4.Вимоги до тестів як методів психодіагностичного дослідження

Галян І.М. Психодіагностика: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Академвидав, 2011. – С. 21-60.

Сучасні методи психодіагностики охоплюють дослі­дження усіх психічних процесів, властивостей і станів лю­дини. Створення, опис і наукове визнання наукових по­нять і явищ пов'язані з експериментальним вивченням їх психодіагностичними засобами. Визначення існування нових наукових об'єктів експериментальним шляхом неможливе без дотримання спеціальних вимог до псиході-агностування.

Основні вимоги до тестів та інших діагностичних мето­дів обґрунтував сучасний англійський психолог Пол Клайн. До них належать такі обов'язкові умови: засто­сування шкали відношень або, як мінімум, шкали інтер­валів, надійність, валідність, дискримінативність, наяв­ність нормативних даних, а також такі вимоги, як просте формулювання і однозначність тестових завдань, обме­ження часу їх виконання, соціокультурна адаптивність тесту, операціоналізація, верифікація тощо.

Застосування шкали інтервалів. Вони бувають кіль­кох рівнів, ієрархічно впорядкованих за складністю: номінативні шкали (шкали найменувань), порядкові шкали, шкали інтервалів, шкали відношень. В ідеалі розробник психологічних тестів повинен прагнути вико­ристовувати шкали відношень. Коли це неможливо, ба­жане застосування шкали інтервалів, якщо передбача­ється, що результати будуть піддаватися статистичному аналізу. Оскільки вивчення валідності тестів завжди ви­магає такого аналізу (а також тому, що можливість от­римати кількісні показники вимірювань у психологіч­них тестах є помітною перевагою порівняно з іншими видами досліджень), очевидно, нічого менш точного, ніж шкала інтервалів, використовувати не можна. Біль­шість психометричних тестів тяжіють до інтервальних шкал.

Надійність. У психометрії термін «надійність» має по­двійне значення. Тест називається надійним, якщо він є внутрішньо погодженим і дає одні й ті самі показники для кожного досліджуваного (за умови, що досліджуваний не змінився) при повторному тестуванні. Надійність при пов­торному тестуванні з плином часу називається ретестовою надійністю.

Валідність. Тест називають вал ід ним, якщо він належ­но вимірює властивості, якості, процеси. Існує багато різ­них способів доведення валідності тестів, і кожний з них відповідає різним аспектам цього значення: очевидна (зов­нішня) валідність; конкурентна валідність; прогностична валідність; змістова валідність; конструктна валідність.

Дискримінативність. Нею є диференційна здатність тесту загалом або тестового завдання, що вказує на їх здат­ність розділяти окремих досліджуваних за рівнем вико­нання. Якщо всі досліджувані дають на тестове завдання одну і ту саму відповідь, це означає, що завдання не наді­лене дискримінативністю — здатністю окремих пунктів тесту диференціювати досліджуваних стосовно «макси­мального» або «мінімального» результату тесту. Певним функціональним синонімом дискримінативності є інфор­мативність.

Наявність нормативних даних. Такими нормами вва­жають репрезентативні середні показники за тестом — показники, що репрезентують велику кількість людей, завдяки яким можна порівнювати показники певного індивіда, оцінюючи рівень його психологічного розвитку. Нормою тесту є середній рівень розвитку великої кілько­сті людей, подібних на досліджуваного за певними со­ціально-демографічними характеристиками. Ця норма визначається у результаті тестування великої вибірки ви­пробовуваних певного віку і статі та усереднення отрима­них оцінок з їхньою наступною диференціацією за віком, статтю та іншими релевантними показниками. Нормаль­ним вважається те, що належить до середини розподілу. Його «хвостові» частини вказують на сферу низьких (суб-нормальних) або високих (супернормальних) значень. Для оцінювання якості співвідносять отриманий показ­ник з іншими й у такий спосіб визначають його місце на кривій нормального розподілу.

Соціокультурна адаптованість тесту. Вона полягає у відповідності тестових завдань і тестових оцінок, які до­сліджуваний отримує за цими завданнями, особливостям культури суспільства, де використовується тест, запози­чений з іншої країни. Якщо, наприклад, створений у Єв­ропі тест інтелекту вперше застосовується в країні, у струк­турі інтелекту якої домінує не словесно-логічне, а образне чи практичне мислення, він обов'язково повинен пройти оброблення, стати соціокультурно адаптованим. В іншому разі отримані результати не відповідатимуть рівню ро­звитку мислення жителів цієї країни.

