- •Методичні вказівки
- •6.050101 “Комп’ютерні науки”
- •Методичні вказівки
- •6.050101 “Комп’ютерні науки”
- •Лабораторна робота 1: Робота з ftp
- •1.1 Теоретичні відомості
- •1.5 Перелік джерел
- •Лабораторна робота 2: Дослідження протоколів smtp/pop3
- •2.1 Теоретичні відомості
- •1.2 Порядок виконання
- •1.3 Порядок захисту
- •1.4 Контрольні запитання
- •Лабораторна робота 3: Дослідження протоколу whois і утиліти Finger
- •3.1 Теоретичні відомості
- •4.2 Порядок виконання роботи
- •4.3 Порядок захисту
- •4.4 Контрольні запитання
- •4.5 Перелік джерел
- •Лабораторна робота 5: Виявлення вразливостей віддаленої системи
- •5.1 Теоретичні відомості
- •5.2 Порядок виконання роботи
- •5.2.1 Дослідження локальної мережі
- •5.2.1 Дослідження віддаленої системи і збереження результатів дослідження.
- •5.3 Порядок захисту
- •5.4 Контрольні запитання
- •5.5 Перелік джерел
- •Лабораторна робота 6: Застосування системи виявлення вторгнень Snort
- •6.1 Теоретичні відомості
- •6.2 Порядок виконання роботи
- •6.3 Порядок захисту
- •6.4 Контрольні запитання
- •6.5 Перелік джерел
- •Лабораторна робота 7: Сертифікати і захист Web-сайту на сервері iis засобами ssl
- •7.1 Теоретичні відомості
- •7.2 Порядок виконання роботи
- •7.3 Порядок захисту
- •7.4 Контрольні запитання
- •7.5 Перелік джерел
- •Лабораторна робота 8: ipSec в ms Windows
- •8.1 Теоретичні відомості
- •8.2 Порядок виконання роботи
- •8.3 Порядок захисту
- •8.4 Контрольні запитання
- •8.5 Перелік джерел
- •Додаткова література
Лабораторна робота 3: Дослідження протоколу whois і утиліти Finger
Мета роботи: набуття практичних навиків роботи із сервісом WHOIS і утилітою Finger.
3.1 Теоретичні відомості
WHOIS забезпечує каталогову службу для користувачів мережі. Ця служба полягає в пошуку доменних імен та IP-адрес по імені машини і навпаки. WHOIS може постачати інформацію про мережі, про структуру доменів і т.д. Існує кілька регіональних баз даних whois (ARIN, APNIC, IANA, RIPE, LACNIC, RIPN та ін.) В дійсності імена при реєстрації доменів та при видачі IP-адрес автоматично вводяться в базу даних. Кожен запис в базі має унікальний ідентифікатор (handle), ім’я, тип запису і ряд інших полів в залежності від типу запису. База даних підтримується в кожній мережі незалежно і взаємодія між ними не завжди існує.
У системах UNIX є аналог цієї служби – rwho, яка надає навіть трохи більшу інформацію, повідомляючи додатково про те, хто працює в даний момент у кожній з підключених до мережі машин.
Зараз створено новий протокол WHOIS++, в якому враховані колишні недоліки.
У загальному випадку звернення до сервера WHOIS може мати вигляд
whois [-aAbdgiIlmQrR6] [-c country-code |-h host] [-p port] name ...,
де букви в квадратних дужках є позначеннями можливих опцій.
Утиліта whois переглядає записи баз даних декількох NIC (Network Information Centers).
Припустимі наступні опції:
-a використовувати базу даних ARIN (American Registry for Internet Numbers). Вона містить записи про мережі, які не потрапили в бази даних APNIC і RIPE.
-A використовувати базу даних APNIC (Asia / Pacific Network Information Center). Вона містить записи про мережі Східної Азії, Австралії, Новій Зеландії та островів Тихого океану.
-b використовувати базу даних Network Abuse Clearinghouse. Вона містить адреси, куди слід звертатися у разі атаки. Адреси впорядковані по іменах доменів.
-c country-code це еквівалентно використанню опції -h з аргументом “country-code.whois-servers.net”.
-d використовувати базу даних міністерства оборони США. Вона містить записи для субдоменів .MIL.
