- •Основи геодезії і картографії
- •Л.В. Селезньова, г.К. Балан Основи геодезії і картографії
- •1 Картографічні образно-знакові просторові моделі 7
- •2 Топографічні зйомки 45
- •3 Короткі відомості про теорію похибок геодезичних вимірювань. 88
- •4 Дистанційні методи вивчення земної поверхні 95
- •5 Картографічна інформація з гіс. Просторова інформація в гіс 102
- •1 Картографічні образно-знакові просторові моделі
- •1.5 План, карта, профіль. Умовні знаки топографічних карт і планів.
- •1.6 Визначення положення точок на земній поверхні.
- •1.7 Зображення рельєфу на картах і планах.
- •1.8 Визначення площі топографічної поверхні.
- •1.9 Орієнтування на місцевості. Азимути ліній, дирекціоні кути і магнітні азимути ліній, їхній взаємозв'язок.
- •2.1 Планові зйомки.
- •2. Вісь круглого рівня має бути паралельна осі обертання нівеліра.
- •3. Горизонтальна лінія сітки ниток має бути перпендикулярна осі обертання нівеліра.
- •5.2.1 Структура гіс і класифікація
- •5.4 Перспективи розвитку гіс
- •Селезньова Любов Василівна, Балан Ганна Костянтинівна, Основи геодезії і картографії
- •65016, Одеса, Львівська, 15
2. Вісь круглого рівня має бути паралельна осі обертання нівеліра.
Приводять бульбашку круглого рівня в нуль-пункт, потім повертають нівелір на 180°. Якщо бульбашка відхилилася від нуль-пункта, то на половину відхилення його переміщають за допомогою підіймальних гвинтів і на половину - виправними гвинтами круглого рівня.
3. Горизонтальна лінія сітки ниток має бути перпендикулярна осі обертання нівеліра.
Рейку ставлять в 30-40 м від нівеліра і закріплюють її, щоб не гойдалася.
Потім беруть відліки по рейці при трьох положеннях її зображення: в центрі поля зору (поєднавши вертикальну лінія з віссю рейки), зліва від центру і справа (лівим і правим краями горизонтальної лінії).
Якщо відліки відрізняються один від одного більш, ніж на 1 мм, то сітку ниток потрібно розвернути, розслабивши заздалегідь її закріпні гвинти.
Головна умова нівеліра - вісь рівня при трубі має бути паралельна візирній осі труби.
2.2.1.1.2 Нівеліри і нівелірні рейки, їх устрій та перевірка.
Виготовлення рейок регламентує Держстандарт 11158-76.
Типи рейок за Держстандартом відповідають типам нівелірів.
Рейка нівелірна РН-05 однобічна, штрихова з інварною смугою застосовується для виміру перевищень з точністю 0.5 мм на 1 км ходу.
Рейка нівелірна РН-3 дерев'яна, двостороння, шашкова застосовується для виміру перевищень з точністю 3 мм на 1 км. ходу.
Рейка нівелірна РН-10 дерев'яна, двостороння, шашкова застосовується для виміру перевищень з точністю 10 мм на 1 км. ходу (ріс.2.11). Довжина рейок буває різною: 1200, 1500, 3000 і 4000 мм. В складних рейках в шифр додається буква С, наприклад, РН-10С.
Шашкові рейки виготовляються з висушеної першосортної ялини; допускається виготовлення рейок з пластмас, металів і сплавів, якщо при цьому виконуються вимоги Держстандарту на масу рейки, на температуру її використання і тому подібне.
Перед фарбуванням рейку просочують водовідштовхувальним складом і ґрунтують; поділки у вигляді шашок наносять чорною фарбою на одну сторону рейки і червоною фарбою на іншу. Дециметрові поділки підписують.
На нижню частину рейки кріпиться металева пластина, звана п'ятою рейки.
На чорній стороні п'яти рейки відповідне нульова поділка рейки; на червоній - відлік, більший 4000 мм; тому відліки по червоній і чорній сторонах рейки не можуть бути однаковими.
Різниця п'ят для даної рейки є постійною величиною, що дозволяє контролювати правильність відліків. У літературі різницю п'ят називають також різницею нулів рейки.
Для установки рейки в прямовисне положення на ній є круглий рівень або схил.
На штрихових однобічних рейках поділки наносять на інварну стрічкову смугу, яка натягається уздовж дерев'яного бруска за допомогою спеціального пристрою. Поділки у вигляді штрихів наносять через 5 мм.
Рис.2.11 - Рейка нівелірна РН-10 дерев'яна, двостороння
Для визначення придатності нівелірних рейок до роботи їх досліджують.
Поверхня рейки має бути плоскою. Ухилення по Держстандарту допускається 3 мм для РН-05, 6 мм для РН-3 і 10 мм для РН-10.
Уздовж рейки натягують нитку і просвіт між ниткою і рейкою вимірюють в найширшому місці.
Випадкова помилка в положенні дециметрових і метрових поділок не повинна перевищувати 0.15 мм для штрихових інварних рейок і 0.5 мм для дерев'яних шашкових рейок. Це дослідження виконують за допомогою контрольної лінійки.
1. Визначення різниці п'ят або різниці нулів рейки. Це дослідження виконують шляхом взяття відліків по чорній і червоній сторонах рейки, що стоїть на одній і тій же точці.
2. Перевірка круглого рівня рейки виконується або по схилу, або по вертикальній нитці сітки ниток нівеліра. Схил укріплюють прямо на рейку і встановлюють її прямовисно, при цьому бульбашка рівня повинна знаходитися в нуль-пункті. Інакше виправними гвинтами рівня бульбашку приводять в нуль-пункт.
3. Нахил рейки. Для зменшення впливу нахилу рейки її рекомендується злегка похитувати вперед-назад біля вертикального положення; при відліках менше 1000 мм рейку гойдати не можна. При похитуванні рейки відліки по ній змінюються; найменший відлік є правильним.
4. Помилка нанесення поділок на рейці.
Спільна помилка відліку по шашковій рейці нівеліром Н-3 оцінюється в 4 мм на 100 м відстані.
2.2.1.1.3 Обробка результатів нівелювання та побудова профілю місцевості.
Розрізняють два види геометричної нівелювання: нівелювання з середини і нівелювання вперед.
При нівелюванні з середини нівелір встановлюють посередині між точками А і В, а на точках А і В ставлять рейки з поділками (рис.2.11).
При русі від точки A до точки B рейка в точці А називається задньою, рейка в точці В - передньою. Спочатку наводять трубу на задню рейку і беруть відлік а, потім наводять трубу на передню рейку і беруть відлік b.
Перевищення точки B щодо точки А отримують за формулою:
h = a - b. (2.26)
Якщо а > b, перевищення позитивне, якщо а < b - негативне. Відмітка точки В обчислюється за формулою:
Hb = Hа + h. (2.27)
Рис.2.11 - Нівелювання з середини Рис.2.12 - Нівелювання вперед
Висота візирного променя над рівнем моря називається горизонтом приладу і позначається Hг:
Hг = Ha + a = Hb + b. (2.28)
При нівелюванні вперед нівелір встановлюють над точкою А так, щоб окуляр труби був на одній прямовисній лінії з точкою. На точку В ставлять рейку. Вимірюють висоту нівеліра i над точкою А і беруть відлік b по рейці (рис.2.12).
Перевищення h підраховують за формулою:
h = i - b. (2.29)
Відмітку точки B можна обчислити через перевищення за формулою (2.28) або через горизонт приладу:
Hв = Hг - b. (2.30)
Якщо точки А і В знаходяться на великій відстані одна від одної і перевищення між ними не можна зміряти з однієї установки нівеліра, то на лінії AB намічають проміжні точки 1, 2, 3 і так далі і вимірюють перевищення по частинах (рис.2.13).
Рис.2.13 - Вимір перевищення по частинах .
На першій ділянці A-1 беруть відліки по задній рейці - a1 і по передній - b1. Потім переносять нівелір в середину другої ділянки, а рейку з точки A переносять в точку 2; беруть відліки по рейках: по задній - a2 і по передній - b2.
Ці дії повторюють до кінця лінії AB. Точки, що дозволяють зв'язати горизонти приладу на сусідніх установках нівеліра, називаються зв'язувальними; на цих точках відліки беруть двічі - спочатку по передній рейці, а потім по задній.
