I зрозуміємо, що вірний був шлях, який показував народові Шевченко.

Шлях правди, шлях волі народам, шлях взаїмної пошани i братерства.

Ми ще не розуміємо i не знаємо, якої величі може досягнути нарід, який напише на своїх прапорах саме кличі Шевченка, кличі святого лицаря правди i волі.

Не уживайте слова пророк легковажно. Це важке слово. Воно обернеться проти вас, лжепророки, що хочете повести нарід манівцями чужих ідей i ідеологій.

Чи можна уважати Шевченка національним пророком i рівночасно не шукати саме в його творах об'явлення національної правди, а саме в його ділах шляху для здійснення найвищих ідеалів народу?

Кирило-Методіївське Братство – це політичний чин Шевченка, активне здійснювання його програми.

Жалюгідна брехня, буцімто він відрікся колинебудь цієї програми. /517/

Жалюгідна брехня, буцімто основи цієї програми неактуальні і буцімто ми вже мудріші. Ми, що проповідуємо обоження cліпoї сили i хочемо, щоб народи визначували свої границі там, де сягає їх сила. Ми, що не віримо в правду.

Правда стала беззмістовною фразою, знаряддям, що служить інтересам такої чи іншої групи, партії чи навіть такого чи іншого народу.

Тимчасом правда icнyє об'єктивно. Вона icнyє понад народами. Така є основна мудрість програми Кирило-Методіївського Братства.

Українська думка може розвиватися тільки по цій лінії. "Світова місія України" Василя Пачовського заповідає i підготовляє розвиток програми Кирило-Методіївського Братства. Ця думка може розвиватися тільки на ґрунті щораз повнішого пізнання об'єктивности правди. Правду не можна довільно накручувати, допасовувати до сліпих інстинктів людини, чи народу.

Правда icнyє понад народами.

Правда icнyє в icтopії.

I ця правда переможе.

З пророцтв Шевченка здійснилося у наших днях найтрагічніше:

"Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві i в oгнi

Її, окраденую, збудять."

Пробуджували Україну знущаннями неволі, пробуджували її обманними надіями, пробуджували її кличами самовизначення, міражем упрагненої волі i самостійности, – а коли нарід пробував цю примарну фатаморґану взяти за дійсність, тоді теж його пробуджували зi сну жорстокими катуваннями, масовими розстрілами, фізичним винищуванням мільйонів його синів.

I обікрали Україну з найбільшого її добра, з її правди, з її післанництва i обернули ці правди, як бич i язву проти неї самої.

Творяться один за одним нові лади на cвiтi, а кожний з них прокочується по Україні повінню крови, землетрусом руїн, пожаром всезнищення.

I кожен з тих напасників приходить на Україну з "високою мiciєю" своєї "правди" i своїх ",Богів".

I кожний з них котиться по Україні пекельним глумом над правдою i Богами, бо кожному з тих ладів бракує правди i Богiв. /518/

А біль від насильства пекельних "правд" пробуджував сплячу Україну.

Будився сплячий лицар святої сили.

I тут – на Україні – ці "правди" скидали свої маски. Кличі "братерства" виявилися машкарою погорди, ненависти i злоби, охотою панувати i закріпощувати.

"Нові справедливості" виявили себе темним духом презирства, помсти, зависти, страху, засліплення, знищення, помішання рас i цінностей.

"Hoвi лади" виявили себе розбухлою бутою, правдою биття в лице, сваволею наруги, ладом рабства i обнаженою правдою викорінювання i цілковитого винищування народу.

Так судилось Україні найвище божественне призначення стати пробним каменем правди.

Риються ці "правди" в розритих могилах, i показують собі масові могили найкращих синів українського народу i piвночасно нові ями засипають білим тілом козацьким.

I ця одна розрита могила цілої України буде пробним каменем правди, буде вічним свідоцтвом бpexнi i злочинности piзних "правд", що хотіли запанувати над Україною.

Розрита могила вже до дна є розкопана.

Bci ці злочинці приводили на суд Правду i Бога. Щобільше, вони кликали на поміч самого Бога. Вирізувалося українців святим мечем, посвяченим папою римським.

Бога приводиться на суд, немов би цей Бог мав бути демоном злоби, ненависти, рабства, знищення, немов би цей Бог мав радитися з цими панами "як править миром" за словами Шевченка.

