Сьома дочка
Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина. А син жив далеко-далеко. Повернулась аж через місяць додому. Кали мати ввійшла до хати, дочка одна за одною почали говорити, як вони скучили:
Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, - сказала перша дочка.
Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, - промовила друга дочка.
Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, - сказала третя.
Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.
Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, - мовила п’ята.
Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.
А сьома нічого не сказала… Вона зняла з ніг матері взуття і принесла їй води – помити ноги.
Райдуга в Бурульці
Вдень почав танути сніг, краплі капали з дахів. А вночі знову підмерзло.
Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Зійшло сонце і бурулька заблищала вогниками – синім, рожевим, червоним, блакитним, жовтим…
Юрко стоїть, затамувавши подих здивування. Красива бурулька, мов райдуга.
На даху сіли горобці, вони теж милуються бурулькою – райдугою.
Соромно перед соловейком
Оля і Ліда пішли до лісу. Після втомленого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата закінчили обідати – недалеко сів соловейко та й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля і Ліда сиділи, боячись поворухнутися.
Соловейко перестав співати. Оля зібрала недоїдки в газету загорнула й поклала в сумку.
Навіщо ти зібрала сміття? – запитала Ліда – Це ж у лісі… Ніхто не бачить.
Мені соромно перед соловейком, - відповіла Оля.
Гаряча квітка
Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.
Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:
— Мамо, червона троянда зацвіла.
Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним. З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно. Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.
Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло.
Вітер затих. Сніжинки м'яко падали на землюка потім перестали падати.
Мама з Олею пішла в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилась сніжно-білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали капельки роси.
— Вона гаряча, їй не страшно,— промовила Оля й радісно усміхнулася.
Квітка сонця
На високому стеблі велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зірниця, пелюстки
тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає сонце, говорить: «Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі».
Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.
Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зірниця.