2. Основні підходи до сутності всесвітньоісторичного процесу.

Однією з найважливіших проблем дослідження історичного процесу є проблема його змісту та спрямованості. Простіше кажучи: чи змінюється людське суспільство, а якщо «так», то в якому напрямку і яка періодизація цих змін?

Зазвичай виокремлюють три найважливіших напрямки лінійного підходу до історичного процесу: прогресивний, регресивний, і циклічний.

1. Прогресивний (від слова прогрес, лат. рrogressus - рух вперед, успіх) - напрям розвитку від нижчого до вищого, поступальний рух вперед, до кращого. Соціальний прогрес - глобальний, всесвітньо-історичний процес сходження людських суспільств від примітивних станів (дикості) до вершин цивілізованого стану, заснованого на вищих науково-технічних, політико-правових, морально-етичних досягненнях. Більшість античних мислителів (у тому числі Протагор, Демокріт та ін.) дотримувалися точки зору, що суспільство розвивається в основному за висхідною, від дикості (у минулому) до «золотого століття» (в майбутньому).

2. Регресивний (від слова регрес, лат. regressus - повернення, зворотний рух) -- тип суспільного розвитку, перехід від більш високих форм до більш низьких, пониження рівня організації, зміни до гіршого. Ще в античності такі мислителі як Гесіод та Сенека стверджували, що розвиток суспільства має регресивний напрямок від «золотого» століття до залізного століття, для якого характерні повна деградація суспільства, падіння його моральності і т. ін.

3. Циклічний (від слова цикл, лат. сyclus - окружність) -- підхід історичного розвитку, згідно з яким всі історичні процеси мають строгу циклічність (повторюваність основних етапів). Так, античні мислителі Платон, Арістотель, Полібій та інші вважали, що суспільство рухається по висхідній, але по замкнутому колу з постійним поверненням назад, до вихідного етапу. Особливо циклічне сприйняття історії характерно для країн Сходу. Циклізм передбачає просте чергування певних стадій, що слідують одна за іншою у певному порядку, який щоразу повторюється (такий циклізм можна назвати природним, органічним, адже він асоціюється з циклічними процесами навколишнього світу, як-то зміна пори року, фаз Місяця тощо).

Водночас, поступово в європейській історичній думці сформувалося поєднання елементів усіх трьох напрямків у лінійно-стадіальну модель.

Лінійно-стадіальна модель носить універсальний всесвітньо-історичний характер і розглядає всесвітньо-історичний процес як об’єктивно зумовлений, поступовий розвиток людства; такий розвиток відбувається шляхом переходу від попередніх менш прогресивних до наступних більш прогресивних стадій; стадії відрізняються між собою якісними рисами, характерними для всіх сфер суспільно-історичного буття, що визначають зміст та форму цих стадій. Для неї характерно водночас і принцип лінійності (уявлення про початок та кінець історії як час існування людства взагалі), і принцип стадіальності (який, на відміну від циклічності, передбачає кількісні та якісні зміни, що складають зміст стадій). Одним з засновників цієї моделі можна вважати італійського філософа XVII-XVIII ст. Джамбаттісту Віко, який вважав, що усі народи у своєму розвитку проходять однакові стадії, кожний цикл завершується загальною кризою і розпадом даного суспільства, після завершення циклу розвиток відновляється і проходить ті самі стадії, але на більш високому рівні. Найвідомішим прикладом лінійно-стадіальної моделі є марксизм.

Щодо предмету вивчення історії та визначення змісту історичного процесу, виділяються три головні теорії: релігійно-історична, всесвітньо-історична, локально-історична.

В релігійно-історичної теорії предметом вивчення є рух людини до Бога, зв'язок людини з Вищим розумом, Творцем. В рамках релігійно-історичної теорії існує кілька напрямків (християнство, іслам, буддизм та ін.). З точки зору християнства, сенс історії полягає в послідовному русі людини до Бога, в ході якого формується вільна людська особистість, долає свою залежність від природи і що приходить до пізнання кінцевої істини, дарованої людині в Одкровенні. Звільнення людини від первісних пристрастей, перетворення його в свідомого послідовника Бога - основний зміст історії. .