Перевищення на кожній установці нівеліра, званою станцією, обчислюють за формулою (2.26), а перевищення між точками A і B буде рівне:
hAB = Σ h = Σ a - Σ b . (2.31)
Відмітка точки B вийде за формулою:
HB = HA +Σ h. (2.32)
При послідовному нівелюванні виходить нівелірний хід.
Послідовне нівелювання всіх станцій лінії АВ складає нівелірний хід.
Рис.2. 14 - Нівелірний хід
Порядок виміру перевищення на станції:
1. Встановити нівелір приблизно посередині між пунктами А і В, привести нівелір в робоче положення; відстань від нівеліра до рейок не може бути дуже великою (не більше 100 м) або дуже маленькою (менше 5 м); якщо ця відстань за умовами місцевості виходить менше 5 м, то рекомендується поставити нівелір в стороні від рейок (рис. 2.15);
Рис. 2.15 - Одна з можливих схем розташування нівеліра і рейок
2. встановити вертикально рейки на пункті А (задня рейка) і на пункті В (передня рейка); рейка встановлюється на центр пункту (верхня частка марки початкового пункту або шляпка цвяха на визначуваному пункті);
3. навести зорову трубу на задню рейку, відфокусувати зображення рейки і встановити його в центр поля зору; елеваційним гвинтом привести бульбашку рівня точно в нуль-пункт і взяти відлік по чорній стороні рейки по центральній горизонтальній нитці ЗЧ; записати відлік в журнал;
4. дати команду рєєчнику розвернути рейку червоною стороною; перевірити положення бульбашки точно в нуль-пункте і взяти відлік по червоній стороні рейки по центральній горизонтальній нитці ЗК; записати відлік в журнал;
5. обернути нівелір на передню рейку і повторити операції 3 і 4 для передньої рейки - в результаті вийдуть відліки ПЧ и ПК; записати відліки в журнал;
6. виконати обробку вимірів на станції, тобто:
- обчислити різниці нулів для задньої Р0З і передньою Р0П, Р0З = ЗК - ЗЧ; Р0П = ПК - ПЧ; записати їх в журнал;
- обчислити перевищення по чорних ЧП і червоним КП сторонам рейок
ЧП = ЗЧ - ПЧ; КП = ЗК - ПК; записати їх в журнал;
- обчислити різницю перевищень ЧП - КП і записати її в журнал;
- перевірити умову ЧП - КП = Р0П - Р0З;
- при виконанні попередньої умови обчислити середнє перевищення
СП
= 1/2*[ЧП+(КП
100)],
(2.32)
округлити його до міліметрів і вписати в журнал.
Знак "плюс" або "мінус" вибирається з таким розрахунком, щоб величина в круглих дужках майже дорівнювала ЧП.
Допуски на станції: на розбіжність обчисленої і теоретичної різниці нулів рейок 5 мм; на розбіжність чорного і червоного перевищень 5 мм.
Зразок журналу для технічної нівеляції приведений в таблиці 2.5.
Таблиця 2.5 - Зразок запису в журналі технічного нівелювання
N станції |
Відстані до рейок |
Відліки по рейках |
Перевищення, мм |
Сер. перев., мм |
|
NN рейок |
задня |
передня |
|||
1 |
|
|
|
- 692 (7) |
- 693 (10) |
1471 (1) |
2163 (3) |
||||
1-2 |
|
6172 (2) |
6966 (4) |
- 794 (8) |
|
4701 (5) |
4803 (6) |
+ 102 (9) |
|||
(числа в дужках указують номери операцій).
Якщо хоча б один допуск буде порушений, потрібно акуратно закреслювати записи станції і повторити на ній всі виміри.
Якщо відстань між пунктами А і В велика або перевищення між ними більше 2 м, то перевищення вимірюють по частинах; як проміжні пункти використовують нівелірні черевики.
Робота на кожній станції виконується за описаною вище методикою, а перевищення між пунктами обчислюється як сума середніх перевищень на станціях.
Хід технічного нівелювання за пунктами теодолітного ходу може бути як розімкненим, так і замкнутим; він виконується в одному напрямі.
Рис 2.16 - Схема розімкненого нівелірного ходу
Для обчислення відміток пунктів ходу технічної нівелювання слід виконати наступні операції:
1. Обчислення висотної неув'язки ходу за формулою
,
(2.33)
де
- теоретична
сума перевищень, знайдена за формулою
(2.34)
порівняння її з допустимим значенням fh(доп) ;
для
технічної нівеляції
,
де
-
довжина
ходу в км.;
2. Обчислення поправок в виміряних перевищеннях за формулою
(2.35)
поправки потрібно округлювати до міліметрів (або в метрах - до третього знаку після коми);
3.
Перевірка
контролю
,
якщо контроль не виконується хоча б на 1 міліметр, то потрібно виправити одну або декілька поправок на 1 міліметр, починаючи з найдовшої секції до абсолютного виконання контролю;
4. Обчислення виправлених перевищень за формулою
(2.36)
5. Обчислення відміток проміжних реперів за формулою
(2.37)
обчислене значення відмітки пункту в кінці ходу Rp42 повинно в точності збігтися з його заданим значенням.
Приклад обробки ходу технічного нівелювання наведений в табл. 2.6.
Таблиця 2.6 – Обробка ходу технічного нівелювання
N секції i |
Назва репера, пікетів |
Вимірюв. перевищ. hi (м) |
Довжина секції li (км) |
Поправка в перевищ. Vhi (м) |
виправл. перевищ. hi(випр) (м) |
Відмітки реперів Hi (м) |
|
Rp41 |
|
|
|
|
100,000 |
1 |
|
+1,427 |
3,8 |
+0,036 |
+1,463 |
|
|
pт-1 |
|
|
|
|
101,463 |
2 |
|
+0,540 |
6,1 |
+0,058 |
+0,598 |
|
|
рт-2 |
|
|
|
|
102,061 |
3 |
|
+3,123 |
0,9 |
+0,009 |
+3,132 |
|
|
рт-3 |
|
|
|
|
105,193 |
4 |
|
-2,268 |
2,2 |
+0,021 |
-2,247 |
|
|
рт-4 |
|
|
|
|
102,946 |
5 |
|
+0,041 |
1,4 |
+0,021 |
+0,054 |
|
|
Rp42 |
|
|
|
|
103,000 |
|
|
+2,863 |
14,4 |
+0,137 |
+3,000 |
|
Ходи технічного нівелювання прокладаються між реперами з відомими відмітками. При цьому як в зімкнутому так і розімкненому ходах нівелювання виконується один раз - в прямому напрямі.
Висячий хід (що опирається на один репер з відомою відміткою нівелюється двічі: прямо і назад. Допустима неув'язка fh не повинна перевищувати 50 мм на 1 км ходу.
Довжина ходу технічного нівелювання залежить від його форми: розімкненого і зімкнутого ходів вона може досягати 16 км, висячого - не більше 8 км.
Частина ходу між двома закріпленими на місцевості точками ходу (реперами) називається секцією, довжина якої визначається сумою відстаней від нівеліра до рейок. Перевищення між реперами визначається сумою перевищень, виміряних на кожній станції секції.
Після завершення визначення перевищень між точками нівелірного ходу, визначається їх абсолютна висота, для чого здійснюється прив'язка нівелірного ходу до найближчого реперу.
За даними геометричного нівелювання будується профіль місцевості.
2.2.1.2 Тахеометрична і мензульна зйомка.
Тахеометрична зйомка
Тахеометрична зйомка або тригонометричне нівелювання називають також геодезичним або нівелюванням похилим променем.
Воно виконується теодолітом; для визначення перевищення між двома точками потрібно виміряти кут нахилу й відстань.
В точку А встановлюють теодоліт, у точку В - рейку або віху відомої висоти V ( рис.2.17)
Вимірюють кут нахилу зорової труби теодоліта при наведенні її на верх віхи або рейки.
Рис. 2.17 - Схема тригонометричного нівелювання
Довжину відрізка LK можна представити як суму відрізків LC і CK з одного боку і як суму відрізків LB і BK з іншого. Відрізок LC знайдемо з ΔJLC:
LC = S*tg ν , (2.38)
інші відрізки позначені на рисунку.
