Материнка

Жили на світі хлопчик і дівчинка. Життя їх було веселим і безтурботним, бо зігрівала його любов і ласка доброї, ніжної матері. Та несподівано спіткало родину горе: занедужала і злягла матуся. Більше вона не підвелася, померла. Засипали неньку сирою землею, і зос­талися діти сиротами. Щоденно ходять вони на могилу, плачуть, благають матір встати, верну­тися до них, бо важко живеться сиротам. Одного разу, побиваючись за матусею, побачили діти на могилі запашну квітку. Вони повірили, що то з'явилася до них мати в образі квітки, і назвали її материнкою.

Нарцис

В одному селі жив дуже вродливий парубок. Він любив ходити на берег річки і, схиливши голову, дивитися у воду на свою вроду. Одного разу повз того хлопця йшов лихий чаклун. Йому стало заздрісно, що парубок гарний.

Чаклун розсердився і сказав хлопцеві:

— Віднині ти завади дивитимешся у воду,— і перетворив його на нарцис.

У цієї гарної квітки голівка схилена і ніколи не підводиться. Ніби сидить красень-хлопець і дивиться у воду...

Материні сльози

Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки Люди називають їх материнськими сльозами через таку легенду.

Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила вдова. Мала вона трьох синів-козаків — один другого кращий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Чорною хмарою посунула орда татарська на Україну. Пішла та сила вгору по Дністру аж до Карпат — грабували народ і в ясир забирали хлопців-молодців на галери, дівчат — для гаремів ханських та султанських.

Зібралися троє синів удовиних на татарву Попросили в матері благословіння, вклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних та й поїхали з побратимами на рать.

Люта січ була, та нерівними — сили. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Однак відступили татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром.

Поверталися з перемогою побратими додому по білену снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари.

Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином та тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітла маленька квіточка.

Назвали люди ці квітки материнськими сльозами. А ще — маргаритками.