У всесвітньо-історичної теорії предметом вивчення є загальносвітовою прогрес людства, що дозволяє отримувати по зростаючій матеріальні блага. В основу розуміння історії ставиться соціальна сутність людини, прогрес її свідомості.

Всесвітньо-історична теорія проектувалася на Англію, Німеччину, Францію XIX століття і виявляла риси становлення людства в тій формі, в якій це мало місце в Західній Європі, не враховуючи (чи мало враховуючи) особливості розвитку не тільки інших світів (Америка, Азія, Африка), але навіть так званої європейської периферії (Східна Європа і особливо Росія). У своїй основі всесвітньо-історична теорія збігається з лінійно-стадіальною моделлю історичного процесу.

В межах всесвітньо-історичної теорії вивчення існують напрямки: матеріалістичний, ліберальний, технологічний.

Матеріалістичний (формаційний) напрямок, вивчаючи прогрес людства, віддає в ньому пріоритет розвитку суспільства, суспільних відносин, пов'язаних з формами власності. Історія представляється як закономірність зміни суспільно-економічних формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична), на стиках яких відбуваються революційні зміни. В основі зміни формацій лежить протиріччя між рівнем розвитку продуктивних сил і рівнем розвитку виробничих відносин. Рушійною силою розвитку суспільства є класова боротьба між імущими, які володіють приватною власністю (експлуататорами), і незаможними (експлуатованими).

Ліберальний (модернізаційний) напрямок, вивчаючи прогрес-еволюцію людства, віддає пріоритет в ньому розвитку особистості, забезпеченню його індивідуальних свобод. Особистість служить відправною точкою для ліберального вивчення історії. Якщо вектор прогресу історії відповідає західно-європейського способу життя - це шлях забезпечення прав і свобод людини, а якщо - азіатському, то це шлях деспотії, свавілля влади у ставленні до особистості.

Технологічний (модернізаційний) напрямок, вивчаючи прогрес людства, віддає пріоритет в ньому технологічного розвитку та супутнім змінам у суспільстві. Людство "приречене" на технічний розвиток, проходячи шлях від виділення "з тваринного світу" до освоєння просторів космосу. Віхами в цьому розвитку є фундаментальні відкриття: поява землеробства і скотарства, освоєння металургії заліза, створення кінської упряжі, винахід механічного ткацького верстата, парової машини і т.д., а також відповідні їм політичні, економічні та суспільні системи. Технологічний напрям ділить історію людства на періоди: традиційний (аграрний), індустріальний, постіндустріальний (інформаційний).

В локально-історичної (цивілізаційній чи культурологічній) теорії предметом вивчення є локальні цивілізації (від лат. civilis – цивільний, державний – рівень суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури). В основі цієї теорії є ствердження ідеї про існування безлічі культур і цивілізацій, їхньої локальності і різноякісності, заперечення твердої однолінійної схеми суспільного прогресу. Кожна з локальних цивілізацій самобутня, слитна з природою і проходить у своєму розвитку стадії народження, становлення, розквіту, занепаду і загибелі. На зміну загиблої цивілізації приходить інша цивілізація.

Сьогодні дедалі більшого поширення набуває таке розуміння історії, у якому робиться спроба використовувати позитивні ідеї цих різних підходів (насамперед, формаційного та цивілізаційного) і компенсувати їхні недоліки. Такий підхід дістав назву монадного. Характерною рисою монадного підходу є розгляд всесвітньо-історичного процесу як єдності, яка у свою чергу складається з безлічі історичних індивідів (соціумів). Причому формаційна складова монадного підходу зосереджує увагу на тому загальному для різних країн, що проходять ту саму ступінь історичного розвитку, а цивілізаційна складова – акцентує увагу на особливостях соціальних організмів, їхньої неповторності. Таким чином, у монадному підході враховуються і реалізуються узагальнюючі можливості формаційного підходу і індивідуалізуючі можливості цивілізаційного підходу не на основі їхнього протиставлення, а на основі єдності і взаємодоповнюваності.

Отож, історичний процес - це процес зміни явищ, станів в розвитку людства; його простежують, звертаючись до різних цивілізацій, змін усередині них, а також зміні одних цивілізацій іншими при збереженні єдності всесвітньоісторичного розвитку людства.