2. Формування системи екоменеджменту підприємства

Принципова структура системи екологічного менеджменту повинна включати чотири підсистеми:

Цільова підсистема (“хотіти цього досягти”):

1. підвищення якості продукції за екологічними параметрами (відповідно до ISO 9001);

2. зниження економічних та екологічних витрат;

3. підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг);

4. розширення ринку збуту (вихід на світовий ринок);

5. зниження екологічних ризиків;

6. організаційно-технічний розвиток;

7. соціальний розвиток.

Забезпечуючи підсистема (“мати ресурси”):

1. законодавчо-нормативне та науково-методичне забезпечення;

2. інформаційне забезпечення;

3. ресурсне і кадрове забезпечення.

Управляюча підсистема (“знати як це досягти”):

1. управління персоналом (підбір персоналу, його підготовка);

2. екологічний аудит;

3. екологічний світогляд і психологія менеджменту,

4. інструменти аналізу та прогнозування при прийнятті рішень.

ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ:

Функціональна підсистема (“знати як це досягти”):

1. м отивація керівництва і персоналу;

2. екологічний маркетинг*;

3. контроль;

4. планування;

5. організація процесів;

6. регулювання;

7. а наліз результатів та удосконалення.

Таким чином, система екологічного менеджменту – це частина загальної системи менеджменту, що включає в себе організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів реалізації і вдосконалення екологічної політики, її цілей і завдань.

Основна мета системи екологічного менеджменту — послідовне поліпшення екологічних характеристик в усіх сферах діяльності, де це практично досяжне. Кінцевим проявом послідовного поліпшення є мінімізація впливу промислового підприємства на навколишнє середовище.

Екологічний аспект – це елемент діяльності підприємства, складова його продукції або послуг, яка взаємодіє або може взаємодіяти з навколишнім середовищем.

Екологічна політика – це сукупність основних принципів, намірів та зобов’язань підприємства, що є основою для розробки власних екологічних цілей і завдань.  

Екологічна політика має бути документованою, відомою і зрозумілою не тільки персоналу і партнерам, але й усім зацікавленим сторонам (стейкхолдерам).  

Зацікавлена сторона – це особа або група осіб, що мають інтерес до екологічних аспектів діяльності підприємства, його продукції та послуг, або ті особи чи групи осіб, що відчули на собі вплив, пов’язаний з екологічними аспектами діяльності підприємства. 

Як екологічна політика, так і система екологічного менеджменту, мають будуватися і розвиватися згідно з принципом послідовного вдосконалення.  

Послідовне вдосконалення – це процес розвитку системи екологічного менеджменту, спрямований на досягнення кращих показників в усіх екологічних аспектах діяльності підприємства у відповідності до його екологічної політики.

Література

1. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика) / НАН Украины. Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований. - Одесса ., 2000. – С.20-23.

2. И.В.Василевская. Экологический менеджмент. Учебное пособие. – М.: РИОР, 2004. – С.7-9

3. Экология, охрана природы, экологическая безопасность. Учебное пособие / Под общ.ред. проф. А.Т.Никитина, С.А. Степанова. – М.: МНЭПУ., 2000. – С.489-492.

4. Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник. – Рівне: РДТУ, 2001. – 343с.

5. А.С. Гринин, Н.А. Орехов, С. Шмидхейн. Экологический менеджмент. – М., 2001. – 203с.