Тоді LC + CK = LB + BK і S * tg( ν) + i = V + h (2.39)
Звідси виразимо перевищення h
h = S * tg(ν) + i - V, (2.40)
де i − висота, виміряна від точки А до осі обертання труби,
ν − висота наведення візирного променя (на рис. 2.17 - відрізок LB, висота рейки V)
Таким чином ,
S * tg(ν) + p + i = r + V + h, (2.41)
звідки
h = S * tg(ν) + (i - V) + (p - r), (2.42)
або
h = S * tg(ν) + (i - V) + f. (2.43)
При вимірі відстані за допомогою нитяного далекоміра формула перевищення декілька змінюється;
тому що S = (Cl + c)* Cos2(ν), то
h = 0.5*(Cl + c)*Sin(2ν) + i - V + f = h'+ i - V + f, (2.44)
Величину
h'= 0.5*(Cl + c)*Sin(2ν) (2.45)
називають тахеометричним перевищенням.
Помилка виміру перевищення з тригонометричного нівелювання оцінюється величиною від 2 см до 10 см на 100 м відстані.
При послідовному вимірі перевищень виходить висотний хід; у висотному ході кути нахилу вимірюють двічі: у прямому і зворотному напрямах.
Тахеометрія - грецьке слово і в перекладі означає швидкий вимір.
Швидкість виконання тахеометричних робіт пояснюється отриманням при одному положенні візирної осі труби 1 - напряму, визначеного по бусолі або по лімбу горизонтального круга, 2 - відстані, вимірюваної по далекоміру, і 3 - перевищення, відлічуваного по рейці або обчисленого по виміру вертикального кута.
Тахеометричні роботи проводяться під час знімального обґрунтування (прокладкою тахеометричних ходів) і зйомки ситуації і рельєфу (зазвичай полярним способом).
План тахеометричної зйомки складається в камеральних умовах.
Роздільне виконання польових і камеральних робіт є її недоліком, оскільки можливі промахи в роботі при камеральному складанні плану (особливо в зображенні рельєфу) можуть залишитися непоміченими. Щоб уникнути цих промахів, під час польових робіт необхідно складати кроки (план окомірної зйомки).
Тахеометричну зйомку виконують для складання планів в крупних масштабах. Найдоцільніше застосовувати тахеометрію при зйомці місцевості з ясно вираженим рельєфом.
При тахеометричній зйомці застосовують інструменти двох типів: тахеометри-автомати і кругові тахеометри. Найбільшу продуктивність дають тахеометри-автомати, що мають різні пристосування, за допомогою яких можна отримати без обчислень горизонтальні прокладення ліній і відмітки точок або перевищення між суміжними точками.
Мензульна зйомка
Основним методом картографування території нашої країни є аеро-фототопографічна зйомка. Вона застосовується при зйомці в масштабах 1 : 5 000 і дрібніше.
Проте бувають випадки, коли таку зйомку провести немає можливості; при зйомці невеликих за площею ділянок місцевості проводити аерофотознімання економічно недоцільно. В цьому випадку проводиться мензульна зйомка.
При мензульній зйомці горизонтальні кути не вимірюються (як це робиться при теодолітній і тахеометричній зйомках), а будуються на плані безпосередньо в полі.
Унаслідок вказаної особливості мензульна зйомка ще називається кутонакреслювальною. Результати зйомки об'єктів місцевості послідовно наносяться на план безпосередньо в полі на кожній знімальній станції.
Ця обставина вигідно відрізняє мензульну зйомку від тахеометричної: при мензульній зйомці безперервно проводиться зіставлення відповідних ділянок місцевості і плану, що в деякій мірі гарантує від можливих промахів.
Знімальне обґрунтування для мензульної зйомки складають на основі пунктів опорної геодезичної мережі. Для побудови знімального обґрунтування також застосовуються теодолітні і тахеометричні ходи, тріангуляційні побудови, різні зарубки, мензульні ходи і геометрична мережа.
Перші чотири види утворюють аналітичне знімальне обґрунтування, тому що координати пунктів отримують при зрівнюванні конкретної геодезичної побудови. Останні два види відносяться до графічного знімального обґрунтування.
Допустима лінійна незв'язність мензульного ходу на планшеті рівна 0.8 мм.
Відмітки пунктів геометричної мережі отримують з технічної нівеляції або висотних ходів.
Мензульна зйомка проводиться за допомогою мензули і кіпрегеля.
Мензула є своєрідним столиком. На мензульну дошку наклеюють лист високоякісного креслярського паперу; у цьому вигляді вона називається планшетом.
Кіпрегель є верхньою часткою тахеометра. Його основними частинами є довга лінійка (алідада), на якій за допомогою колонки укріплені зорова труба і вертикальний кутомірний круг. На лінійці є циліндровий рівень. Труба і вертикальний круг мають спільну вісь обертання, яка при правильній установці кіпрегеля займає горизонтальне положення; візирна вісь труби при обертанні останньої утворює прямовисну площину колімації.
Приладами мензульного комплекту є центрувальна вилка і бусоль (або орієнтир-бусоль), за допомогою яких мензула центрується над опорною точкою і орієнтується з урахуванням магнітної відміни.
2.2.1.3 Барометричне нівелювання.
Барометричне нівелювання засновано на залежності атмосферного тиску від висоти точки над рівнем моря. Відомо, що із збільшенням висоти на 11 м тиск падає приблизно на 1 мм ртутного стовпа.
Наближені значення перевищення між точками 1 і 2 можна обчислити за так званими скороченими формулами, в яких значення деяких параметрів стану атмосфери прийняті постійними. Найбільш простою і зручною для обчислення різниці висот є формула барометричних ступенів
h =Η2 -Η1 =ΔΗ(Ρ1-Ρ2) (2.46)
де P1 и Р2 - тиск в першій і другій точках, ΔН - барометричний ступінь, вибраний із спеціальних таблиць.
Під барометричним ступенем розуміється різниця висот, відповідна зміні атмосферного тиску на 1 мм рт. ст. і рівна в середньому 11м.
Найбільш поширеними є наступні способи барометричної нівеляції:
1. спосіб замкнутих ходів, що опираються на тимчасові барометричні станції (ТБС), розташовані на пунктах з відомими відмітками;
2. спосіб замкнутих або розімкнених ходів без опори на ТБС між точками з відомими відмітками;
3. спосіб розімкнених ходів між точками з відомими відмітками з урахуванням зміни атмосферного тиску в часі за спостереженнями рейсовими приладами на точках ходу (спосіб стрибкоподібної станції);
4. спосіб баричних базисів.
Спільним для всіх способів є порядок спостереження на барометричних станціях і рейсових точках. Специфічні особливості кожного з перерахованих способів вказані у відповідних інструкціях і технічному завданні.
Точність барометричної нівеляції невисока: середня квадратична помилка виміру перевищення коливається від 0.3 м в рівнинних районах до 2 м і більше в гірських. Застосовується барометрична нівеляція в основному при виконанні геологічних і геофізичних (гравіметричних) зйомок.
2.2.2 Державна висотна геодезична мережа України
Висотна державна геодезична мережа України побудована відповідно до Основних положень про державну мережу СРСР 1961 р. і складається з нівелірних мереж І, II, III, IV класів, створених методом геометричного нівелювання.
Лінії нівелювання І та II класів є головною висотною основою України, яка забезпечує галузі народного господарства, оборону країни, розв'язання науково-технічних завдань. їх прокладено вздовж автомобільних та залізничних шляхів. Довжина ліній нівелювання І класу становить 11 975 км, а II – 11 900 км. Висоти закріплених марок і реперів визначені в Балтійській системі висот 1977 р.
Нівелірні мережі III і IV класів згущують нівелірні полігони І та II класів і служать для виконання топографічних знімань та розв'язання інженерних задач. За вказаною постановою Кабінету Міністрів України № 844 від 8 червня 1998 р. висотна геодезична мережа складається:
— з нівелірних мереж І та II класів;
— нівелірних мереж III та IV класів.
Мережа нівелірних ходів І класу виконується з найвищою точністю, яка досягається сучасними приладами. Нівелірна мережа II класу створюється полігонами та окремими лініями й їх системами з вузловими точками. Мережі І та II класів є головною висотною основою і забезпечують єдину систему висот на території України.
Мережі нівелювання III класу створюються всередині полігонів II класу з периметром 60-150 км. Подальше згущення виконується нівелюванням IV класу з довжиною ходів до 50 км.