-g використовувати базу даних федерального уряду США, яка містить записи для субдоменів .GOV.
-h host – використовується дана машина замість варіанта за замовчуванням. Може називатися ім’я або IP-адресу машини. За замовчуванням утиліта whois формує ім’я сервера whois, застосовуючи сервер домену верхнього рівня (TLD – top-level domain), переданого в якості аргументу, додавши “.whois-servers.net”. У разі, коли специфікованому IP-адреса, сервер whois буде використовувати за замовчуванням ARIN (American Registry for Internet Numbers). Якщо запит до ARIN посилається на APNIC, LACNIC або RIPE, цей сервер буде також запитаний (передбачається, що опція -Q відсутня).
-I Використовувати базу даних whois.networksolutions.com (Network Solutions Registry for Internet Numbers). Вона містить записи і контактну інформацію для більшості доменів .COM, .NET, .ORG і .EDU.
-I Використовувати базу даних IANA (Internet Assigned Numbers Authority). Вона містить записи про мережі доменів верхнього рівня.
-I Використовувати базу даних LACNIC (Latin American and Caribbean IP address Regional Registry). Вона містить записи для мереж Латинської Америки і Карибського басейну.
-m Використовувати базу даних RADB (Route Arbiter Database). Вона містить інформацію про маршрутну політиці для великого числа мережевих операторів.
-p port З’єднатися з сервером whois через port. Якщо ця опція не специфікована, буде використаний номер порту 43.
-Q Виконати швидкий пошук. Це означає, що утиліта whois не буде намагатися знайти ім’я на офіційному сервері whois. Ця опція не працює, якщо застосовується в комбінації з будь-якими іншими опціями.
-r Використовувати базу даних RIPE (R’eseaux IP Europeens). Вона містить номери мереж та контактну інформацію по Європі.
-R Використовувати базу даних RIPN (Russia Network Information Center). Вона містить номери мереж та контактну інформацію для субдомену .RU. В даний час ця опція виключена, і рекомендується застосовувати опцію -c з аргументом “RU”.
-6 Використовувати базу даних IPv6 Resource Center (6bone). Вона містить імена мереж і IPv6 адреси.
Більшість типів даних, таких, як доменні імена і IP адреси, можуть застосовуватися в якості аргументів для утиліти whois з будь-якими опціями.
Щоб отримати контактну інформацію про адміністратора, працюючого в російському TLD домені “RU”, слід використовувати опцію -c, як це показано в нижче наведеному прикладі, де CONTACT-ID замінюється реальним контактним ідентифікатором.
whois-c RU CONTACT-ID
Наступний приклад демонструє те, як можна отримати дані про IPv6-адресу або ім’я машини, задіюючи опцію -6, яка направляє запит в 6bone.
whois -6 IPv6-IP-Address
Слід враховувати, що довжина відгуку у разі запиту WHOIS в кілька разів більше тривалості запиту, і це може дати можливість для атак типу відмови обслуговування (DoS). Така особливість є причиною того, що деякі whois-сервери не відгукуються, якщо запити надходять надто часто. З цієї причини можна рекомендувати створювати свою базу даних для часто запитуваних імен і адрес.
Finger (Фінгер) – мережевий протокол, призначений для надання інформації про користувачів віддаленого комп’ютера.
Протокол Finger є простим протоколом (описаний в RFC 1288), який служить для отримання інформації про користувачів вузлів Інтернету. Програма Finger може надати дані про список користувачів, які працюють в даний момент на комп’ютері, про конкретного користувача (дата останнього сеансу входу в систему і т.д.), про список завантажених завдань, про типи інтерфейсів (наприклад, терміналів). Первісна версія програми була написана Les Earnest в 1971 році. Остаточна версія протоколу була підготовлена Earl Killian з Массачусетського Технологічного Інституту та Brian Harvey (SAIL).
