Склад і наголос

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф. Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

Слова на склади ми ділимо, здебільшого скандуючи їх, проте складоподіл не є довільним. Слід пам’ятати, що в українській мові звучність зростає до вершини складу (її становить голосний звук) та виявляється тенденція до відкритих складів. А це означає, що межа складоподілу найчастіше проходить після голосного перед приголосним.

Основні правила складоподілу

1. Якщо поряд стоять однакові шумні звуки (обидва дзвінкі чи глухі), то вони належать до наступного складу: ща-стя, ка-штан, го-спо-дар.

2. Якщо із двох приголосних один дзвінкий, а інший глухий, то вони належать до різних складів: буз-ко-вий, до-ріж-ка, греб-ти.

3. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони роз’єднуються між попереднім і наступним складами: зем-ляк, дев’-ять, вір-ність, віль-но.

4. Якщо між голосними два приголосні – шумний (дзвінкий чи глухий) і сонорний, то вони належать до одного складу: му-дрець, лі-сни-цтво, бли-зня-та.

5. Якщо між голосними є кілька приголосних, то сонорні належать до попереднього складу, інші – до наступного: мор-ква, май-стер, мар-шрут.

6. Подовжені приголосні об’єднуються в склад із наступним голосним: гі-лля, ві-ття, ті-нню, за-ти-шшя.

7. Префікси не зберігають своєї цілісності й можуть розподілятися між складами, зокрема коли корінь починається з голосного: ро-зо-ра-ти, бе-зі-ні-ці-а-тив-ний, бе-зу-спі-шний.

Правила складоподілу не завжди збігаються з правилами переносу слів із рядка в рядок та поділу їх на морфеми. При технічному переносі часто відступають від правил складоподілу на користь морфемної структури слів.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, наприклад, чудово, вечеряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними. В українській мові наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Такий наголос називається динамічним або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у багатьох мовах: російській, польській, чеській, німецькій, французькій. В українській мові сила виділення порівняно слабка, і ненаголошений склад не різко вирізняється серед інших, тому вони також вимовляються повнозвучно.

Наголос може бути фіксованим, тобто закріплений за певним складом. Так, у польській мові завжди наголошується передостанній склад, у французькій, турецькій – останній. В українській мові наголос вільний. Тобто, наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва, не-на-же-ра). Український наголос рухомий: може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (ногá - нóги). Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (зáмок - замóк, мýка - мукá ) та їхні граматичні форми (стiни - називний відмінок множини і стіна - родильний відмінок однини).