Скіфська культура та її провідні риси

Якщо шукають коріння українського народу, обов'язково згадують про Трипільську цивілізацію, культуру скіфів і сарматів та грецьких міст Північного Причорномор'я. Термін «скіфська культура» має різні тлумачення. По-перше, це культура самих скіфів, які, за спогадами Геродота, мали поселення вздовж північного чорноморського узбережжя між Дунаєм та Доном у VII ст. до н. е. Це були розрізнені племена, переважно іранського походження. По-друге, у ширшому значенні, цей термін використовують для назви культури, яка була поширена у степовій та лісостеповій зонах від Чорного моря на північ (здебільшого басейни нижньої та середньої течії річок Буг, Дніпро, Дон). Скіфи відзначалися дуже високим рівнем розвитку матеріальної культури, що стала відомо завдяки чисельним розкопкам степових курганів. Ці кургани були гробницями скіфської знаті. Найцінніші експонати було знайдено у кургані Кюльоба біля Керчі, який було розкопано 1830 р., та у Чортомлику (нині — Дніпропетровська обл.) — у 1862—1863 рр. Поховання містять певний набір зброї (бронзові наконечники стріл, металеві кинджали й мечі, бойові сокири та кінської збруї). У багатих могилах знайдено мідний, золотий і срібний посуд, грецьку розписану кераміку та амфори з вином, різноманітні прикраси тонкої ювелірної роботи скіфських і грецьких майстрів. За сучасними уявленнями Скіфія являла собою смугу степів та лісостепу Причорномор'я від Дунаю та Бухаресту до Дону. Хоча іноді під цим терміном могли розуміти й частину Полісся, бо, наприклад, візантійські джерела інколи Скіфією називали Русь. Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами або союзами племен. Але сьогодні (враховуючи висновки про існування державних обєднань на території України у ранньому залізному віці) частину з них можна називати державами. Так, калліпідами або елліно-скіфами, очевидно, було населення з рисами грецької та скіфської культур на Побужжі поблизу Ольвії, алазонами — населення у Молдові, скіфами-орачами— у Лісостепу Правобережжя, скіфами-землеробами — у Лісостепу Лівобережжя.

Скіфська культура одна з найяскравіших на степовій смузі Євразії. Відроджується інтерес до вивчення культурної спадщини народів, які населяли простори Причорноморських степів у минулому. Чим жили, у що вірили, який був їхній суспільно-політичний лад? Запитань більше, ніж відповідей. Історики не мають твердо сформульованої загальної концепції. Це тому, що писемних джерел з давньої історії Скіфії сягнуло нашого часу надто мало.

Археологічні дослідження останніх десятиліть прояснили образ культури населення степового євразійського поясу, значною мірою виявили характер і рівень розвитку її економіки, часом дозволили встановити його генетичний зв'язок з носіями попередніх культур бронзової доби.

Велике значення для вивчення історії скіфів мають дані про їхні зв'язки з народами близькосхідних цивілізацій. За ассирійськими джерелами у VII ст. відбулося вторгнення скіфів до Передньої Азії. У 673 р. в битві проти ассирійців загинув цар скіфів Ішпакай. Очевидно, пізніше, згідно Геродоту, коли скіфи прийшли з-за Дону до Північного Причорномор'я й, переслідуючи вигнаних ними кіммерійців, через Кавказ вторглися знову до Близького Сходу, їм вдалося дійти до Сирії й, захопивши Мідію, утворити там державу "Ішкуза". Ця держава існувала, очевидно, в 652—625 рр. до н. е., після чого мідійці, розгромивши скіфів, вигнали їх, і ті були змушені повернутися до Північного Причорномор'я.

За Діодором (І ст. до н. е.) скіфи, підкоривши Азію, панували деякий час "до Нілу". Походи на Близький Схід, міцні зв'язки з народами Кавказу й грецька колонізація Північного Причорномор'я, що почалася також у VII ст. до н. е., наклали відбиток на розвиток скіфського суспільства. Античні джерела зберегли описи й багатьох інших важливих подій з історії Скіфії; зокрема про війну скіфів проти персів, очолюваних Дарієм (у 512 р. до н. е), про війни проти Македонії у IV ст. до н. е., про розгром скіфів сарматами в кінці III ст. до н. е.

Геродот зафіксував також легенди про походження скіфів. В одній із них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до навали Дарія (тобто у середині II тис. до н. е.) й були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфена (Дніпра).

Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Пониззя Дніпра, бо першим скіфським царем був скіф — син Геракла та діви-Єхидни, яка жила у Гілеї.

Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їхніми символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга, очевидно, про степових скотарів (їхніми символами названі лук, пояс, чаша).

один ряд із видатними курганами вищої аристократії скіфського часу Європи та Азії.