорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.