При повторному використанні тесту в умовах, відмін­них від умов країни, де він був створений, майже завжди потрібно співвідносити ці умови чи адаптувати тест. Бу­квальний переклад словесних формулювань тестових зав­дань не буває точним за змістом понять, тому від нього слід відмовитися і зробити переклад, близьким не за зна­ченнями слів, а за змістом.

Простота формулювань і однозначність тестових зав­дань. Відповідно до цієї вимоги тест не повинен передбача­ти завдань, які досліджувані можуть по-різному сприйма­ти і розуміти. Обмеження часу виконання тестових завдань. Термін виконання завдань психологічного тесту не повинен пере­вищувати 1,5—2 годин, оскільки триваліший час людині важко зберегти працездатність на високому рівні.

Операціоналізація та верифікація. Операціоналізація при впровадженні нових наукових понять передбачає обов'язкове вказування процедур, прийомів і методів, які дають змогу довести існування описаного явища, означе­ного поняттям, тобто практичних дій або операції, які може виконати дослідник для виявлення позначених по­няттям властивостей.

Вимогою верифікації є перевірка на реальне існування будь-якого поняття, що претендує на статус наукового, за допомогою відповідної психодіагностичної процедури. Наприклад, при впровадженні у науковий обіг поняття «мотив» необхідно визначити його через інші відомі по­няття доступними способами діагностування явищ, що входять до змісту поняття. Якщо пропонують таке визна­чення: «Мотив — це внутрішнє, психологічне, усвідом­люване чи неусвідомлюване спонукальне джерело дій лю­дини, яке додає їй цілеспрямованості і підтримує її ак­тивність», то передбачається, що всі знають зміст цих понять. У протилежному разі необхідно доповнити за­гальне визначення мотиву роз'ясненнями інших понять. Наступна дія операціоналізації поняття «мотив» повинна репрезентувати психодіагностичну методику, яка під­твердить його існування. На завершальному етапі переві­ряють існування явища «мотив» і всіх зазначених у його визначенні властивостей на практиці, тобто з вимогою ве­рифікації.

Психолог, обираючи методику для психодіагностуван-ня певної психологічної якості (якостей) людини, повинен чітко знати, чи відповідає обрана ним методика переліче­ним вимогам, інакше він не зможе з'ясувати достовірності отриманих результатів.

Психодіагностичні методики повинні відповідати і та­ким додатковим вимогам:

а) простота і низька трудомісткість незалежно від рівня складності тесту. Виконання методики потребує затрачений мінімум фізичних і психологічних зусиль;

б) зрозумілість і доступність для психолога і досліджуваного;

в) лаконічність і точність інструкції. Налаштовує досліджуваного на сумлінну роботу, виключає випадкові фактори, що можуть негативно вплинути на результати. Наприклад, в інструкції не повинно бути слів, що спонука- ють досліджуваного до оцінювання відповідей;

г) відсутність сторонніх подразників (людей, музики тощо). Вони відволікатимуть увагу досліджуваного від справи, налаштовуючи на упереджене ставлення до психодіагностики.

Крім вимог, пропонованих до норм тесту, існують пра­вила проведення тестування, оброблення та інтерпрету­вання його результатів. Найважливіші з них гласять:

1. перед застосуванням тесту психологу необхідно оз­найомитися з ним і випробувати на собі чи на іншій люди­ні. Це дасть змогу уникнути можливих помилок, пов'яза­них із проведенням тестування та зумовлених недостатнім знанням його нюансів;

2. слід заздалегідь подбати про те, щоб перед початком виконання тестових завдань досліджувані добре зрозумі­ли їх та інструкцію до тесту;

1. під час тестування потрібно стежити за тим, щоб досліджувані працювали самостійно, незалежно і не впли­вали одне на одного;

3. необхідно застосовувати обґрунтовану і перевірену процедуру оброблення та інтерпретації результатів тестів, що дає змогу уникнути помилок на цьому етапі тестуван­ня. У першу чергу це стосується прийомів математично-статистичного оброблення, заздалегідь установлених пер­винних даних.

Перед початком тестування здійснюють підготовчу ро­боту. Спочатку досліджуваним дають тест і пояснюють його призначення, мету тестування, які дані можна отримати і як їх використати, роз'яснюють інструкцію. Потім психо­лог починає тестування, стежачи за дотриманням інструк­ції і всіх умов, що забезпечують вірогідність отриманих результатів»

Тести стають ефективним інструментом дослідження у тому разі, коли витримані вимоги до їх змісту.

1. Стандартизація умов і результатів. Використання тестових методик не залежить від кваліфікації користува­ча, однак для підготовки компетентного висновку (інтер­претації) за комплексом тестів слід залучити кваліфікова­ного фахівця.