Finger базується на Transmission Control Protocol, використовуючи TCP-порт 79. Даний протокол забезпечує інтерфейс для віддаленої інформаційної програми користувача (RUIP – Remote User Information Program). Локальна ЕОМ здійснює TCP-з’єднання з віддаленим вузлом через вказаний порт. Після цього стає доступною програма RUIP і користувач може посилати їй свої запити. Кожен запит являє собою рядок тексту. RUIP, отримавши запит, аналізує його і надсилає відповідь, після чого з’єднання закривається. Зазвичай з боку сервера протокол реалізований програмою “fingerd”, а з боку клієнта – програмою “finger”, яка надає дружній, користувальницький інтерфейс. Наприклад, в системах Unix, команда finger@foo.bar.net теоретично повертає список користувачів комп’ютера за адресою “foo.bar.net” (звичайно, тільки якщо на ньому запущена “fingerd”), а команда finger boris@foo.bar.net повертає повну інформацію про користувача “boris”, включаючи ім’я, прізвище, телефон і зміст файлу “.plan” в його домашньому каталозі.
Дані, що пересилаються повинні мати формат ASCII, не мати контролю по парності і кожен рядок повинна завершуватися послідовністю CRLF (ASCII 13, за яким слідує ASCII 10).
Програма RUIP повинна сприймати будь-які запити Finger. Такі запити можуть мати наступний формат:
finger [опція] [login1 [login2 ...]]
За замовчуванням команда finger виводить в список для кожного користувача системи Unix на даний момент наступну інформацію:
ім’я реєстрації в систему;
повне ім’я;
ім’я терміналу;
статус запису (при відсутності дозволу на запис перед термінальним ім’ям вказується символ “*”);
час простою;
час реєстрації;
знаходження місця роботи та номер телефону (якщо вони відомі).
3.2 Порядок виконання роботи
Вивести WHOIS інформацію про довільних п’ять доменів на ваш вибір.
Вивести WHOIS інформацію про ваш персональний комп’ютер (щоб отримати зовнішню IP адресу вашого комп’ютера можна скористатися сайтом http://www.whatismyip.com).
В ОС сімейства Linux (або MacOS X) відкрити декілька терміналів і в одному із них ввести команду finger.
3.3 Порядок захисту
Студент, який виконав завдання лабораторної роботи, подає письмовий звіт про виконання лабораторної роботи і доповідає про результати та дає відповіді на запитання. Виконане завдання оцінюється згідно системи контролю знань, умінь, навичок, наведеної на відповідній сторінці дистанційного курсу.
3.4 Контрольні запитання
Що таке WHOIS сервіс?
Для чого призначені WHOIS сервіси?
Яку інформацію можна отримати від WHOIS сервісів?
Що таке Finger?
3.5 Перелік джерел
Семенов Ю.А. Алгоритмы телекоммуникационных сетей. Часть 3. Процедуры, диагностика, безопасность / Ю.А. Семенов. БИНОМ. Лаборатория знаний, Интернет-университет информационных технологий – ИНТУИТ.ру, 2007. – 512 c.
Лабораторна робота 4: Робота з протоколом SNMP
Мета роботи: Ознайомлення з протоколом SNMP і програмними утилітами (net-snmp) для роботи з ним.
4.1 Теоретичні відомості
SNMP (англ. Simple Network Management Protocol – простий протокол мережевого управління) – стандартний інтернет-протокол для управління пристроями в IP-мережах на основі архітектур UDP/TCP. До підтримуючих SNMP пристроїв відносяться маршрутизатори, комутатори, сервери, робочі станції, принтери, модемні стійки та інші. Протокол зазвичай використовується в системах мережного управління для контролю підключених до мережі пристроїв на предмет умов, які вимагають уваги адміністратора. SNMP визначений Інженерною Радою Інтернету (IETF) як компонент TCP/IP. Він складається з набору стандартів для мережевого управління, включаючи протокол прикладного рівня, схему баз даних і набір об'єктів даних.
SNMP надає дані для управління у вигляді змінних, що описують конфігурацію керованої системи. Ці змінні можуть бути запитані (а іноді і задані) керуючими додатками.
При використанні SNMP один або більше адміністративних комп'ютерів (де функціонують програмні засоби – менеджери) виконують відстеження або управління групою хостів або пристроїв в комп'ютерній мережі. З кожною керованою системою пов'язана постійно запущена програма, агент, яка через SNMP передає інформацію менеджеру.