2.3 Планові і планово-висотні зйомки малої точності.
2.3.1 Экерна, бусольна й окомірна зйомки.
Зйомка бусольна - вид напівінструментальної зйомки, при якій магнітні азимути сторін ходу визначають бусоллю або гірничим компасом, довжину сторін - рулеткою, кути нахилу - півкругом (прилад для вимірювання кутів нахилу сторін ходів).
Бусольну зйомку ведуть бусоллю і як самостійну застосовують лише при зйомці невеликих ділянок. а також в якості додаткової при інших видах зйомок.
Рис. 2.18 - Бусоль
Газомірну зйомку виробляють візирної лінійкою на планшеті з компасом і отримують орієнтовний (приблизний) план місцевості.
Вибір виду зйомки залежить від стадії вишукувань, характеру майбутнього об'єкта, умов проведення зйомки, наявності часу і засобів вимірювань і інших чинників.
Еккер, прилад для побудови на місцевості прямих кутів і кратних 45 °. Еккери бувають прості (з діоптріями) - хрестоподібні, восьмигранні і відбивні-дзеркальні та призмові. Найпростіший еккер - дві дерев'яні взаємно-перпендикулярні лінійки з діоптріями на кінцях і вільно обертаються на коле.
Еккерна зйомка - зйомка невеликих за розмірами земельних ділянок за допомогою еккера для складання планів або частіше застосовується при кутомірної зйомці як допоміжний прийом для побудови перпендикулярів, що використовуються при зйомці різних контурів місцевості.
При зйомках ділянок їх розбивають на трикутники (вимірюють підстави і висоти) або всередині або зовні ділянок будують прямокутні багатокутники, відповідні лінії вимірюють мірними стрічками.
Еккерну зйомку застосовують в сільському господарстві для розбивок прямокутних ділянок, а в лісовому господарстві виробляють відводи лісосік, пробних площ, намічають таксаційні візири.
Рис. 2.19 - Еккер
Ці види зйомок належать до планово-висотних і є зйомками малої точності. Вони застосовуються найчастіше на невеликих ділянках і використовуються при рекогносцирувальних обстеженнях.
Контрольні запитання
1. Розповісти про пристрій нівеліра Н3.
2. Розповісти про перевірки нівеліра.
3. У чому полягає головна умова нівеліра?
4. Перелічити прилади, що входять у комплект для технічного нівелювання.
5. Який порядок спостережень на станції по програмі технічного нівелювання?
6. Для чого виконується й у чому полягає посторінковий контроль?
7. Який порядок дій при установці нівелірів у робоче положення?
8. Які способи контролю відліків по рейках застосовують при геометричному нівелюванні?
9. Назвати типи нівелірних рейок і пояснити їх будову.
10. Як здійснюється контроль відліків на станції нівеліра?
11. Як контролюються перевищення між двома пікетами та на всьому маршруті?
12. Як погоджуються перевищення для різних видів маршрутів?
13. Як обчислити абсолютні оцінки пікетів на трасі нівелювання?
14. Чим відрізняються тригонометричне від геометричного нівелювання?
15. У чому переваги й недоліки мензульної зйомки?
16. Планові і планово-висотні зйомки малої точності?
3 КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ТЕОРІЮ ПОХИБОК ГЕОДЕЗИЧНИХ ВИМІРЮВАНЬ.
3.1 Основи теорії похибок вимірів
Основними завданнями теорії похибок є:
- вивчення видів і властивостей похибок вимірів;
- встановлення критеріїв для оцінки точності результатів вимірів;
- з ряду вимірів однієї і тієї ж величини отримати найбільш надійне значення і оцінити його;
- оцінка точності функції виміряних величин.
Виміряти величину - означає знайти відношення цієї величини до іншої однорідної їй величині, прийнятої за одиницю виміру. В результаті виміру отриманому числу дається назва, відповідна назві одиниці виміру.
Результати вимірів називають також виміряними величинами або коротко просто вимірами.
Значення величини можна отримати безпосередньо шляхом накладення одиниці вимірів на вимірювану величину (або навпаки). Такі виміри називають прямими, або безпосередніми. Приклади таких вимірів - вимір на плані ліній циркулем, кутів транспортиром.
В деяких випадках значення величини можна отримати іншим способом. Наприклад, якщо виміряти два кути трикутника і отримати їх значення - α і β, то третій кут γ можна обчислити за відомою формулою
γ = 180- α-β. (3.1)
В даному прикладі значення величини отримане не прямо, а побічно, за допомогою обчислення на підставі математичної залежності між визначуваною величиною і безпосередньо виміряними величинами. Такі (обчислені) значення називають непрямими, або посередніми вимірами.
Для контролю і підвищення точності остаточного результату в геодезичній практиці одну і ту ж величину вимірюють не менше двох разів.
Оскільки для визначення значення величини достатньо одного виміру, то при n вимірах однієї і тієї ж величини всі її виміри, окрім одного (тобто п-1 вимірів), називають надлишковими, або додатковими.
Окрім значення величини, отриманого з вимірів, важливо знати точність цих вимірів.
Точність вимірів залежить від точності приладів, якими виконуються виміри, і визначається умовами, в яких вони виконуються.
Виміри, отримані в однакових умовах, мають однакову точність. Умови вважаються однаковими, якщо виміри проведені одним і тим же приладом (або приладами однієї точності), однією і тією ж особою або особами з однаковим досвідом, одними і тими ж методами і за однакових зовнішніх умов.
Виміри, отримані з рівною точністю, називаються рівноточними, в іншому разі вони називаються нерівноточними.
3.2 Помилки вимірів і їх види
Виміряти величину абсолютно точно неможливо: як би ретельно не проводилися виміри, результати їх майже завжди відрізняються від точного (або істинного) значення величини. Тільки випадково може показатися, що виміряне значення в точності збігається з істинним значенням величини.
Відхилення результату виміру величини від її точного значення називається істинною похибкою виміру і виражається формулою
Δ=l -X, (3.2)
де Δ − істинна похибка виміру, l - результат виміру
Х - точне (істинне) значення величини.
Про наявність похибок вимірів можна судити хоч би з того факту, що повторні виміри однієї і тієї ж величини дають, як правило, різні значення. Причини похибок вимірів - недосконалість органів чуття людини, неточність вимірювальних інструментів, вплив зовнішніх умов і ін.
Помилка вимірів є результатом спільної дії декількох різних причин, тому її можна розглядати як алгебраїчну суму, в якій кожен доданок є наслідком впливу будь - якого одного фактора.
Δ = Δ1 + Δ2 + Δ3 + ... +Δn (3.3)
До похибок вимірів відносяться і грубі похибки, тобто промахи і прорахунки, причина виникнення яких - неуважність виконавця. Грубі похибки можуть бути виявлені контрольними вимірами. Результати вимірів, що містять грубі помилки, замінюються новими.
По відмінності у властивостях похибки ділять на систематичні і випадкові.
Систематичні похибки це в основному такі похибки, які при повторних вимірах однієї і тієї ж величини або при вимірі однорідних величин з'являються з одним і тим же знаком. Наприклад, якщо при вимірі кутів великого числа трикутників вся неув'язка виявилася від`ємною, то можна бути упевненим, що виміряні кути містять одну і ту ж систематичну похибку або декілька таких похибок.
Систематичні похибки бувають постійні і змінні.
Прикладом постійної похибки може служити похибка в результатах виміру довжини лінії із-за неточного визначення довжини мірної стрічки.
До змінних систематичних похибок в результатах виміру однієї і тієї ж лінії мірною стрічкою відносяться такі похибки: через прогин стрічки внаслідок нерівностей ґрунту, через провисання стрічки, через відхилення стрічки від створу вимірюваної лінії.
Перелічені систематичні похибки виникають з різних причин. Одні з них залежать від недосконалості або неточного юстирування мірного інструменту (інструментальні похибки), інші - від стану зовнішнього середовища (похибки середовища або зовнішні похибки), від спостерігача (особисті похибки).
Випадковими називають похибки, не пов'язані функціональною залежністю з якими-небудь чинниками і математичні сподівання яких дорівнюють нулю.
