11.4. Пасивні операції банків

Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Ресурси комерційних банків — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні, залучені і позичені.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий.

До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років.

Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних доходів.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку.

Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу (публічного товариства), то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу (приватного товариства) — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і ділять з ним усі його доходи, збитки та ризики.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. У виняткових випадках, якщо збори акціонерів приймуть рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

З розвитком масштабів діяльності, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у комерційного банку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим, мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забез­печує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівнювати щорічно не менше як 5% від суми отриманого прибутку.

Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку.

Залучені кошти банку — це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Депозити бувають до запитання і строкові.

Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. До вкла­дів до запитання належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом. Для покриття операційних витрат, пов’язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

Строкові депозити (вклади) — це кошти, які розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні.

Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам.

Сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя.

На відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу.

Недепозитні залучені (позичені) кошти банку — це головним чином позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів.

Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або позиченими, то другі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох—шести місяців.

Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності.

НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО та ломбардне кредитування під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та стабілізаційних кредитів.

Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Операції РЕПО — це операції з цінними паперами, для здійснення яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов’язковий продаж державних цінних паперів.

У ситуації, коли існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО», тобто купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, надлишкового зростання грошової маси, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО проведенням тендера. У разі проведення тендера Національний банк через свої регіональні управ­ління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.