Розкопують українські могили, щоб показати чужу Україні правду.

Але з розкопаних могил встають лиш свідки української правди, встають як потужне космічне обвинувачення лжепророків i лжеправд.

Безконечним походом встають з Розритої Могили України мільйони свідків на страшний суд над старим світом.

Хто порахує скривавлені фантоми?

Хто змістить в душі їх гнів, їx біль, їх прокльони?

Хто оборонить світ перед засудом на смерть i загладу?

Хто змістить пекло у своїй душі?

Це вічне земне пекло є основним змістом творчости Шевченка. /519/

Воно є об'явлене у Шевченка в його оголеній сутності, зловлене в його всесвітньому центрі... в Україні.

Пекло Данта блідне, як мертва вигадка i абстракція. Цього об'явлення пекла ви не знайдете нi в Шекспіра, нi в Ґете, пане С….

Haвіщо з цим пеклом іти в Европу? – спитав Михайло Рудницький. Кого, мовляв, ми там зворушимо?

Европі, мовляв, потрібна філіґранова легкість рококових фігурочок з їхнім шампанським дотепом, сексуальними проблемами "нагод i пригод", з оспівуванням "очей i уст".

О, нам ще далеко до Европи! Суспільно-національні проблеми перешкоджають українській літературі стати для Европи iнтepecнoю, великою, всесвітньою – сказав Рудницький.

А я тверджу:

Це Европа ще не дозріла до сприймання Шевченка. Бо пекло поневолення народу народом ще не стало для неї важливою етично-філософською проблемою.

І аж тоді, як це пекло відчують народи Европи на своїм тілі і душі, зрозуміють вони велич драми Гайдамаків, велич трагізму Гонти, силу мовчазного крику мученика титаря i святість пісні братерства, проспіваної на чортівському бенкеті вічної Умані.

Коли пекло цієї вічної Умані стане для Европи живою дійсністю, аж тоді вона склонить голову перед Шевченком.

Як зачне шукати правди у відношеннях народу до народу.

Вона буде шукати цієї правди на своїх власних згарищах i руїнах.

Тоді вона зpoзyмiє, що проблеми української літератури є питаннями більш всесвітніми i вічними, як проблеми індивідуальних трагедій Шекспіра.

Тоді зрозуміє вона український прометеїзм i месіянізм.

В "Книгах битія українського народу" зачне шукати зав'язків всесвітньої історіософії.

I тоді питання України вирине, як пробний камінь правди.

I знали про це Кирило-Методіївці. Вони навчали, що Україна – це камінь покинений будівничими, а цей камінь стане основою вугла.

Це пробний камінь правди. Biн стане вуглом нового ладу i нової правди; українського ладу i української правди.

Так, Шевченко був справді пророком.

Biн навчав, що слово очищується в огні і крові.

Навчав цієї високої філософської правди у ",Букварі" для народу. /520/

Дух Шевченка, Всесвітній Цар Волі розпустить правду i волю по всій Україні.

I звідси рознесеться вона по цілому світі.

Але правда це слово трудне.

Я не знаю труднішого слова на світі. Xiбa Бог.

I рівночасно я не знаю нічого яснішого, легшого, пpocтiшого, більш прозорого i самозрозумілого, як правда.

Вона дається, однак, людству дуже важко. Родиться в муках, огнях i крові. Родиться на хрестах, в катакомбах, тюрмах, підпіллях, на горіючих кострах єретиків, під злобу i глузування фарисеїв i борців старого світу...

Освячується кров'ю гepoїв i мучеників.

Людська думка є темна i лінива.

Цілі тисячоліття кружляють часом довкруги якоїсь злочинної ідеї.

Цілих тисячоліть треба, щоб ця ідея докотилася так виразно, як сьогодні, до свого історичного завершення в абсурді. Хоч злочинність цих ідей, їx заперечлива i нищівна сила так наявно з них самих пробиває, що кожне відважне i чисте серце могло б це зрозуміти без труду.

Правда дається тільки святим пророкам, що в силі обняти своїм духовим зором цілі довгі відтінки icтopії людства.

Для них стає ясним, що людська думка не літає орлом понад хмари, але повзає як сита змія від закруту до закруту.