Математичним сподіванням похибки називається сума добутків можливих значень похибок на відповідні ймовірності, тобто
М(Δ) = Δ1Ρ1 + Δ2Ρ2 + ... + ΔnРn, (3.4)
де Δ1, Δ2 , ..., Δn - різні значення похибки, що виникає за даних умов вимірів,
а Р1, Р2 ..., Рn - відповідна їм ймовірність.
Ймовірністю називається величина, постійна для конкретних умов вимірів, до яких прагне частота появи похибок.
Під частотою появи похибки розуміється відношення числа похибок однакового розміру до всіх похибок в даному ряду і визначається за формулою
q = k/n, ( 3.5 )
де k - число похибок однакового розміру, n - спільне число похибок у ряді вимірів.
Якщо ймовірності невідомі, то, замінюючи їх у формулі (3.4) відповідними їм частотами, отримаємо наближену рівність
М(Δ) ≈ Δ1q1 + Δ2q2 + ... +Δnqn. (3.6)
Відсутність функціональної залежності похибки від будь-якого чинника виражається в тому, що поява похибки в ряду в тій послідовності, яка має місце у кожному конкретному випадку, не підлягає ніякій видимій закономірності; іншими словами, знак і розмір похибки в ряду не залежить від знаку і розміру решти похибок отриманого ряду вимірів.
Рівність нулю математичного сподівання похибки виміру якої-небудь величини практично виявляється в тому, що при необмеженому збільшенні числа вимірів цієї величини середнє арифметичне з отриманих значень похибки має тенденцію прямувати до нуля.
Випадкові похибки вимірів мають наступні властивості:
- додатні похибки зустрічаються приблизно так само часто, як і рівні їм по абсолютній величині від’ємні похибки;
- чим більше похибка по абсолютній величині, тим рідше вона зустрічається;
- абсолютна величина похибки не перевершує певної межі;
- середнє арифметичне з похибок при нескінченному збільшенні кількості вимірів в ряду має тенденцію наближатися до нуля.
3.3 Оцінка точності нерівноточних вимірів
Виміри бувають рівноточні і нерівно точні.
Наприклад, один і той же кут можна виміряти точним або технічним теодолітом, і результати таких вимірів будуть нерівноточними. Або один і той же кут можна виміряти різною кількістю прийомів; результати теж будуть нерівноточними.
Зрозуміло, що середні квадратичні похибки нерівноточних вимірів будуть неоднакові. З досвіду відомо, що вимір, виконаний з більшою точністю (з меншою помилкою), заслуговує на більшу довіру.
Вага виміру - це умовне число, що характеризує надійність виміру, ступінь його довіри; вага позначається буквою р. Значення ваги виміру обчислюють за формулою:
p = k/m2 (3.7)
де k - це довільне додатне число, яке має бути одним і тим же при визначенні ваги всіх вимірів, що беруть участь в розв’язанні задачі.
Таким чином, вага виміру є величина, обернено пропорційна квадрату середній квадратичній помилці цього виміру.
3.4 Приклади практичного додатка теорії похибок
3.4.1 Точність положення контурних точок на планах (картах)
Використання різних приладів і технологічних процесів, вживаних при зйомках, приводить до нерівноточності планів різних видів зйомки. Проте при правильному проведенні зйомок ряд елементів, складових технологічного процесу того або іншого виду зйомки, має похибки графічної точності, наприклад, похибки нанесення точок і ліній на план, побудови кутів на плані і ін.
Середню квадратичну помилку визначення контуру на плані (карті) mt можна отримати за відомою формулою
(3.8)
де m1= m2 = ... = тn = 0.1 мм (графічна точність визначення положення точки на плані); при n = 16 m = 0.4 мм, що складає похибку 4 м при зйомках масштабу 1:10 000.
3.4.2 Точність зображення ліній на плані
Для отримання залежності похибки відстані між точками від похибки їх положення, уявимо, що кожна з кінцевих точок визначається координатами X1 і Y1; X2 і Y2 з середніми квадратичними помилками mx1 і my1, тх2 і тy2.
Тоді відстань між точками визначається за формулою
s2=(X2-X1)*2 + (Y2-У1)*2. (3.9)
Після диференціювання функції (3.9) шляхом нескладних математичних перетворень і переходу до середньої квадратичної похибки, при
mt1=mt2=mt отримуємо ms=mt ( 3.10)
тобто, середня квадратична помилка відстані між точками на плані дорівнює середній квадратичній помилці положення точки.
Середня квадратична похибка визначення відстані між точками на плані (карті) за допомогою циркуля-вимірника і масштабної лінійки з урахуванням точності плану mt визначається за формулою
(
3.11)
При mt = 0.4 мм і твим = 0.08 мм mso = 0.41 мм, тобто точність виміру відстаней між точками за планом визначається, головним чином, точністю плану.
3.4.3 Точність напрямів і кутів, зображених на плані (карті)
Точність напряму характеризується дирекційним кутом (азимутом) лінії на плані і залежить від похибок положення кінцевих точок цієї лінії.
Дирекційний кут лінії між точками 1 і 2 визначається за формулою
tg a = (у2 - y1)/(x2 - x1)· ( 3.12 )
Після диференціювання виразу (3.12) і заміни диференціалів середніми квадратичними похибками маємо
при mt1=mt2=mt буде m = mt /S (3.13)
А це означає, що середня квадратична помилка дирекційного кута збільшується із зменшенням відстані між точками.
3.4.4 Оцінка точності кутових вимірів
На точність вимірів кутів (і горизонтальних, і вертикальних) мають вплив як зовнішні умови, так і похибки власно вимірів. Похибки, зумовлені впливом зовнішньої середовища, як відомо, можна звести до мінімуму. Тоді точність вимірів кута визначатиметься тільки похибками власно вимірювання.
У теодолітних ходах горизонтальний кут β вимірюється повним прийомом, що складається з двох напівприйомів, - вимір при "круг ліво" і при "круг право" і дорівнює середньому βсер з двох вимірів:
βL=L2-L1, βR=R2=R1;
βсер = (βL + βR)/2 = 0.5(L2 -L1 + L2- R1) (3.14)
де L1, L2, R1, R2 − відліки по горизонтальному кругу при "круг ліво" (L) і "круг право" (R) на 1 і 2 напрями теодолітного ходу.
При рівноточних вимірах mL1 = mL2 = mR1 = mR2 = тн , де тн - середня квадратична похибка напряму.
Після диференціювання функції і переходу до середніх квадратичних похибок маємо
mβсер = mн .
тобто середня квадратична похибка кута, виміряного одним прийомом, дорівнює середній квадратичній похибці напряму.
Похибка напряму складається із похибок візування і відліків:
Отже, середня квадратична похибка виміряного кута шкаловим теодолітом дорівнює середній квадратичній похибці відліку за шкалою.
Тоді допустима розбіжність значень кутів в напівприйомах складе
d
Таким чином, для технічного теодоліта 2Т30 d= 1 - 1.5'
Контрольні запитання
1. Що називається вимірюванням?
2. Які вимірювання називаються рівноточними, а які - нерівноточними?
3. Одиниці мір, що застосовані в геодезії.
4. Що таке грубі, систематичні і випадкові похибки вимірювань?
5. Які основні властивості випадкових похибок?
6. Як визначається імовірніше значення величини, що виміряється при рівноточних вимірюваннях?
7. Що називається граничною, абсолютною і відносною похибкою?
8. Що таке середня квадратична похибка і як вона визначається ?
9. Як визначається середня квадратична похибка окремого результату подвійних вимірювань?
10. Що таке вага вимірювання?
11. Як визначається загальна арифметична середина при нерівноточних вимірюваннях ?
4 ДИСТАНЦІЙНІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ЗЕМНОЇ ПОВЕРХНІ
Дистанційні методи вивчення земної поверхні (ДМВЗП) засновані на вимірі параметрів земної поверхні на відстані з передачею результатів по індивідуальній лінії зв'язку. Такі виміри виконуються, як правило, з літаючих апаратів.
Технічна дисципліна, що має своїм завданням визначення виду й розмірів якого-небудь об'єкта шляхом вивчення й виміру не самого об'єкта, а його фотографічного зображення, називається фотограмметрією. Найбільше застосування фотограмметрія знайшла в топографії, де об'єктом вивчення й виміру є місцевість. Тут завдання фотограмметрії складається у тім, щоб польові виміри, необхідні для створення топографічної карти, замінити вимірами аерофотознімка в камеральних умовах за допомогою спеціальних фотограмметричних приладів.
