2. Конструктивний розділ

2.1 Загальна характеристика конструктивного рішення

Для сприйняття навантажень, будівлі повинні мати необхідну просторову жорсткість і стійкість. Така жорсткість і стійкість забезпечується спільною роботою фундаментів, стін, колон, перекриттів, дахів і покриттів, що утворюють несучий кістяк будівлі.

У конструктивному відношенні будинок вирішено як каркасний. В каркасних будівлях навантаження від перекриття приймається каркасом (колонами, ригелем, прогонами, фермами). Каркасний тип будівлі представляє собою багатоярусну просто­рову систему, яка складається із колон і міжпо­верхового перекриття. Так як несучи­ми елементами в таких будівлях є колони, ригелі і перекриття, то стіни виконують в них огород­жуючу роль. Просторова жорсткість і стійкість будівлі забезпечуються сполученням колон з настилами перекриттів, що спираються на ці колони

У конструктивному відношенні навчально-дозвільний аерокомплекс вирішений як каркасний, із монолітним залізобетонним стовпчастим фундаментом стаканного типу, перекриття монолітне залізобетонне (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Будівельні конструкції будівлі

Конструкція	Тип конструкції
Фундамент	монолітний залізобетонний стовпчатий
Стіні зовнішні цокольні	бетонні товщиною 400 мм
Перегородки	бетонні товщиною 120 мм
Перекриття	збірні залізобетонні
Сходи	Залізобетонні монолітні
Дах	Плоский

Для забезпечення стійкості та жорсткості споруди :

• всі кути пересічення стін армуються заводськими сітками (за ділянки пересічень на 1.5-2.0м). Армування здійснюється через кожні 9 рядів по висоті кладки;

• величина зчеплення кладки з розчином в вертикальних горизонтальних швах 120-180КПа;

Рекомендовано використовувати арматуру класу АІ-ІІ.

Різноманітні розміри і контури будівель, фізико-технічні властивості вживаних матеріалів і конструкцій і інші місцеві умови викликають необхідність пристрою в будівлях деформаційних (осадових, температурних) швів, щоб попередити появу тріщин і руйнування конструкцій.

2.2 Характеристика конструктивних елементів споруди

2.2.1 Фундаменти

Основи і фундаменти значною мірою визна­чають стійкість і міцність будівель. Фундамент - одна з найвідповідальніших частин будівлі, що сприймає навантаження від надземних частин будівлі і передає їх на основу (грунт), а також сам піддається впливам ряду статичних і динамічних силових і несилових дій .

При проектуванні даного аерокомплексу з врахуванням особливості даної місцевості був обраний монолітний стовпчастий фундамент стаканного типу. Стовпчастий фундамент застосовують переважно в будинках з легкими стінами.

Монолітні залізобетонні фундаменти проектуються окремими у виді башмаків під одну чи кілька колон і груповими – під кілька колон у виді одинарних чи перехресних стрічок і плитних фундаментів. Окремі фундаменти варто застосовувати при значній відстані між колонами.

Окремі фундаменти проектуються з важкого бетону класу В15 і В20 відповідно до вимог БНіП 2.03.01-84*. Вони складаються з плитної частини східчастої форми, що передає навантаження на ґрунт, і підколонника, що стикується з колоною. Конструктивне рішення і розміри фундаменту однакові для з’єднання його зі збірними й монолітними колонами, за винятком верхньої частини підколонника. При сполученні фундаменту зі збірними колонними у верхній частині підколонника влаштовується стакан, розміри якого призначають у залежності від перерізу колони. Його глибина повинна дорівнювати більшій стороні колони чи більше її. При з’єднанні з монолітною залізобетонною колоною її арматура з’єднується зварюванням і хомутами з випусками арматури (звичайно, довжиною 30 – 40 діаметрів арматури) підколонника. Стик замонолічується в опалубці.

Фундамент з'єднується з металевими колонами за допомогою анкерних болтів, що закладаються в підколонник і кріпляться до траверси чи до заставного пристрою колони. Глибина закладення і діаметри болтів повинні призначатися досягнення бетоном міцності не менше 1.5 МПа. Догляд за бетоном варто починати відразу після укладання бетонної суміші.

