1.2 Скіфо-сарматська доба.

1. Кочові народи на території України.

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (ІХ – І пол. VІІ ст. до н.е.). Вони першими на території України перейшли від осілого до кочового скотарства, а також почали виплавляти залізо з болотяної руди. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, здійснювали успішні походи в Малу Азію. Вони об’єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем (царем), та утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

У ІІ пол. VІІ ст. до н.е. кіммерійців з Причорномор‘я витіснили скіфи, які були іраномовними кочовими племенами. Вони мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово-вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. Окрім здійснення військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор’ї: в обмін на зерно, хутра, віск, мед, рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкошу.

У Північному Причорномор'ї вони утворили об'єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувало до ІІІ ст. до н.е. З-поміж військових успіхів нечувано жорстоких скіфів варто особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм. Найбільшого розквіту Скіфія досягла у ІV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дону. Але на к.ІV – поч.ІІІ ст. до н.е. становище Скіфії різко погіршилося. У ІІІ ст. до н.е. на територію Північного Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витіснили скіфів.

В І пол. ІІІ ст.н.е. у Північному Причорномор’ї панували сармати. Назва «сармати», або «савромати», походить від іранського слова «саоромант» і означає «підперезаний мечем». Це були спілки декількох племен: язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, полювали, займались ремеслами. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас, у військовій справі сармати суттєво випередили інші народи. З ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен.

Період з IV по VI ст. н.е. увійшов до історії як "Велике переселення народів" – масове переселення племен по всій території Європи. Воно було викликане зростанням населення, пошуками родючих земель і пасовищ для худоби, прагненням племінної знаті до збагачення. Германські племена – готи – із Скандинавії переселилися спочатку у басейн р.Вісли, потім у Прикарпаття, а згодом, у Північне Причорномор'я і Крим, завоювавши сарматів. На нижній течії Дніпра виникла держава остготів на чолі із рексом (вождем) на ім‘я Германаріх (332-375 pp.), на захід від Дністра – держава вестготів.

У 375 p. у Причорномор'ї з'являються племена гунів. Гуни змусили готів відступити через Константинополь до Західної Європи. Найбільшої своєї могутності гунський племінний союз досягає за царя Аттіли (433-453 pp.), який за двадцять років завоював середньо-східну Європу. Центр своєї держави Хунгарії Аттіла переніс на Дунайську рівнину (сучасна Угорщина), захопив землі аж до Іспанії. Проте після смерті Аттіли величезна гунська держава занепала і під ударами Візантії розпалася.