ДО ДМВЗП відносяться аерофотознімання й космічні зйомки різного призначення.
4.1 Аерофотозйомка
Аерофотозйомки - фотографування місцевості з літака або якого-небудь іншого літального апарата. Аерофотозйомка проводиться для створення топографічних карт за аерофотознімками, вивчення й обліку лісових і земельних фондів, проектування інженерних споруд, при виконанні геологорозвідувальних робіт, геофізичних зйомок і для інших народногосподарських робіт.
У військах аерофотознімання ведеться з метою розвідки території супротивника, його бойової техніки й інженерних споруджень.
Аерофотозйомка виконується спеціальними аерофотоапаратами (АФА) і залежно від характеру польоту підрозділяється на одинарну, маршрутну й площинну, залежно від виду аерофотознімків - на планову й перспективну.
Одинарна аерофотозйомка застосовується при фотографуванні окремих об'єктів або групи їх, коли вони можуть бути зняті на одному або небагатьох (2-3) знімках і немає потреби в стереоскопічному (об'ємному) розгляді сфотографованих об'єктів.
Маршрутна аерофотозйомка - фотографування місцевості вздовж деякого напряму (маршруту).
Виконується з метою розвідки доріг, річок, берегів крупних водоймищ і інших протяжних об'єктів. Ширина смуги, що знімається, і число знімків, необхідне для аерофотозйомки, розраховується за спеціальними формулами з урахуванням масштабу аерофотозйомки.
Площинна аерофотозйомка - зйомка ділянки земної поверхні, що перевищує по ширині площу, що фотографується одним маршрутом. При аерофотозніманні площі прокладається ряд паралельних між собою маршрутів з дотриманням заданого перекриття між ними. Відстань між маршрутами, кількість маршрутів, спільна кількість аерофотознімків при заданій площі розраховуються за відповідними формулами.
Планова аерофотозйомка - зйомка, при якій АФА встановлюється в літаку так, щоб його оптична вісь під час фотографування займала прямовисне положення; відхилення від такого положення на деякий кут α відбувається внаслідок неминучого коливання літака в повітрі.
Величина кута при плановому аерофотозніманні зазвичай менше 3° (в середньому біля 1.5°), а із застосуванням гідростабілізуючої установки вона зменшується до 30". Приблизно про величину цього кута можна судити по положенню бульбашки рівня, що фіксується на аерофотознімку. Повздовжнє перекриття аерофотознімків при виконанні планового аерофотознімання має бути не менше 55%, поперечне (залежно від рельєфу місцевості і способу фотограмметричної обробки аерофотознімків) - 30 - 40%.
Перспективне аерофотознімання - зйомка, при якій АФА встановлений в літаку так, що його оптична вісь нахилена від прямовисного положення на деякий постійний кут.
Отримані при цьому знімки називаються перспективними. Перспективне аерофотознімання широко застосовується при загальному огляді місцевості, оскільки з рівних висот і однаковими АФА фотографується площа більша, ніж при площинному аерофотозніманні.
При цьому, потрібні об'єкти фотографуються з деякої відстані, не пролітаючи безпосередньо над ними, для чого застосовується пристрій, що коливається, дозволяє отримувати одночасно планові та перспективні знімки.
Аерофотознімок є центральною проекцією ділянки місцевості.
Відомо, що план є ортогональною проекцією місцевості. Тому, якщо ділянка, що знімається, і плівка горизонтальні, а оптична вісь АФА займає прямовисне положення, то аерофотознімок можна вважати за план місцевості.
Але в більшості випадків аерофотознімок не є планом місцевості .
Масштабом аерофотознімка називається відношення довжини лінії на аерофотознімку до довжини горизонтального прокладення відповідної лінії на місцевості.
Масштаб похилого аерофотознімка не є постійною величиною: рівним між собою по довжині лініям місцевості відповідають лінії різної довжини на аерофотознімку.
Унаслідок нерівності масштабу похилого аерофотознімка по різних напрямах елементи місцевості змальовуються на нім в спотвореному вигляді.
Орієнтування аерофотознімка проводиться по лініях, що є на знімку і на місцевості, або по уявних лініях, що сполучають ясно виражені предмети (точки контурів).
Після того, як аерофотознімок зорієнтований по лініях місцевості, можна встановити на ньому бусоль, прокреслити лінію, паралельну магнітній стрілці. Ця лінія є напрямом магнітного меридіана.
Два аерофотознімки, отримані при фотографуванні місцевості з двох точок фотографування, що мають між собою перекриття не менше 55%, складають стереоскопічну пару (стереопару).
Метод, заснований на використанні стереоскопічного зору, тобто здатності ока спостерігача відчувати об'ємний простір, називається стереоскопічною зйомкою. Цей метод використовується для визначення висот точок земної поверхні і зарисовки горизонталей за допомогою стереоприборів в камеральних умовах.
4.1.1 Аерофототопографічна зйомка
Аерофототопографічна зйомка - вид топографічної зйомки, заснованої на використанні аерофотознімків.
Аерофотознімання проводиться двома методами: комбінованим і стереотопографічним.
Комбінованим методом є поєднання фотограмметричної обробки аерофотознімків з мензульною зйомкою.
Складається фотоплан, а потім на репродукції з нього знімають в полі рельєф методами мензульної зйомки. Комбінований метод зазвичай застосовується для зйомки рівнинних районів із слабо вираженим рельєфом.
Створення топографічної карти комбінованим методом складається з наступних етапів:
1 - льотнозйомочні і фотолабораторні роботи;
2 - побудова геодезичної основи, планова прив'язка аерофотознімків;
3 - розвиток фототріангуляції;
4 - трансформація аерофотознімків, монтаж фотосхем;
5 - згущення висотного знімального обґрунтування, зйомка рельєфу на фотопланах і дешифрування контурів;
6 - викреслювання і оформлення оригіналу карти.
Фототріангуляція метод визначення опорних точок в камеральних умовах за допомогою фотограмметричних приладів або графічних побудов.
Розрізняють просторову фототріангуляцію, при якій визначаються всі три координати точок, і планову (площинну), якщо визначається тільки їх планове положення.
Трансформація аерофотознімків - перетворення планових або перспективних аерофотознімків в горизонтальні. У процес трансформації входить також приведення аерофотознімків до заданого масштабу і зменшення спотворень, обумовлених рельєфом місцевості.
4.2 Космічна зйомка
З появою штучних супутників Землі (ШСЗ) геодезія отримала нові шляхи і методи вирішення її основної наукової проблеми, пов'язаної з визначенням фігури, розмірів і зовнішнього гравітаційного поля Землі.
Відкрилися нові методичні можливості і для вирішення її інженерно-технічних завдань. Поява ШСЗ укріпила старі і відродила нові зв'язки геодезії з геофізикою, астрономією, небесною механікою, радіоелектронікою. На основі цих наук виникла нова наукова дисципліна, що отримала назву супутникової геодезії, яка знаходиться в стані безперервного розвитку.
4.2.1 Предмет і завдання супутникової геодезії
Предмет вивчення і завдання, що вирішуються супутниковою геодезію, загалом збігаються з предметом і завданнями вищої геодезії.
Як і вища геодезія, супутникова геодезія вивчає фігуру, розміри і зовнішнє гравітаційне поле Землі, а також теорію і методи вирішення цієї наукової проблеми. Супутникова геодезія вирішує цю проблему за допомогою спостережень за положенням і рухом переважно штучних небесних тіл в навколоземному космічному просторі.
Супутникова геодезія вирішує ряд завдань, які мають велике наукове і практичне значення.
Всі ці завдання по характеру і методу їх вирішення поділяться на геометричні і геодинамічні.
Завданнями супутникової геодезії геометричного характеру є:
- побудова мережі опорних геодезичних пунктів з визначенням їх положення в єдиній системі просторових координат, віднесених до центру мас і осі обертання Землі;
- визначення взаємного положення початку і орієнтування осей різних систем координат, віднесених до різних референц-еліпсоїдів;
- визначення положення окремих стаціонарних пунктів і рухливих цілей у вибраній системі координат.
При вирішенні цих завдань супутник служить лише проміжною візирною ціллю, за яким спостерігають синхронно з двох або більше наземних станцій.
