Матеріали для лекції:

1. Синкретизм синтаксичних одиниць і категорій

У синтаксисі явище синкретизму значно багатше і складніше. Воно має свою специфіку на формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному рівнях.

Синкретизм лексико-граматичних класів (частин мови) на формально-синтаксичному рівні простого речення пов’язаний із синкретизмом у системі членів речення, що потрактований як синтез в одному членові речення диференційних ознак різних членів речення, різних їхніх функцій (В. В. Бабайцева). Виконуючи не властиву цій частині мови синтаксичну роль, слово набуває нових структурно-семантичних функцій, послаблюючи або втрачаючи частину старих. Л. Д. Чеснокова в основі появи синкретизму вбачає явище так званих „вторинних синтаксичних функцій”, за якого категорійне і синтаксичне значення словоформ не збігаються. Функціонування словоформи у вторинній синтаксичній функції може зумовити, по-перше, зміну категорійного значення, що свідчить про перехід в іншу частину мови, а по-друге, – якісну зміну самих синтаксичних функцій, появу нових, синкретичних функцій. Синкретизм членів речення виникає внаслідок того, що у вторинній синтаксичній функції стикаються два різні значення, які не збігаються, – категорійне і синтаксичне. Ці два значення взаємодіють, і виникає нове, синкретичне значення.

Дотримуючись основних принципів традиційної класифікації членів речення і враховуючи характер зв’язку між компонентами синтаксичної структури простого речення та тип ССВ, доцільно виокремлювати такі різновиди синкретичних другорядних членів речення (СДЧР):

1) СДЧР з однобічною причленною залежністю, а саме:

а) з атрибутивно-обставинним значенням;

б) з об’єктно-обставинним значенням;

в) з атрибутивно-об’єктним значенням;

г) з атрибутивно-об’єктно-обставинним значенням.

2) СДЧР з двобічною причленною залежністю, а саме:

а) дуплексив – особливий тип членів речення з атрибутивно-обставинним, атрибутивно-об’єктним та атрибутивно-обставинно-об’єктним значенням;

б) СДЧР з атрибутивно-обставинним значенням, виражені:

- прийменниково-відмінковою конструкцією,

- прислівником,

- дієприкметником (прикметником) та їхніми зворотами;

• порівняльним зворотом.

Семантико-синтаксичний аспект розгляду простого речення передбачає встановлення ССВ, які можуть бути типовими (однозначними) і синкретичними.

Оскільки синкретичні ССВ є чисельними і характеризуються різноманітністю значеннєвих відтінків та засобів їхнього вираження, аналіз цих синтаксичних категорій є актуальним не тільки у плані дослідження семантико-синтаксичної структури речення, а й із позицій формально-синтаксичної організації речення (під час вивчення членів речення).

На семантико-синтаксичному рівні синкретизм співвідноситься, очевидно, ще й із поліпропозитивністю, яка виражається формально простими, але семантично неелементарними реченнями, ускладненими диктумними пропозитивними смислами. У такому простому реченні може бути репрезентована інформація про дві ситуації, одна з яких має вигляд „згорненої пропозиції”, напр.: Але старий… поніс своє горе в самотню хатину біля діброви (М. Стельмах) – Т.: Але старий… поніс своє горе в самотню хатину + Хатина стояла біля діброви.

Поєднання різних диференційних ознак в одному мовному факті не є простою сумою їх із різним ступенем вияву тої чи тої ознаки. Синкретичні утворення характеризуються специфічними властивостями, які сформувалися внаслідок взаємодії протилежних диференційних ознак. Наприклад, семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучення стогнала за дітьми (див. речення Де дітися – горлиця з горя не знала, Стогнала за дітьми, у воду пірнала… (О. Олесь)) слід кваліфікувати як одне синкретичне ССВ, а не окремі об’єктне й каузальне (стогнала чому? за ким? за дітьми). Можливість постановки двох запитань до одного компонента зумовлена впливом різних показників цієї словоформи (лексико-граматичного і синтаксичного значень). Для аналізованої конструкції причинове й об’єктне запитання є уточнювальними, а їхня наявність зумовлена тим, що одне з них нечітко відтворює характер ССВ і тому потребує конкретизації та уточнення іншим. Отож семантика синкретичних утворень багатша й різноманітніша, ніж семантика типових явищ, і її не можна трактувати як звичайну суму поєднуваних властивостей. Лише типовими відношеннями не можна передати багатство відтінків у значенні, оскільки не завжди однозначними є самі мовні засоби, які маніфестують найскладніші відношення між денотатами в дійсності.

Отже, синтез диференційних ознак у синкретичних утвореннях може бути не лише в плані змісту (значення мовних одиниць), але і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, характер залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно. Безпосереднім поштовхом до синкретизму є звичайно зрушення у співвідношенні форми і змісту.