Агенти SNMP обробляють дані про конфігурацію та функціонуванні керованих систем і перетворять їх у внутрішній формат, зручний для підтримання протоколу SNMP. Протокол також дозволяє активні завдання управління, наприклад, зміна і застосування нової конфігурації через віддалене зміна цих змінних. Доступні через SNMP змінні організовані в ієрархії. Ці ієрархії, як і інші метадані (наприклад, тип і опис змінної), описуються базами керуючої інформації (бази MIB, від англ. Management information base).
Керовані протоколом SNMP мережі складаються з трьох ключових компонентів:
керований пристрій;
агент – програмне забезпечення, що запускається на керованому пристрої, або на пристрої, підключеному до інтерфейсу управління керованого пристрою;
система мережного управління (Network Management System, NMS) - програмне забезпечення, що взаємодіє з менеджерами для підтримки комплексної структури даних, що відображає стан мережі.
Керований пристрій – елемент мережі (обладнання або програмний засіб), який реалізує інтерфейс управління (не обов'язково SNMP), який дозволяє односпрямований (тільки для читання) або двонаправлений доступ до конкретної інформації про елемент. Керуючі пристрої обмінюються цією інформацією з менеджером. Керовані пристрої можуть відноситися до будь-якого виду пристроїв: маршрутизатори, сервери доступу, комутатори, мости, концентратори, IP-телефони, IP-відеокамери, комп'ютери-хости, принтери і т.п.
Агентом називається програмний модуль мережевого управління, що розташовується на керованому пристрої, або на пристрої, підключеному до інтерфейсу управління керованого пристрою. Агент володіє локальним знанням керуючої інформації і переводить цю інформацію в специфічну для SNMP форму або з неї (медіація даних).
До складу Системи Мережевого Управління (NMS) входить програма, що відстежує і контролює керовані пристрої. NMS забезпечують основну частину обробки даних, необхідних для мережного керування. У керованої мережі може бути одна і більш NMS.
Сам по собі SNMP не визначає, яка інформація і змінні повинні бути запропоновані керованою системою. Замість цього SNMP використовує розширювану розробку, в якій доступна інформація визначається базами керуючої інформації (бази MIB). Бази MIB описують структуру керованих даних на підсистемі пристрої; вони використовують ієрархічний простір імен, що містить ідентифікатори об'єктів (OID-и). Кожен OID визначає змінну, яка може бути зчитана або встановлена за допомогою SNMP. Бази MIB використовують нотацію, задану в ASN.1.
SNMP працює на прикладному рівні TCP/IP. Агент SNMP отримує запити по UDP-порту 161. Менеджер може посилати запити з будь-якого доступного порту джерела на порт агента. Відповідь агента буде відправлена назад на порт джерела на менеджері. Менеджер отримує повідомлення (Traps і InformRequests) по порту 162. Агент може генерувати повідомлення з будь-якого доступного порту. При використанні TLS або DTLS запити виходять по порту 10161, а пастки відправляються на порт 10162.
SNMPv1 вказує п'ять основних протокольних одиниць обміну (protocol data units – PDU). Ще дві PDU, GetBulkRequest і InformRequest, були введені SNMPv2 і перенесені на SNMPv3.
Всі PDU протоколу SNMP побудовані таким чином:
IP header (IP-заголовок);
UDP header (UDP-заголовок);
version (версія);
community (пароль);
PDU-type (PDU-тип);
request-id (id запиту);
error-status (статус помилки);
error-index (індекс помилки );
variable bindings (зв’язані змінні).
Нижче перераховано сім протокольних одиниць обміну SNMP:
GetRequest. Запит від менеджера до об'єкту для отримання значення змінної або списку змінних. Необхідні змінні вказуються в полі variable bindings (розділ поля values при цьому не використовується). Отримання значень зазначеної змінної повинно бути виконано агентом як атомарна операція. Менеджеру буде повернений Response (відповідь) з поточними значеннями.
SetRequest. Запит від менеджера до об'єкту для зміни змінної або списку змінних. Зв'язані змінні вказуються в тілі запиту. Зміни всіх зазначених змінних повинні бути виконані агентом як атомарна операція. Менеджеру буде повернений Response з (поточними) новими значеннями змінних.