Динамічними завданнями є:
- визначення просторового положення супутника і поточних параметрів його орбіти;
- вивчення різних збурень в орбітальному русі супутника;
- визначення фігури, розмірів і зовнішнього гравітаційного поля Землі як планети в цілому.
Вирішення цих завдань вимагає спостереження супутника протягом довгого часу.
Виконані спостереження міжпланетних станцій і далеких космічних апаратів радіотехнічними засобами можуть вирішувати дуже важливі завдання, що представляють великий інтерес для геодезії, астрономії, геофізики.
До таких завдань можна віднести:
- визначення геоцентричних координат станцій спостереження;
- вивчення рухів небесних полюсів, тобто коливань Землі на своїй осі обертання;
- визначення відношення маси планети до маси Землі або Сонця.
Спостереження ШСЗ дають змогу вирішувати проблеми вищої геодезії на підставі принципово інших вимірювальних даних і методів, чим це витікає з класичних принципів геодезії.
4.2.2 Методи спостережень штучних супутників
В даний час методи спостережень ШСЗ прийнято ділити на оптичні і радіотехнічні - залежно від діапазону електромагнітних коливань, в якому виконуються виміри.
Оптичні методи визначення напряму на супутник полягають у вимірі зенітної відстані і азимута супутника кінотеодолітами або у визначенні цього напряму в заданій зірками системі координат шляхом фотографування на фоні зірок.
До оптичних методів відноситься також метод виміру дальності супутника лазерними далекомірами.
До радіотехнічних методів спостереження відносяться методи визначення напряму на ШСЗ короткобазисними інтерферометрами, виміри дальності супутника фазовими і імпульсними радіотехнічними системами, доплеровські, що засновані на використанні доплеровського ефекту зрушення частоти і дають інформацію або про радіальну швидкість супутника відносно станції спостереження і її зміну (диференціальні доплеровські методи), або про різницю відстаней до двох положень супутника від станції (інтегральні доплеровські методи).
Важливим для всіх радіотехнічних методів є їх усепогідність і можливість проведення спостережень у будь-який час доби.
У супутникових навігаційних системах (СНС) першого покоління для визначення місця розташування використовується ефект Доплера.
Одне спостереження супутника дозволяє написати рівняння однієї лінії положення, що має форму або гіперболи (доплеровський диференціальний метод), або складнішої кривої ізодопи (доплеровський інтегральний метод).
При n спостереженнях положення спостерігача виходить в одній з точок перетину з відповідних гіпербол або ізодоп.
Для підвищення точності і однорідності державної геодезичної мережі створена доплеровська геодезична мережа, яка рівномірно розташована по всій території.
У СНС другого покоління вимірюються дальності, тобто відстані від визначуваної точки до супутників, координати яких відомі на будь-який момент часу.
Геометрична ідея такого визначення полягає в знаходженні положення точки з лінійної просторової зарубки; положення точки фіксується або трьома прямокутними координатами Χ, Υ, Ζ, або геодезичними координатами на еліпсоїді (широтою В і довготою L) і заввишки Н над поверхнею еліпсоїда.
При обробці спостережень супутників доводиться враховувати параметр "час", тому для однозначного вирішення зарубки необхідно спостерігати чотири супутника, розташовані рівномірно по азимуту (через 90°) і під кутом нахилу αс = 40° − 60°.
Існують абсолютний і відносний способи визначення координат за допомогою СНС.
При абсолютному способі отримують координати пункту установки антени в прийнятій системі координат; при відносному способі комплект апаратури розподіляється на два пункти, один з яких має відомі координати та із спостережень визначають прирости координат між цими пунктами.
Точність отримання величин залежить від способу визначення координат, від типу апаратури і від характеру коду сигналів супутника. Так, навігаційною апаратурою виміру абсолютним способом виконуються з похибкою 30 − 100 м (зниженій точності) і 1 - 30 м (підвищеній точності).
Відносні виміри при виконанні топографічних робіт характеризуються похибкою 0.1 - 5.0 м та геодезичних - (5 10) мм + S-10, де S = відстань між геодезичними пунктами.
4.2.3 Побудова нової геодезичної основи
До 1968 р. дослідження в області космічної геодезії проводилися Центральним науково-дослідним інститутом геодезії, аерофотозйомки і картографії в основному по дуже важливому напряму: визначення параметрів гравітаційного поля Землі (ГПЗ) по наземних і супутниковим вимірам.
Із створення в 1968 р. лабораторії супутникової геодезії під керівництвом професора Ізотова А.А. почались дослідження та практичні роботи, пов'язані з побудовою геодезичних мереж за спостереженнями супутників і інших космічних об'єктів. Точність визначення положення пунктів спостережень фотографічним методом досягала 3-5 м.
З кінця 1970-х рр. почалися роботи з геодезичного використання доплеровських спостережень супутників навігаційною системою TRANSIT. Як і при використанні фотографічних спостережень, проводилися спільні роботи по створенню об'єднаної доплеровської геодезичної мережі (ДГС), що охоплює території Болгарії, Угорщини, Польщі, Словакії.
В результаті була створена мережа, що включає 160 пунктів при відстанях між ними 300-1000 км. Ці пункти були включені в спільне порівняння основних мереж єдиної Державної геодезичної мережі. Точність визначення положення пунктів ДГС в єдиній системі по кожній з просторових координат відповідала в середньому 0.5 м.
Починаючи з середини 1980-х рр. одним з пріоритетних напрямів досліджень стало геодезичне використання супутникових систем GPS і їх аналогів, геодезичних технологій широкого спектру застосувань, що стали основою, в більшості виробничих і науково-технічних галузей, які вимагають геодезичного забезпечення.
За останні роки досягнуті значні успіхи в розвитку і застосуванні супутникових глобальних систем позиціювання (GPS).
Висока точність визначення координат дозволяє використовувати їх при вирішенні широкого спектру геодезичних завдань від визначення положення пунктів нової геодезичної основи до геодезичного обґрунтування проектно-дослідницьких робіт і будівництва різних народногосподарських об'єктів. Порівняння GPS-методів з традиційними показали високу економічну ефективність перших: на виконання польових GPS-вимірів було витрачено людино-годин в 8 разів менше, а на організаційні і камеральні роботи - в 6 разів.
Переваги GPS-методу перед традиційними:
- відсутність необхідності прямої видимості між пунктами; вища точність визначення відносних координат;
- отримання результатів в єдиній системі координат; можливість отримання тривимірного рішення (планово - висотного);
- високий ступінь автоматизації як польових, так і камеральних робіт; підвищення безпеки виконання робіт;
- економічна доцільність.
Все вищевикладене дозволяє зробити висновок про доцільність застосування GPS - апаратури не лише для побудови опорних геодезичних мереж, але і при інженерно-геодезичних роботах, де ефект може бути ще вище.
Традиційні технології можуть бути ефективніше, ніж GPS - методи при проведенні робіт в умовах щільної міської багатоповерхової забудови і на інших об'єктах, де прийом супутникових сигналів ускладнений або неможливий.
Контрольні запитання
1) Аерофотозйомки: види аерофотозйомок та їх призначення.
2) Для чого використовуються аерофотознімки?
3) Масштаб аерофотознімка.
4) Відмінність комбінованого методу аерофотознімання від стереотопографічного.
5) Предмет і завдання супутникової геодезії.
6) Ідея вирішення геометричних завдань супутникової геодезії.
7) У чому полягає перевага GPS-технологій перед традиційними методами геодезії?
5 КАРТОГРАФІЧНА ІНФОРМАЦІЯ З ГІС. ПРОСТОРОВА ІНФОРМАЦІЯ В ГІС
Геоінформатика – наука, що поєднує теорію, методи і традиції класичної картографії і географії з можливостями й апаратом прикладної математики, інформатики і комп'ютерної техніки. Вона з'єднала в собі вирішення необхідних прикладних завдань з можливостями людини, обчислювальної машини і програмних засобів, що обробляють просторову інформацію і передають її споживачам на екран монітора, друкувальний пристрій чи на канали зв'язку.
Так спочатку зародилися цифрова картографія й автоматизоване картографування, доповнені згодом іншими численними функціями і можливостями, що в комплексі стало основою ГІС.