2. Оперативність і економічність. Будова тесту охоп­лює серію коротких завдань, виконання кожного у часі триває не більше півхвилини, а тест займає не більше го­дини (у шкільній практиці — один урок). Тестування од­ночасно проходить група досліджуваних.

3. Кількісно диференційований характер оцінювання. Застосування шкали і стандартизованість тесту уможли­влюють їх розгляд як вимірювального інструменту, що кількісно оцінює вимірювані властивості. Кількісний ха­рактер тестових результатів дає змогу застосувати під час тестування добре розроблений апарат психометрики, що допомагає оцінити ефективність тесту на вибірці дослі­джуваних у певних умовах.

4. Оптимальна складність завдань. Професійно зро­блений тест складається із завдань, що мають оптималь­ний рівень труднощів. Середньостатистичний досліджува­ний набирає приблизно 50% з максимально можливої кількості балів. Цього досягають за рахунок попередніх іс­питів — психометричного експерименту, пілотного дослі­дження. Якщо у його процесі з'ясовують, що із завданням справляється приблизно половина досліджуваних, таке завдання визнають вдалим і залишають у тесті.

5. Надійність. Методика (тест) має точно відображати психодіагностичне вимірювання, а його результати повин­ні бути стійкі до дії сторонніх випадкових факторів, наприклад емоційного стану або втоми (якщо вони не є досліджуваними характеристиками), освітленості, темпе­ратури, інших особливостей приміщення, у якому прово­диться дослідження вмотивованості досліджуваних на об­стеження тощо. У широкому розумінні надійність тесту — це характеристика того, якою мірою виявлені у досліджу­ваних відмінності за тестовими результатами є відобра­женням дійсних відмінностей, а якого — наслідком ви­падкових помилок.

Бажаними, в ідеалі обов'язковими, є такі ознаки тес­тів і тестових методик:

а) справедливість. Вона є фактором захищеності від упередженості дослідника, оскільки тест ставить всіх досліджуваних у рівні умови. Суб'єктивізм дослідника може проявитися лише у інтерпретації критеріально-орієнтованих тестів, оскільки вона залежить від професійної підготовки психолога;

б) можливість комп'ютеризації. Внаслідок комп'ютеризації вдосконалюється процедура тестування (наприклад, при адаптивному комп'ютерному тестуванні скорочується час тестування), підвищується інформаційна безпека (вірогідність діагностики);

в) психологічна адекватність. Суть її полягає в оптимальній складності тесту, психологічному настрої досліджуваних. Недостатній або перебільшений рівень стресуспотворить результати вимірювання, особливо важливий цей фактор для організаторів і розробників вступних тестів до навчальних закладів.

Дослідник, вдаючись до використання тестів, повинен зважати і на інші їх недоліки:

1. ймовірність механічних помилок. Тест спрацьовує не автоматично, а за наявності контролю з боку людини, досліджуваний може не зрозуміти інструкцію і застосува­ти тактику, яка спотворює результати тестування;

2. небезпека профанації. Помірна легкість проведен­ня тестів інколи спричиняє залучення некваліфікованих спеціалістів. Усі проблеми вони пропонують вирішувати за допомогою 2—3 тестів. Наприклад, можливе засто­сування клінічного тесту ММРІ для добору кадрів, у яко­му високий бал за восьмою шкалою «Шизофренія» інтер­претується як «оригінальність мислення», за четвертою шкалою «Психопатія» — як «імпульсивність» тощо;

1. стресогенність. У людей зі зниженою стресостійкі-стю під час виконання тесту порушується саморегуляція, вони починають хвилюватися і помиляються;

3. втрата індивідуального підходу, «репродуктивність». Виконання тестових завдань передбачає стандартне від­творення засвоєних знань. Стандартизовані творчі тести послуговуються абстрактним матеріалом, а тести досяг­нень (знань) створені у формі стандартного набору завдань із заданою відповіддю;

4. відсутність атмосфери взаємозацікавленості. Фор­малізований характер процедури тестування позбавляє досліджуваного довіри до психолога;

5. неадекватність рівня складності тесту віку досліджу­ваного. Надто складні для дитини тести позбавляють тесту­вання сенсу. Наприклад, застосування вербальних тестів вимагає розвитку теоретичного мислення, яке у дитини ще не сформоване. Альтернативою є ігровий підхід до тесту­вання, коли всі завдання діти виконують у процесі гри.

Отже, тести не можуть бути єдиним методом діагно­стики, оскільки не забезпечують адекватного трактування досліджуваної властивості. Усвідомлення переваг і недоліків методу тестів забезпечує надійність результатів тестування.