GetNextRequest. Запит від менеджера до об'єкта для виявлення доступних змінних і їх значень. Менеджеру буде повернений Response зі зв'язаними змінними для змінної, яка є наступною в базі MIB в лексикографічному порядку. Обхід всієї бази MIB агента може бути проведений ітераційним використанням GetNextRequest, починаючи з OID 0. Рядки таблиці можуть бути прочитані, якщо вказати в запиті OID-и колонок у пов'язаних змінних.
GetBulkRequest. Поліпшена версія GetNextRequest. Запит від менеджера до об'єкту для численних ітерацій GetNextRequest. Менеджеру буде повернений Response з декількома пов'язаними змінними, обійденими починаючи зі зв'язаної змінної (змінних) у запиті. Специфічні для PDU поля non-repeaters і max-repetitions використовуються для контролю за поведінкою відповіді. GetBulkRequest був введений в SNMPv2.
Response. Повертає зв'язані змінні і значення від агента менеджеру для GetRequest, SetRequest, GetNextRequest, GetBulkRequest і InformRequest. Повідомлення про помилки забезпечуються полями статусу помилки і індексу помилки. Хоча ця одиниця використовувалася як відповідь і на get-, і на set-запити, вона була названа GetResponse в SNMPv1.
Trap. Асинхронне повідомлення від агента - менеджеру. Включає в себе поточне значення sysUpTime, OID, що визначає тип trap (пастки), і необов'язкові зв'язані змінні. Адресація одержувача для пасток визначається за допомогою змінних trap-конфігурації в базі MIB. Формат trap-повідомлення був змінений в SNMPv2 і PDU перейменували в SNMPv2-Trap.
InformRequest. Асинхронне повідомлення від менеджера - менеджеру або від агента - менеджеру. Повідомлення від менеджера - менеджеру були можливі вже в SNMPv1 (за допомогою Trap), але SNMP зазвичай працює на протоколі UDP, у якому доставка повідомлень не гарантована і не повідомляється про втрачені пакетах. InformRequest виправляє це відправленням назад підтвердження про отримання. Одержувач відповідає Response-ом, що повторює всю інформацію з InfromRequest. Цей PDU був введений в SNMPv2.
Net-SNMP являє собою набір програмного забезпечення для розгортання і використання протоколу SNMP (v1, v2c і v3 і протокол AgentX субагента). Він підтримує IPv4, IPv6, IPX, AAL5, сокети доменів Unix і інших протоколів. Він містить загальні клієнтські бібліотеки, набір консольних програма, розширюваний SNMP-агент, модулі Perl і модулі Python.
Net-SNMP розташовується на SourceForge, і, як правило, входить в топ-100 проектів рейтингової системи SourceForge. У березні 2005 року він став проектом місяці на SourceForge. Net-SNMP дуже широко поширений і включений в багато операційні системи, включаючи більшість дистрибутивів Linux, FreeBSD, OpenBSD, Solaris і MacOS X. Крім того, його можна завантажити на веб-сайті Net-SNMP.
До складу Net-SNMP входять наступні програми:
encode_keychange – виробляє зміна ключа KeyChange в SNMPv3.
snmptranslate – переклад MIB OID імен між цифрової і текстової формами.
snmpget – взаємодіє з мережею, використовуючи SNMP GET запити.
snmpgetnext – взаємодіє з мережею, використовуючи SNMP GetNext запити.
snmpbulkget – взаємодіє з мережею, використовуючи SNMP GETBULK запити.
snmpwalk – отримує піддерево управління значень за допомогою SNMP GetNext запитів.
snmpbulkwalk – отримує піддерево управління значень за допомогою SNMP GETBULK запитів.
snmpset – взаємодіє з мережею, використовуючи SNMP SET запити.
snmptrap – посилати SNMP Трапп або інформаційні повідомлення.
snmpd – SNMP агент, який відповідає на запити SNMP для даного хоста.
snmptrapd – демон SNMP, прослуховує SNMP Трапп або інформаційні повідомлення, реєструючи їх або впливає на них.
snmptest – взаємодіє з мережею, використовуючи SNMP запити.
mib2c - утиліта перетворення MIB-файлів, яка дозволяє перевести MIB-структуру в інші форми, такі як C-код
tkmib – Perl/Tk інтерактивний графічний браузер MIB для SNMP.