Цоколь будівлі - це нижня частина зовнішньої стіни, що виступає (або западає) за площину стіни і захищає її від впливу опадів і механічних пошкоджень. Цоколь виступаючий, висотою 600 мм виконаний цегляним, природним каменем.

Для захисту стін і підлоги від ґрунтової вогкості і ґрунтових вод виконують гідроізоляцію.

Горизонтальну гідроізоляцію виконують із двох шарів гідроізолу, ізолу, склоізолу, руберойду, склеєних бітумною мастикою; або з шару цементного розчину (суміш 1:2 з добавкою церезиту) завтовшки 20 - 30 мм.

Вертикальну гідроізоляцію здійснюють фарбуванням зовнішньої поверхні стіни фундаменту, що стикається з ґрунтом, гарячим бітумом, або оклеюванням її двома шарами руберойду.

Щоб запобігти проникненню дощових і талих вод до підземних частин будівлі, поверхню ділянки під забудову розплановують так, щоб створити необхідний похил для відведення поверхневих вод від будівлі. Навколо будівлі уздовж зовнішніх стін роблять вимощення.

2.2.2 Стіни

Вертикальні конструктивні елементи будів­лі, які захищають приміщення від дії зовнішнього середовища і розділяють приміщення одне від одного, називають стінами.

При проектуванні громадських будівель вибору стін приділяють велику увагу, так як вартість їх досягає 25-30% від загальної вартості будівлі.

Стіни в аерокомплексі прийнято проектувати цегляними: зовнішні товщиною 510мм, внутрішні - 380 мм, з прив’язкою 190 мм та 190 мм по двох сторонах

Зовнішні та внутрішні стіни слід виконані з глиняної цегли розміром 120 ×65×250 мм пластичного прасування, згідно ДБН Д 2.2-8-99. Розчин для кладки слід виконувати з додаванням вапна , глини та компонентів, що підвищують пластичність розчину.

Внутрішні стіни виконані на холодних розчинах. Товщина швів кладки: для горизонтальних швів - 12 мм, для вертикальних швів – 10 мм.

Кладка стін - ланцюгова у дві цегли. Перший ряд кладки - поперечиковий, другий ряд - ложковий. Ложками цеглу в середину стін не вкладається.

Конструкції фасадної теплоізоляції розміщуються на зовнішній поверхні стіни та включають такі вироби та компоненти, як шар теплової ізоляції, опоряджувальний шар, засоби їх кріплення на несучій частині.

Монтаж конструкцій фасадної теплоізоляції запроектований згідно з проектом та відповідно до вимог ДБН В.2.6-‒33:2008, ДСТУ Б В.2.6-35:2008, СНіП ІІІ-4-80* після завершення зведення та перевірки якості несучої частини зовнішніх стін на всьому об’єкті, де монтується фасадна теплоізоляція.

При встановленні теплоізоляційного шару забезпечене щільне прилягання плит одна до одної, до несучої частини стіни. Назовні стіну утеплено пінопластом «ISOVER» товщиною 50 мм, який сполучають зі стіною за допомогою арматурних сіток із загальною площею повздовжньої арматури не менше 1 см з вічком 20х20 см через 70 см по висоті при сейсмічності 7-8 балів . Довжина сіток 150 см у кожну сторону від перетинання .

З середини стіни штукатуряться цементно-піщаним розчином товщиною внутрішнього шару 20мм.

Вентиляційний канал розкритий на 30 см нижче рівня стелі цокольного поверху. Внутрішня поверхня каналу промазана замазкою товщиною 15 мм під час ведення кладки. Кладка каналу виконана з обпаленої глиняної цегли М 100 на розчині М 50.

Віконні прорізи в стінах запроектовані з чвертями з боків і зверху, призначеними для зручності встановлення віконних блоків. Над віконними і дверними прорізами укладені залізобетонні перемички. Вони передають навантаження від вище розміщених конструкцій на стіни або простінки. В віконних прорізах є по три перемички: одна - перетином 250х140 мм і дві - 120х140 мм. В дверних прорізах одна перемичка перетином 250х140 мм.