Сьогодні ГІС поширені в усьому світі і швидко розростаються і вдосконалюються. Обсяги продажів ГІС-продуктів, ГІС-технологій, та ГІС-послуг щорічно збільшуються на 20-30% і досягають декількох мільярдів доларів США на рік.
Географічна інформаційна система (ГІС) – сучасна комп’ютерна технологія для картографування і аналізу об’єктів реального світу, явищ та подій, які відбуваються або прогнозуються. Геоінформаційні системи найприродніше відображують просторові дані.
Дані в геоінформаційних системах зберігаються у вигляді набору тематичних шарів, які об’єднані на основі їх географічного положення. Цей гнучкий підхід та можливість геоінформаційних систем працювати як з векторними, так і з растровими моделями даних, є ефективним при розв’язуванні задач, які стосуються просторової інформації.
Геоінформаційні системи тісно зв’язані с іншими інформаційними системами і використовують їх дані для аналізу об’єктів.
ГІС характеризують:
розвинуті аналітичні функції;
можливість керувати великими обсягами даних;
інструменти для введення, обробки та відображення просторових даних.
Ключові переваги геоінформаційних систем:
Зручне для користувача відображення просторових даних
Картографування просторових даних, в тому числі в трьохвимірному вимірі, є найзручнішим для сприйняття, що спрощує побудову запитів та їх наступний аналіз.
Інтеграція даних всередині організації
Геоінформаційні системи об’єднують дані, накопичені в різних підрозділах компанії чи навіть в різних галузях діяльності організацій цілого регіону. Колективне використання накопичених даних та їх інтеграція в єдиний інформаційний масив надає істотні конкурентні переваги і збільшує ефективність експлуатації геоінформаційних систем.
Прийняття обґрунтованих рішень
Автоматизація процесу аналізу і побудови звітів про любі явища, зв’язані з просторовими даними, допомагає прискорити і підвищити ефективність процедури прийняття рішень.
Зручний засіб для створення карт
Геоінформаційні системи оптимізують процес розшифровки даних космічних та аерозйомок і використовують вже створені плани місцевості, схеми, креслення. ГІС істотно економлять часові ресурси, автоматизуючи процес роботи з картами, і створюють трьохвимірні моделі місцевості.
5.1 Технологія введення інформації в комп'ютер. Растровий і векторний методи формалізації просторової інформації.
Складовими геоінформаційних систем існують:
1) Апаратні засоби
2) Програмне забезпечення
Програмно забезпечення ГІС містить функції і інструменти, необхідні для збереження, аналізу і візуалізації географічної (просторової) інформації.
3) Дані
Дані можуть бути представлені у вигляді готових карт з необхідними тематичними шарами, або у вигляді знімків космічної і аерофотозйомки тощо.
В геоінформаційних системах автоматизовано процес створення цифрових карт, що кардинально скорочує терміни технологічного циклу.
Геоінформаційні системи зберігають просторові і атрибутивні дані для їх подальшого аналізу та обробки.
Геоінформаційні системи виконують запити про властивості об’єктів, розташованих на карті, і автоматизують процес складного аналізу, порівнюючи значну кількість параметрів для отримання відомостей чи прогнозування явищ.
Зручне представлення даних безпосередньо впливає на якість і швидкість їх аналізу. Просторові дані в геоінформаційних системах представляються у вигляді інтерактивних карт. Звіти про стан об’єктів можуть бути побудовані у вигляді графіків, діаграм, трьохвимірних зображень.
На сьогоднішній день у світі розроблені і використовуються сотні різноманітних ГІС-пакетів, а на їхній базі створені десятки тисяч ГІС-систем.
ГІС була створена в першу чергу для географії і під географію, однак зараз на Заході ГІС використовується у величезному числі управлінських структур, у різних фірмах, на підприємствах, у військових відомствах, у наукових і освітніх закладах.
ГІС-системи і ГІС-технології знайшли дуже широке застосування в різноманітних сферах і напрямках територіальної діяльності:
Можливості геоінформаційних систем можуть бути задіяні в різноманітних галузях діяльності. Наведемо деякі приклади використання ГІС:
адміністративно-територіальне управління
міське планування і проектування об’єктів;
ведення кадастрів інженерних комунікацій, земельного, містобудівного, зелених насаджень;
прогноз надзвичайних ситуацій техногенно-екологічного характеру;
управління транспортними потоками і маршрутами міського транспорту;
побудова мереж екологічного моніторингу;
інженерно-геологічне районування міста.
телекомунікації
транковий і стільниковий зв’язок, традиційні мережі;
стратегічне планування телекомунікаційних мереж;
вибір оптимального розташування антен, ретрансляторів тощо;
визначення маршрутів прокладки кабелю;
моніторинг стану мереж;
оперативне диспетчерське управління.
інженерні комунікації
оцінка потреб в мережах водопостачання і каналізації;
моделювання наслідків стихійних лих для систем інженерних комунікацій;
проектування інженерних мереж;
моніторинг стану інженерних мереж і запобігання аварійним ситуаціям.
транспорт
автомобільний, залізничний, водний, трубопровідний, авіатранспорт;
управління транспортною інфраструктурою і її розвитком;
управління парком рухомих засобів і логістика;
управління рухом, оптимізація маршрутів і аналіз вантажопотоків.
нафтогазовий комплекс
геологорозвідка і польові пошукові роботи;
моніторинг технологічних режимів роботи нафто- і газопроводів;
проектування магістральних трубопроводів;
моделювання і аналіз наслідків аварійних ситуацій.
силові відомства
служби швидкого реагування, збройні сили, міліція, пожежні служби;
планування рятувальних операцій і охоронних заходів;
моделювання надзвичайних ситуацій;
стратегічне і тактичне планування військових операцій;
навігація служб швидкого реагування і інших силових відомств.
екологія
оцінка і моніторинг стану природного середовища;
моделювання екологічних катастроф і аналіз їх наслідків;
планування природоохоронних заходів.
лісове господарство
стратегічне управління лісовим господарством;
управління лісозаготівлями, планування підходів до лісу і проектування доріг;
ведення лісних кадастрів.
сільське господарство
планування обробки сільськогосподарських угідь;
облік землевласників і орних земель;
оптимізація транспортування сільськогосподарських продуктів і мінеральних добрив.
Цим переліком не вичерпується все коло напрямків діяльності, що відчувають стійкий інтерес до ГІС і геоінформаційних технологій. ГІС потрібна практично скрізь, де використовується територіально розподілена інформація і є необхідність територіального аналізу, територіальної оцінки і територіального прогнозу.
Джерела даних та їх типи
Серед джерел даних, які широко використовують в геоінформатиці, найчастіше це картографічні, статистичні та аерокосмічні матеріали. Рідше використовують дані спеціальних польових досліджень та зйомок, а також текстові джерела. Використання географічних карт як джерел вхідних даних для формування тематичних структур баз даних є зручним та ефективним з ряду причин. Дані, отримані з карт, мають такі переваги:
мають чітку територіальну прив’язку,
в них немає пропусків, “білих плям” в межах зображуваної території,
вони в любій своїй формі придатні для запису на машинні носії
інформації.
5.2 Картометричні операції. Застосування ГІС.
Карта – одне із найважливіших джерел масових даних для формування позиційної і змістової частини баз даних ГІС у вигляді цифрових карт-основ, які створюють єдину основу для позиціонування об’єктів, і набору тематичних шарів даних, сукупність яких створює загальну інформаційну основу ГІС. Пошарове представлення просторових об’єктів має прямі аналогії з поелементним розподілом тематичного та загальногеографічного змісту карт.
Шар - покриття, яке розглядається в контексті його змістовної визначеності (рослинність, рельєф, адміністративний поділ тощо) чи його статусу в середовищі редактора (активний шар, пасивний шар).
Шар, як правило, є однорідним не тільки за тематикою, але і за типами об’єктів (точкові, лінійні, полігональні, растрові).
Багато процедур обробки і аналізу даних в ГІС базуються на методичному апараті, раніше розробленому в надрах окремих галузей картографії. До них належать операції трансформації картографічних проекцій та інші операції на еліпсоїді, які спираються на теорію і практику математичної картографії і теорії картографічних проекцій, операції обчислювальної математики, які дають можливість здійснювати розрахунок площ, периметрів, показників форм геометричних об’єктів, що не мають аналогів в карто- і морфометрії.
Рис.5.1 - Набор тематичних шарів даних
