5. Ревізія обліку і розподілу загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати відображають за дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» призначений для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат, зокрема:

- витрат на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

- витрат на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

- витрат на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрат на обслуговування виробничого процесу;

- витрат на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інших витрат (втрати від браку, оплата простоїв, тощо).

Перераховані витрати не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції, тому вони підлягають розподілу. Основна частина цих витрат розподіляється між видами продукції (списується на дебет рахунку 23 «Виробництво»), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо списується на рахунок 90 «Собівартість реалізації».

Найбільшу питому вагу в структурі загальновиробничих витрат мають витрати на утримання і експлуатацію устаткування. До них, крім іншого, належать амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення; витрати на опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень і деякі інші.

Загальновиробничі витрати не можна відразу віднести на конкретний вид продукції, тому вони підлягають розподілу. Щомісяця загальновиробничі витрати розподіляються окремо по кожному цеху між видами продукції, незавершеним виробництвом і виправним браком. Основна мета перевірки загальновиробничих витрат — визначити, чи правильно розподілені ці витрати на собівартість кожного конкретного виду продукції.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Розподіл загальновиробничих витрат відбувається згідно П(С)БО 16 „Витрати”.

Застосування того чи іншого способу розподілу загальвиробничих витрат залежить від галузі промисловості, умов технології і виробництва, які навіть в одній галузі можуть бути різні. Однак ревізор під час перевірки повинен проаналізувати таке: наскільки обраний спосіб відповідає конкретним умовам роботи організації і сприяє систематичному і постійному контролю за загальновиробничими витратами; наскільки чітко налагоджена розробка нормативів витрат на експлуатацію і ремонт різних груп устаткування, лімітів споживання електроенергії, палива, інструментів, мастильних матеріалів, а також лімітів чисельності обслуговуючого персоналу.

При перевірці необхідності віднесення витрат особливу увагу варто звернути на перевірку витрат на управління виробництвом. Для цілей оподатковування витрати на відрядження, представницькі витрати, витрати на утримання службового автотранспорту, компенсації за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів приймаються в межах норм, установлених законодавством. Під час перевірки на належну увагу заслуговують обґрунтованість виробничих витрат і наявність виправдовувальних документів (рахунків, чеків, накладних і т.д.).